Рішення № 140731653, 06.10.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/7331/26

Провадження № 2/463/2710/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м.Львів

Личаківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого-судді Яворського С.Й.

з участю секретаря судового засідання Станько Р.О.,

представника позивача Тимошенко Д.В.,

відповідача ОСОБА_1 ,

третя особа ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 про визнання батьківства щодо повнолітньої особи та внесення змін в актовий запис про народження,-

встановив:

позивач в інтересах якого діє адвокат Тимошенко Д.В. звернулася в суд із позовною заявою про визнання батьківства щодо повнолітньої особи - ОСОБА_1 та внесення змін до актового запису про народження останнього. Згідно прохальної частини позовної заяви просить суд визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, 11 квітня 2006 року, актовий запис №425, зазначивши батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , замість ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , внести зміни в актовий запис про народження відповідача, змінивши прізвище останнього з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », а ім`я та по батькові залишити без змін, зобов`язати Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України внести відповідні зміни до актового запису про народження, ОСОБА_1 на підставі рішення суду та видати нове свідоцтво про народження з урахуванням внесених змін.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 20 січня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу від 20 січня 2006 року, серії НОМЕР_1 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, Україна, актовий запис №16. На момент укладення шлюбу ОСОБА_2 вже перебувала у стані вагітності, а 30 березня 2006 року, згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 11 квітня 2006 року, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Україна, актовий запис №425, народила сина - ОСОБА_1 , батьком якого записаний - ОСОБА_4 . У зв`язку із тим, що дитина народилася у шлюбі, відповідно до положень сімейного законодавства України, батьком дитини було записано чоловіка матері, однак такий не являється біологічним батьком відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, через кілька років після його смерті відповідачу стало відомо про справжні обставини його походження та те, що його біологічним батьком є позивач.

Водночас зазначає, що позивач проходить лікування онкологічного захворювання закордоном, у зв`язку з чим не має можливості прибути до України для оформлення відповідних документів та реалізації процедури визнання батьківства у позасудовому порядку у зв`язку із вищенаведеним на підтвердження свого волевиявлення щодо визнання батьківства ним була складена відповідна письмова заява про визнання батьківства щодо ОСОБА_1 , яка посвідчена другим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль від 02.07.2026 року, номер в реєстрі №570/675. У зв`язку із вищенаведеним просить позов задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 серпня 2026 року таку передано на розгляд судді Яворському С.Й.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 13 серпня 2026 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.

Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.

Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.

Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 08.09.2026 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.

Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Про існування будь яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу вимог частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Представник позивача під час виступу із вступним словом висловилася про підтримання позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві, проти призначення у справі генетичної експертизи заперечила, зазначивши, що у проведенні такої немає потреби у зв`язку із визнанням відповідачем позову. Просить суд позов задовольнити.

Відповідач під час виступу із вступним словом позов визнав, просив суд такий задовольнити.

Третя особа ОСОБА_2 під час виступу з вступним словом проти задоволення позову не заперечила. Підтвердила факт того, що біологічним батьком відповідача являється ОСОБА_3 .

Представник третьої особи Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив. Жодних заяв чи клопотань на адресу суду не скеровував.

Оскільки суд забезпечив можливість учасникам справи представити свою позицію, а строки для подання доказів завершились, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності осіб, які не з`явились на підставі зібраних доказів, обсяг яких є достатнім для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, по-даним відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях. (ст.ст.12, 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Як вбачається з наявного у матеріалах справи свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 від 20.01.2006 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уклали шлюб 20 січня 2006 року, який зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, Україна, актовий запис №16.

Встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 від 11 квітня 2026 року виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Україна, актовий запис №425 у батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_3 від 31.08.2015 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер у віці 40 років у м.Мелітополь, Запорізької області.

Відповідно до наявної у матеріалах справи заяви позивача про визнання батьківства від 02 липня 2026 року, посвідченої другим секретарем з консульських питань Посольства України в Державі Ізраїль, вбачається, що позивач, усвідомлюючи значення своїх дій та їх юридичні наслідки, повністю, беззастережно та добровільно визнає своє батьківство відносно ОСОБА_1 та підтверджує, що він є біологічним батьком ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_7 в м.Мелітополі, Запорізької області, Україна.

