Рішення № 140728102, 16.10.2026, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/2102/25

№ провадження 2/453/229/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року

Сколівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді - Курницької В.Я.,

за участі секретаря судового засідання Трембач М.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, Сколівська територіальна громада в особі Сколівської міської ради Львівської області про визнання права користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

До Сколівського районного суду Львівської області 04 грудня 2025 року в порядку цивільного судочинства звернулись позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства про визнання права користування жилим приміщенням, в якій просять визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивують тим, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України ОСОБА_1 , серія НОМЕР_1 , виданим Сколівським РВ УМВСУ у Львівській область від 27 травня 2002 року.

Місце проживання ОСОБА_4 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України ОСОБА_4 , серія НОМЕР_2 , виданий Сколівським РВ ГУ ДМСУ у Львівській область від 28 серпня 2020 року.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449168414, виданої державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсуті.

Відповідно до акту обстеження житлових умов від 17 листопада 2025 року, складеного комісією Сколівської міської ради Львівської області, квартира АДРЕСА_2 на балансі Сколівської міської ради, Сколівського КП ВКГ не перебуває. У квартирі ніхто не проживає. Меблі, побутова техніка, речі для проживання відсутні. Вікна позабивані дошками, у приміщення потрапляє холодне повітря. Опалення, водопостачання відсутні. Зовнішні двері пошкодженні. Ознак постійного проживання осіб не виявлено. Технічного паспорта на квартину немає. У квартирі зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . Висновок комісії: квартира перебуває у незадовільному стані, потребує ремонту та відновлення.

З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449165483, від 24 жовтня 2025 року № 449166813, виданих державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., вбачається, що позивачі ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , не володіють на праві приватної власності іншим житлом.

ОСОБА_1 фактично проживає разом з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_4 , без реєстрації з 1995 року, про що вказують акт про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_1 від 07 жовтня 2025 року, складений комісією при виконавчому комітеті Сколівської міської ради Львівської області, та акт про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_4 від 07 жовтня 2025 року, складений комісією при виконавчому комітеті Сколівської міської ради Львівської області.

Згідно листа Сколівської міської ради Львівської області від 14 жовтня 2025 року № 596/02-21, наданого на запит ОСОБА_1 від 13 жовтня 2025 року, квартира АДРЕСА_5 перебуває на балансі Сколівського комунального підприємства водопровідного-каналізаційного господарства. В Сколівській міській раді відсутня інформація про особу, яка здійснювала забудову багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_6 .

29 липня 1986 року виконавчим комітетом Сколівської міської Ради депутатів трудящих гр. ОСОБА_8 видано ордер № 44 на вселення в квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської Ради народних депутатів Львівської області від 27 червня 1986 № 84, про що свідчить копія корінця ордера № 44 від 29 липня 1986 року, копія рішення виконавчого комітету Сколівської міської Ради народних депутатів Львівської області від 27 червня 1986 року № 84.

На зворотньому боці корінця ордера прописано склад сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_8 : її чоловіка ОСОБА_6 , сина ОСОБА_9 та сина ОСОБА_5 .

25 лютого 1995 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 від 25 лютого 1995 року.

Після укладення даного шлюбу, основний квартиронаймач ОСОБА_8 за згодою усіх її членів сім`ї в 1995 році вселила свою невістку ОСОБА_1 , у квартиру АДРЕСА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син позивачки ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження ОСОБА_4 , серія НОМЕР_4 від 05 серпня 1995 року.

Після народження дитини, основний квартиронаймач ОСОБА_8 , за згодою усіх членів її сім`ї, в 1995 рокі вселила свого внука ОСОБА_4 , у вказану квартиру.

Протягом останніх 15 років позивачі повністю утримують квартиру, в якій проживають, зокрема сплачують комунальні послуги, що підтверджується роздруківками платіжних інструкцій про оплату за електроенергію, за доставку газу та за спожитий газ. Окрім того, біля даної квартири позивачка ОСОБА_1 , володіє на праві власності гаражем № НОМЕР_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , та земельною ділянкою площею 0, 0032 га для обслуговування цього гаражу, кадастровий номер 4624510100:01:004:0075, що стверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449165483, виданою державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В.

Вище наведені докази вказують на те, що позивачі постійно проживають в квартирі АДРЕСА_5 , та мають право користування даним житловим приміщенням.

