Рішення № 140728128, 09.10.2026, Старосамбірський районний суд Львівської області

Справа № 455/1518/25

Провадження № 2/455/227/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

09 жовтня 2026 року м.Старий Самбір

Старосамбірський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кушніра А.В.,

секретар судового засідання Борковська Н.М.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Брона М.В.,

представника відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвоката Левицької О.А.,

представника відповідача Самбірської районної державної адміністрації Львівської області Степан Н.І.,

представників відповідача Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області Телічака С.З., Завадської Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, Самбірської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом витребування земельних ділянок з незаконного володіння та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

В С Т А Н О В И В:

29.07.2025 представник ОСОБА_1 адвокат Брона М.В. звернулася до Старосамбірського районного суду Львівської області із зазначеною позовною заявою, покликаючись на те, що ОСОБА_2 була власницею житлового будинку загальною площею 103,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації 03.12.1979 року, та земельної ділянки загальною площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки площею 0,19 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства, належна померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю виданого Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 року на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 47 п. 65.

Також зазначає, що у 2022 році ОСОБА_3 мала намір замовити виготовлення технічної документації на вищезазначені земельні ділянки з метою присвоєння їм кадастрових номерів, однак в процесі виготовлення такої документації ФОП ОСОБА_4 їй стало відомо, що належні їй земельні ділянки увійшли до складу земельної ділянки з кадастровим №4625155400:01:002:0101, яка перебуває у постійному користуванні Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця». З метою вирішення даного питання в позасудовому порядку ОСОБА_2 звернулась з заявою до Голови правління АТ «Укрзалізниця», у якій просила розглянути, зокрема, її питання щодо вилучення належних їй земельних ділянок з земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця». У відповідь на дану заяву АТ «Українська залізниця» надіслало лист, у якому зазначило, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 входить до складу земельної ділянки загальною площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, що перебуває у постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця». До відповіді в якості додатку було долучено копію Державного акту на право постійного користування на підтвердження того факту, що Державне територіально-галузеве об`єднання «Львівська залізниця» є постійним користувачем земельної ділянки площею 16,9058 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, розташованої на території смт.Нижанковичі Старосамбірського району Львівської області, цільове призначення - забезпечення функціонування залізничного транспорту. ОСОБА_2 звернулась з аналогічною за змістом заявою до Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», на яку 23.05.2023 року отримала відповідь про те, що 04.05.2023 року працівниками регіональної філії було проведено комісійне обстеження земельної ділянки залізниці з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, внаслідок чого, з метою отримання дозволу від Самбірської районної державної адміністрації на поділ вищезазначеної земельної ділянки, заявнику було запропоновано надати план поділу земельної ділянки, розроблений сертифікованим землевпорядником.

Також зазначає, що 07.07.2023 року ОСОБА_2 звернулась з заявою до голови Добромильської міської ради з проханням посприяти вилученню зі складу земельної ділянки загальною площею 16,9058 га належних йому на праві власності земельних ділянок. 10.07.2023 року голова Добромильської міської ради надіслав на адресу Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» лист, у якому просив розглянути та вирішити питання зокрема ОСОБА_2 щодо вилучення належних їй земельних ділянок. 24.08.2023 року ОСОБА_2 надіслала на адресу Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» план поділу земельної ділянки, розроблений сертифікованим землевпорядником, однак в подальшому відповідачем не було вчинено жодний дій, які б призвели до вилучення належних ОСОБА_2 земельних ділянок з земельної ділянки, яка перебуває у користуванні Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , внаслідок смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно. До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 увійшли наступні об`єкти нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 103,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 , та спірна земельна ділянка загальною площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки площею 0.19 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства, належна померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю. За життя, саме 10.12.2018 року, ОСОБА_2 склала заповіт, згідно тексту якого, житловий будинок АДРЕСА_2 та все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і на що вона за законом матиме право на день своєї смерті, заповіла своїй племінниці ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 . З метою належного оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Мельничок С.Є. з заявою про прийняття спадщини за заповітом, на підставі якої нотаріусом було заведено спадкову справу № 26/2025. 13.06.2025 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Мельничок С.Є. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2 , а також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на зазначений житловий будинок. Також 13.06.2025 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Мельничок С.Є. було видано ОСОБА_1 постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку загальною площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки площею 0,19 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства, належну померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, у зв`язку з відсутністю, зокрема, витягу з Державного земельного кадастру та відсутністю кадастрових номерів земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведені обставини, а саме той факт, що належна ОСОБА_2 земельна ділянка загальною площею 0,46 га увійшла до складу земельної ділянки загальною площею 16,9058 га, яка перебуває у користуванні АТ «Укрзалізниця», ОСОБА_5 , як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_2 , позбавлена можливості успадкувати таку, внаслідок чого вимушена звернутись до суду за захистом своїх спадкових прав та законних інтересів.

Також зазначає, що рішенням Нижанковицької селищної ради 4 сесії 6-го скликання № 50 від 09.08.2011 року було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок загальною площею 26,4453 га для передачі в постійне користування Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» для забезпечення функціонування залізничного транспорту на ділянці Нижанковичі-Хирів в межах території Нижанковицької селищної ради Старосамбірського району Львівської області, розроблену КТ НВФ «Нові технології» та передати у постійне користування і видати ДТГО «Львівська залізниця» державні акти на право постійного користування земельними ділянками в межах території смт.Нижанковичі Старосамбірського району Львівської області площею 26,4453 га для забезпечення функціонування залізничного транспорту. На підставі зазначеного рішення ДТГО «Львівська залізниця» було видано Державний акт від 01.10.2012 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 16,9038 га для забезпечення функціонування залізничного транспорту з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101. В той же час, під час ухвалення спірного рішення та затвердження технічної документації на земельну ділянку, передану у постійне користування ДТГО «Львівська залізниця», Нижанковицькою селищною радою не було враховано тієї обставини, що до складу земельної ділянки загальною площею 16.9038 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 увійшли земельні ділянки загальною площею 0,46 га, належні на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності від 25.03.1998 року, що призвело до виникнення даного спору. Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 16,9058 га, з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, розташована за адресою: смт.Нижанковичі Самбірського району Львівської області, належить на праві постійного користування Акціонерному товариству «Українська залізниця». Оскільки факт входження земельних ділянок, належних ОСОБА_2 , у земельну ділянку загальною площею 16,9038 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, постійним користувачем якої є Акціонерне товариство «Українська залізниця», порушує право позивачки, як спадкоємця після смерті ОСОБА_2 , на володіння належними їй земельними ділянками, унеможливлює виготовлення нею технічної документації на такі земельні ділянки з подальшим присвоєнням кадастрових номерів, унеможливлює отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на спірні земельні ділянки, а відтак унеможливлює і реалізацію позивачкою своїх прав щодо розпорядження і володіння такими земельними ділянками, як їх законного набувача та власника.

