Рішення № 140737681, 19.10.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/7973/26

Провадження № 2/463/2888/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді: Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судового засідання: Цебрик Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

позивач звернувся до суду з позовом, просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за Кредитним договором № 04.02.2026-100002261 від 04.02.2026 у розмірі 38 105,94 грн, 2 662,40 грн судового збору, а також витрати, пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви в розмірі 127,38 грн, з підстав та мотивів викладених письмово у позові.

Ухвалою судді від 27 серпня 2026 року відкрито провадження у вказаній справі в порядку спрощеного позовного провадження, надано відповідачу строк для подання відзиву.

09.10.2026 від відповідача на адресу суду надійшли додаткові пояснення, які за своїм змістом є відзивом на позовну заяву, у якій просила відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками відповідно до ст. 625ЦК України у розмірі 6 500,00 грн, з мотивів та підстав, викладених у ньому. Позовні вимоги в іншій частині не заперечила. Просила розгляд справи проводити без її участі.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» у судове засідання не з`явився, звернувся до суду з заявою, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, на їх задоволенні наполягає, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, просила розгляд справи проводити та її відсутності.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що 04.02.2026 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір № 04.02.2026-100002261 від 04.02.2026 у формі електронного документу з використанням електронного підпису.

Таким чином, договір був укладений в електронній формі, який відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. З цього моменту електронний договір вважається укладеним, в силу положень ч. 2 ст. 640 та ст. 1046 ЦК України.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243ск20).

Як вбачається з копії кредитного договору відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 13 000,00 грн, строком на 168 днів.

Факт перерахування ТОВ «Споживчий центр» на рахунок відповідача кредитних коштів у загальній сумі 13 000,00 грн підтверджується Довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та не заперечується відповідачем.

Більш того, 17.02.2026 відповідач сплатила на користь позивача 2 282,62 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «Споживчий центр» та не спростовано відповідачем.

Таким чином, зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і, відповідно, щодо правомірності вимог позивача за договором про надання кредиту.

Аналогічної позиції притримується Верховний Суд в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зазначено, що: не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Також в Постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі №127/23910/14-ц зазначено, що: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та або суми санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

У свою чергу, ОСОБА_1 свій обов`язок щодо повернення кредитних коштів у повному обсязі не виконала, внаслідок чого станом на 12.08.2026 у неї виникла заборгованість в розмірі 38 105,94 грн, яка складається з: 12 519,18 грн заборгованість за тілом кредиту, 19 086,76 грн заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, 6 500,00 грн грн заборгованість за відсотками за ст. 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача 38 105,94 грн, яка складається з: 12 519,18 грн заборгованість за тілом кредиту, 19 086,76 грн заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, 6 500,00 грн грн заборгованість за відсотками за ст. 625 ЦК України.

Відповідно частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з представленого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 12.08.2026 року, загальна заборгованість становить 38 105,94 грн, яка складається з: 12 519,18 грн заборгованість за тілом кредиту, 19 086,76 грн заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитними коштами, 6 500,00 грн грн заборгованість за відсотками за ст. 625 ЦК України.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за Кредитним договором № 04.02.2026-100002261 від 04.02.2026, проте не виконав взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, отримані в кредит кошти не повернула, тому наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованість за даним договором.

Що стосується вимоги про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України у сумі 1 750,00 грн, суд зазначає, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зокрема, на час розгляду справи в суді положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу Україниє чинними.

З аналізу положень пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» та статей 1046, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд доходить до висновку, що на договір про споживчий кредит, укладений між сторонами у цій справі, розповсюджується дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а відтак позичальник ОСОБА_1 звільняється від обов`язку сплати на користь позикодавця неустойки за прострочення виконання зобов`язань за договором, які були нараховані у період дії в Україні воєнного стану, а нарахована позикодавцем неустойка, що передбачена відповідним договором, підлягає списанню позикодавцем.

Відтак, доводи позивача про те, що до відносин за договорами про надання споживчого кредиту мають застосовуватися спеціальні норми, визначені Законом України «Про споживче кредитування», та з урахуванням внесених змін, зокрема, до Закону України «Про споживче кредитування» в частині виключення пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» щодо нарахування штрафних санкцій, позивач має право на стягнення неустойки за кредитним договором відхиляються, як безпідставні.

На підставі наведеного в задоволенні позовних вимог в частині стягнення за процентами річних на підставі ст 625 ЦК України слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, у зв`язку із тим, що відповідач отримала кредитні кошти і у неї виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки, що зазначені в кредитному договорі, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в розмірі 12 519,18 грн, а також нарахованими процентами у розмірі 19 086,76 грн, що в загальному становить 31 605,94 грн. А тому в частині позовних вимог про стягнення з відповідача коштів на підставі ст.625 ЦК України в сумі 6 500,00 грн слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 313,84 грн, що становить 2 208,19 гривні судового збору та 105,65 грн витрат пов`язаних з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення, тобто 82,94 % розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 141,142, 265, 273, 274, 280, 282-284, 289 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором № 04.02.2026-100002261 від 04.02.2026, яка складається з:

- суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12 519,18 грн;

- суми заборгованості за відсотками у розмірі 19 086,76 грн,

що в загальному розмірі 31 605,94 грн (тридцять одна тисяча шістсот п`ять гривень дев`яносто чотири копійки),

а також судові витрати в розмірі 2 313,84 (дві тисячі триста тринадцять гривень вісімдесят чотири копійки) гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Текст рішення складено та підписано суддею 19.10.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження юридичної особи: 01032, м.Київ, вул. Саксаганського 133-А, Код ЄДРПОУ 37356833;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя: Мармаш В. Я.