Рішення № 140737602, 16.10.2026, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/4230/24

Провадження № 2/444/85/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

16 жовтня 2026 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючий суддя Мікула В. Є.

секретар судового засідання Сенько М.-Ю.В.

з участю прокурора Плекан Н.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Деманджари Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , 3-тя особа: Орган опіки та піклування Добросинського-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ :

09 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_3 , 3-тя особа: Орган опіки та піклування Добросинського-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області про позбавлення батьківських прав.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що з 02 жовтня 2010 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Від подружнього життя у них народилася дитина, донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що сімейне життя у них з відповідачем не склалося через постійне вживання відповідачем алкогольних напоїв та періодичне скоєння ним домашнього насильства, у зв`язку з чим 06 серпня 2012 року рішенням Жовківського районного суду Львівської області шлюб між сторонами було розірвано.

Відтак з серпня 2012 року відповідач став проживати окремо від доньки ОСОБА_4 та заяймався виключно своїм життям. Після розірвання шлюбу ОСОБА_4 жодного разу в житті не бачила свого біологічного батька - ОСОБА_3 .

Наголошує на те, що після розлучення відповідач взагалі перестав цікавитись своєю донькою. Він не виявляв жодного бажання займатися її вихованням та в добровільному порядку не надавав матеріальної допомоги на утримання малолітньої доньки. Також відповідач не сплачував аліменти на утримання доньки.

Окрім цього зазначає, що фактично із самого народження нашої спільної доньки сама вона - позивач займалася вихованням та матеріальним забезпеченням доньки.

Звертає увагу на те, що відповідач не дарував доньці жодних подарунків, як на день народження, так і на свята - День Святого Миколая та Новий Рік. Коли ж донька хворіла, то батько її не провідував, не цікавився станом її здоров`я та не надавав жодної матеріальної допомоги на лікування.

Вказує, що відповідач ніколи не піклувався та не піклується про фізичний та духовний розвиток своєї доньки, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду, не бачиться зі своєю донькою, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, а тому в ситуації, що склалася, при бажанні самої дитини, є доцільним застосування до відповідача фактично крайнього заходу впливу, позбавлення його батьківських прав.

Зважаючи на наведене, просить позов задовольнити.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала з підстав, викладених в такому. Додатково зазначила, що подала позовну заяву про позбавлення батьківських прав, тому що її колишній чоловік, біологічний батько їх спільної дитини за 15 років жодного разу не поцікався, жодного разу не приїхав, жодного разу не прийшов, жодної ініціативи з його сторони не було, тому так як дитина виросла, дитина має свою власну думку, доросла, все розміє, звернулась до суду з даним питанням.

Зазначила, що після розірвання шлюбу колишній чоловік був у дитини лише два рази, коли вона була дуже маленька. Після цього він сказав, що немає часу на дитину, зокрема з нею гуляти, бо їде влаштовувати своє особисте життя.

Наголошує, що перший раз відповідач побачив свою доньку на комісії, коли розглядалось питання про доцільність позбавлення його батьківських прав.

Вказала, що її донька має свій власний телефон, зареєстрована у різних соціальних мережах, однак ні колишній чоловік, ні хтось з інших його родичів до доньки не дзвонили. Хресна мама жодної участі у вихованні також не брала.

Заборгованість по аліментах була довгою, після цього виконавча служба наклала арешт на майно відповідача. Після цього було невелике збільшення розміру аліментів. Відповідач почав вчасно сплачувати аліменти після внесення змін у законодавство, що стосується відстрочок. Жодної добровільної допомоги відповідач протягом всього часу не надавав.

Від моменту розірвання шлюбу до подачі позову про позбавлення батьківських прав жодним чином не дбав про фізичний і духовний розвиток своєї доньки, не піклувався про неї та не приймав жодних мір щодо спілкування зі своєю донькою.

Наголосила на тому, що її дитина в музичній школі не займалась, хоча представник відповідача - адвокат Деманджара Я.П. про це зазначав, а також те, що вона не заперечувала щодо побачень з донькою.

Просить врахувати, що за 15 років відповідач жодного разу не поцікавився своєю донькою, з проханням надати йому номер телефону нашої спільної доньки також не звертався.

Також просить врахувати те, що до моменту подачі до суду позовної заяви про позбавлення батьківських прав з заявами до неї, як мами, чи іншими проханнями не звертався.

Враховуючи наведене, просить позбавити відповідача батьківських відносно його дочки, ОСОБА_4 .

Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що до матеріалів даної справи подані всі належні докази, які підтверджують те, що відповідач жодним чином не дбав про свою доньку протягом тривалого періоду часу. Це не один рік і не два, це майже 15 років.

Наголошує, на тому, що в матеріалах справи знаходиться характеристика зі школи доньки сторін з якої вбачається, що батько ОСОБА_3 із дитиною не спілкується, не цікавиться її справами в школі та поза її межами. У вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв`язок не виходить, на батьківські збори не з`являвся, не телефонував протягом навчання дитини у школі.

Також в матеріалах справи знаходиться відповідь на звернення позивача ОСОБА_1 від начальника відділу поліції № 2 ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівської області, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі зверненнями у відділ поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 1 ГУ НП у Львівській області з приводу дитини не звертався.

Звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи міститься об`єктивний і досить обгрунтований висновок органу опіки та піклування, з якого вбачається, що упродовж дванадцяти років відповідач не спілкується зі своєю донькою, не цікавиться її життям та здоров`ям. Батько, ОСОБА_3 не бере участі у вихованні та піклуванні доньки. Не забезпечує її матеріально, не піклується про її життя та здоров`я, не дбає про її фізичний та моральний розвиток.

В судовому засіданні було встановлено, що дитина познайомилась зі своїм біологічним батьком на комісії під час якої розглядалось питання про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а відтак враховуючи тривалий час фактичного не спілкування батька з донькою, відсутність між ними будь-яких відношень, вважає, що даний висновок є належним чином мотивованим і просить покласти його в основу прийнятого рішенні у даній справі.

Стосовно документів, які були долучені представником відповідача, то вважає, що свідоцтво про шлюб відповідача та свідоцтва про народження у шлюбі його нових дітей немають жодного відношення до предмету позову, оскільки не спростовують жодним чином позовні вимоги, а також мотиви, які зазначені в позовній заяві.

Стосовно довідки про відсутність заборгованості, зазначає, що в судовому засіданні сторонами неодноразово було почуто, що спочатку аліменти були в розмірі - 300 грн., після їх зміни (збільшення) відповідач тривалий час не дбав та недавав жодних коштів на утримання своєї доньки, а сплата аліментів відбувалась після накладення арешту на нерухоме майно відповідача та після внесення змін у законодавство, що стосується відстрочок.

Звертає увагу на те, що у матеріалах справи є відповідні докази, що у відповідача тривалий час була наявна заборгованість по сплаті аліментів.

Стосовно медичних документів, то просить врахувати, що такі датовані 2022 роком. До цього часу відповідач мав можливість побачитись, зустрітись, або хоча б подзвонити до своєї доньки. Він також мав можливість взяти у позивача - своєї колишньої дружини номер телефону своєї доньки, але він цього не зробив.

Протягом 15 років, до моменту подачі даної позовної заяви до суду відповідач не приклав жодних зусиль для того, щоб бачитись і спілкуватись зі своєю донькою, хоча на даний час є різні соціальні мережі за допомогою яких можна спілкуватись.

Наголошує на тому, що відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Звертає увагу також на те, що за весь період навчання в школі відповідач мав можливість спілкуватись та поцікавитись про життя та здоров`я своєї доньки, дбати про свою доньку, однак жодним чином дії відповідача не були направлені на це.

Щодо показань свідка ОСОБА_5 , то просить не приймати їх до уваги, оскільки такі покази є не послідовними та спростовуються зокрема поясненнями позивача та поясненнями свідка ОСОБА_6 . Також просить врахувати, що свідок ОСОБА_5 є рідною сестрою відповідача по справі, а тому вона є зацікавленою у розгляді даної справи.

Наголошує, що спільна донька позивача і відповідача в судовому засіданні підтвердила відсутність батька у її житті протягом 15 років, підтвердила всі сказані слова позивачем по справі та наведені мотиви позовної заяви.

Звертає увагу на те, що 15 років не малий період часу, це майже половина життя відповідача.

Стосовно твердження представника відповідача, що у доньки позивача немає жодних перешкод у справі щодо перетину кордону, то вказує, що станом на сьогодні (під час військового стану) дитина справді може перетинати кордон із одним зі своїх батьків, однак якщо завтра скасують військовий стан дитина незможе перетнути кордон без нотаріальної довіреності відповідача. Враховуючи, що відповідач знаходиться за кордоном припускає, що такі труднощі будуть.

