Рішення № 140734481, 12.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/3442/26-Е

Провадження № 2/522/6158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання Мазовецької А.В.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСББ «Французький-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 09.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСББ «Французький-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 18 189,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСББ «Французький-2» здійснює управління багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Відповідач свої зобов`язання зі сплати житлово-комунальних послуг та послуг з управління будинком не виконує, у зв`язку з чим в останнього утворилась заборгованість за період з 01.04.2020 року по 01.01.2026 року у розмірі 14 849,87 грн. Боржник відмовляється добровільно здійснити погашення заборгованості. У зв`язку з чим, 30.01.2026 року до Приморського районного суду м. Одеси була подана заява про видачу судового наказу про стягнення з відповідача вказаної вище заборгованості та 05.02.2026 року видано судовий наказ у справі №522/1211/26-Е. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.02.2026 року вказаний судовий наказ було скасовано за заявою ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ОСББ «Французький-2» заборгованість за період з 01.04.2020 року по 01.01.2026 року в розмірі 14 849,87 грн., 3% річних 626,14 грн., інфляційне збільшення 2 713,58 грн. та судові витрати.

Справа була розподілена на суддю Приморського районного суду м. Одеси Донцова Д.Ю. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою суду від 20.03.2026 року (с. Донцов Д.Ю.) провадження у справі було відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

За розпорядженням керівника апарату Приморського районного суду м. Одеси Шарага А.О. №1520/26 від 18.06.2026 року, на підставі службової записки секретаря судового засідання Смокової А., було здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В. та отримана суддею 19.06.2026 року.

Ухвалою суду від 01.07.2026 року прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін із призначенням судового засідання на 30.07.2026 року.

09.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання представника ОСББ «Французький-2» - адвоката Подорожнього А.С. про стягнення судових витрат, в якому останній просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на надання правової (правничої) допомоги в розмірі 3500 грн.

У судове засідання 30.07.2026 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. 09.07.2026 року представник позивача адвокат Подорожній А.С. через підсистему «Електронний суд» надав заяву про розгляд справи за його відсутності. 30.07.2026 року через канцелярію суду відповідач надав заяву про відкладення розгляду справи з метою надання йому часу для ознайомлення зі справою, оскільки не отримував копію позову з додатками. Розгляд справи було відкладено на 12.10.2026 року.

13.08.2026 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому останній просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем до позову не надано доказів про затвердження вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території, обсяг виконаних робіт, акти виконаних робіт тощо. Позивач звернувся до суду в 2026 року, при цьому просить суд стягнути заборгованість за період з 01.04.2020 року по 01.01.2026 року. За вказаних обставин, відповідач вважає, що у позивача сплив строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позову. Також, звертає увагу на те, що ним не здійснювалось будь-яких дій з виконання зобов`язання, які могли свідчити про визнання боргу та слугувати підставою для переривання строку позовної давності.

24.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника ОСББ «Французький-2» - адвоката Подорожнього А.С. надійшла відповідь на відзив, в якому останній просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Щодо доводів відповідача про відсутність підтверджень надання послуг, позивач надає документи, які підтверджують фактичне здійснення ОСББ «Французький-2» витрат, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкової території, та виконання позивачем відповідних обов`язків. У свою чергу, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідні послуги фактично не надавалися, витрати ОСББ «Французький-2» не здійснювалися або що нарахування позивача є безпідставними. Останній платіж відповідач здійснив у грудні 2020 року. Саме лише заперечення відповідача щодо наявності заборгованості без надання належного контр розрахунку та доказів її відсутності не спростовує розрахунок позивача.