Відповідно до ч.3 ст.128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Згідно норм ст.133 СК України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Відповідно до ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно ст.122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Відповідно до статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) вказано, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (частини перша, друга, четверта статті 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Доказом у справах про визнання батьківства відповідно до статті 76 ЦПК України є будь-які фактичні дані, що підтверджують походження дитини від певної особи, зокрема: висновок судово-генетичної експертизи (ДНК-тест), листування, спільні фото/відео, свідчення свідків, документи про спільне проживання чи утримання дитини.

Європейський суд з прав людини зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, №3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі №399/1029/15-ц (провадження №61-14438св18) вказано, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо.

Суд наголошує, що жодних клопотань про призначення судом судової медико-генетичної експертизи із застосуванням методу аналізу ДНК з метою встановлення біологічного походження дитини учасники справи не заявляли, більше того представник позивача - адвокат Тимошенко Д.В. заперечила щодо проведення такої, з огляду на те, що відповідач даний позов визнає.

Інших належних та допустимих доказів для підтвердження батьківства ОСОБА_3 , окрім визнання позову відповідачем, позивач по справі не надав та відповідних обставин суду не довів.

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Національні органи влади, у справах про встановлення батьківства, користуються дискреційними повноваженнями, спрямованими на захист найкращих інтересів дитини та збалансування інтересів як дитини, так і передбачуваного біологічного батька, що не суперечить гарантіям, які містяться у статті 8 Конвенції (Krisztian Barnabas Toth v. Hungary, № 48494/06, 12 лютого 2013 року, § 33).

У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до частини дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року в справі №760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Вказані висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18, від 08 березня 2023 року у справі № 205/5698/21, від 20 вересня 2024 року у справі № 183/2690/21.

При цьому в якості доказів батьківства можуть розглядатися різноманітні документи (листи, заяви за місцем роботи про надання матеріальної допомоги тощо), усні заяви та поведінка відповідача під час вагітності матері та після народження дитини (турбота про матір, вітання з новонародженим, обрання імені дитині та інше). Усе це може прямо чи опосередковано свідчити про те, що батьком дитини є саме позивач (Постанова Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 444/526/18).

Висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства. Проте його необхідно оцінювати з урахуванням положень частин другої, третьої статті 89 ЦПК України, згідно з якими жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач доказів спільного проживання, ведення спільного господарства та наявність обставин, характерних для сімейних відносин, суду не надав і таких обставин не довів. По справі не встановлено доказів також і надання позивачем допомоги в утриманні дитини, спілкуванні з ним, проявів батьківської турботи тощо.

Суд наголошує, що визначення батьківства це довгий і свідомий шлях виховання дитини, що поєднує турботу, велику відповідальність та правовий зв`язок між батьками та дитиною. Воно охоплює біологічні, емоційні та соціальні сторони життя.

Слід зазначити, що визнання батьківства на підставі рішення суду породжує певні юридичні наслідки, які повністю прирівнюють права та обов`язки чоловіка щодо дитини до тих, що виникають у шлюбі, зокрема і майнові наслідки. З моменту набрання судовим рішенням законної сили між батьком і дитиною встановлюється офіційний правовий зв`язок. Тому саме визнання позову не може являтися

Таким чином, визнання відповідачем позову є недостатньою підставою задля задоволення даного позову, оскільки у матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази, які підтверджують факт тощо, що біологічним батьком відповідача є саме позивач. Відтак у прийнятті заяви про визнання позову відповідачем слід відмовити.

За відсутності доказів, які підтверджують факт батьківства суд доходить обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача понесених судових витрат, суд не вбачає.

Керуючись ст.ст.2, 4, 10, 12, 13, 18, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2 про визнання батьківства щодо повнолітньої особи та внесення змін в актовий запис про народження - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , місце реєстрації як внутрішньо-переміщеної особи: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_5 .

Третя особа: Личаківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України: 79017, м.Львів, вул.Зелена,77, ЄДРПОУ 33286481.

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 .

Повний текст рішення суду складено 16.10.2026 року.

Суддя Яворський С.Й.