Рішення № 140745197, 19.10.2026, Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/1806/26

Провадження № 2/542/1099/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді - Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання - Чиж Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до суду в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 , просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №37292-04/2026 від 17.04.2026 року в розмірі 36960 грн., судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Позов мотивовано тим, що 17 квітня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання кредиту №37292-04/2026, відповідно до якого відповідачці перераховані кредитні кошти в сумі 16000 грн.

Зазначають, що відповідачка не виконала належним чином своїх зобов`язань. Та сума боргу перед кредитором становить 36960,00 грн., з яких: 16000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 12960,00 грн. - заборгованість за відсотками, 8000,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями.

З огляду на викладене, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в розмірі 36960 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду від 07.09.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, витребувано докази (а.с.57-58).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с.61), надавши заяву про розгляд справи в його відсутність, позов просить задовольнити в повному обсязі (а.с.62).

Відповідачка, представник відповідачки адвокат Шокуров Ю.Л. в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (а.с.65).

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи передбачені ст. 223 ЦПК України, згідно з якою неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстави першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

А згідно з п.2 ч.3 ст.223 ЦПК Укрїани якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки .

При цьому Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема, у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто, реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2026 року представник відповідачки адвокат Шокуров Ю.Л. надав заяву про відкладення розгляду справи, з метою надання часу для підготовки відзиву.

Разом з тим, 07.10.2026 рокупредставником відповідачки адвокатом Шокуровим Ю.Л. був наданий відзив на позовну заяву (а.с. 82-84), на який 14.10.2026 року представником позивача була надана відповідь на відзив (а.с. 88-93).

Таким чином, оскільки відзив на позовну заяву представкником відповідачки був наданий, інших причин відкладення розгляду справи наведено не було, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача, відповідача та її представника.

Так, 07.10.2026 року представником відповідачки адвокатом Шокуровим Ю.Л. був наданий відзив на позовну заяву (а.с.82-84), в якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, зазначаючи наступне.

Так, відповідачка не заперечує укладення 17.04.2026 року між нею та ТОВ «Стар Файненс Груп» договору про надання кредиту №37292-04/2026.

Однак, вважає, що довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про зарахування на картковий рахунок відповідачки кредитних коштів в розмірі 16000 грн., не є доказом перерахунку коштів відповідачці.

Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Зазначає, що позивачем не надано виписку по рахунку відповідачки, на який зараховувались грошові кошти.

Крім того, заперечує щодо стягнення штрафних санкцій в розмірі 8000 грн., посилаючись на введення в Україні воєнного стану, на період дії якого позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця платежів за просторочення зобов`зяння.

А також вважає, що не підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 6000 грн., оскільки не надано доказів, що підтверджують оплату витрат на правничу допомогу.

14.10.2026 року представником позивача була надана відповідь на відзив (а.с.88-93), в якій звертає увагу на те, що відповідачкою не заперечується факт укладення договору про надання кредиту №37292-04/2026 від 17.04.2026 року, що свідчить про визнання нею договірних відносин з позивачем щодо отримання та обов`язку повернення кредитних коштів.

Щодо доказів надання кредитних коштів за кредитним договором вказує, що ТОВ «Стар Файненс Груп» виконало всі необхідні умови для укладення договору, у зв`язку з чим 17.04.2026 року на банківський рахунок відповідачки було перераховано грошові кошти в розмірі 16000 грн., що підтверджується листом за Вих. №3426_260825091208 від 25.08.2026 та квитанцією про зарахування №1067232232 від 17.04.2026, виданими ТОВ «Універсальні платіжні рішення».

Крім того, звертає увагу, що в матеріалах справи наявна відповідь з банку про те, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_1 та надано виписку по даному рахунку, яка підтверджує перерахування кредитних коштів позивачем на рахунок відповідача.

Щодо розміру заборгованості за кредитним договором зазначає, що відповідачкою не спростовано розрахунок заборгованості, не надано альтернативного розрахунку, а подані заперечення зводяться виключно до формального та необгрунтованого заперечення позовних вимог без наведення конкретних обставин чи доказів на їх підтвердження. Крім того, не надано доказів повернення кредитних коштів на умовах та в порядку, визначених кредитним договором, що свідчить про невиконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Щодо витрат на правову допомогу вказує, що такі у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Просить задовольнити у повному обсязі позовні вимоги позивача.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

17.04.2026 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №37292-04/2026, відповідно до якого відповідачка отримала кредит в розмірі 16000,00 грн., строком на 120 днів, кінцева дата погашення кредиту 14.08.2026 року. Процентна ставка 0,90% в день (а.с.15-21).

