Єдиний державний реєстр судових рішень Єдиний унікальний номер 205/777/25
Номер провадження2/205/224/26
Р І Ш Е Н Н Я
І м е н е м У к р а ї н и
14 жовтня 2026 року Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання Яковенко Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача ТОВ «Іннова Фінанс» звернулась до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 квітня 2024 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у позику №3821650424 на суму у розмірі 6 000 грн., строком на 360 днів, із стандартною процентною ставкою 1,5% на день. Договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що був надісланий на вказану відповідачем/позичальником електронну адресу в порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». Позикодавець на виконання вищевказаного договору виконав свої зобов`язання, передавши у власність грошові кошти в розмірі 6 000 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача. Відповідач належним чином зобов`язання щодо повернення основної суми боргу за договором позики та заборгованості за процентами не виконала. Враховуючи умови договору позики №3821650424 від 27 квітня 2024 року, загальна заборгованість відповідача складає 29 561,40 грн., з яких: 6 000 грн. за тілом кредиту; 20 070 грн. за процентами; 3 491,40 грн. пеня за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ. На підставі вищевикладеного представник позивача звернулась до суду з цією позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості за договором позики №3821650424 від 27 квітня 2024 року у розмірі 29 561,40 грн., з яких: 6 000 грн. за тілом кредиту; 20 070 грн. за процентами; 3 491,40 грн. пеня за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що за заявою відповідача про злочин за ЄРДР №12024041690000624 від 02 травня 2024 року була відкрита справа №205/13130/24 про вчинення кримінального правопорушення, а саме крадіжки її мобільного телефону; в подальшому було скопійовано її паспорт громадянки України, РНОКПП (ІПН) та оформлено позику, яку перераховано на картку, що їй не належить. Відповідач до позивача не зверталась і ніяких кредитних коштів не отримувала, тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
15 липня 2025 року ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра задоволено клопотання представника позивача про витребування у Новокодацького районного суду міста Дніпра кримінальну справу № 205/13130/24 для огляду в судовому засіданні.
Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 04 лютого 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання для допиту як свідка відповідача ОСОБА_1 .
Представник позивача ОСОБА_3 у позовній заяві просила розглянути справу за відсутності їх представника та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача Макаренко А.О. лише 01 грудня 2025 року подавав до суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та без участі відповідача, відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідач та її представник у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, однак про причини неявки суд не повідомили та не надали клопотання про відкладення розгляду справи або проведення розгляду справи без їх участі.
Суд із вказаного приводу зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 вказаної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Пунктами 2, 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів. Критеріями розумних строків у цивільних справах є, зокрема, правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.
Суд, враховуючи ту обставину, що як відповідачу, так і її представнику були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку з чим вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, враховуючи покази відповідача ОСОБА_1 , які нею було надано в якості свідка, пояснення її представника, вивчивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши надані докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов таких висновків.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 27 квітня 2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у позику №3821650424 на суму у розмірі 6 000 грн., строком на 360 днів, із стандартною процентною ставкою 1,5% на день, з періодичністю платежів кожні 30 днів, який підписаний електронним одноразовим підписом 06qkeqr7q, та графік платежів як додаток №1 до договору про надання позики №3821650424 від 27 квітня 2024 року (а. с. 18-29).
Також у матеріалах справи міститься анкета клієнта із зазначенням персональних даних ОСОБА_1 , суми наданого кредиту 6 000 грн., дати отримання кредиту 26 квітня 2024 року та паспорт споживчого кредиту, який підписаний електронним одноразовим підписом t35cuotfi 27 квітня 2024 року(а. с. 11-12, 33-35, 47).
Разом з тим, у матеріалах справи наявна квитанція від 27 квітня 2024 року до платіжної інструкції №19840-1354-104041753 про переведення грошової суми 6 000 грн. 27 квітня 2024 року платником ТОВ «Іннова Фінанс» з призначенням платежу: кредитні кошти від ТОВ «Іннова Фінанс», поповнення картки НОМЕР_1 (а. с. 30).
Крім того, в матеріалах справи міститься результати розрахунку пені за порушення умов договору про надання грошових коштів у позику №3821650424 віл 27 квітня 2024 року, в якому зазначено тіло кредиту в розмірі 6 000 грн. та всього нараховано штрафних санкцій за загальний період з 27 квітня 2024 року по 06 грудня 2024 року у сумі 3 491,40 грн. (а. с. 48).
