Вирок № 140742954, 20.10.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1914/26

Провадження № 1-кп/347/342/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2026 р. Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

потерпілої ОСОБА_5 ,

представника потерпілої ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Косів кримінальне провадження №12026091190000157 від 07.06.2026 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, не депутата, неодруженого, з середньою освітою, не працевлаштованого, в силу ст.89 КК України не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 порушив правила безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що заподіяло потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, за наступних обставин: близько 21:00 год. 07 червня 2026 року ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, чим заздалегідь позбавив себе можливості правильно оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи мотоциклом марки «Zongshen 200», без реєстраційного номерного знаку, на задньому сидінні якого перебувала пасажир ОСОБА_5 , рухався ділянкою автодороги місцевого значення № 0090802, сполученням «Яблунів-Делятин» в межах вул. Шевченка селища Яблунів Косівського району Івано-Франківської області, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, не впоравшись з керуванням вказаного транспортного засобу, виїхав за межі проїзної частини, внаслідок чого відбулось зіткнення з бетонною конструкцію мосту. При цьому ОСОБА_4 порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме:

п. 1.5., який вказує, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 2.3., в якому зазначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 2.9., в якому зазначено, що водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції;

п. 10.1., який зобов`язує водія перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п. 12.1., згідно якого, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3., де вказано, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

У результаті порушення водієм ОСОБА_4 вказаних пунктів ПДР України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої потерпіла ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому середньої третини діафізу правої стегнової кістки зі зміщенням відломків, який згідно висновку експерта від 24.07.2026 відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я, але не було небезпечним для життя.

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що заподіяло потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286-1 Кримінального кодексу України.

До початку судового засідання, представник потерпілої ОСОБА_6 подав до суду письмове клопотання про затвердження угоди про примирення між потерпілою та обвинуваченим.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 та потерпіла ОСОБА_5 клопотання підтримали та просили затвердити угоду про примирення укладену між обвинуваченим та потерпілою.

Відповідно до змісту вказаної угоди, обвинувачений ОСОБА_4 повністю та беззастережно визнав свою вину у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України. У вказаній угоді сторони узгодили покарання обвинуваченому ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286-1 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у вигляді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. Завдана шкода потерпілій повністю відшкодована, що підтвердила в судовому засіданні сама потерпіла.

Також в угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди сторонами кримінального провадження, а саме для обвинуваченого обмеження права на оскарження вироку відповідно до положень ст. ст. 394 та 424 КПК України та відмова від здійснення прав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 474 КПК України. Для потерпілої ОСОБА_5 обмеження права оскарження вироку відповідно до ст. ст. 394 та 424 КПК України з позбавленням права вимагати в подальшому притягнення особи до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення і змінювати розмір вимог про відшкодування шкоди.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 пояснив, що цілком розуміє свої права та наслідки укладення угоди, що передбачені ч.5 ст. 474, ст. 473 КПК України, які були роз`яснені йому судом під час судового засідання.

Також у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 погодився в повному обсязі з обставинами кримінального правопорушення, повністю визнав свою вину у скоєнні вказаного кримінального правопорушення та надав суду згоду на призначення узгодженого покарання.

Представник потерпілої адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні просив затвердити угоду про примирення укладену між потерпілою та обвинуваченим, та призначити узгоджену ними міру покарання, зважаючи на те, що сторонами угоди є молода сім`я, вони розуміють наслідки укладення такої угоди, а сама угода відповідає вимогам КПК України.

Потерпіла ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що цілком розуміє наслідки укладення та затвердження угоди, які передбачені п.2 ч.1 ст. 473 КПК України, просила затвердити угоду про примирення, яку укладено добровільно, без жодного примусу чи тиску. Стверджує, що вони із ОСОБА_4 спільно проживають у цивільному шлюбі. Шкода їй повністю відшкодована обвинуваченим. Вона не бажає ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, оскільки потребує його підтримки.