Вказаний договір було підписано відповідачкою шляхом накладення електронного підпису.

Довідкою про ідентифікацію та верифікацію підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , з якою укладено договір №37292-04/2026 від 17.04.2026 року ідентифікована ТОВ «Стар Файненс Груп», акцепт договору позичальником: одноразовий ідентифікатор Y319, дата відправки ідентифікатора 17.04.2026, 13:42:36, номер телефону НОМЕР_3 (а.с.14).

Виконання кредитором обов`язку щодо надання грошових коштів у розмірі 16000 грн. відповідачці підтверджується квитанцією про зарахування №1067232232 від 17.04.2026 (а.с.35).

Як вбачається з листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» було успішно перераховано кошти 17.04.2026 на суму 16000 грн. на картку НОМЕР_4 , призначення платежу: зарахування 16000 грн. на карту НОМЕР_1 , ОСОБА_1 (а.с.41).

Згідно з повідомленням АТ КБ "Приват Банк" №20.1.0.0.0/7-260921/116006-БТ від 24.09.2026, наданим на виконання ухвали суду про витребування доказів, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в банку емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку 17.04.2026 року здійснено переказ коштів на суму 16000,00 грн., що відповідає даті укладання кредитного договору та сумі наданого кредиту (а.с.76, 77).

Вказані докази спростовують доводи відповідачки про не підтвердження позивачем факту перерахування кредитних коштів на її банківський рахунок.

Відповідачкою не заперечується факт укладення кредитного договору. Будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договорів відповідачка не заявляла.

Доказів на спростування факту укладення вказаного договору та отримання кредитних коштів відповідачкою не надано.

Щодо укладення кредитного договору в електронному вигляді.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікаторомце дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію».

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір від 17.04.2026 року №37292-04/2026 був підписаний шляхом накладення електронного цифрового підпису позичальника.

Доказів на спростування відповідності анкетних даних: ОСОБА_1 в зазначеному договорі матеріали справи не містять.

Таким чином, вказаний договір підписаний за допомогою електроного підпису, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Доказів про те, що персональні дані відповідачки (її паспортних даних, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариством для укладення кредитного договору від її імені, ОСОБА_1 до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідачка не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору.

Щодо виконання взятих зобов`язань за кредитним договором відповідачкою.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач зазначав, що у зв`язку порушеннями зобов`язань відповідачка має заборгованість за кредитним договором №37292-04/2026 від 17.04.2026 в сумі 36960,00 грн., з яких: 16000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 12960,00 грн. - заборгованість за відсотками, 8000,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями.

Стаття 1054 ЦК України передбачає, що за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, як це передбачено ст. 526 ЦК України.

Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплатити суму боргу кредитору.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц).

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 334/3056/15 зроблено висновок про те, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Так в даному випадку відповідачка за договором №37292-04/2026 від 17.04.2026 року з ТОВ «Стар Файненс Груп» отримала кредитні кошти в сумі 16000,00 грн, що підтверджується банківською випискою.

Водночас відповідачка не надала жодного власного розрахунку заборгованості, не надала доказів повного чи часткового погашення кредиту в іншому розмірі, тобто доказів виконання кредитного зобов`язання, та не спростувала достовірність відомостей, які містяться у банківській виписці й розрахунку позивача.

Таким чином, оскільки відповідачка не виконала взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернула, позовні вимоги про стягнення з відповідачки заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) по вищевказаному договору, підлягають задоволенню.

При цьому, вирішуючи питання про стягнення сум заборгованості за відсотками суд враховує, що за змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

Так, за умовами договору №37292-04/2026 від 17.04.2026, укладеного між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 було передбачено надання кредиту в розмірі 16000 грн, строком на 120 днів, процентна ставка в розмірі 0,90% в день (а.с. 15-21).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що саме за наведеною відсотковою ставкою та в межах строку кредитування здійснений розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за відсотками за користування кредитом в сумі 12960,00 грн (4320 грн + 8640 грн) (а.с.42).

Перевірюячи правильність наданого розрахунку, судом встановлено, що розмір відсотків за користування кредитом, відповідно до умов договору становить: 16000 грн х 0,90% :100 х 120 = 17280 грн (загальний розмір вдісотків за користування кредитом в межах строку кредитування 120 днів).

17280 грн - 4320 грн (сума сплачених відповідачкою процентів за користування кредитом) = 12960,00 грн.