Стосовно проблеми зі зв`язком, то вважає, що відповідач по справі міг приїхати із-за кордону, тому, що на даний час вирішується складна справа, яка стосується його та його доньки, але відповідач не приїхав на жодне із судових засідань, і жодні аргументи про те, що він не зміг приїхати з тої чи іншої причини вважає, що не заслуговують на увагу.

Враховуючи наведене, зокрема мотиви позову, враховуючи постанову пленуму Верховного Суду України на яку покликався, а також докази, які знаходяться в матеріалах справи просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі та позбавити відповідача батьківських прав відносно своєї доньки, ОСОБА_4 .

Відповідач у судове засідання жодного разу не прибув, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив. Також від відповідача від початку подачі позовної заяви про позбавлення його батьківських прав до суду, так і до завершення розгляду справи не надходило ні відзиву на позовну заяву, так і додаткових жодних додаткових пояснень.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо позову та вказав, що Сімейний кодекс України визначає позбавлення батьківських прав, як крайній захід. Як правило позбавлення батьківських прав нічого не приносить дитині і зміна даних в актовому записі жодним чином не змінить нічого. Батько всеодно залишається біологічним батьком.

Зазначає, що представник позивача вказує, що відповідач не спілкується з дитиною, що є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, але це не є підставою для позбавлення батьківських прав. Єдина підстава, що у них є, що батько ухиляється від обов`язку щодо виховання дитини. Тут є слово ухиляється, а не спілкується.

Вказує, що ситуація склалась така, яка склалась, ніхто в цьому невинний, але мама ОСОБА_7 подала позовну заяву про розірвання шлюбу, шлюб було розірвано. З часом у позивача появилась нова сім`я, мама ОСОБА_7 живе з іншим чоловіком, має з ним спільні діти, там утворилась нова сім`я. Теж саме відбулось у відповідача ОСОБА_3 , в нього є нова сім`я і двоє дітей. Фактично відповідач має багато своїх обов`язків.

Щодо предмету аліментів, то вказує, що в матеріалах справи є довідка про відсутність заборгованості, а тому вважає, що відповідач добросовісно виконує свої батьківські обов`язки.

Щодо спілкування, то зазначає, що коли вивчав матеріали справи то чув думку від інших сторін, що фактично позивач несприяла спілкуванні ОСОБА_7 з її татом. Відповідач є дуже добрий, слабохарактерний, він неможе сваритись, він каже, що хоче спілкуватись з дитиною, нащо колишня дружина каже йому, що в неї є інша сім`я, нехай дитина звикне. У відповідь відповідач каже - добре і йде.

Відповідач фактично ніколи не був проти спілкування з дитиною, тільки він не міг перейти цей конфлікт і доказати своє право на цю дитину, тому що має такий характер. В матеріалах справи є заяви подані відповідачем до органу опіки та піклування щодо побачень з його донькою, всі рази орган ріпки та піклування йому відмовляв. Одна причина дитина не хоче, друга, якщо мама - забороняє спілкуватись. Навіщо позбавляти батьківських прав людину, якщо вона категорично проти цього.

Окрім цього вказує, що відповідач на даний час перебуває за кордоном, він хотів вийти на відеозв`язок із судом, але через технічні проблеми не зміг цього зробити. Жодних підстав щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно його доньки ОСОБА_7 немає. Також вважає, що відповідач не ухиляється від спілкування з дитиною.

Вважає, що на даний час дитина може виїхати за кордон із одним зі своїх батьків. Просить відмовити у задоволенні даної позовної заяви.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання в якому зазначив, що позивач ОСОБА_1 звнернулась до Добросинсько-Магерівської сільської ради із заявою щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо своєї малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за № 866 від 24 вересня 2008 року "Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини" її заява була розглянута 24 березня 2025 року на комісії із захисту прав дитини виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради, відповідно за результатами розгляду заяви позивача надає суду висновок комісії із захисту прав дитини.

Окрім цього в поданому клопотанні представник зазначив, що просить проводити розгляд даної справи без їх представника та за наявними у справі матеріалами. У вирішенні даної справи повністю покладається на рішення суду.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_5 зазначила, що бажання бачитись з дитиною було, але через відмову матері, було категоричне ні. Після народження дитина один рік проживала з нами в будинку. Не даючи дитину була маніпуляція робити боляче. Після розірвання шлюбу брат приїжджав та дзвонив декілька разів. Після того сказали, що дитину не будуть давати. Зазначає, що їй сказали, що дитини бачити не буду. Вказує, що бачила дитину лише на дорозі, з ОСОБА_1 вони не можуть спілкуватись. Фактів про які зазначено в рішенні суду про розірвання шлюбу між братом та ОСОБА_8 не бачила. Зазначає, що немає зв`язку зі своєю похресницею. Скільки разів приїжджав брат до доньки не пам`ятає та незнає чи має брат контакти своєї доньки. Також вказує, що немає контактів зі своєю похресницею та не підходила до дитини перед минули судовим засіданням (коли вона була біля вхідних дверей), оскільки незнала реакції мами.

