Рішення № 140734337, 24.08.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/27543/25-Е

Провадження № 2/522/4305/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Чорнухи Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрієвська М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшли матеріали цивільної справи за позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якій представник позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором позики №57/45417793 в розмірі 33200,00 гривень, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 11.05.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» укладений договір позики №57/45417793 згідно з умовами якого відповідач отримав 4000,00 гривень. Товариство з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит на потрібну суму. Відповідач не виконав умов кредитного договору, термін повернення кредиту настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не повернута. 28.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УкрГлобал-Фінанс» був укладений договір №28122023, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив право вимоги до відповідача за договором №57/45417793 про надання споживчого кредиту від 11.05.2021 року. 17.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УкрГлобал-Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінСтандарт» був укладений договір №17-04/ФК-25, відповідно до умов якого первісний Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрГлобал-Фінанс» відступило право вимоги позивачу до відповідача за договором №57/45417793 про надання споживчого кредиту від 11.05.2021 року. 17.04.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «УкрФінСтандарт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» був укладений договір №25-08/ФК-25, відповідно до умов якого первісний Товариством з обмеженою відповідальністю «УкрФінСтандарт» відступило право вимоги позивачу до відповідача за договором №57/45417793 про надання споживчого кредиту від 11.05.2021 року.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані для розгляду судді Чорнусі Ю.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.03.2026 відкрите провадження у справі, справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначенням судового засідання.

У судові засідання учасники справи не з`являлись. Представник позивача у позові просив розглянути справу за його відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечував. Відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки судом вжито всіх заходів для забезпечення належного сповіщення відповідача про судовий розгляд, однак відповідач до суду не з`являлась, про причини неявки суду не повідомив, суд дійшов висновку про необхідність розглядати справу по суті за відсутності сторін, повідомлених про дату, час і місце розгляду справи належним чином.

У зв`язку з неявкою у судові засідання сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснювалось.

На підставі ч. 1 ст. 244 ЦПК України суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 24.08.2026.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши оцінку доказам, наявним у справі, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Стаття 1055 ЦК України встановлює вимоги до форми кредитного договору, зокрема кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України).

Згідно з п. п. 6, 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" (далі - Закону України № 675-VIII) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 11 Закону України № 675-VIII).

Згідно з ч. ч. 3, 12 ст. 11 Закону України № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України № 675-VIII).

Суд встановив, що 11.05.2021 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» укладений договір про надання споживчого кредиту №57/45417793, згідно з умовами якого товариство зобов`язалось надати відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався його повернути.

Сторони погодили такі умови кредитування: сума кредиту 4000, строк кредитування -365 днів, процента ставка фіксована 2%.

Згідно умов договору кредитні кошти надаються позичальнику у готівковій формі.

Договір підписаний відповідачем ОСОБА_1 .

У матеріалах справи відсутні розрахункові документи, банківські виписки або інші належні та допустимі докази, які підтверджують факт видачі відповідачу коштів на виконання умов договору позики № 57/45417793 від 11.05.2021, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс».

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору, документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.

Згідно з п. 22.4. ст. 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним:

для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника;

для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.

Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У п. п. 73, 74 постанови від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц). Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.

Таким чином, належним доказом перерахування відповідачу позивачем коштів є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивач такі докази суду не надав, не заявляв клопотання про витребування доказів, не повідомляв суду про виникнення складнощів в отриманні доказів.

З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази перерахування коштів кредитодавцем відповідачу.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2025 у справі № 274/3360/22 зазначив: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц)».

Враховуючи не надання позивачем належних та допустимих доказів, які підтверджують факт перерахування відповідачу коштів на виконання умов договору позики № 76237496 від 01.10.2023, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», тобто ненадання доказів виникнення у первісного кредитора права вимоги до відповідача, з огляду на принцип змагальності цивільного судочинства та наведені стандарти доказування, суд не може прийняти доводи позивача щодо відступлення права вимоги, існування якого не доведено належними і допустимими доказами, первісним кредитором позивачу та вважає не доведеною обставину наявності заборгованості відповідача за договором позики № 76237496 від 01.10.2023.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮрКонсалт Груп Плюс" про стягнення заборгованості слід відмовити, у зв`язку з не наданням позивачем належних та достатніх доказів видачі кредитодавцем відповідачу коштів за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.

Повний текст рішення суду складений 15.10.2026 з урахуванням значної навантаженості та періоду тимчасової непрацездатності судді з 09.09.2026 до 28.09.2026

Керуючись ст. ст. 2, 4-5, 76-83, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 280-289, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 610, 625, 626, 628, 629, 1054, 1055, 1077, 1078 Цивільного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮрКонсалт Груп Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення суду складений 15.10.2026

Суддя Юлія ЧОРНУХА