Більш того, в судовому засіданні було досліджено матеріали кримінального провадження №12024041690000624 від 02 травня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України щодо ОСОБА_4 , зокрема: рапорт про прийняття заяви та її реєстрації в ЄО за №10920 від 27 квітня 2024 року про те, що 27 квітня 2024 року о 15 годині 43 хвилини надійшло повідомлення від ОСОБА_1 про те, що 26 квітня 2024 року о 20 годині 00 хвилин на вулиці з кишені пальто витягли телефон Самсунг С21; протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 27 квітня 2024 року про те, що 26 квітня 2024 року о 20 годині 00 хвилин по вул. Братів Трофімових поруч з будинком АДРЕСА_1 , при невідомих обставинах ОСОБА_1 втратила телефон марки «Samsung Galaxy S21 5G».
Відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №205/13130/24 від 09 грудня 2024 року судом встановлено, що затверджено угоду у кримінальному провадженні №12024041690000624 про визнання винуватості, укладену 22 листопада 2024 року між прокурором Західної окружної прокуратури міста Дніпра Єрухом С.В. та обвинуваченим ОСОБА_4 , якого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та призначено йому узгоджене сторонами угоди покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років, а на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання, встановивши іспитовий строк у два роки.
Зі змісту вказаного вироку суду встановлено, що 26 квітня 2024 року приблизно о 20 годині 00 хвилин, знаходячись поблизу будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , підійшовши до лавки біля будинку, почав діалог із раніше незнайомою потерпілою ОСОБА_1 , яка в ході спілкування періодично використовувала свій мобільний телефон Samsung Galaxy S21 і тримала його в кишені, одягнутого на ній пальто. В ході спілкування у ОСОБА_4 раптово виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинену в умовах воєнного стану, визначивши вищевказаний мобільний телефон Samsung Galaxy S21, який знаходився в кишені пальто ОСОБА_1 , як об`єкт свого злочинного посягання. Реалізуючи вищевказаний злочинний умисел, ОСОБА_4 , діючи умисно, протиправно, в своїх корисливих інтересах, розуміючи та бажаючи настання суспільно-негативних наслідків у вигляді вибуття з володіння потерпілої її майна, непомітно для ОСОБА_1 витягнув вищевказаний мобільний телефон Samsung Galaxy НОМЕР_2 з кишені її пальто, після чого, ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення зник та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду в розмірі 9 750 грн.
Також судом було допитано як свідка ОСОБА_1 , яка пояснила, що 26 квітня 2024 року в неї викрали телефон, використали її персональні дані та в подальшому оформили на неї кредитні договори, про що вона дізналась лише через 3 дні, отже, заперечувала проти позову, просила суд відмовити позивачу у повному обсязі.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюються договором.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги» (або Закону України «Про електронний цифровий підпис»), за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
При цьому за змістом наведеного Закону електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, принцип змагальності сторін визначений законом і передбачає, що кожна сторона повинна довести перед судом обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Жодна із сторін не має процесуальних переваг у доведенні своїх вимог і заперечень.
Судом встановлено факт укладення між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 вищевказаного договору і отримання відповідачем грошових коштів за його умовами, а також непогашення відповідачем заборгованості за вказаним у справі кредитним договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Свої зобов`язання за кредитним договором кредитор виконав належним чином, надавши відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн., що підтверджується квитнацією від 27 квітня 2024 року до платіжної інструкції №19840-1354-104041753 про переведення грошової суми 6 000 грн. 27 квітня 2024 року платником ТОВ «Іннова Фінанс» з призначенням платежу: кредитні кошти від ТОВ «Іннова Фінанс», поповнення картки НОМЕР_1 .
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №3821650424 від 27 квітня 2024 року. Зазначений договір недійсним не визнано.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження №14-203цс19) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
Отже, твердження відповідача щодо обставин, за яких вона стала потерпілою внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 , який 26 квітня 2024 року заволодів її мобільним телефоном Samsung Galaxy S21, підтвердилися відповідно до вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 грудня 2024 року.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні, допустимі і достатні докази, які б свідчили про те, що ОСОБА_4 , заволодівши телефоном відповідача, отримав доступ до облікових записів та в подальшому незаконно використав її персональні дані, оформив позику на її ім`я, тобто не надано суду обвинувального вироку суду, яким встановлено, що своїми шахрайськими діями ОСОБА_4 уклав від імені ОСОБА_1 кредитний договір і незаконно заволодів таким чином коштами, оскільки сам по собі факт притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ознаками ч. 4 ст. 185 КК України за таємного викрадення її майна мобільного телефону, не підтверджує обставин, що свідчать про недійсність спірного правочину.