Прокурор в судовому засідання зазначив, що відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею освіти й готувати її до самостійного життя.

Однак протягом 15 років відповідач фактично самоусунувся від виконання цих обов`язків. Він не брав участі у вихованні дитини, не цікавився її життям, станом здоров`я, навчанням, потребами та матеріальним забезпеченням. Не надавав добровільної допомоги, не виявляв належної батьківської уваги та турботи.

Ідеться не про окремі випадки відсутності спілкування чи тимчасові труднощі у взаєминах між батьком і дитиною. Ідеться про багаторічну відсутність батька у житті дитини, упродовж якої він не виконував своєї основної батьківської функції - бути відповідальним за її виховання, розвиток і добробут.

Дитина зростала без фактичної участі відповідача у її житті. Усі повсякденні турботи, пов`язані з вихованням, забезпеченням потреб, навчанням і розвитком дитини, фактично залишились на матері.

Особливої уваги заслуговує та обставина, що відповідач розпоча сплачувати аліменти лише в 2024 році, вже після того, як позивач звернулась до суду з позовною заявою про позбавлення його батьківських прав.

Звичайно, сам факт сплати аліментів не може ігноруватись судом. Водночас початок сплати аліментів у 2024 році не спростовує факту попереднього тривалого невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків і не підтверджує автоматично, що він почав брати участь у вихованні дитини.

Матеріальне утримання є лише одним з обов`язків батька. Воно не замінює виховання, турботу, спілкування, підтримку та особисту участь у вихованні дитини.

У цій справі просить оцінити всі обставни в їх сукупності: тривалість відсутності батька в житті дитини, відсутність участі у вихованні, відсутність належної турботи про її розвиток і потреби, ненадання матеріальної допомоги протягом тривалого часу та початок сплати аліментів лише після звернення до суду з даною позовною заявою.

Окремо просить звернути увагу на думку самої дитини.

Дитина висловлює чітку позицію щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Така позиція пов`язана з її власним життєвим досвідом: відповідач фактично не був присутній у її житті, не брав участі у її вихованні, не формував із нею батьківсько-дитячих стосунків, не надава необхідної допомоги і турботи.

Дитина не відчуває до відповідача тих почуттів, які зазвичай пов`язуються з батьківськими стосунками, оскільки за всі ці роки між ними не сформувався належний емоційний зв`язок.

Інтереси дитини не можуть зводитись лише до формального існування юридичного зв`язку з батьком. Насамперед необхідно враховувати її право на належне виховання, стабільність, повагу до її особистості та врахування її думки під час вирішення питань, які безпосередньо стосуються її життя.

Окрім цього вказала, що усвідомлює, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом сімейно-правового характеру. Саме тому просить суд ухвалити рішення після всебічної оцінки обставин справи та наданих доказів.

Проте вважає, що п`ятнадцятирічна відсутність реальної участі батька у житті дитини, невиконання ним обов`язків щодо її виховання та забезпечення, а також чітка висловлена позиція дитини свідчать про серйозність ситуації та необхідність належного правового реагування.

Вважає, що подальше збереження за відповідачем батьківських прав суперечитиме інтересам дитини.

З огляду на викладене, просить суд ухвалити справедливе та законне рішення, яке захистить психологічне благополуччя дитини.

Заслухавши позицію учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 02 жовтня 2010 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 у Жовківському відділі РАЦС був зареєстрований шлюб.

За час подружнього життя у сторін народилася одна дитина, донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З матеріалів справи вбачається, що сімейне життя у позивача з відповідачем не склалося через постійне вживання відповідачем алкогольних напоїв та періодичне скоєння ним відносно позивача домашнього насильства, у зв`язку з чим 06 серпня 2012 року рішенням Жовківського районного суду Львівської області шлюб між сторонами було розірвано.