З довідки Стрийського МБТІ від 16 жовтня 2025 року № 2414 вбачається, що згідно даних технічного архіву Стрийського МБТІ право власності на квартиру АДРЕСА_5 , не зареєстровано.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 жовтня 2025 року № 446486249, виданої державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_5 , у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні.

Основний квартиронаймач ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_8 , серія НОМЕР_6 від 07 червня 2005 року.

Її син, ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , серія НОМЕР_7 від 25 вересня 2019 року.

Сколівська міська рада Львівської області не надала позивачам згоди на реєстрацію місця проживання в даний квартирі, оскільки вона не є її власником, що зазначено в листах Сколівської міської ради Львівської області від 17 жовтня 2025 року № 617/02-09, від 17 жовтня 2025 року № 618/02-09, наданих на заяву ОСОБА_1 , від 15 жовтня 2025 року та заяву ОСОБА_4 , від 15 жовтня 2025 року.

Відповідачі ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , не надають позивачам своєї згоди на реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 , мотивуючи це тим, що останні не мають права користування цим житловим приміщенням, оскільки зареєстровані в іншому житлі.

Рішенням виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 27 листопада 2025 року № 1511 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 » за заявою ОСОБА_6 від 20 листопада 2025 року вх. № 492/-2-09 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Отже, відповідачі, які зареєстровані за вказаною адресою, мають намір оформити право спільної часткової власності на дану квартиру в порядку Закону України «Про приватизацію державного фонду».

З огляду на те, що відсутні правовстановлюючі документи на спірну квартиру, немає власника та основного наймача даної квартири, які могли б надати згоду на реєстрацію в цьому житлі, відсутня відповідна згода відповідачів, які зареєстровані в ній, стан квартири АДРЕСА_2 , є незадовільним, позивачі ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , не можуть змінити реєстрацію свого місця проживання з АДРЕСА_2 , на АДРЕСА_4 .

Така обставина не дозволяє позивачам оформити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 , в порядку Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таким чином, відповідачі не надають згоду позивачам на реєстрацію місця проживання в спірній квартирі та подавши заяву про надання тільки їм дозволу на виготовлення технічної документації на квартиру, не визнають право позивачів на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 .

З метою захисту своїх житлових прав та законних інтересів, позивачі звернулися до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області від 16 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , та третьої особи яка не заявляє самостійних вимог що до предмету спору: Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, про визнання права користування житловим приміщенням.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Вуйцік О.Б. 23 квітня 2026 року подала суду заяву про долучення до матеріалів цивільної справи копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 .

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2026 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання права користування житловим приміщенням закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. В частині позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, про визнання права користування житловим приміщенням - розгляд справи продовжено.

Представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_3 06 травня 2026 року скерував до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачі стверджують, що вони фактично проживають у спірній квартирі з 1995 року на підставі нібито наданого дозволу основного квартиронаймача ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Позивачами не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував їх законне вселення до спірної квартири у відповідності до встановленого законодавством порядку. Позовні вимоги є юридично безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Квартира АДРЕСА_5 відноситься до державного житлового фонду та перебуває на балансі Сколівського КП ВКГ, що підтверджується листом Сколівської міської ради від 14 жовтня 2025 року № 596/02-21. Відповідно до ст. 4 ЖК Української РСР житловий фонд утворюють житлові будинки та житлові приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території держави.

29 липня 1986 року виконавчим комітетом Сколівської міської ради видано ордер № 44 на вселення до спірної квартири гр. ОСОБА_8 . Згідно зі складом сім`ї основного квартиронаймача, на зворотному боці корінця ордера вписані: ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_9 (син) та ОСОБА_5 (син).

Таким чином, відповідач ОСОБА_5 є законним членом сім`ї первісного квартиронаймача, вселився до квартири на законній підставі (ордер № 44) та постійно зареєстрований у спірній квартирі. Він є єдиним живим зареєстрованим мешканцем спірної квартири після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивачі не набули права користування спірною квартирою, оскільки жодного разу не зареєструвалися у ній за місцем проживання, а їх вселення не відповідало вимогам чинного на той час законодавства. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Разом з тим Конституція закріплює лише право на житло, а не право на конкретне чуже житлове приміщення.

Проте Позивачі: (а) жодного разу не зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі; (б) не мають жодного письмового документа, що підтверджував би їх вселення відповідно до встановленого порядку; (в) навпаки зареєстровані за іншою адресою: АДРЕСА_2 .

Позивачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Таким чином, зареєстроване місце проживання є юридично значущою обставиною, яка встановлює правовий зв`язок особи з конкретним житловим приміщенням.