На підставі пояснень обвинуваченого та потерпілої суд установив, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Прокурор у судовому засіданні заперечував щодо затвердження угоди про примирення, мотивуючи тим, що умови угоди не містять вирішення питань щодо речових доказів та процесуальних витрат; наразі на розгляді Великої Палати Верховного Суду знаходиться справа, де предметом розгляду є можливість затвердження угод про примирення у такій категорії справ, зважаючи на перевагу у них суспільного інтересу перед приватним. Вважає, що предметом вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286-1 КК України є невизначене коло учасників дорожнього руху, а шкода, завдана потерпілій, є другорядним об`єктом посягання. Відсутність у обвинуваченого права керування транспортними засобами та необхідного екіпірування свідчить про безвідповідальне його ставлення до встановлених у суспільстві норм та наслідків їх незастосування. Тягар узгодженого сторонами угоди покарання лягає не лише на обвинуваченого та не буде сприяти виправленню обвинуваченого, тому проти затвердження угоди в частині узгодженої основної міри покарання у виді штрафу він заперечує, але погоджується із узгодженою мірою додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на три роки, що відповідатиме тяжкості вчиненого злочину та сприятиме виправленню обвинуваченого.

Заслухавши доводи учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладення угоди про примирення, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши в сторін угоди повне розуміння ними процесуальних прав, добровільності укладення, та відсутності обставин, які примусили їх укласти угоду, характеру висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, виду і розміру покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про примирення, суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про примирення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю розуміє свої права, визначені в ч. 5 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені п.1 ч. 1 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення щодо якого він визнав себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди.

Також суд переконався, що укладення сторонами угоди про примирення є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст.468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим.

Під час перевірки угоди встановлено її відповідність вимогам КПК України, що закріплені в ст.471 цього Кодексу, можливість виконання обвинуваченим узятих на себе зобов`язань. Умови угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.

З наданих матеріалів кримінального провадження вбачається, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч.1ст.286-1КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобому стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вказане кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України є необережним нетяжким злочином.

До обставин, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України, суд відносить щире каяття обвинуваченого, добровільне відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно ст.67 КК України не встановлено.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, визначає ч. 2 ст. 65 Кримінального кодексу України.

Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в загальній частині цього Кодексу.

Суд враховує позицію потерпілої ОСОБА_5 , яка в угоді про примирення зазначила, що жодних претензій морального, матеріального чи фінансового характеру до обвинуваченого ОСОБА_4 не має.

Таким чином, суд, враховуючи дані про особу винного, який повністю визнав свою вину, усвідомив наслідки вчиненого злочину та зробив для себе відповідні висновки, щиро кається, відшкодував потерпілій витрати на лікування, дбає про неї та здійснює моральну підтримку, не судимий, що вказує на те, що він не є особою, небезпечною для суспільства.

Суд акцентує увагу на тому, що безпосередній об`єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, а саме суспільні відносини, які забезпечують безпеку дорожнього руху та експлуатацію транспорту, сам по собі не є підставою для висновку, що угода про примирення між потерпілим та обвинуваченим не відповідає інтересам суспільства, а призначене судом покарання порушує баланс між приватним інтересом потерпілої особи та публічним інтересом суспільства в цілому.

Угода про примирення являє собою ключовий інструмент узгодження інтересів кримінально-правового конфлікту та забезпечення їх балансу, оскільки сторони шляхом компромісних і взаємовигідних рішень між собою адаптують правовий інститут примирення саме до конкретного випадку, чим фактично задовольняється як власні (приватні) інтереси, так і за результатом укладення угоди суспільний (публічний) інтерес.

При цьому публічний інтерес в такому випадку задовольняється шляхом притягнення винної особи до кримінальної відповідальності, призначення їй узгодженого, але ж покарання, та настання відповідних наслідків кримінально правового характеру (до прикладу настання судимості, призначення більш суворого покарання у разі вчинення нового кримінального правопорушення, або ж призначення покарання із застосуванням положень статей 70, 71 КК, тощо), які є відмінними від тих, які настають у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 46 КК (постанова Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі N 284/1083/24).