Крім цього, зазначає, що з метою підготовки відповідного висновку експерта, 17.03.2025 року між адвокатом Броною М.В. та ТзОВ «Судове експертно-розрахункове бюро» було укладено договір №14/25 на виконання висновку земельно-технічної експертизи, за результатами якої: згідно п.1 висновку експерта, - конфігурація, проміри, площа земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 в цілому відповідають Державному Акту на право приватної власності на землю серії ЛВ №0508, виданому 25.03.1998 року Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної Ради народних депутатів Старосамбірського району Львівської області від 28.11.1997 року № 47 п. 65. згідно п.2 висновку експерта, - земельна ділянка з кадастровим номером №4625155400:01:002:0101 згідно Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ №2180803 Класифікатор 12.01 - Для розміщення та експлуатації будівель та споруд залізничного транспорту) накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у власності громадянки ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ №0508, виданого 25.03.1998 року Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної Ради народних депутатів Старосамбірського району Львівської області від 28.11.1997 року № 47 п. 65. У додатку №3 до висновку експерта наявний план накладення земельної ділянки АТ «Українська залізниця» з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 на земельні ділянки ОСОБА_2 , а також зазначено каталоги координат та довжин ліній накладення щодо кожної з двох належних ОСОБА_2 земельних ділянок.

З огляду на наведене, просить суд, з урахуванням змінених позовних вимог (т.2 а.с.54,55):

- припинити право власності Самбірської районної державної адміністрації Львівської області на земельну ділянку площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, розташовану за адресою: Львівська обл., Самбірський р-н, смт. Нижанковичі та скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену земельну ділянку (номер відомостей про речове право: 10265733) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- припинити право постійного користування Акціонерного товариства «Львівська залізниця» земельною ділянкою площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, розташовану за адресою: Львівська обл., Самбірський р-н, смт. Нижанковичі та скасувати державну реєстрацію права постійного користування зазначеною земельною ділянкою (номер запису про інше речове право: 10266680) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, розташовану за адресою: Львівська обл., Самбірський р-н, смт. Нижанковичі, у Державному земельному кадастрі;

- витребувати земельну ділянку площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1434 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки № НОМЕР_2 площею 0,3136 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства, належну спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 0508, виданого Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 року на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 47 п.65, з земельної ділянки площею 16,9038 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, згідно каталогів координат, довжин ліній накладання земельної ділянки АТ «Українська залізниця», зазначених у плані накладання земельної ділянки АТ "Українська залізниця", кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, на земельні ділянки гр. ОСОБА_2 , наведеному у прохальній частині позовної заяви, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спадкоємиці за заповітом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2025 року справа передана для розгляду судді Кушніру А.В.

Ухвалою судді від 11.08.2025 відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

18.08.2025 представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Левицька О.А. подала до суду відзив на позовну заяву, в якому покликається на те, що заперечує проти позову, вважає його безпідставним та таким що не підлягає задоволенню. Зокрема зазначає, що ані регіональна філія "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця", ні Акціонерне товариство "Українська залізниця" не є належними відповідачами за даним позовом, з огляду на положення закону. Крім цього, на підтвердження права постійного користування Акціонерного товариства «Українська залізниця» спірною земельною ділянкою, позивач надав до матеріалів справи Державний акт на право постійного користування серії ЯЯ № 2180803 від 01.10.2012. Законом визначено, що АТ «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту. Також зазначає, що оскільки право постійного користування земельною ділянкою приватної власності законом не передбачено, то наявність у позивача права приватної власності на земельну ділянку не може існувати як таке. Відповідно до Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, що знаходиться в постійному користуванні залізниці, форма власності земельної ділянки - державна. Також зазначає, що саме органи державної влади, а не державні підприємства, чи підприємства, де 100% акцій належать державі реалізовують державну політику у здійсненні Державою Україною права власності державними землями. Отже, витребовувати земельну ділянку від залізниці- особи, що не має повноважень щодо передачі(розпорядження державними землями (землями під залізницею) і не є власноком цих земель, є неефективним способом захисту прав. Держава є титульним володільцем (тим, що володіє на підставі Закону) земельної ділянки кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, а отже володіння Позивачем землею площею 0,46 га (що входить в земельну ділянку кадастровий номер 4625155400:01:002:0101 не могло виникнути апріорі. В основі розмежування двох способів захисту лежить критерій володіння: Якщо порушено правомочність володіння - застосовується віндикаційний позов. Якщо створюються перешкоди в користуванні - негаторний позов. Один із елементів права власності такий як володіння у Позивача не міг та не може виникнути, оскільки титульним володільцем землі є держава, виходячи з природи земель, що їй належать - згідно Інформації з ДЗК - це землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Тому ані пред`явлення віндикаційного, ні негаторного позову не зможе захистити право чи інтерес позивача, оскільки вони не порушені. З огляду на наведене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