Згідно з ч. 2 ст. 107 ЖК Української РСР у разі вибуття наймача або членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення договір найму вважається розірваним з дня вибуття. Навіть якщо припустити, що позивачі колись мали певний зв`язок зі спірною квартирою, їх реєстрація за іншою адресою підтверджує відмову від такого зв`язку.

Позивачі посилаються на те, що квартира АДРЕСА_2 перебуває у незадовільному стані. Однак, незадовільний технічний стан житла не є підставою для визнання права користування іншим житловим приміщенням державного фонду.

Основний квартиронаймач ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_6 ). Після її смерті право продовжувати користуватися квартирою мали лише ті члени сім`ї наймача, які постійно проживали разом з нею та були зареєстровані у квартирі тобто ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Відповідно до ст. 68 ЖК Української РСР, у разі смерті наймача або виїзду його в інше постійне місце проживання договір найму продовжується з одним із членів сім`ї, які проживають в цьому приміщенні.

Позивачі ні на момент смерті основного наймача, ні після неї не були зареєстровані у спірній квартирі. Навіть якщо допустити, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 фактично проживали у квартирі, це не породжує в них самостійного права користування, оскільки воно мало б виникати не на підставі фактичного проживання, а на підставі законного вселення та реєстрації.

Таким членом сім`ї, що продовжив правовідносини найму після смерті основного квартиронаймача, став ОСОБА_6 як зареєстрований мешканець спірної квартири. Після смерті ОСОБА_6 24 січня 2026 року правовідносини користування спірною квартирою не припинилися щодо іншого законного члена сім`ї наймача ОСОБА_5 , який був зазначений у корінці ордера № 44 та є зареєстрованим мешканцем квартири. Відповідно до ст. 106 ЖК УРСР, у разі смерті наймача право вимагати визнання наймачем та здійснення прав і обов`язків за договором найму належить членам його сім`ї, а не особам, які не довели законного вселення у спірне житло.

Додатково представник відповідача звертає увагу суду на Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 84924257 від 20 квітня 2026 року, виданий приватним нотаріусом Батлюк О.В., яким підтверджено факт заведення спадкової справи № 75497310 (номер у нотаріуса 38/2026) після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, смерть ОСОБА_6 має бути врахована судом під час визначення належного складу учасників справи та оцінки правових наслідків для спірних житлових правовідносин.

Спірна квартира є житлом державного/комунального житлового фонду, а тому питання продовження користування таким житлом після смерті наймача вирішується не як спадкування права власності на квартиру, а за спеціальними правилами житлового законодавства щодо членів сім`ї наймача. За змістом ст. 106 ЖК УРСР у разі смерті наймача право вимагати визнання наймачем та здійснення прав і обов`язків за договором найму належить членам сім`ї наймача, які мають законний правовий зв`язок зі спірним житлом.

Таким законним правовим зв`язком зі спірною квартирою володіє саме ОСОБА_5 : він був зазначений у корінці ордера № 44, як син основного квартиронаймача, постійно зареєстрований у квартирі та після смерті ОСОБА_6 залишається єдиним живим зареєстрованим мешканцем спірного житлового приміщення.

Отже, наданий Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі підтверджує, що після смерті ОСОБА_6 суд повинен оцінювати спір з урахуванням правового статусу ОСОБА_5 як належного законного користувача спірної квартири та особи, яка має матеріально-правовий інтерес у збереженні правового режиму квартири.

ОСОБА_1 стверджує, що мала право проживати у спірній квартирі як дружина ОСОБА_9 . ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_7 ). Відповідно до ст. 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Навіть якби і виникло право користування квартирою у ОСОБА_13 як у дружини, воно було б похідним від права її чоловіка - ОСОБА_14 , який сам не мав самостійного права найму (основним наймачем була ОСОБА_15 ).

ОСОБА_4 є сином ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , народжений ІНФОРМАЦІЯ_1 . Навіть якщо припустити, що він народився під час проживання сім`ї у спірній квартирі, це не породжує в нього самостійного права користування. Відповідно до ст. 64 ЖК Української РСР та п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1985 року № 2, члени сім`ї набувають права користування житлом в порядку, встановленому законодавством, а не автоматично за фактом народження або фактичного перебування.

Важливо також зазначити, що ОСОБА_11 , досягнувши повноліття, зареєструвався за адресою АДРЕСА_2 , тим самим підтвердивши своє місце проживання поза межами спірної квартири. Відповідно до ст. 107 ЖК УРСР реєстрація за іншою адресою є фактом, що свідчить про вибуття до іншого постійного місця проживання.