Крім того, відповідач у відзиві помилково зазначає, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах не переривався. У даному випадку має істотне значення та обставина, що відповідач здійснив останній платіж у грудні 2020 року. Здійснення відповідачем платежу на користь ОСББ «Французький-2» є його фактичною дією щодо виконання грошового зобов`язання. Таким чином, відповідач своєю поведінкою підтвердив існування відповідного грошового зобов`язання та вчинив дію, яка свідчить про його визнання. Отже, твердження відповідача про те, що перебіг позовної давності не переривався, суперечить фактичним обставинам справи. Крім того, відповідач фактично розглядає заборгованість як єдине зобов`язання, хоча платежі за утримання будинку та прибудинкової території мають періодичний характер. Таким чином, щодо періодичних платежів питання позовної давності має визначатися з урахуванням строку виконання кожного конкретного платежу. При цьому суд має враховувати не лише дату виникнення відповідної заборгованості, а й обставини, які відповідно до закону впливали на перебіг позовної давності, зокрема її переривання. У зв`язку з наведеним вище, сторона позивача вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

У судове засідання 12.10.2026 учасники справи не з`явилися, в матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні за відсутності учасників справи та ухвалення судового рішення немає.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ст. 268 ЦПК України датою складення цього судового рішення є 19.10.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку «Французький-2» (ОСББ «Французький-2») зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа 13.06.2016, код ЄДРПОУ 40562790, місце знаходження: м. Одеса. Французький бульвар, 22, основний вид діяльності 81.10 «Комплексне обслуговування об`єктів», керівник Семчонок І.І.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 414422148 від 20.05.2025 року.

15.03.2024 року між ОСББ «Французький-2» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір №23/2/15 про надання експлуатаційних послуг, пов?язаних з утримання будинків і споруд та прибудинкової території, відповідно до умов якого виконавець зобов?язується надавати замовнику експлуатаційні послуги, пов`язані з утриманням будинку і споруд (далі послуга з управління), за адресою: АДРЕСА_1 , (далі будинок), а замовник зобов`язується оплачувати виконавцю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього договору ДК 021:2015 79990000-0 Різні послуги, пов`язані з діловою сферою (код ДК 021:2015-79993000-1 послуги з домоуправління та адміністративно-господарського управління) за кодом економічної кваліфікації 2240.

Згідно з п. 2 Договору, послуга з управління полягає у забезпеченні виконавцем належних умов проживання/користування і задоволення господарсько-побутових потреб співвласників/користувачів будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території та включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовується для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), тощо; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку.

01.05.2024 року між ТОВ «ТВ-СЕРРУС» ТМ ЕКОГРАД та ОСББ «Французький-2» укладено колективний договір №1624СФ про надання послуг з управління побутовими відходами, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується згідно з графіком зазначеному в додатку №1 цього договору надавати послуги з управління побутовими відходами, а споживачі зобов`язуються своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених цих договором (далі послуги), на підставі рішення Приморської районної адміністрації м. Одеси №72 від 01.03.2023 р. та відповідно до правил благоустрою території населеного пункту, розроблених з урахуванням схеми санітарного очищення населеного пункту та затверджених рішенням Одеської міської ради №1631-VІ від 23.12.2011 р. (з змінами та доповненнями), рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №144 від 22.04.2021 р.

Згідно з п. 2 Колективного договору, виконавець надає споживачам послуги з управління твердими побутовими відходами, а саме: вивезення твердих побутових відходів.

Відповідно до п. 12.3 Колективного договору, споживачі зобов`язуються оплачувати в установлений договором строк надані йому послуги з управління побутовими відходами.

Відповідно до п. 15 Колективного договору, згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 24 листопада 2012 р. №319 тариф на вивезення 1 куб. метра відходів становить:

- твердих 130,53 грн. за 1 куб. метр (143,58 грн. за один контейнер 1,1 куб.метр);

Згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №23 від 27.01.2021 р. норма надання послуг із вивезення побутових відходів у місті Одесі становить:

- 3,199 куб.м/мешканця/рік (чинна норма)

Згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №46 від 05.04.2022 р. про затвердження норм надання послуг із вивезення побутових відходів у місті Одесі становить:

- 3,30 куб.м/мешканця/рік набуде чинності з дня, наступного за днем припинення (скасування) воєнного стану в України.

Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 01.01.2026 року заборгованість відповідача ОСОБА_1 за період з квітня 2020 року по грудень 2026 року становить 14 849,87 грн., 3% річних 626,14 грн., інфляційні втрати 2 713,58 грн.