17.11.2025 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Брона М.В. подала до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з відзивом з огляду на наступне. Зокрема, зазначає, що хоч і земельна ділянка площею 16,9058 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 належить до земель державної власності, однак речове право на таку земельну ділянку, а саме право постійного користування, зареєстроване саме за АТ «Укрзалізниця». Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. У даній справі позивачкою було визначено трьох відповідачів, а саме: Акціонерне Товариство «Укрзалізниця», як особу, за якою зареєстроване речове право на земельну ділянку площею 16,9058 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, до складу якої увійшли належні позивачу на праві приватної власності земельні ділянки, Добромильську міську раду Самбірського району Львівської області - як правонаступника Нижанковицької селищної ради Старосамбірського району Львівської області, якою було прийнято рішення як про передачу у приватну власність спадкодавцю ОСОБА_2 спірних земельних ділянок, так згодом і про затвердження технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок для передачі у постійне користування на той час ДТГО «Львівська залізниця», внаслідок чого і відбулось порушення прав позивачки на спірні земельні ділянки, а також Самбірську районну державну адміністрацію Львівської області, як орган, уповноважений на представництво інтересів держави, оскільки земельна ділянка площею 16,9058 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 знаходиться у державній власності. З огляду на наведене вважаю, що твердження представника відповідача про те, що АТ «Укрзалізниця» є неналежним відповідачем у справі, є безпідставними. Вказує, що представник АТ «Укрзалізниця» зазначає про те, що держава є титульним володільцем земельної ділянки з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, а отже володіння спадкодавцем ОСОБА_2 землею площею 0,46 га, які увійшли в земельну ділянку з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, не могло виникнути. Такі твердження прямо суперечать як фактичним обставинам справи, так і доказам, долученим позивачем до позовної заяви. Зокрема, поза увагою представника АТ «Укрзалізниця» залишилась та обставина, що право власності на земельну ділянку загальною площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки площею 0,19 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства, належна ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ № 0508, виданого Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 року на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 47 п. 65, тобто значно раніше, ніж виникло право користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 у АТ «Укрзалізниця». Відтак, на момент передачі земельної ділянки з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 у постійне користування АТ «Укрзалізниця», її частина площею 0,46 га була обтяжена правом приватної власності ОСОБА_2 . Також зазначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1)реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Оскільки станом на час виникнення у позивача права власності на спірну земельну ділянку статтею 23 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, який втратив чинність у 2002 році, визначалось, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів, то речове право спадкодавця ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку було дійсним. Крім цього, факт входження належної спадкодавцю ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,46 га у площу земельної ділянки з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 підтверджується висновком судового експерта № 14/25 від 26.05.2025 року. З огляду на наведене просить суд задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.

18.11.2025 представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Левицька О.А. подала до суду заперечення, в якому не погоджується з відповіддю на відзив з огляду на наступне. Зокрема, зазначає, що ключовими аспектами пред`явлення ОСОБА_1 негаторного позову є: вона повинна бути власником та фактичним володільцем майна; пред`являє такий позов до особи, яка створює перешкоди у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивачка не може апріорі бути власником земельної ділянки загальною площею 0,46 га за державним актом на право на право приватної власності на землю серії ЛВ № 0508 від 25.03.1998, виданим Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 47, оскільки титульним власником, а відтак і володільцем є держава. Визнання незаконним та скасування державою (власником) державного акту на право на право приватної власності на землю серії ЛВ № 0508 від 25.03.1998, виданим Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 4 є неефективним способом захисту права власності на земельну ділянку, тому, очевидно держава в особі уповноважених органів (чи керівники прокуратури)не зверталися з даними позовом, адже право власності держави ні фактично, ні реєстраційно не порушене. Варто зазначити, що позов щодо захисту права власності на земельну ділянку площею 16,9038 га кадастровий номер 4625155400:01:002:0101 не подавався ще й з тієї причини, що така земельна ділянка і фактично, і на підставі реєстраційного підтвердження належить до земель державної власності. Власник (держава) законно, в повній мірі здійснює володіння, користування і розпорядження даною земельною ділянкою, зокрема, розпорядження, адже передала цю земельну ділянку на праві постійного користування АТ "Укрзалізниця". Зважаючи на вищевикладене, позивачка не являється власником, а, отже, володільцем спірної земельної ділянки, отже пред`явлення негаторного позову за критерієм "власник-володілець" є неможливим. Також зазначає, що наступна обов`язкова ознака негаторного позову - пред`явлення такого до особи, яка створює перешкоди у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позов пред`явлений до особи, яка відповідно до закону має право користуватися земельною ділянкою кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, оскільки така передана державою (власником) на праві постійного користування Акціонерному товариству "Українська залізниця" на підставі Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ № 2180803 від 01.10.2012. Позивач плутає право власності титульного власника - Держави, та особливий вид речового права - право постійного користування, яке виникає, або могло виникнути пізніше, ніж право державної власності на спірну землю. Також зазначає, що позивач у даній справі не є фактичним власником земельної ділянки, це стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки державної власності (титульного власника) було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Тому подання віндикаційного позову є неефективним та виключним. Акціонерне товариство "Українська залізниця" не є належним відповідачем за даним позовом. З огляду на наведене, просить відмовити у задоволенні позову.

30.01.2026 представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Левицька О.А. подала до суду додаткові пояснення, в яких покликається на наступне. Зокрема, зазначає, що зміну предмета позову позивач мотивує раніше прийнятою Постановою ВП ВС від 03.09.2025 у справі № 911/906/23, проте, обставини справи № 911/906/23 та справи №455/1518/25 не є ідентичними, а змінені позовні вимоги не є належним способом захисту нібито порушеного права Позивача, з огляду на наступне: перед Великою Палатою Верховного Суду у справі № 911/906/23 постало питання визначення ефективного способу захисту прав власника земельної ділянки, які були об`єднані з іншими земельними ділянками, внаслідок чого сформувалась нова земельна ділянка. При тому, власником земельної ділянки площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101 є держава, а не Позивач. Право власності на земельні ділянки у даній справі не є оспорюваним (п.110 Постанови). Відтак у цій справі предмет спору (внаслідок незаконних дій її незаконного володільця) зазнав змін і став частиною нового об`єкта речових прав, що включає, поряд із належним позивачу майном, також й інше майно, законність набуття якого позивач не оспорює). Пунктом 109 Постанови у справі № 911/906/2 зазначається: Тож особливістю цього спору у справі, рішення в якій переглядає Велика Палата Верховного Суду, є те, що спірні земельні ділянки, які існували не лише в розумінні статті 79 ЗК України як частини земної поверхні, а й в розумінні статті 79-1 ЗК України як окремі об`єкти цивільних прав, за заявою Товариства були об`єднані з іншими належними йому земельними ділянками у штучно створену нову земельну ділянку площею 19,363 га з присвоєнням новоствореній ділянці також і нового кадастрового номеру, що призвело до того, що спірні ділянки, залишаючись тими ж частинами земної поверхні, перестали бути у статусі окремих об`єктів цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України. Тобто, ця Постанова стосується уже сформованих земельних ділянок (які є об`єктом цивільного обороту, з моменту присвоєння їм кадастрового номера). Земельній ділянці, яка перебуває у праві постійного користування залізниці, але належить на праві власності державі присвоєно кадастровий номер 4625155400:01:002:0101. Земля ж позивача за Державним актом серії ЛВ № 0509 від 25.03.1998 року не сформована у земельну ділянку і не є об`єктом цивільного обороту. Пунктом 7. цієї ж Постанови визначено: З огляду на подвійний правовий режим земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду висунула, що для спірних правовідносин та конкретних обставин цієї справи правомірному та ефективному способу захисту відповідають вимоги позову про припинення речових прав на новоутворену (об' єднану) земельну ділянку, скасування її державної реєстрації та витребування спірних земельних ділянок у координатах, межах та конфігурації, що були передані попереднім власникам, оскільки саме лише судове рішення про витребування таких земельних ділянок, які як окремі об`єкти цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України припинили своє існування, не буде підставою для проведення державної реєстрації права власності позивача на ці ділянки, адже їх кадастровий номер скасований, а відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий. Тобто, витребування земельної ділянки Позивачем не позбавляє його обов`язку витребовувати земельну ділянку з доказами поворотних точок, у її координатах, межах та конфігурації. Але ж земля за Держактом позивача не сформована у земельну ділянку, вона не має ні поворотних точок згідно геодезичної документації, ні відображення в державній геодезичній системі координат УСК-2000 (або СК-63). Відтак, є доцільним нагадати, що право державної власності на земельну ділянку номер 4625155400:01:002:0101 не є оспорюваним і виникло первинно, значно раніше, ніж органами місцевого самоврядування видано незаконне рішення про передачу землі Позивачу.