Рішенням виконавчого комітету Сколівської міської ради VIII скликання № 1511 від 27 листопада 2025 року надано дозвіл на виготовлення технічної документації на квартиру за адресою АДРЕСА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Це рішення є офіційним підтвердженням з боку органу місцевого самоврядування того, що саме вони є законними користувачами спірної квартири з правом на її приватизацію.

Позивачі, натомість, не надали жодного офіційного рішення чи документа компетентного органу, який підтверджував би їх право користування спірною квартирою.

Позивачі посилаються на комісійні акти про встановлення фактичного місця проживання від 07 жовтня 2025 року, однак, зазначені акти лише фіксують факт перебування осіб за певною адресою на момент складання акту, але жодним чином не підтверджують правомірність такого проживання та не є правовстановлюючим документом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин. Акти фактичного проживання не підтверджують юридичного факту законного набуття права користування.

Позивачі посилаються на довідки з Державного реєстру речових прав про відсутність у них права власності на нерухоме майно. Проте відсутність власного житла не є самостійною підставою для визнання права користування чужим житловим приміщенням. Чинне законодавство України не передбачає такого механізму набуття права користування житлом у державному фонді. Відповідно до ст. 61 ЖК Української РСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється виключно відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається на підставі ордера.

На підставі викладеного, просить суд, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_5 відмовити повністю. Судові витрати покласти на позивачів.

Представник позивачів - адвокат Горох В.В., 11 червня 2026 року, через систему «Електронний суд» скерував відповідь на відзив, в якій зазначає, що наведені у відзиві на позовну заяву аргументи є необґрунтованими з наступних підстав.

Як на правову підставу заперечень, представник відповідача посилається на положення ЖК УРСР, в тексті якого слова Українська РСР у всіх відмінках замінено словом Україна на підставі Закону України Про дерадянізацію законодавства України, який набрав чинності 7 травня 2022 року. Тобто, в даній справі слід застосовувати не Житловий кодекс УРСР, а Житловий кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

В постанові від 17 листопада 2021 року в справі № 759/3119/16-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що ордер - це наказ (вказівка), доручення уповноваженого органу місцевого самоврядування, адресоване житлово-експлуатаційній організації (іншому органу) вселити особу у певне жиле приміщення. Ордер на вселення у жиле (зокрема й службове) приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло; лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено. З урахуванням викладеного, у позивача не виникло як права користування, так і будь - якого іншого майнового права, права очікування, оскільки відповідні права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.

Квартира АДРЕСА_5 відноситься до державного житлового фонду.

На підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської Ради народних депутатів Львівської області від 27 червня 1986 року № 84 виконавчим комітетом Сколівської міської Ради депутатів трудящих громадянці ОСОБА_8 29 липня 1986 року видано ордер № 44 на вселення в квартиру АДРЕСА_5 .

На зворотньому боці корінця ордера прописано склад сім`ї ОСОБА_8 : її чоловіка ОСОБА_6 , сина ОСОБА_9 та сина ОСОБА_5 .

Договору найму квартири АДРЕСА_5 , що відноситься до державного житлового фонду, який був би укладений в письмовій формі на підставі вище вказаного ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією Сколівської міської ради Львівської області та наймачем - ОСОБА_8 , немає.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_5 не надав копію такого договору.

Відтак, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , не була наймачем вище вказаної квартири, а була лише вселена у неї та зареєстрована за цією адресою на законних підставах згідно ордеру.

Враховуючи те, що ОСОБА_8 не була наймачем спірної квартири, то письмової згоди всіх членів її сім`ї на вселення ОСОБА_1 та її малолітнього сина ОСОБА_4 не було потрібно.

У відповідності до ст. 21 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції чинній станом на 25 лютого 1995 року) кожен з подружжя вільний у виборі занять, професії і місця проживання.

25 лютого 1995 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що стверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_8 від 25 лютого 1995 року.

Після укладення шлюбу ОСОБА_1 в 1995 році вселилась у спірну квартиру за місцем проживання та реєстрації свого чоловіка ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився позивач ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про народження ОСОБА_4 , серія НОМЕР_4 від 05 серпня 1995 року.

Після його народження малолітній ОСОБА_4 в 1995 році також був вселений у спірну квартиру за місцем проживання батьків.