Вирішуючи спір, суд приходить до наступного висновку.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Зважаючи на вищезазначене до правовідносин у справі застосовуються положення Закону України «Про об`єднання співвласників в багатоквартирному будинку».

Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

У статті 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що співвласник зобов`язаний: виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

За змістом ч. 1, 2 ст. 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту: шляхом скликання загальних зборів: створювати органи управління та визначати умови їх діяльності та оплати; приймати рішення щодо надходження та витрати коштів об`єднання; визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту неподільного і загального майна відповідно до статуту; давати згоду на укладення договорів на виконання робіт та надання послуг для об`єднання відповідно до вимог статті 10 цього Закону; встановлювати розміри платежів, зборів і внесків членів об`єднання, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів; виключати з свого складу членів об`єднання, які не виконують своїх обов`язків; брати на баланс майно об`єднання; для виконання статутних завдань здійснювати необхідну господарську діяльність в порядку, визначеному законом. Доручати правлінню в межах повноважень, визначених статутом: визначати підрядника, укладати договори на управління та експлуатацію, обслуговування і ремонт майна з будь-якою фізичною або юридичною особою відповідно до статуту та законодавства; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків та платежів; ініціювати скликання загальних зборів; захищати права, представляти законні інтереси власників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; за рішенням загальних зборів та згодою власників приміщень, які не є членами об`єднання, використовувати приміщення в житловому комплексі для потреб органів управління об`єднання.

Статтею 17 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що ОСББ має право забезпечення виконання власниками приміщень своїх обов`язків, вимагати своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених законом та статутом об`єднання платежів, зборів і внесків від власників приміщень, а також відрахувань резервного і ремонтного фондів, звертатись до суду з позовом про звернення стягнення на майно власників приміщень, які відмовляються відшкодовувати заподіяні збитки, своєчасно та у повному обсязі сплачувати всі встановлені цим законом та статутом об`єднання платежі, збори і внески, а також відрахування до резервного та ремонтного фондів.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначено Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), який регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Частиною першою статті 7 Закону № 417-VIII визначені обов`язки співвласників багатоквартирного будинку, зокрема: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; виконувати рішення зборів співвласників; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є споживачі (індивідуальні та колективні), управитель, виконавці комунальних послуг.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач.

Разом з тим, згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Згідно ст. 15 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний виконувати обов`язки, передбачені статутом об`єднання і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» власник квартири та/або нежитлового приміщення зобов`язаний відповідно до законодавства забезпечити використання, утримання, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт приміщень або їх частин без завдання шкоди майну і порушення прав та інтересів інших співвласників. Внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Отже, особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі у якому створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов`язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших комунальних послуг.

За таких обставин, співвласник житлового приміщення у житловому комплексі, в якому створене Об`єднання несе обов`язок зі сплати внесків відповідно до прийнятих загальними зборами рішень, а також з оплати інших платежів за спожиті житлові або комунальні послуги.

ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 , а тому згідно норм ЦК України несе обов`язок щодо здійснення платежів та внесків на утримання своєї власності.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження факту надання послуг (СДТП, вивіз ТПВ) та здійснення ОСББ витрат, пов?язаних з утриманням будинку та прибудинкової території, протягом періоду, за який просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість, у свою чергу, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідні послуги фактично не надавалися, витрати ОСББ «Французький-2» не здійснювалися або що нарахування позивача є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, що містяться в матеріалах справи, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСББ «Французький-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 14 849,87 грн. підлягають задоволенню.

Крім основної суми боргу, позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасну оплату.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

ЦК України передбачає спеціальні засоби, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.

Згідно з наданого позивачем розрахунку інфляційного збільшення за період з 01.01.2024 року по 26.05.2025 року заборгованість відповідача становить 2713,58 грн., а з розрахунку 3% річних 626,14 грн.

Доводи позивача про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та наявність заборгованості знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а відтак стягненню з ОСОБА_1 підлягає 3 % річних в розмірі 2713,58 грн. та суми інфляційних втрат 626,14 грн.

Відповідачем не спростовано належним чином наявність заборгованості перед позивачем.