Так, з копії рішення Жовківського районного суду Львівської області у справі №1308/2338/2012 від 06 серпня 2012 року вбачається, що відповідач не дбає про сім`ю, зневажає позивача, принижує її, вживає спиртні напої та будучи нетверезим вчиняє сварки, б`є позивача, безпідставно звинувачує її у зраді.

Окрім цього судом встановлено, що позивач звернулася в суд із позовом до відповідача про стягнення аліментів.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області у справі № 1308/2339/2012 від 30 липня 2012 року судом вирішено стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини, ОСОБА_4 , та стягувати такі в користь її матері ОСОБА_9 в твердій грошовій сумі, в розмірі 300 гривень 00 коп. (триста грн. 00 коп.) щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 16 липня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.

На виконання даного рішення було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження.

В подальшому розмір аліментів було збільшено до 1200 грн., відповідно старе виконавче провадження було закрито та як вбачається з постанови про відкриття виконавчого провадження від 18 вересня 2018 року відкрито нове виконавче провадження.

Однак позивач, як встановлено під час судових засідань тривалий час не отримувала від відповідача аліментів, що стверджується довідкою про неотримання аліментів від 29 квітня 2024 року.

Окрім цього з матеріалів справи, а саме, довідки, виданої старостою Бишківського старостинського округу № 4 за № 875 від 13 вересня 2024 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 та її донька проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що після розірвання шлюбу між сторонами, тобто починаючи з серпня 2012 року відповідач ОСОБА_3 не підтримував стосунків зі своєю донькою.

Суд враховує, що ОСОБА_4 - спільна донька сторін фактично не знає свого біологічного батька, вперше вона його побачила на засіданні комісії із захисту прав дитини виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради, де розглядалась заява її мами - позивача по справі про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх спільної малолітньої дитини.

Фактично з серпня 2012 року відповідач не бере участі у житті своєї доньки, не спілкується з нею взагалі, не бачився з нею жодного разу, не проводив часу. Відповідач фактично не брав та не не бере жодної участі у житті доньки, у її виховному процесі, становленні як особистості, фізичному, інтелектуальному, моральному, культурному, духовному і соціальному розвитку.

Окрім цього під час розгляду судом даної справи судом встановлено, що відповідач добровільно не ненадавав та ненедає коштів на утримання своєї доньки, а наявна у відповідача заборгованість була погашена лише тоді коли у відповідача були арештовані його рахунки чи накладено арешт на його майно.

Усі батьківські обов`язки щодо ОСОБА_4 та фактично її утримання виконує її мати - ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 взагалі не бере участі у виховному процесі доньки, він не цікавиться її інтересами, успіхами у навчанні, за час навчання доньки не брав та не бере участь у навчальному процесі дитини, не з`являвся на виступи, свята, батьківські збори.

Встановлені судом обставини підтверджуються копією характеристики учениці 8-класу Бишківського ЗЗСО I-III ступенів, з якої вбачається, що батько ОСОБА_3 із дитиною не спілкується, не цікавиться її справами в школі та поза її межами. У вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв`язок не виходить, на батьківські збори не з`являвся, не телефонував протягом навчання дитини у школі.

Разом з тим, суд приймає до уваги відповідь на звернення позивача ОСОБА_1 від начальника відділу поліції № 2 ЛРУП № 1 ГУ НП у Львівської області, згідно якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі зверненнями у відділ поліції № 2 Львівського районного управління поліції № 1 ГУ НП у Львівській області з приводу дитини не звертався, та вважає, що дана відповідь є належним доказом, яка підтверджує ту обставину, що відповідач не цікавився інтересами своєї доньки, та підтверджує те, що до моменту звернення позивача з даним позовом до суду у відповідача не виникало заінтересованості у своїй доньці.

Таким чином, наданими позивачем доказами, судом встановлено, що тільки мати ОСОБА_1 цікавилась навчанням доньки, відвідувала класні та загальношкільні батьківські збори та фактично займалась її вихованням.

Жодної участі батька дитини у навчальному процесі своєї доньки не було та немає.

А відтак суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 не проявляв (до моменту подачі позовної заяви про позбавлення батьківських прав) жодної ініціативи щодо зустрічей з донькою, зокрема суд зауважує, той факт, що відповідач немає номера телефону своєї доньки та не намагався дізнатись про такий у будь-кого із родичів своєї доньки.