Звертає увагу, що ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не заперечували такому вселенню позивачів у спірну квартиру та не зверталися з відповідними скаргами до виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області, з відповідними заявами до правоохоронних органів та з позовом про виселення позивачів із займаної квартири до суду.

При оплаті позивачкою ОСОБА_1 комунальних послуг балансоутримувач квартири не мав та не має жодних претензій щодо користування нею спірним житлом.

Таким чином, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 добросовісно вселились у квартиру АДРЕСА_5 .

Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини (далі Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Житло має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення житлом, яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (рішення ЄСПЛ від 05 липня 2012 року у справі Globa v. Ukraine («Глоба проти України»), № 15729/07, § 37).

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року в справі № 344/12427/21, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 фактично проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_4 , з 1995 року по даний час та останніх 15 років повністю утримують спірну квартиру.

Дана обставина підтверджується актами про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 07 жовтня 2025 року, складеними комісією при виконавчому комітеті Сколівської міської ради Львівської області, роздруківками платіжних інструкцій про оплату за електроенергію, за доставку газу та за спожитий газ та показаннями свідків з числа сусідів.

Біля даної квартири знаходяться гараж № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_6 , та земельна ділянка площею 0,0032 га для обслуговування цього гаражу, кадастровий номер 4624510100:01:004:0075, якими володіє позивач ОСОБА_1 на праві приватної власності з 2018 року, що стверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449165483, виданою державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В.

Звертає увагу представник і на те, що оскільки квартира АДРЕСА_2 , в якій зареєстровані позивачі, не має правового статусу, не приватизована та перебуває у незадовільному стані, позивачі вважають квартиру АДРЕСА_5 , єдиним житлом, в яке вони вселились добросовісно, тривалий час проживають в ньому та дбають про нього.

15 жовтня 2025 року позивачі звернулись до Сколівської міської ради Львівської області із заявами про надання згоди на реєстрацію місця проживання в спірній квартирі. Однак, Сколівська міська рада відмовила такому проханню, мотивуючи, що вона не є власником цієї квартири, про що зазначено в листах Сколівської міської ради Львівської області від 17 жовтня 2025 року № 617/02-09, від 17 жовтня 2025 року № 618/02-09.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , проживаючи тривалий час у спірному житлі та маючи тривалий зв`язок з даним місцем проживання, мають право на користування квартирою АДРЕСА_5 , в розумінні статті 8 Європейської конвенції з прав людини.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 475983670 від 06 травня 2026 року, виданої державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., вбачається, що відповідач ОСОБА_5 був власником квартири АДРЕСА_7 з 16 лютого 2022 року по 12 липня 2024 року. Окрім того, відповідач є власником земельної ділянки площею 0,1347 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_8 , кадастровий номер 3220281701:04:017:0006, з 30 травня 2014 року по даний час.

Зазначений доказ свідчить про те, що відповідач ОСОБА_5 облаштував своє життя та знаходиться в м. Київ і Київській області тривалий час, а відповідно, є відсутнім без поважних причин понад шість місяців в спірній квартирі.

Відповідач ОСОБА_5 фактично не проживає в цій квартирі та не утримує її близько 21 року.

Окрім того, як звернув увагу представник позивачів у відповіді на відзив, представником відповідача у відзиві на позовну заяву в частині анкетних даних учасників справи зазначено іншу адресу реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_5 : АДРЕСА_9 . З огляду на викладене, ввважає, що за таких обставин відповідач ОСОБА_5 , як особа, яка зареєстрована в спірній квартирі і яка не є її наймачем, втратив право користування нею.

19 травня 2026 року позивач ОСОБА_4 подав приватному нотаріусу Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Батлюк О.Б. заяву про прийняття спадщини за правом представлення після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується відповідною заявою, яка міститься в спадковій справі № 38/2026, заведеній 20 квітня 2026 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Батлюк О.Б.

Виходячи з цього, Витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі, на який посилається представник відповідача, підтверджує, що після смерті ОСОБА_6 суд повинен оцінювати спір з урахуванням правового статусу ОСОБА_4 , як належного законного користувача спірної квартири та особи, яка має матеріально-правовий інтерес у збереженні правового режиму квартири.