Відповідачка заперечень щодо правильності наданого позивачем розрахунку сум заборгованості не заявляла; належних та допустимих доказів того, що заборгованість розрахована невірно та має менший розмір, ніж зазначено позивачем, не надала; власний розрахунок не надавала.

Щодо вимоги про стягнення з відповідачки на його користь штрафу в розмірі 8000 грн. за кредитним договором №37292-04/2026 від 17.04.2026 року суд зазначає таке.

Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався і на даний час його дію не припинено.

Як передбачено п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлано, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

При цьому, в наданому розрахунку заборгованості зазначено, що штраф нараховано за період з 16.06.2026 по 15.07.2026 (а.с. 42), тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Отже, позивачем не враховано вищевказаних положень Закону України «Про споживче кредитування» і перехідних положень ЦК України та безпідставно нараховано штраф за невиконання/неналежного виконання зобов`язання, а тому вимога 8000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Таким чином, у зв`язку порушеннями зобов`язань відповідачка має заборгованість за кредитним договором №37292-04/2026 від 17.04.2026 в розмірі 28960 грн., що складається з заборгованості за основною сумою боргу 16000 грн., заборгованості за відсотками 12960 грн.

Оскільки відповідачка не виконує умов кредитного договору, добровільно та в визначені строки не сплачує визначені договором платежі, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу було надано: договір №44022416 про надання правової допомоги від 02.01.2026 року (а.с.24-26), додаткову угоду №37292-04/2026 до договору про правової допомоги №44022416 від 02.01.2026 року (а.с.27), детальний опис робіт (а.с.12), акт №37292-04/2026 надання послуг від 31.08.2026 (а.с.9), згідно з якими вартість правової допомоги становить 6000 грн.

Відповідно до п.4.1 Договору №44022416 від 02.01.2026 року загальна вартість послуг складається з вартості наданих юридичних послуг, згідно тарифної сітки, вказаної в п.4.8. даного договору, а також додаткову оплату, яка зазначена у п.4.9. даного договору.

А згідно з п.4.2. вказаного договору вбачається, що оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х банківських днів з моменту отримання клієнтом рахунку.

Відповідачка заперечуючи проти стягнення витрат на правничу допомогу зазначала, що позивач не надав доказів, що підтверджують оплату витрат на правничу допомогу, а тому відсутні правові підстави для задоволення такої вимоги.

При цьому суд зазначає, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено. Така позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20).

Крім того, в даному випадку слід врахувати правову позицію, викладену у додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2021 року, згідно якої: «Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено».

Так, суд враховує, що представником позивача вчинені такі дії: написання позовної заяви. Докази вчинення будь-яких інших процесуальний дій надані не були. При цьому розгляд справи відбувався без участі предстаника позивача.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також, при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу суд бере до уваги нескладність самої справи, оскільки вона не є великою за фабулою та предметом доказування; підготовка її до розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль; враховує, усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії, а також тривалість затраченого представником позивача часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, положень ст. 11 ЦПК України, виходячи з вимог розумності та справедливості, виходячи з реальності наданих адвокатом послуг та враховуючи нескладність справи, усталеність судової практики при вирішенні справ подібної категорії, її розгляд в суді без участі представника позивача, суд доходить висновку про наявність достатність правових підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу з 6000 грн. до 3000 грн.

При цьому судом позовні вимоги були задоволені частково на 78,35% з розрахунку: 28960 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 100% : 36960 грн. (сума заявлених позовних вимог) = 78,35% (відсоток задоволених позовних вимог).

Отже з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Та сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідачки складає 2085,99 грн. з розрахунку: 2662,40 грн. (сума сплаченого судового збору) х 78,35% (відсоток задоволених позовних вимог) : 100.

А сума витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідачки складає 2350,50 грн. з розрахунку: 3000 грн (сума витрат на правничу допоомгу) х 78,35% (відсоток задоволених позовних вимог) : 100.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп» (код ЄДРПОУ 44022416) заборгованість за кредитним договором №37292-04/2026 від 17.04.2026 в розмірі 28960 (двадцять вісім тисяч дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп., що складається з: 16000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 12960,00 грн. - заборгованість за відсотками, а також понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2085 (дві тисячі вісімдесят п`ять) грн. 99 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2350 (дві тисячі триста п`ятдесят) грн. 50 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар Файненс Груп», місцезнаходження: вул. Фізкультури, буд.30В, м. Київ, код ЄДРПОУ 44022416;

відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник відповідачки: адвокат Шокуров Юрій Леонідович, адреса робочого місця адвоката: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складений 19 жовтня 2026 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О. Афанасьєва