Як вбачається зі змісту п. 15 Постанови Пленум Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", суд роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 даної Постанови, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою важливі правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Статтею 150 СК України визначено обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Зокрема, крім іншого, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Про ухилення від обов`язків виховувати дитину, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мова може йти лише за умови винної поведінки особи, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

Починаючи із серпня 2012 року відповідач ОСОБА_3 часу з дитиною не проводив та не проводить, жодного разу не бачився з нею, фактично перший раз побачив та познайомився зі своєю донькою на засіданні комісії із захисту прав дитини виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради, де розглядалась заява позивача про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно їх спільної малолітньої дитини, не цікавиться її життям, потребами, не займався та не займається їх вихованням, утриманням.

При цьому зі сторони позивача ОСОБА_1 не було жодних перешкод у спілкуванні відповідачу із донькою та не було жодних перешкод їхнім зустрічам.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства", на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно статей 150, 180 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Як визначено ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності і не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей.

Наведені вище в комплексі обставини свідчать, що батько дитини, тобто відповідач у справі, самоусунувся від виховання доньки, не цікавиться її життям, є байдужим до інтересів своєї малолітньої доньки.

Згідно із ч. 4, 5 статті 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При ухваленні рішення суд враховує наведене у висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно своєї доньки, ОСОБА_4 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради від 27 березня 2025 року № 31, з якого якого вбачається наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. 06 серпня 2012 року їх шлюб було розірвано. ОСОБА_10 проживає у АДРЕСА_1 разом із матір`ю, ОСОБА_11 , яка займається вихованням та матеріальним забезпеченням доньки.

Батько, ОСОБА_3 не бере участі у вихованні та піклуванні доньки. Не забезпечує її матеріально, не піклується про її життя та здоров`я, не дбає про її фізичний та моральний розвиток. Упродовж дванадцяти років не спілкується з нею, не цікавиться її життям та здоров`ям.

ОСОБА_3 29 листопада 2024 року звертався із заявою до виконавчого комітету Добросинсько-Магерівської сільської ради, що мати перешкоджає йому у побаченнях із донькою. Було запрошено ОСОБА_11 , яка повідомила, що не чинить перешкоди бачитись батькові із донькою, проте батько не проявляв ініціативи щодо зустрічей із ОСОБА_7 . Також була розмова із ОСОБА_12 , яка повідомила, що не хоче спілкуватись з батьком, оскільки незнає його. Донька категорично не погоджується спілкуватись із батьком.

У висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав також вказано, що комісією із захисту прав дитини 28 січня 2025 року розглянуто заяву відповідача про способи участі у вихованні дитини та спілкуванні із нею на якій було запропоновано батькові - відповідачу по справі налагодити спілкування із донькою, в чому він погодився із членами комісії. Батько дитини мав достатньо часу, щоб хоча б почати спілкування з донькою, проте з його сторони не було вчинено жодних дій, окрім звернення повторно із заявою до органу опіки та піклування.

Під час розгляду заяви про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав ОСОБА_10 вкотре повідомила, що не хоче спілкуватись із батьком, оскільки вона його незнає. Із заяви та доданих до неї документів, вбачається, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та розвитку дитини, не забезпечує її матеріально, не піклується про її життя та здоров`я, не дбає про її фізичний та моральний розвиток.

З даного висновку також вбачається, що орган опіки та піклування не може постановляти рішення всупереч інтересам дитини та прийшов до висновку про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини, ОСОБА_4 .

Дослідивши вищенаведений висновок, суд приходить до переконання, що такий є обгрунтованим та вмотивованим, а тому суд повністю погоджується з таким.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 пояснила, що знає, яка розглядається зараз справа. За 15 років свого біологічного батька бачила лише один раз - на комісії Добросинсько-Магерівської сільської ради.

Зазначила, що її біологічний батько жодного разу до неї не дзвонив і не писав, хоча вона користується різними соціальними мережами. Також жодного разу не привозив їй жодних подарунків.

Наголошує на тому, що не вважає відповідача по справі своїм справжнім батьком, оскільки в неї є інший тато та заперечує щодо спілкування з біологічним батьком.

Вказала на те, що коли побачила відповідача на засіданні комісії, то в неї не було жодних почуттів до нього як до справжнього тата. Додатково вказала, що в неї немає бажання спілкуватись з її біологічним батьком.

Суд враховує надане пояснення свідка - спільної доньки сторін - ОСОБА_4 , підстав не вірити таким у суду немає. Крім цього, такі пояснення свідка узгоджуються із обставинами, що встановленими працівниками служби у справах дітей Добросинсько-Магерівської сільської ради Львівського району Львівської області.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що відповідач у справі не піклується жодним чином про фізичний і духовний розвиток своєї доньки, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує зі своєї сторони необхідного харчування, медичного догляду, лікування доньки, не спілкується з дитиною взагалі, не бачиться з нею, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, навчального та виховного процесу.