У разі затвердження вироком суду угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим і призначення узгодженого сторонами покарання, окрім покарання, правовим важелем для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень законодавець передбачив також наслідки за невиконання узгодженого покарання, які закріплені у ст. 476 КПК.

Отже, з урахуванням наведених висновків щодо порядку призначення покарання, викладених обставин по справі, призначаючи покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК України є необережним нетяжким злочином, тобто обвинувачений не мав конкретних мотивів чи умислу на вчинення інкримінованого йому правопорушення; наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, які обтяжують його покарання, повне відшкодування шкоди потерпілій, яка не має до нього претензій та не бажає йому суворої кари вважаючи достатнім призначення покарання, узгодженого в угоді про примирення між потерпілою та обвинуваченим.

В судовому засіданні обвинувачений ствердив про готовність сплатити штраф у разі призначення такого виду покарання.

Отже, беручи до уваги вищенаведене, вказані обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, і з урахуванням особи обвинуваченого та, виходячи із положень ст.ст.50, 65 КК України, суд дійшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства та дає підстави щодо можливості, і на думку суду, необхідності застосування положень ст.69 КК України призначення обвинуваченому покарання, а саме перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України за це правопорушення, а саме - штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 гривень із застосуванням додаткового покарання - позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Таке покарання, на думку суду, відповідає положенням ст. 65-68 КК України та буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення мети покарання відповідно до ст. 50 КК України

Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 474 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про можливість затвердження угоди про примирення, та призначення ОСОБА_4 узгодженої між ним та потерпілою міри покарання із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України, оскільки ця угода не суперечить суспільним інтересам, при її затвердженні буде забезпечено баланс інтересів сторін угоди, а також дотримано принципів публічності й диспозитивності.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся. Шкода потерпілій повністю відшкодована.

Згідно вимог ст.124 КПК України із обвинуваченого слід стягнути у користь держави витрати за проведення експертиз у даному кримінальному провадженні № СЕ-19/109-26/8357-ІТ від 26.06.2026 та № СЕ-19/109-26/9399-ІТ від 22.07.2026, що становлять 6739 гривень 40 копійок.

Накладений арешт слід скасувати згідно ст.174 КПК України після набрання вироку законної сили.

Речовими доказами є мотоцикл марки «Zongshen 200», № рами L6UА4JА21МА0403, який зберігається на території Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області; оптичний диск із відеозаписом, який зберігається при матеріалах кримінального провадження.

Питання речових доказів визначити згідно вимог ст.100 КПК України.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 100, 174, 349, 368-371, 373-374, 394, 395 КПК України, суд

у х в а л и в :

Затвердити угоду про примирення від 10.09.2026 року укладену між потерпілою ОСОБА_5 та обвинуваченим ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286-1 КК України та призначити покарання, із застосуванням частини 1 статті 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 (п`ятдесят одна тисяча) гривень із застосуванням додаткового покарання - позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави процесуальні витрати за проведення транспортно-трасологічної експертизи, які становлять 6 739 гривень (шість тисяч сімсот тридцять дев`ять) гривень 40 копійок на розрахунковий рахунок UА838999980313030115000009266, код доходу 24060300, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач ГУК в Івано-Франківській області (Косівський район)/24060300, код отримувача 37951998.

Скасувати арешт накладений згідно ухвали Косівського районного суду від 09.06.2025 року на мотоцикл марки «Zongshen 200», № рами НОМЕР_2 , який зберігається на території Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- мотоцикл марки «Zongshen 200», № рами НОМЕР_2 , який зберігається на території Косівського РВП ГУНП в Івано-Франківській області, повернути володільцю - ОСОБА_4 ;

- оптичний диск із відеозаписом, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, залишити в матеріалах кримінального провадження протягом часу їх зберігання.

Копію вироку негайно вручити обвинуваченому, прокурору та потерпілій.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений з підстав передбачених ст. 394 КПК України до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1