Враховуючи викладене, просить суд, відхилити аргументи, наведені представником відповідача адвокатом Чутченко С.О. у відзиві на позовну заяву від 05 травня 2026 року, позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Чутченко Сергій Олексійович 12 червня 2026 року скерував до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що в порушення ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідь на відзив не містить жодного належного та допустимого доказу законного вселення позивачів у встановленому законом порядку у спірне помешкання, а доводи позивачів зводяться до тривалого фактичного проживання, що, самостійного права користування не породжує. Недоведеність обставин, якими обґрунтовано позов, є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Представник відповідача стверджує, що у справі слід застосовувати «Житловий кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин», з огляду на Закон України «Про дерадянізацію законодавства України» № 2215-IX від 21 квітня 2022 року (набрав чинності 07 травня 2022 року).

Цей довід не має правового значення. Зазначеним Законом до Житлового кодексу внесено виключно термінологічні зміни слова «Українська РСР» та «Союз РСР» вилучено з обігу. Жодних змін до змісту матеріальних норм, на які посилається Відповідач (ст. ст. 58, 61, 64, 65, 71, 106, 107), внесено не було. Йдеться про той самий кодифікований акт, прийнятий 30 червня 1983 року і чинний дотепер; зміна найменування не створює «нової редакції на момент виникнення правовідносин» і не змінює правил вселення та користування державним житлом. Показово, що сам представник позивачів у відповіді на відзив посилається на ті самі статті Кодексу (ст. ст. 58, 61, 65, 71, 106), що й Відповідач. Отже, спору про застосовний закон між сторонами фактично немає, а наведений аргумент не спростовує жодної з підстав відзиву.

Позивачі будують позицію на тому, що письмовий договір найму не укладався, а тому ОСОБА_8 нібито «не була наймачем», і відповідно ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_5 не можуть бути визнані наймачами. Такий підхід є помилковим і суперечить власним вимогам Позивачів.

По-перше, відповідно до ст. 58 ЖК України ордер є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення. Право користування державним житлом виникає в силу законного вселення на підставі чинного ордера. ОСОБА_8 та члени її сім`ї у тому числі ОСОБА_5 , вписаний до корінця ордера № 44 від 29 липня 1986 року як син наймача, вселилися та зареєструвалися у квартирі на законних підставах. Цей факт позивачі у відповіді на відзив прямо визнають («була лише вселена у неї та зареєстрована за цією адресою на законних підставах згідно ордеру»).

По-друге, відсутність письмового договору найму є упущенням наймодавця (житлово-експлуатаційної організації / балансоутримувача), а не наймача та членів його сім`ї, і не може погіршувати становище осіб, які законно вселилися за ордером та постійно зареєстровані у житлі. За усталеною практикою Верховного Суду недодержання письмової форми правочину, встановленої законом, саме по собі не має наслідком його недійсність, якщо факт правовідносин не заперечується; для державного житлового фонду визначальним залишається ордер як підстава вселення.

По-третє, довід є самозаперечним. Якщо припустити, що відсутність письмового договору унеможливлює виникнення права користування, то це насамперед стосується самих Позивачів, які ніколи не вписувалися до ордера, ніколи не реєструвалися у спірній квартирі та не мають жодного правовстановлюючого документа. Відповідач же має пряму законну підставу - він зазначений у складі сім`ї наймача в ордері № 44 та зареєстрований у квартирі.

По-четверте, посилання Позивачів на постанову Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 759/3119/16-ц працює проти них. У вказаній постанові Верховний Суд вказав, що права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення, здійсненого на підставі чинного ордера. Саме така ситуація має місце у Відповідача (вселення за ордером № 44) і саме її позбавлені Позивачі, які вселилися без будь-якого ордера.

Посилання Позивачів на ч. 2 ст. 824 ЦК України є безпідставним. Користування жилими приміщеннями у будинках державного і комунального житлового фонду регулюється спеціальними нормами Житлового кодексу (ст. ст. 61, 64, 65, 106 ЖК України), які мають пріоритет як спеціальний закон (lex specialis). Положення глави 59 ЦК України про найм (оренду) житла розраховані на договірний найм житла приватної форми власності й до спірної квартири державного житлового фонду не застосовуються. До того ж навіть за змістом ст. 824 ЦК України право продовження договору належить лише особам, які постійно та на законних підставах проживали разом із колишнім наймачем, що позивачів не охоплює.

Позивачі ототожнюють поняття «житло» у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із правом користування житловим приміщенням за житловим законодавством. Це різні правові категорії.