Наведене вище в комплексі підтверджує, що відповідач є байдужий до інтересів дитини, не має наміру виконувати свої батьківські обов`язки щодо виховання доньки в майбутньому і така його поведінка є наслідком винних його дій, свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а не наслідком будь-яких поважних, об`єктивних причин, перешкод зі сторони матері дитини чи самої дитини.

Суд також враховує, що відповідач не прибув в жодне із судових засідань суду та не надав жодних своїх пояснень чи заперечень стосовно позовної заяви про позбавлення його батьківських прав.

При вирішенні цього спору суд повинен виходити з інтересів дітей, положень та принципів Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції ООН про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, Європейської соціальної хартії, яка вступила в силу 1 липня 1999 року, Конституції України, Закону України "Про охорону дитинства", Сімейного кодексу України, згідно з якими дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Щодо документів, долучених представником відповідача у письмовому клопотанні від 31 січня 2025 року, то суд вважає, що їх не слід приймати до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Згідно з ч. 3. ст. 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

У відповідності до ч. 9 ст. 83 ЦПК України, копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Так, з матеріалів справи вбачається, що до поданої заяви від 31 січня 2025 року представником відповідача не долучено доказів надсилання даної заяви з додатками сторонам по справі.

Окрім цього, суд вважає, що долучені до заяви документи не могли та не можуть бути в інших учасників справи, оскільки це особисті документи відповідача по справі, а також те, що обсяг наданих документів не є надмірним і вони не є публічно доступними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що подане клопотання представника відповідача з додатками не заслуговує на увагу, оскільки таке подане в порушення ч. 9 ст. 83 ЦПК України.

Разом з тим, суд приймає до уваги пояснення представника позивача - адвоката Брунця Н.М. щодо даних документів, та вважає, що свідоцтво про шлюб відповідача та свідоцтва про народження його дітей в іншому шлюбі немають відношення до даного предмету позову.

Щодо поданих копій заяв до Добросинсько-Магерівської сільської ради та копії довідки про відсутність заборгованості, то суд приходить до висновку, що до моменту подачі даного позову до суду (як було встановлено в судовому засіданні та безпосереднього відображено у висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав) відповідач не проявляв жодної ініціативи щодо побачень із донькою.

Жодних перешкод у спілкуванні з донькою позивач відповідачу не створювала.

В даній ситуації та відповідно в даній справі суд погоджується з думкою прокурора про те, що в даній справі йдеться не про окремі випадки відсутності спілкування чи тимчасові труднощі у взаєминах між батьком і дитиною. Ідеться про багаторічну відсутність батька у житті дитини, упродовж якої він не виконував своєї основної батьківської функції - бути відповідальним за її виховання, розвиток і добробут.

Також у відповідача тривалий час була наявна заборгованість щодо аліментів, яка зокрема підтверджується належними та допустимими доказами, та відповідно не спростовується стороною відповідача, дана заборгованість була погашена тільки після накладення арешту на майно відповідача та після внесення змін у законодавство, що стосується відстрочки від мобілізації.

Щодо медичних документів відповідача, які долучені до даного клопотання, то суд приймає до уваги усні пояснення представника позивача - адвоката Брунця Н.М. про те, що до моменту коли відповідач захворів у нього було достатньо часу, щоб він міг побачитись та поспілкуватись з донькою, однак він цього не зробив.

Щодо пояснень свідка ОСОБА_5 , то суд критично відноситься до таких, оскільки свідок являється рідною сестрою відповідача по справі, тобто являється близьким родичем, тому має прямий психологічний та моральний мотив говорити на користь позивача по справі.

Окрім цього суд вважає, що свідчення рідної сестри відповідача - ОСОБА_5 не можуть вважатися об`єктивними, оскільки вона зацікавлена в результаті розгляду справи на користь члена своєї родини.

Щодо пояснень представника відповідача в частині того, що відповідач раніше подала до суду позовну заяву до суду, то суд зазначає, що згідно рішення Жовківського районного суду Львівської області у справі № 1308/2338/2012 від 06 серпня 2012 року причиною розірвання шлюбу між сторонами та в подальшому було встановлено при вирішенні справи про розірвання шлюбу було те, що відповідач зневажав позивача, принижував її, вживав спиртні напої та будучи нетверезим вчиняв сварки, бив позивача, безпідставно звинувачував її в зраді. Також в даному рішенні зазначено, що відповідач не дбав про сім`ю, у зв`язку з чим позивач звернулась в суд та просила шлюб розірвати.