За таких обставин, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідач до позовних вимог просив застосувати строк позовної давності.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

У статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У частині першій статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 зазначено, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Згідно із частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що ОСББ «Французький-2» звернулося до суду з позовом 09.03.2026 року з позовними вимогами про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг за період з квітня 2020 року по січень 2026 року. За вказаних обставин початок строку позовної давності слід обраховувати саме з січня 2020 року.

При цьому суд також враховує, що 05.02.2026 року видано судовий наказ у справі №522/1211/26-Е. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 19.02.2026 року вказаний судовий наказ було скасовано за заявою ОСОБА_1 .

У свою чергу, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX), який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд з цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ), який набрав чинності 17.03.2022 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ), який набрав чинності 30.01.2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 зазначила, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

04 вересня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434 -IX.

Відповідно до Закону Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України був виключений.

Відтак з 04.09.2025 року перебіг строків позовної давності було поновлено.

Оскільки в даній справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо заявлених позовних вимог не спливла, то цей строк, внаслідок його продовження на строк дії карантину та воєнного стану (до 29 січня 2024 року) й подальшого (з 30 січня 2024 року до 03.09.2025 року) було зупинено його перебіг на строк дії воєнного стану, а з 04.09.2025 року строк позовної давності було поновлено.

З урахуванням викликладеного, даний позов поданий в межах строку позовної давності.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2329,60 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Представник позивача адвокат Подорожній А.С. 09.07.2026 року через підсистему «Електронний суд» надав клопотання про стягнення судових витрат, в якому останній просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на надання правової (правничої) допомоги в розмірі 3500 грн.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною другою статті 141 ЦПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постановах від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19).

Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19, та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположнихсвобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України»).

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України.

Щодо змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, Велика Палата ВС виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

ВП ВС також зауважила, що ч. 3 ст. 137 ЦПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Представником позивача на підтвердження понесення витрат на надання професійної правничої допомоги надано копію договору про надання правової допомоги №16/09 від 16.09.2024 року, укладеного між ОСББ «Французький-2» в особі голови ОСОБА_3 та адвокатом Подорожній Андрієм Сергійовичем.

Відповідно до п. 4.1 Договору, вартість наданих юридичних послуг адвокат визначає самостійно після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги, та виставляє клієнту відповідний рахунок.

Згідно з п. 4. 5 Договору, за результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається клієнту адвокатом факсимільним зв`язком або поштою.

З Акту наданих послуг №05/03 від 05.03.2026 року за договором про надання правової допомоги №16/09 від 16.09.2024 року вбачається, що адвокатом були надані такі послуги з надання правничої допомоги:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань 1000 грн.;

- аналіз нормативно-правових актів, судової практики для підготовки правової позиції, складання та подання позовної заяви 2500 грн.

Слід також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Дослідивши обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи складність справи, значення справи для сторони, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивачу у розмірі 3500 грн.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСББ «Французький-2» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3500 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 317, 322, 530, 612, 625, 628, 638, 901 ЦК України, ст.ст. 79-81, 89, 133, 141, 223, 263-265, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСББ «Французький-2» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСББ «Французький-2» (код ЄДРПОУ 40562790, адреса місцезнаходження: 65015, м. Одеса, Французький бульвар, 22) заборгованість у загальному розмірі 18 189 (вісімнадцять тисяч сто вісімдесят дев`ять) гривень 59 копійок, з яких:

- основний борг за оплату послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій 14 849,87 грн;

- загальний розмір нарахованих 3% річних 626,14 грн.;

- нараховані інфляційні витрати за несвоєчасну оплату 2 713,58 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСББ «Французький-2» (код ЄДРПОУ 40562790, адреса місцезнаходження: 65015, м. Одеса, Французький бульвар, 22) судовий збір у розмірі 2329 (дві тисячі триста двадцять дев?ять) гривень 60 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) на користь ОСББ «Французький-2» (код ЄДРПОУ 40562790, адреса місцезнаходження: 65015, м. Одеса, Французький бульвар, 22) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п?ятсот) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно з ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 19.10.2026 року.

Суддя Домусчі Л.В.