Будь-який зв`язок ОСОБА_1 зі спірною квартирою міг бути лише похідним від права її чоловіка ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_7 ) і який сам не мав самостійного права найму. Відповідно до ст. ст. 64, 65 ЖК України право члена сім`ї наймача є похідним і залежить від права самого наймача. Із припиненням правового зв`язку з наймачем (зокрема, у зв`язку зі смертю) право члена сім`ї не може існувати самостійно, про що зазначено у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 595/1271/16-ц та від 25 квітня 2019 року у справі № 761/13293/16-ц. Отже, після смерті чоловіка у 2019 році правовий зв`язок ОСОБА_1 зі спірним житлом, навіть якщо припустити його існування, припинився.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є онуком первісного наймача. Навіть якщо припустити, що він народився під час проживання сім`ї у спірній квартирі, це не створює самостійного права користування. За ст. 64 ЖК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 члени сім`ї набувають права користування у встановленому законом порядку, а не автоматично за фактом народження чи перебування. Більше того, досягнувши повноліття, ОСОБА_4 зареєструвався за іншою адресою АДРЕСА_2 , чим підтвердив своє місце проживання поза межами спірної квартири (ст. 107 ЖК України).

Позивачі стверджують, що подання ОСОБА_4 заяви про прийняття спадщини за правом представлення після смерті ОСОБА_6 начебто підтверджує його статус «належного законного користувача» квартири. Це твердження прямо суперечить закону. Згідно зі ст. 1219 ЦК України та усталеною практикою Верховного Суду право користування неприватизованим житлом не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій воно належало. Тож прийняття спадщини після ОСОБА_6 не може створити для ОСОБА_4 жодного права користування спірною квартирою. Окрім того, звертає увагу на те, що, з одного боку, позивачі заперечують наявність права користування навіть у зареєстрованих членів сім`ї наймача (через відсутність письмового договору), а з іншого самі претендують на таке право на підставі фактичного проживання та спадкування, що, на думку представника відповідача, свідчить про безпідставність позову.

Доводи про тривале фактичне проживання, оплату комунальних послуг, утримання квартири та «добросовісне вселення» не мають правового значення для визнання права користування. За ст. 65 ЖК України та п. 9 постанови Пленуму ВСУ від 12 квітня 1985 року № 2 право користування виникає за сукупності умов: законне вселення у встановленому порядку, письмова згода всіх членів сім`ї наймача та реєстрація за місцем проживання. Фактичне проживання, навіть добросовісне і тривале, саме по собі такого права не породжує. Верховний Суд послідовно зазначає, що особа, яка вселилася без дотримання встановленого порядку, не набуває права користування (постанови від 09 березня 2021 року у справі № 565/1499/19 та від 23 січня 2018 року у справі № 521/10070/14), а сама лише реєстрація, укладення договорів на комунальні послуги та їх оплата не є безумовною підставою вважати особу наймачем. Наголошує, що Сколівська міська рада відмовила позивачам у наданні згоди на реєстрацію місця проживання у спірній квартирі (листи від 17 жовтня 2025 року № 617/02-09 та № 618/02-09). Це, на думку представника відповідача, підтверджує, що власник житла не визнає за позивачами права користування. Крім того, за ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» участь у приватизації беруть лише повнолітні члени сім`ї, які постійно мешкають і зареєстровані у квартирі; такими особами є виключно зареєстровані мешканці ( ОСОБА_5 , а до смерті ОСОБА_6 ), але не позивачі.

Крім того, звертає увагу, що наявність у позивачів іншого зареєстрованого місця проживання за усталеною практикою Верховного Суду унеможливлює одночасне набуття права постійного користування спірною квартирою (постанови від 06 жовтня 2021 року у справі № 646/660/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 127/26104/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 643/3624/16, від 01 вересня 2021 у справі № 641/7103/19).

На підставі викладеного, просить суд відхилити доводи, наведені представником позивачів у відповіді на відзив від 11 червня 2026 року, як необґрунтовані; врахувати наведені заперечення при ухваленні рішення у справі, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_5 - відмовити повністю.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 15 червня 2026 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Сколівську територіальну громаду в особі Сколівської міської ради Львівської області (82600, Львівська область, Стрийський район, м. Сколе, вул. Майдан Незалежності, 1, ЄДРПОУ: 04056262).