Окрім цього в даному рішенні вказано, що відповідач ОСОБА_3 в судове засідання під час розгляду справи про розірвання шлюбу не з`явився, однак направив на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає, просить шлюб розірвати.

А відтак суд приходить до висновку, що на той час (на день подачі позовної заяви про розірвання шлюбу) у позивача існували вагомі обставини, які були підставою для розірвання шлюбу, а також враховує те, що відповідач ОСОБА_3 не заперечив щодо розірвання шлюбу та його мотивів.

Згідно із статтею 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до статті 150 цього Кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім`ї, родини, свого народу, своєї Батьківщини, забезпечувати здобуття дитиною освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину. Право на виховання дитини є одним із найважливіших батьківських прав. Водночас, це право є і обов`язком.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї.

Відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини.

Частиною першою статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачем заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (рішення у справі "Хант проти України").

У справі "Мамчур проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

На підставі вищенаведеного, враховуючи те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню доньки, фактично самоусунувся від таких, свідомо нехтує такими, не цікавиться життям своєї доньки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не створює умов для нормального спілкування з донькою, суд дійшов висновку, що є всі підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його доньки, ОСОБА_4 , оскільки таке позбавлення батьківських прав буде в повній мірі відповідати інтересам самої дитини та її належному догляду та вихованню, оскільки відповідач по справі фактично (як встановлено в судовому засіданні, зокрема зі слів його доньки - свідка ОСОБА_6 ) не здійснює її виховання та утримання.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 167 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зроблено правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях. Питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Так, при розгляді даної справи суд враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 147/277/24 від 19 лютого 2025 року, відповідно до якої свідоме, тривале (близько п`яти років) ухилення батька від виконання батьківських обов`язків щодо виховання малолітньої дитини, що призвело до відсутності психоемоційного зв`язку між батьком та дитиною, адаптованість дитини до відносин у сім`ї з новим чоловіком матері є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав.

Згідно вказаної позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2025 року, біологічний батько добровільно пішов з життя своєї дитини, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до дитини та її внутрішнього світу, не сприяє створенню умов для отримання нею освіти. І це триває протягом близько п`яти років. Тривала розлука мала наслідком розрив психоемоційних зв`язків між батьком та донькою.

Вказане на думку суду відповідає обставинам даної справи та в свою чергу підтверджує те, що донька сторін ОСОБА_10 протягом тривалої розлуки зі своїм біологічним батьком (близько 15 років) внаслідок його небажання спілкуватись та опікуватись своєю донькою втратила психоемоційних зв`язків між батьком та донькою.

Згідно матеріалів та обставин даної справи, донька сторін зростала без фактичної участі відповідача у її житті. Усі повсякденні турботи, пов`язані з вихованням, забезпеченням потреб, навчанням і розвитком дитини, фактично залишились на матері.

Також під час розгляду даної справи суд враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 459/3411/18 від 29 вересня 2021 року, згідно якої права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Окрім цього при вирішенні розгляду даної справи, суд враховує позицію прокурора згідно якої прокурор вказував, що відповідач ОСОБА_3 фактично 15 років, як батько дитини та відповідно відповідач по справі самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків. Він не брав участі у вихованні дитини, не цікавився її життям, станом здоров`я, навчанням, потребами та матеріальним забезпеченням. Не надавав добровільної допомоги, не виявляв належної батьківської уваги та турботи, хоча матеріальне утримання є лише одним з обов`язків батька. Воно не замінює виховання, турботу, спілкування, підтримку та особисту участь у вихованні дитини.

Враховуючи наведені позиції Верховного Суду, а також встановлені судом обставини та зібрані по справі докази, які оцінені кожен окремо на їх належність, достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності (зокрема пояснення прокурора та пояснення малолітнього свідка у даній справі) за правилами ст. 89 ЦПК України, свідчать про те, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки при подачі позову до суду представником позивача було сплачено судовий збір, рішення прийнято на користь позивача, тому дані судові витрати слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги задоволити.

Позбавити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) батьківських прав відносно його дитини, а саме дочки, ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі - 1331.20 грн. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 20.10.2026 року.

Суддя: Мікула В. Є.