06.03.2026 представник відповідача Самбірської районної державної адміністрації Львівської області Степан Н.І. подав до суду додаткові пояснення, в яких покликається на наступне. Зокрема, зазначає, що Самбірська районна державна адміністрація не погоджується з приводу правових підстав для припинення права власності Самбірської РДА на цілу земельну ділянку площею 16,9058га. Позивач не оспорює жодного рішення органу державної влади чи іншого правового акта, який був підставою формування та державної реєстрації спірної земельної ділянки. Саме по собі посилання Позивач на нібито накладання меж земельних ділянок на частину спірної земельної ділянки не є передбаченою законом підставою для припинення права власності Самбірської РДА. Більше того, навіть у разі встановлення факту часткового накладання меж земельних ділянок такий спір може стосуватися виключно визначення меж земельних ділянок або витребування їх частини, але жодним чином не може бути підставою для припинення права власності держави на всю земельну ділянку площею 16,9058 га. Позивач обрала спосіб захисту, який є неналежним, неефективним та непропорційним характеру заявленого порушення. Із матеріалів заяви вбачається, що позивачка посилається лише на можливу часткову накладку земельних ділянок площею 0,46 га, тоді як площа земельної ділянки, що перебуває у державній власності Самбірської РДА, становить 16,9058 га. Незважаючи на це, позовні вимоги спрямовані на припинення права власності держави та скасування державної реєстрації права на всю земельну ділянку, що є очевидно непропорційним заявленому порушенню та не відповідає природі спірних правовідносин. Крім того, заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на припинення існування сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Земельна ділянка з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 є сформованою, має визначені межі, площу та внесена до Державного земельного кадастру, а право власності на неї зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вимога про припинення права власності держави на всю земельну ділянку та скасування державної реєстрації фактично спрямована на ліквідацію цього об`єкта цивільних прав у цілому, хоча позивачка заявляє про можливе порушення лише щодо незначної частини площі. Такий спосіб захисту не відповідає характеру спірних правовідносин та призводить до необґрунтованого втручання у право власності держави на іншу, не спірну частину земельної ділянки. Задоволення позовних вимог у заявленому обсязі призведе до позбавлення держави права власності на значну не спірну частину земельної ділянки (понад 16,4 га), що суперечить статті 41 Конституції України та принципам статті 5 Земельного кодексу України щодо раціонального використання земель та гарантій прав на землю.

08.04.2026 представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Левицька О.А. подала до суду додаткові пояснення, в яких покликається на наступне. Зокрема, зазначає, що предметом спору у даній справі не може бути земельна ділянка площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, оскільки це землі державної власності, а їх цільове призначення не може бути іншим, ніж для розміщення споруд залізничного транспорту, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, та не підлягає зміні. Вимоги про припинення права власності та постійного користування взагалі є абсурдними, і завідомо не підлягають задоволенню, оскільки вичерпний перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку вказаний у ст.ст. 140, 141 Земельного Кодексу України.

13.04.2026 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Брона М.В. подала до суду додаткові пояснення, в яких покликається на наступне. Зокрема, зазначає, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. У п. 132 постанови ВП ВС від 03.09.2025 року у справі № 911/906/23 зазначено: «у розумінні наведених правил з метою забезпечення ефективного захисту порушених прав законодавець застеріг, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки обов`язково має відбуватися за умови одночасного визнання, зміни чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Подібні висновки викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 686/19656/19, від 03 травня 2022 року у справі № 199/1136/20.». З огляду на наведені висновки, позивачкою обрано правильний спосіб захисту свого порушеного права, а мотиви, наведені у додаткових поясненнях представника відповідача, є безпідставними та не заслуговують на увагу.

17.04.2026 представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Левицька О.А. подала до суду додаткові пояснення, в яких покликається на наступне. Зокрема, зазначає, що представник позивача помилково аргументує, що скасування держреєстрації земельної ділянки призведе до позбавлення права власності (права користування). АТ "Укрзалізниця" наголошує, що підстав для позбавлення права власності держави, а права користування залізниці немає. Тому просить суд, звернути увагу Позивача на предмет та підстави позову задля уникнення процесуальних розбіжностей.