Також суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не зверталась з позовом щодо визнання недійсним договору кредитної лінії № №3821650424 від 27 квітня 2024 року, який було укладено між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 , і будь-які рішення з приводу цього матеріали справи не містять.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Суд зазначає, що у цій справі відповідачем не надано достатніх доказів щодо неукладання відповідного кредитного договору в електронній формі, навпаки вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.
Крім того, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до суду про стягнення грошових коштів з особи, яку буде визнано судом винуватою у вчиненні шахрайських дій за допомогою її викраденого мобільного телефону шляхом отримання кредитних коштів.
Вказаним вироком суду не встановлено, що ОСОБА_4 , заволодівши телефоном відповідача, отримав доступ до облікових записів із незаконним використанням персональних даних ОСОБА_1 , оформив позику на її ім`я та заволодів грошовими коштами.
Більш того, сам факт притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності за ознаками ч. 4 ст. 185 КК України за таємне викрадення майна відповідача - мобільного телефону, не підтверджує обставин, що свідчать про не укладеність спірного кредитного договору.
Разом з тим, посилання відповідача у відзиві на позовну заяву судом не приймаються, оскільки зводяться лише до суб`єктивної оцінки норм матеріального права і їх трактування на власну користь, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, мають формальний характер і спрямовані на ухилення від сплати відповідачем заборгованості за кредитним договором та небажання настання негативних наслідків.
Відповідач, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України, не надала суду жодних доказів чи власного розрахунку заборгованості, які б спростовували факт існування вказаної заборгованості чи її розмір.
Також Верховним Судом у постанові від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумнівів, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем не спростовано того, що 27 квітня 2024 року між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання грошових коштів у позику №3821650424 на суму у розмірі 6 000 грн., і вказаний кредитний договір нею був підписаний в електронному вигляді відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже вона погодилася зі всіма умовами та правилами вказаного договору, умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, відсотками за користування кредитними коштами, і в подальшому зазначена сума була перерахована на картку НОМЕР_1 .
Кредитний договір, Паспорт споживчого кредиту та Графік платежів підписані відповідачем з використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, можна дійти обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідного договору недійсними.
Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.
Отже, без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому вказаний правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Щодо стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 та постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори.
Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України).
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Таким чином, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Суд зазначає, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.
Більш того, представником позивача не було долучено відповідний розрахунок нарахованих відповідачу відсотків за кредитним договором №3821650424 від 27 квітня 2024 року, тобто суд позбавлений можливості перевірити нарахований розмір відповідачу відсотків.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за кредитним договором №3821650424 від 27 квітня 2024 року за процентам у розмірі 20 070 грн. не є співрозмірною сумі кредиту за договором у розмірі 6 000 грн., є непропорційно великою сумою відсотків, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд дійшов переконливого висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості по тілу кредиту, тобто до 6 000 гривень.
Також згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, вони підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.
Отже, щодо пені в розмірі 3 491,40 грн. суд зазначає, що відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час воєнного стану нарахування неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язань заборонено, а тому позовна вимога в частині стягнення пені є необґрунтованою.
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовна заява ТОВ «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає задоволенню в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 000 грн. та за процентами в розмірі 6 000 грн., що на загальну суму 12 000 грн., а в іншій частині позовних вимог необхідно відмовити з підстав їх недоведеності.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 983,34 грн. (12 000 грн. * 2422,40 грн./ 29 561,40 грн.).
Керуючись ст. ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (код ЄДРПОУ 44127243) заборгованість за кредитним договором №3821650424 від 27 квітня 2024 року в розмірі 12 000 грн., яка складається з: 6 000 грн. тіло кредиту; 6000 грн. проценти.
В іншій частині позовної заяви - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс» (код ЄДРПОУ 44127243) понесені та документально підтверджені судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 983,34 грн.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова Фінанс», код ЄДРПОУ 44127243, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Болсуновська, буд. 8, поверх 9.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Суддя: Т.П. Терещенко
Судове рішення № 140742357, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 14.10.2026. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 205/777/25. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: