Ухвала суду № 140738752, 14.10.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/54846/26-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,

при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 ,

захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_4 ,

підозрюваного - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції судове провадження за клопотанням старшого слідчого в ОВС Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного у кримінальному провадженні № 42026113330000044 від 23.06.2026 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -

В С Т А Н О В И В:

14.10.2026 року у провадження Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого в ОВС Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного у кримінальному провадженні № 42026113330000044 від 23.06.2026 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивуючи подане клопотання, слідчий вказує, що досудовим розслідування встановлено, що вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Положення ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 17 Закону України «Про оборону України» визначають, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжено, та який тривав на момент вчинення кримінального правопорушення та діє по теперішній час.

02.07.2026 ОСОБА_5 призвано на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначено на посаду солдата резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

06.07.2026 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 194 солдата ОСОБА_5 відряджено до військової частини НОМЕР_2 . Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині № 197 від

07.07.2026 ОСОБА_5 прибув до вказаної військової частини для проходження адаптації.

24.07.2026 ОСОБА_5 вибув до військової частини НОМЕР_3 для проходження стаціонарного лікування, а 31.07.2026 з метою продовження лікування його переведено до КНП «Чуднівська лікарня», розташованої за адресою: Житомирська область, Житомирський район, м. Чуднів, вул. Житомирська, 15.

У невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, у період із 31.07.2026 по 03.08.2026, ОСОБА_5 , маючи намір ухилитися від подальшого проходження військової служби, вирішив самовільно залишити лікувальний заклад та не з`явитись до місця проходження військової служби.

З цією метою ОСОБА_5 за невстановлених обставин домовився з ОСОБА_7 про сприяння у реалізації зазначеного наміру, зокрема шляхом організації його виїзду з лікувального закладу та перевезення до м. Києва, що мало забезпечити його нез`явлення на військову службу без поважних причин.

У свою чергу, ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер намірів ОСОБА_5 та маючи на меті сприяти їх реалізації, залучив до вчинення зазначених дій ОСОБА_8 , якому доручив безпосередньо прибути до місця перебування військовослужбовця, забрати його з лікувального закладу та перевезти до м. Києва.

03.08.2026 о 12 год 49 хв ОСОБА_8 під час телефонної розмови з ОСОБА_5 з`ясував місце його перебування та повідомив про свій намір виїхати з м. Києва до нього.

Надалі, 03.08.2026, у період із 12 год 49 хв до 15 год 59 хв, ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, діючи умисно, з метою ухилення від проходження військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану самовільно залишив КНП «Чуднівська лікарня», де перебував на стаціонарному лікуванні, та не з`явився до місця проходження військової служби.

При цьому ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діяв із прямим умислом, порушуючи вимоги ст. ст. 11, 16, 37, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також відповідні положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, ОСОБА_8 , виконуючи попередньо узгоджений із ОСОБА_7 план дій, 03.08.2026 прибув до м. Чуднова Житомирської області, де забрав ОСОБА_5 з території КНП «Чуднівська лікарня», посадив його до автомобіля Mercedes-Benz G 500, державний номерний знак НОМЕР_4 , яким керував, та перевіз із зазначеного лікувального закладу до м. Києва.

Унаслідок зазначених дій ОСОБА_5 не з`явився вчасно на військову службу без поважних причин, а надалі проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби.

13.10.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Слідчий вважає наявними ризики, які передбачені п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та з метою їх запобігання наявні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи не зможуть запобігти вказаним ризикам.

Прокурор в судовому засіданні просив суд задовольнити клопотання в повному обсязі та застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави. Свою позицію обґрунтовував наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які, на його думку, можуть перешкоджати належному проведенню досудового розслідування..

Захисник у судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання, просила застосувати до підозрюваного більш м`який запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, мотивуючи свою позицію тим, що під час допиту підозрюваний надав показання, співпрацював з органом досудового розслідування та висловлює намір повернутися для подальшого проходження військової служби.

Підозрюваний у судовому засіданні підтримав позицію захисника.

Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов наступного висновку.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

Судовим розглядом встановлено, що Першим слідчим відділом ТУ ДБР у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026113330000044 від 23.06.2026 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 407, ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368, ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 407, ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

13.10.2026 ОСОБА_5 був затриманий у порядку ст. 208 КПК України.

13.10.2026 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

З частини 2 статті 8 та частини 5 статті 9 КПК України слідує, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовуються з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст.ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, жодна особа не може бути позбавлена свободи, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом та судовим органом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз`яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.

Пріоритет положень Конституції над законами та підзаконними актами є очевидним та не підлягає доведенню. Окрім іншого, це підтверджено у рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» та інших справах.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ст. 8 КПК України, кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.

Перевіряючи обґрунтованість підозри, слідчий суддя не приймає доводи сторони захисту та погоджується з доводами сторони обвинувачення та вважає, що дані, які вказують на обґрунтовану підозру, навіть в стороннього спостерігача не можуть викликати розумних сумнівів та підтверджуються долученими до матеріалів клопотання доказами, а саме:

- протоколами допиту свідка ОСОБА_9 ;

- протоколами за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 15.07.2026, 15.09.2026;

- протоколом огляду, ідентифікації та вручення грошових коштів від 09.07.2026;

- актом службового розслідування ВЧ НОМЕР_2 ;

- доповіддю за фактом самовільного залишення тимчасового місця дислокації підрозділу вч НОМЕР_5 ;

- протоколами затримання в порядку ст. 208 КПК України;

- іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

Приймаючи таке рішення, слідчий суддя виходить з того, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце та підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, які приведені у клопотанні слідчого та доданих матеріалах, враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, а стороною захисту вказаних доводів в судовому засіданні спростовано не було

Аналіз представлених доказів об`єктивно зв`язують підозрюваного з інкримінованим кримінальним правопорушенням, на даному етапі хоча і не можна стверджувати про їх достатність для негайного засудження, проте можна дійти висновку про виправданість подальшого розслідування або висунення звинувачення, вказане узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішення у справі «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року.

Відтак, на даний час у кримінальному провадженні існують обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування до ОСОБА_5 одного із запобіжних заходів, передбачених ст.176 КПК України.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобіганням спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

У відповідності до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний в сукупності оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Також, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

У статті 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою, судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер та тяжкість інкримінованого злочину.

Водночас, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

Відтак, вирішуючи питання про застосування підозрюваному запобіжного заходу, суддя враховує не тільки положення, які передбачені КПК України, а й вимоги пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою законом процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Клоот проти Бельгії (Cloot v. Belgium, § 40) серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших порушень. Однак необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід необхідний в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини, яке згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, які є джерелом законодавства, у справі «Бойченко проти Молдови» № 41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватися від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу». А у справі «Мамедова проти Росії» № 7064/05, рішення від 01 червня 2006 року Європейський суд дійшов такого висновку: «посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальний елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребує позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину».

Слідчий суддя приймає до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» не можна ставити питання про те, що арешт є виправданим тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки останнє є завданням попереднього розслідування.

Стороною обвинувачення в судовому засіданні частково доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

Прокурором доведено існування ризику переховування від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що обґрунтовується тим, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні злочину передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України за який, передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання у разі визнання підозрюваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання.

Окрім цього, прокурор в судовому засіданні вказує на наявність ризику, передбаченого п.3 ч. 1 ст. 177 КПК України, що обґрунтовує тим, що підозрюваному вручено копії протоколів допиту свідків у цьому кримінальному провадженні, у зв`язку з чим він обізнаний про місця їх проживання, контактні засоби зв`язку, а відтак має об`єктивну змогу незаконного впливати на них, а тому вільне пересування підозрюваного надасть йому можливість дійти змови та координації їх показань, що унеможливлює достовірну оцінку обставин, що встановлюються в ході досудового розслідування.

Окрім того, у кримінальному провадженні планується призначення ряду експертиз. А тому вільне пересування підозрюваного ОСОБА_5 надасть йому змогу незаконно впливати на експертів, які виконують експертизи, з метою надання ними завідомо недостовірних висновків для створення штучних доказів невинуватості підозрюваного.

Крім того, на даний час у кримінальному провадженні не встановлені та не допитані усі свідки кримінального правопорушення та можливі інші особи, причетні до вчинення даного кримінального правопорушення.

У свою чергу, ОСОБА_5 з огляду на його поінформованість з колом потенційних свідків у даному кримінальному провадженні, яких він знає особисто, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за скоєне може шляхом підкупу, примушування, іншого тиску впливати на вказаних свідків з метою схилити їх до відмови від дачі правдивих показань або надання неправдивих показань у кримінальному провадженні.

У зв`язку із цим є всі підстави вважати, що ОСОБА_5 , зможе незаконно впливати на свідків, шляхом застосування погроз, фізичного насильства та примусу.

Крім того, слід враховувати встановлену кримінальним процесуальним законодавством України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Що стосується доводів прокурора про ризики перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином або вчинення нового правопорушення, то, на переконання слідчого судді, таке обґрунтування має суто формальний характер. Прокурор жодним чином не розкрив ці ризики крізь призму особи підозрюваного та конкретних обставин справи, обмежившись лише загальними твердженнями.

Так, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув`язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв`язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У ст. 5 Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи R(80) 11 від 27.06.1980 «Про взяття під варту до суду» зауважується, що при розгляді питання про необхідність тримання під вартою судовий орган повинен брати до уваги обставини конкретної справи, у тому числі характер і тяжкість інкримінованого злочину. Відповідно до вказаної Рекомендації важливим критерієм, орієнтуючись на який слід застосовувати вид запобіжного заходу, повинна бути санкція за вчинений злочин.

У п. 60 рішення ЄСПЛ у справі «Смірнова проти Росії» від 21.07.2003 суд відзначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, у якій він зазнає судового переслідування, а також міжнародні контакти.

Під час досудового розслідування не встановлено будь-яких даних про те, що підозрюваний не може утримуватися під вартою, не встановленого того, що підозрюваний має хронічні захворювання, що у відповідності до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України віл 15.08.2014 №1348/5/572 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.08.2014 за №990/25767 свідчать про неможливість тримання підозрюваної під вартою.

Варто зазначити, що за вказаних обставин під час судового розгляду встановлено, що застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою є пропорційним легітимній меті, яка ставиться до застосування запобіжних заходів, а відтак приходить до висновку про задоволення клопотання, та не приймає доводи сторони захисту з підстав, викладених в мотивувальній частині ухвали.

За вказаних обставин, враховуючи обґрунтованість підозри, доведеність ризиків у кримінальному провадження та приписи ч. 8 ст. 176 КПК України, приходжу до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання.

Між тим, задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважає за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, а також покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України, необхідність покладення яких вбачається з наведеного в обґрунтування даного клопотання.

Так, згідно п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод звільнення може бути обумовлено наданням гарантій явки в суд, й судова практика Європейського суду з прав людини встановлює, що не відповідає п. 3 ст. 5 Конвенції встановлення розміру застави, виключно в залежності від інкримінованої шкоди. Гарантія має мету не відшкодування шкоди, а забезпечення присутності обвинуваченого в залі судового засідання. Тому її розмір повинен відповідати перспективі втрати застави чи обернення на неї стягнення у разі не явки обвинуваченого до суду, й повинен утримувати обвинуваченого в межах належної процесуальної поведінки.

При визначенні ОСОБА_5 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, слідчий суддя наряду з положеннями ст.ст. 182, 183 КПК України враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з рішеннями ЄСПЛ у справі «В. проти Швейцарії» (W. V. Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року, у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain), 12050/04, 8 січня 2009 року.

Враховуючи обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх корисливий мотив, матеріальне становище підозрюваного, тяжкість правопорушення, у якому він підозрюється, суспільну небезпечність злочинів, вік та стан його здоров`я, соціальні зв`язки, слідчий суддя вважає, що застава у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень та здатна гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, з урахуванням вказаних обставин, що виправдує мету застосування запобіжного заходу.

Питання щодо доведеності вини ОСОБА_5 . у вчиненні інкримінованого злочину та правильності кваліфікації його дій слідчим суддею при розгляді клопотання не вирішувались, оскільки підлягають дослідженню при проведенні досудового розслідування та під час розгляду справи по суті.

Вирішуючи питання щодо строку застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя враховує, що прокурор просить застосувати зазначений запобіжний захід у межах строку досудового розслідування, тобто до 13.12.2026 року.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Згідно з ч. 4 ст. 196 КПК України, слідчий суддя зобов`язаний визначити в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дату закінчення її дії в межах строку, передбаченого КПК України.

Отже, строк дії ухвали про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має визначатися з дотриманням установленого законом граничного строку та не може перевищувати шістдесяти днів, навіть якщо строк досудового розслідування триває довше.

За таких обставин, слідчий суддя доходить висновку про необхідність часткового задоволення клопотання прокурора в частині визначення строку дії ухвали, застосувавши до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк, що не перевищує шістдесяти днів, із визначенням відповідної дати закінчення дії ухвали.

Керуючись ст. 29 Конституції України, ст.ст. 176, 177, 178, 181, 183, 184, 193, 194, 196, 202, 205, 309, 532, 534 КПК України, слідчий суддя,-

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання - задовольнити частково.

Застосувати до підозрюваного у кримінальному провадженні № 42026113330000044 від 23.06.2026 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 11 грудня 2026 року включно.

Утримувати підозрюваного ОСОБА_5 , на Гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_3 , а при наявності медичних показань у спеціально відведених кімнатах, які забезпечують надання медичної допомоги.

Одночасно визначити підозрюваному, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заставу у розмірі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень, поклавши у разі внесення застави на підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати до слідчого, прокурора, суду за першою вимогою;

- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватись від спілкування з іншими підозрюваними, свідками у даному кримінальному провадженні, визначеними прокурором.

Застава може бути внесена, як самим підозрюваним, так й іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на наступний депозитний рахунок Печерського районного суду м. Києва:

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26268059

Банк отримувача ДКСУ, м.Київ

Код банку отримувача (МФО) 820172

Рахунок отримувача UA128201720355259002001012089

призначення платежу: застава за …(ПІБ, дата народження особи, за яку вноситься застава), згідно ухвали … (назва суду) … від … (дата ухвали).. по справі № …, кримінальне провадження № ….., внесені (ПІБ особи, що вносить заставу) згідно квитанції від (дата та № квитанції).

Термін обов`язків, покладених слідчим суддею, у разі внесення застави визначити в межах строку досудового розслідування, а саме до 11 грудня 2026 року.

Роз`яснити підозрюваному, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення на депозитний рахунок ТУ ДСАУ в м. Києві коштів, має бути наданий уповноваженій службовій особі установи, де особа утримується.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа установи, де особа утримується, має негайно здійснити розпорядження про звільнення з-під варти підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повідомити усно і письмово слідчого, прокурора та слідчого суддю Печерського районного суду м. Києва.

У разі внесення застави та з моменту звільнення підозрюваного з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, підозрюваний зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-під варти, у зв`язку з внесенням застави підозрюваним ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , він вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

У задоволенні решти вимог клопотання - відмовити.

Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1