28.05.2026 представник відповідача Самбірської районної державної адміністрації Львівської області Степан Н.І. подав до суду додаткові пояснення, в яких покликається на наступне. Зокрема, щодо вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі зазначає, що дана вимога є надмірною, незаконною та такою, що не підлягає задоволенню. Земельна ділянка з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 є сформованою, має чітко визначені межі та площу, а право власності на неї офіційно визнано державою. Скасування її державної реєстрації в ДЗК на підставі тверджень про часткове накладання площею лише 0,46 га суперечить нормам Земельного кодексу України, Закону України «Про Державний земельний кадастр» та усталеній практиці Верховного Суду. Позивач, вимагаючи скасувати державну реєстрацію всієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, фактично просить суд припинити існування цієї ділянки як об`єкта цивільних прав у цілому. Скасування реєстрації за рішенням суду застосовується виключно як наслідок визнання недійсними рішень органів влади, на підставі яких вона була сформована, або у випадку, якщо ділянка протягом року з дня реєстрації не була зареєстрована в ДРРП (чого в даній справі немає, адже речові права на нерухоме майно належним чином зареєстровані). Оскільки Позивач не оспорює правові підстави формування ділянки, вимога про «ліквідацію» її реєстрації в кадастрі є протиправним втручанням у правовий статус сформованого об`єкта. Задоволення такої вимоги щодо ділянки стратегічного значення (землі залізничного транспорту) за відсутності встановлених законом підстав є прямим порушенням статті 19 Конституції України. Заявлення додаткової вимоги про скасування реєстрації ділянки в ДЗК є штучним нагромадженням позовних вимог, що не відповідає критеріям ефективності статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 5 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Щодо вимог про припинення права власності Самбірської РДА та права постійного користування на всю земельну ділянку 16,9058 га, зазначає, що у цій частині позовні вимоги залишилися практично ідентичними попередній заяві. У зв`язку з цим Самбірська РДА повністю підтримує та просить суд взяти до уваги свої попередні письмові пояснення від 06.03.2026 року. Додатково зазначає, що відповідно до статті 140 ЗК України перелік підстав припинення права власності на земельної ділянку є вичерпним. Позивач у заяві не посилається на жодну з цих підстав. Сам факт можливого часткового накладання меж не є і не може бути передбаченою законом підставою для припинення права власності держави та права користування залізниці на всю земельну ділянку площею 16,9058 га. За відсутності законних підстав припинення права власності, вимоги позивача в цій частині є абсолютно безпідставними. Щодо неналежного способу захисту, зазначає, що позивачка, посилаючись на часткове накладання земельних ділянок площею 0,46 га, просить суд вчинити дії, які фактично призведуть до ліквідації цілісного об`єкта цивільних прав - сформованої земельної ділянки державної власності площею понад 16 га. Такий спосіб захисту є неналежним та неефективним. Задоволення позовних вимог у заявленому обсязі призведе до позбавлення держави права власності на значну неспірну частину земельної ділянки (понад 16,4 га), що є грубим порушенням статей 41 Конституції України, статті 5 ЗК України та загальних принципів пропорційності і справедливості цивільного права. У даній справі, скасування державної реєстрації та припинення прав на всю велику ділянку площею 16,9058 га через суперечку щодо 0,46 га позбавить державний орган можливості користуватися рештою 16,4458 га землі, яка взагалі не охоплюється межами претензій позивачки. Таке втручання повністю нівелює баланс інтересів, накладає на відповідачів надмірний індивідуальний тягар і є очевидно непропорційним у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Обраний позивачкою спосіб захисту в частині вимог до всього об`єкта нерухомості є очевидно неналежним, непропорційним, незаконним та таким, що не забезпечує ефективного і справедливого відновлення прав.

Ухвалою суду від 17.07.2026 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Брона М.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та поданих до суду додаткових поясненнях.

Представник відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - адвокат Левицька О.А. в судовому засіданні проти позову заперечила в повному обсязі, з підстав, викладених у відзиві, запереченні та поданих до суду додаткових поясненнях.

Представник Самбірської районної державної адміністрації Львівської області Степан Н.І. в судовому засіданні проти позову заперечив в повному обсязі, з підстав, викладених у поданих до суду додаткових поясненнях.

Представники відповідача Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області Телічак С.З., Завадська Г.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 була власницею житлового будинку загальною площею 103,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , який належав померлій на підставі реєстраційного посвідчення, виданого Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації 03.12.1979 року (т.1 а.с.16), та земельної ділянки загальною площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки площею 0,19 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства, належна померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ №0508, виданого Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 року на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 47 п. 65 (т.1 а.с.18).

У 2022 році ОСОБА_3 звернулась з заявою до Голови правління АТ «Укрзалізниця» (т.1 а.с.20), у якій просила розглянути, зокрема, її питання щодо вилучення належних їй земельних ділянок з земельної ділянки, яка належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця».

У відповідь на дану заяву Департамент майнової політики АТ «Українська залізниця» надіслало лист №14/72 від 13.03.2023 року (т.1 а.с.21), у якому зазначив, що земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 входить до складу земельної ділянки загальною площею 16,9058 га, кадастровий номер 4625155400:01:002:0101, перебуває у постійному користуванні регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця».

ОСОБА_2 звернулась з заявою до Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», на яку 23.05.2023 року отримала відповідь №НКМ-12/69 (т.1 а.с.23) з якої вбачається, що 04.05.2023 року працівниками регіональної філії «Львівська залізниця» було проведено комісійне обстеження земельної ділянки залізниці з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, внаслідок чого, з метою отримання дозволу від Самбірської районної державної адміністрації на поділ вищезазначеної земельної ділянки залізниці, заявнику було запропоновано надати план поділу земельної ділянки, розроблений сертифікованим землевпорядником.

07.07.2023 року ОСОБА_2 звернулась з заявою (т.1 а.с.24) до голови Добромильської міської ради з проханням посприяти вилученню зі складу земельної ділянки загальною площею 16.9058 га належних йому на праві власності земельних ділянок.

10.07.2023 року голова Добромильської міської ради надіслав на адресу Регіональної філії «Львівська залізниця» лист №583/02-49 (т.1 а.с.25), у якому просив розглянути та вирішити питання зокрема ОСОБА_2 щодо вилучення належних їй земельних ділянок.

24.08.2023 року ОСОБА_2 надіслала на адресу Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» план поділу земельної ділянки, розроблений сертифікованим землевпорядником.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Добромильською міською радою Самбірського району Львівської області 02.12.2024 року, про що складено актовий запис №244 (т.1 а.с.28).

Внаслідок смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на належне їй майно, до складу якого увійшли наступні об`єкти нерухомого майна: житловий будинок загальною площею 103,4 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_2 , та спірна земельна ділянка загальною площею 0,46 га, яка складається з земельної ділянки площею 0,19 га, розташованої в АДРЕСА_2 та відведеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, і з земельної ділянки площею 0,27 га, розташованої в урочищі «Біля залізнодорожньої станції» та відведеної для ведення особистого підсобного господарства.

За життя, 10.12.2018 року ОСОБА_2 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Нижанковицької селищної ради Старосамбірського району Львівської області Сидір Н.М. за реєстровим № 135 (т.1 а.с.29), згідно якого житловий будинок АДРЕСА_2 та все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось і на що вона матиме право на день своєї смерті за законом, заповіла своїй племінниці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

13.06.2025 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Мельничок С.Є. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 за реєстровим №425 (т.1 а.с.42), на житловий будинок АДРЕСА_2 .

Також 13.06.2025 року приватним нотаріусом Самбірського районного нотаріального округу Мельничок С.Є. було видано ОСОБА_1 постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (т.1 а.с.43), а саме у видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку розташовану в АДРЕСА_3 , у зв`язку з тим, що Яворська І.А. не представила нотаріусу належним чином оформлених правовстановлюючих документів, передбачених чинним законодавством України, які би підтверджували за померлою ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_3 .

Рішенням Нижанковицької селищної ради 4 сесії 6-го скликання № 50 від 09.08.2011 року (т.1 а.с.122) було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок загальною площею 26,4453 га для передачі в постійне користування Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» для забезпечення функціонування залізничного транспорту на дільниці Нижанковичі-Хирів в межах території Нижанковицької селищної ради Старосамбірського району Львівської області, розроблену КТ НВФ «Нові технології» та передати у постійне користування і видати ДТГО «Львівська залізниця» державні акти на право постійного користування земельними ділянками в межах території смт. Нижанковичі Старосамбірського району Львівської області площею 26,4453 га для забезпечення функціонування залізничного транспорту.

На підставі зазначеного рішення ДТГО «Львівська залізниця» було видано Державний акт від 01.10.2012 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 16,9038 га для забезпечення функціонування залізничного транспорту з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 (т.1 а.с.22).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №434979284 від 10.07.2025 року (т.1 а.с.44) земельна ділянка площею 16,9058 га, з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту, для забезпечення функціонування залізничного транспорту, розташована за адресою: смт. Нижанковичі Самбірського району Львівської області, належить на праві постійного користування Акціонерному товариству «Українська залізниця».

З Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 11.06.2025 (т.1 а.с.76, 77) вбачається, що земельна ділянка площею 16,9058 га з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, яка розташована на території Нижанковицької селищної ради відноситься до державної форми власності.

З висновку експерта по результатах проведення земельно-технічної експертизи по заяві адвоката ОСОБА_6 , яка виступає в інтересах громадянки ОСОБА_1 №14/25 від 26.05.2025 року (т.1 а.с.32-41):

1) Конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 в цілому відповідають Державному Акту на право приватної власності на землю, серія ЛВ №0508, виданого 25.03.1998 року Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної Ради народних депутатів Старосамбірського району Львівської області від 28.11.1997 року № 47 п. 65.;

2) Земельна ділянка з кадастровим номером №4625155400:01:002:0101 згідно Державного акту на право постійного користування серії ЯЯ №2180803 (Класифікатор 12.01 - Для розміщення та експлуатації будівель та споруд залізничного транспорту) накладається на земельну ділянку, яка знаходиться у власності громадянки ОСОБА_2 згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ЛВ №0508, виданого 25.03.1998 року Нижанковицькою селищною радою Старосамбірського району Львівської області на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної Ради народних депутатів Старосамбірського району Львівської області від 28.11.1997 року № 47 п. 65.

Згідно каталогів координат, довжин ліній накладення земельної ділянки АТ «Українська залізниця», зазначених у «Плані накладення земельної ділянки Акціонерного товариства «Українська залізниця» кадастровий номер 4625155400:01:002:0101 на земельні ділянки гр. ОСОБА_2 », що є Додатком №3 до висновку експерта №14/25 земельно-технічної експертизи від 26.05.2025 (т.1 а.с.41):

1) Земельна ділянка №1, площа накладення 0,1434га:

№1 Х:5 497 530,20; Y: 1 251 045,99; довжина 30,99;

№2 Х:5 497 514,01; Y: 1 251 072,42; довжина 28,05;

№3 Х:5 497 489,34; Y: 1 251 057,26; довжина 18,48;

№4 Х:5 497 473,78; Y: 1 251 047,30; довжина 16,73;

№5 Х:5 497 482,00; Y: 1 251 32,72; довжина 11,90;

№6 Х:5 497 487,90; Y: 1 251 022,40; довжина 48,43;

№7 Х:5 497 530,20; Y: 1 251 045,99;

2) Земельна ділянка №2, площа накладення 0,3136га:

№1 Х:5 497 517,42; Y: 1 251 074,51; довжина 31,40;

№2 Х:5 497 533,82; Y: 1 251 047,73; довжина 36,54;

№3 Х:5 497 567,02; Y: 1 251 062,99; довжина 28,07;

№4 Х:5 497 590,10; Y: 1 251 078,97; довжина 11,40;

№5 Х:5 497 598,65; Y: 1 251 086,51; довжина 7,00;

№6 Х:5 497 604,01; Y: 1 251 091,02; довжина 5,00;

№7 Х:5 497 602,33; Y: 1 251 095,73; довжина 32,50;

№8 Х:5 497 585,47; Y: 1 251 123,51; довжина 50,20;

№9 Х:5 497 542,56; Y: 1 251 097,47; довжина 6,60;

№10 Х:5 497 545,98; Y: 1 251 091,83; довжина 33,40;

№1 Х:5 497 517,42; Y: 1 251 074,51.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, зокрема: копією реєстраційного посвідчення, виданого Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації 03.12.1979 року (т.1 а.с.16); копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ЛВ №0508, виданого Нижанковицькою селищною радою народних депутатів 25.03.1998 року на підставі рішення виконкому Нижанковицької селищної ради народних депутатів від 28.11.1997 року № 47 п. 65 (т.1 а.с.18); копією довідки №554 від 19.03.2025 року (т.1 а.с.19); копією заяви ОСОБА_2 до Голови правління АТ «Укрзалізниця» (т.1 а.с.20); копією відповіді Департаменту майнової політики АТ «Українська залізниця» №14/72 від 13.03.2023 року (т.1 а.с.21); копією Державного акту від 01.10.2012 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 16,9038 га для забезпечення функціонування залізничного транспорту з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101 (т.1 а.с.22); копією відповіді Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №НКМ-12/69 від 23.05.2023 (т.1 а.с.23); копією заяви ОСОБА_2 від 07.07.2023 року до голови Добромильської міської ради (т.1 а.с.24); копією листа №583/02-49 від 10.07.2023 року голови Добромильської міської ради (т.1 а.с.25); копією листа Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» №НКМ-12/90 від 24.07.2023 року (т.1 а.с.26); копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого Добромильською міською радою Самбірського району Львівської області 02.12.2024 року (т.1 а.с.28); копією заповіту, посвідченого секретарем виконкому Нижанковицької селищної ради Старосамбірського району Львівської області Сидір Н.М. за реєстровим № 135 (т.1 а.с.29); копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №54500458 від 14.12.2018 (т.1 а.с.30); копією довідки про склад спадкоємців №48/01-16 від 13.03.2025 року (т.1 а.с.31); копією висновку експерта по результатах проведення земельно-технічної експертизи по заяві адвоката ОСОБА_6 , яка виступає в інтересах громадянки ОСОБА_1 №14/25 від 26.05.2025 року (т.1 а.с.32-41); копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.06.2025 року, зареєстровано в реєстрі за №425 (т.1 а.с.42); копією витягу з Державного реєстру речових прав №431225153 від 13.06.2025 (т.1 а.с.43); копією постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.06.2025 року приватного нотаріуса Самбірського районного нотаріального округу Мельничок С.Є. (т.1 а.с.43); копією інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №434979284 від 10.07.2025 року (т.1 а.с.44); Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 11.06.2025 (т.1 а.с.76, 77); копією технічної документації із землеустрою по інвентаризації земельних ділянок площею 26,4453 га для передачі в постійне користування Державному територіально-галузевому об`єднанню «Львівська залізниця» для забезпечення функціонування залізничного транспорту на дільниці Нижанковичі-Хирів в межах території Нижанковицької селищної ради Старосамбірського району Львівської області Командитного товариства «Нові технології» (т.1 а.с.81-121); копією Рішення Нижанковицької селищної ради 4 сесії 6-го скликання № 50 від 09.08.2011 року (т.1 а.с.122).

Правовідносини, наявні між сторонами, мають наступне правове регулювання.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно із частиною 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України передбачено що, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно по закону, а згідно статтею 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

Згідно ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 152 ЗК України визначає способи захисту прав на земельні ділянки та при цьому встановлює, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

До земель України належать усі землі в межах її території, у тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (статті 18, 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями (пункт «б» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Відповідно до статті 68 ЗК України до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту відповідно до ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»).

Згідно із частинами першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Частиною першою статті 92 ЗК України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як слідує з аналізу частини першої статті 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою передбачене лише для такої земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.1991 № 356 «Про створення Державної адміністрації залізничного транспорту України» було створено Державну адміністрацію залізничного транспорту України (Укрзалізницю), передано у відання Укрзалізниці Донецьку, Львівську, Одеську, Південну, Південно-Західну, Придніпровську залізниці, а також усі інші розташовані на території України підприємства, установи й організації, що були підпорядковані Міністерству шляхів СРСР.

Законом України від 23.02.2012 № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, було створено акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство).

Частиною першою статті 4 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що до статутного капіталу Товариства вноситься, зокрема, право постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту.

Абзацами першим, другим пункту 3 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» встановлено:

«Земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, використовуються Товариством відповідно до їх цільового призначення.

З дня припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту до дня оформлення Товариством прав на користування земельними ділянками, які перебували у постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та зазначених підприємств, Товариство зобов`язане використовувати згідно з цільовим призначенням відповідні земельні ділянки в розмірах та межах, у яких вони перебували в постійному користуванні Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту або фактично використовувалися ними, і за які сплачувався земельний податок».

Пункт 5 розділу ІІІ «Перехідні та прикінцеві положення» Закону України від 23.02.2012 № 4442-VI «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» частину другу статті 92 ЗК України доповнено пунктом «г» про те, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набуває, зокрема, публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування».

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»» відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» утворено публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» затверджено статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство «Українська залізниця».

Отже, законом визначено, що АТ «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту.

Наведене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 (зокрема, п.66 Постанови).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18 зазначено наступне. «… Звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалось на те, що на час прийняття Глибоцькою селищною радою оскаржуваного рішення від 29 квітня 2014 року, спірна земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні залізниці.

Відповідно до статті 6 Закону України № 273/96-ВР від 04 липня 1996 року «Про залізничний транспорт» (далі - Закон № 273/96-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України № 273/96-ВР від 10 листопада 1994 року «Про транспорт» (далі - Закон № 232/94-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - передачі у власність спірної земельної ділянки).

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Для забезпечення у межах смуги відведення нормальної експлуатації залізничних колій, ліній електропостачання та зв`язку, інших пристроїв та об`єктів залізничного транспорту загального користування, а також у місцях, де є небезпека зсувів, обвалів, розмивів, селей, снігозанесень та інших небезпечних впливів, встановлюються охоронні зони. Охоронні зони - ділянки землі, прилеглі до земель залізничного транспорту загального користування і необхідні для забезпечення збереження, міцності та стійкості споруд, пристроїв та інших об`єктів залізничного транспорту. Порядок встановлення охоронних зон, їх розміри і режим користування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 232/94-ВР землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною першою статті 23 Закону № 232/94-ВР, яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Подібні висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року в справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року в справі № 918/1373/16, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18)…».

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постановах від 01.02.2018 у справі № 909/277/16, від 14.03.2019 у справі № 918/1373/16, від 14.06.2022 у справі 903/1173/15, від 10.04.2019 у справі № 466/413/15-ц, від 19.02.2020 у справі № 466/1058/15-ц, від 15.10.2020 у справі № 466/6682/14-ц, від 13.01.2021 у справі № 715/2402/18, від 19.05.2021 у справі № 715/2081/18, від 08.02.2023 у справі № 466/1058/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 3-305гс15, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц (провадження № 61-23268св18) зазначено, що «на підтвердження права постійного користування землями смуги відведення лінії Рудно-Підбірці Львівської залізниці в адміністративних межах Львова від 4 км + 850 м до 11 км + 106 м, позивач надав План смуги відводу цієї лінії від 1962 році, розроблений Проектною організацією «Дорпроект» Південно-Західної залізниці у 1962 року. У матеріалах справи відсутні дані, які б давали підстави зробити висновок про неналежність та недопустимість вказаного Плану як доказу у справі. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц».

У постанові від 16 лютого 2022 року у справі № 444/2292/18 (провадження № 61-17450св20), Верховний Суд зазначив наступне.

«…Статтями 1, 4 Положення «Про землі, надані транспорту», затвердженого 07 лютого 1933 року Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58 і Ради народних комісарів СРСР № 50, передбачалося, що землями, наданими транспорту (в тому числі - і залізничному), визнавалися землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури.

Вказане Положення діяло до набрання чинності Постановою Ради Міністрів СРСР від 08 січня 1981 року № 24 «Про затвердження Положення про землі, надані транспорту». Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року, чинним на час набуття у 1956 році Залізницею права на земельні ділянки, передбачалося, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (у тому числі НК СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку.

Разом з тим вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 «Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року.

Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року (в редакції від 08 липня 1970 року), постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року» (далі - Постанова № 562) право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося.

Згідно з пунктом 5 Постанови № 562 громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю чи землекористування. Пунктом 6 постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ «Про земельну реформу» (із змінами та доповненнями) визначено, що землекористувачі повинні до 01 січня 2008 року оформити право власності або право користування землею.

Вказаний пункт постанови Верховної Ради Української PCP від 18 грудня 1990 року визнаний неконституційним рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), а отже відсутня вимога закону щодо обов`язкового виготовлення Залізницею державного акта на право користування земельною ділянкою.

За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його уже визначено законом.

Тому не заслуговують на увагу доводи ОСОБА_1 про те, що Залізниця не надала будь-яких доказів на підтвердження її права користування чи розпорядження земельною ділянкою. Факт користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна підтверджується письмовими доказами.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18) вказано, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Враховуючи викладене, спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, тому селищна рада не мала законних підстав щодо розпорядження землями такої категорії.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки Брюховецькою селищною радою були передані земельні ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок земель, які знаходилися у правомірному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», без попереднього їх вилучення та зміни цільового призначення у встановленому законом порядку, чим порушено права позивача як землекористувача. При цьому суд з урахуванням критеріїв правомірності втручання в право особи на мирне володіння майном надав належну правову оцінку доводам відповідачів щодо порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які є безпідставними з огляду на те, що надання земельної ділянки відповідачам було зумовлене злочинними діями посадових осіб Залізниці».

Отже, нормативно-правовими актами, чинними на момент набуття залізницею права на земельні ділянки у 1962 році - ЗК Української РСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 15 грудня 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку. Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Загальних основ землекористування та землеустрою (постанова ЦВК СССР від 15 грудня 1928 року).

Тому АТ «Укрзалізниця» є належним користувачем зазначеної у плані відведення земельної ділянки «План полосы отвода линии Рудно-Подборцы Львовской железной дороги», розробленого проєктною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1962 році, і зазначений документ є належним доказом підтвердження права позивача на користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення залізниці, яка відноситься до земель державної власності, тому висновок судів про відсутність у позивача права користування вказаною земельною ділянкою як підстави для відмови в задоволенні позову є помилковим».

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 823/1984/16 та постанові Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 903/704/20.

У пункті 7. 27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57 гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у ст. 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 цього Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

В постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 912/757/19 Верховний Суду зазначив, що у земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування земельною ділянкою, яке набуто у встановленому порядку, як неоформлення права постійного користування земельною ділянкою відсутня.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04липня 2018 (справа № 653/1096/16), від 28 листопада 2018 (справа № 504/2864/13), від 12 червня 2019 (справа № 487/10128/14), від 11вересня 2019 (справа № 487/10132/14), від 07 квітня 2020 (справа № 372/1684/14) вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника (держави чи територіальної громади) цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб; такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані (п.8.6 постанови ВПВС від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц).

Також при вирішенні даної справи слід враховувати, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року в справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року в справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року в справі №922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року в справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц викладено такі правові висновки. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Передача приватним особам таких ділянок всупереч чинному законодавству, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд враховує, що законодавство України, закріплюючи принцип непорушності права власності, вказує на те, що земельна ділянка, право власності на яку за часом виникло пізніше, і буде тією земельною ділянкою «яка накладається», в той час, як земельна ділянка, право власності на яку зареєстровано раніше - земельною ділянкою, «на яку накладається».

Разом із цим, суд виходить із того, що законом визначено, що АТ «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта.

Відтак, АТ «Укрзалізниця» є належним користувачем спірної земельної ділянки площею 16,9058 га для забезпечення функціонування залізничного транспорту з кадастровим номером 4625155400:01:002:0101, яка відноситься до земель державної власності.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення закону та висновки Верховного Суду, з огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватись у приватну власність, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, у зв`язку із чим у задоволенні позову слід відмовити.

Суд не надає оцінку іншим аргументам учасників справи, оскільки такі не спростовують вищевказаних встановлених судом обставин справи та висновків суду.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України",№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку із відмовою в позові слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», Добромильської міської ради Самбірського району Львівської області, Самбірської районної державної адміністрації Львівської області, про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками шляхом витребування земельних ділянок з незаконного володіння та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

Відповідачі:

- Акціонерне товариство «Українська залізниця», місцезнаходження: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815;

- Добромильська міська рада Самбірського району Львівської області, місцезнаходження: м.Добромиль, пл.Ринок, 1, Самбірського району Львівської області, код ЄДРПОУ 04056003;

- Самбірська районна державна адміністрація, місцезнаходження: м.Самбір, вул.Мазепи, 8, Львівської області, код ЄДРПОУ 04056322.

Повний текст судового рішення складено 19.10.2026.

Суддя А.В.Кушнір