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, Сколівська територіальна громада в особі Сколівської міської ради Львівської області не подали пояснень щодо позову та відзиву.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 09 липня 2026 року клопотання представника позивачів адвоката Горох В.В. від 11 червня 2026 року про виклик свідків задоволено. Постановлено викликати в судове засідання в якості свідків: ОСОБА_16 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_10 , та ОСОБА_17 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_11 . Цією ж ухвалою закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, Сколівська територіальна громада в особі Сколівської міської ради Львівської області про визнання права користування житловим приміщенням, та призначено її до судового розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Горох В.В. з`явились в судове засідання, призначене на 07 жовтня 2026 року, надали усні пояснення, просили суд задовольнити позов в частині визнання за ОСОБА_1 права користування житловим приміщенням в повному обсязі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Позивач ОСОБА_4 в судове засідання, призначене на 07 жовтня 2026 року, не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Його інтереси в даному судовому засіданні представляв адвокат Горох В.В., який надав усні пояснення та просив суд задовольнити позов в частині визнання за ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням в повному обсязі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання, призначене на 07 жовтня 2026 року, не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Його інтереси в даному судовому засіданні представляв адвокат Чутченко С.О., який надав усні пояснення та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог - Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, Сколівська територіальна громада в особі Сколівської міської ради Львівської області в судове засідання, яке призначено на 07 жовтня 2026 року, не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання. Просили суд розглянути справу за їх відсутності.

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та заперечення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника позивачів адвоката Гороха В.В., представника відповідача адвоката Чутченка С.О., допитавши свідків, дослідивши та надавши належну оцінку зібраним у справі письмовим доказам, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обовязків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обовязків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням наведених вище процесуальних норм, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

29 липня 1986 року виконавчим комітетом Сколівської міської Ради депутатів трудящих гр. ОСОБА_8 видано ордер № 44 на вселення в квартиру АДРЕСА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Сколівської міської Ради народних депутатів Львівської області від 27 червня 1986 року № 84, про що свідчить копія корінця ордера № 44 від 29 липня 1986 року, копія рішення виконавчого комітету Сколівської міської Ради народних депутатів Львівської області від 27 червня 1986 року № 84.

На зворотньому боці корінця ордера прописано склад сім`ї ОСОБА_8 : чоловіка ОСОБА_6 , сина ОСОБА_9 та сина ОСОБА_5 .

ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 07 червня 2005 року.

ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7 від 25 вересня 2019 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що вбачається із свідоцтва про смерть серії № НОМЕР_9 від 27 січня 2026 року.

Згідно з листом Сколівської міської ради Львівської області від 19 червня 2026 року № 539/02-07, договір найму квартири АДРЕСА_5 , укладений між виконавчим комітетом Сколівської міської ради Львівської області або іншим уповноваженим виконавчим органом та ОСОБА_8 на підставі ордеру № 44 від 29 липня 1986 року, в міській раді відсутній.

Разом з тим, Сколівська міська рада не зазначила, що договір найму квартири не укладався, а відтак ОСОБА_8 разом із своїми членами сім`ї вселилась у квартиру АДРЕСА_5 на законних підставах та була її основним наймачем.

25 лютого 1995 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_8 від 25 лютого 1995 року, копія якого міститься в матеріалах справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син, ОСОБА_4 , про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від 05 серпня 1995 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно акту обстеження житлових умов від 17 листопада 2025 року, складеного комісією Сколівської міської ради Львівської області, квартира АДРЕСА_2 на балансі Сколівської міської ради, Сколівського КП ВКГ не перебуває. У квартирі ніхто не проживає. Меблі, побутова техніка, речі для проживання відсутні. Вікна позабивані дошками, у приміщення потрапляє холодне повітря. Опалення, водопостачання відсутні. Зовнішні двері пошкоджені. Ознак постійного проживання осіб не виявлено. Технічного паспорта на квартиру немає. У квартирі зареєстровані такі особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 . Висновок комісії: квартира перебуває у незадовільному стані, потребує ремонту та відновлення.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449168414, виданої державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., вбачається, що відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні.

ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 жовтня 2025 року № 446486249, виданої державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_5 , у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно та у Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні.

Як вбачається з довідки Стрийського МБТІ від 16 жовтня 2025 року № 2414, згідно даних технічного архіву Стрийського МБТІ право власності на квартиру АДРЕСА_5 , не зареєстровано.

Згідно листа Сколівської міської ради Львівської області від 14 жовтня 2025 року № 596/02-21, квартира АДРЕСА_5 , відноситься до державного житлового фонду. Багатоквартирний будинок АДРЕСА_6 перебуває на балансі Сколівського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства. В Сколівській міській раді відсутня інформація про особу, яка здійснювала забудову багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_6 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_4 фактично проживають за адресою: АДРЕСА_4 , без реєстрації з 1995 року, що підтверджується актом про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_1 від 07 жовтня 2025 року, складеним комісією при виконавчому комітеті Сколівської міської ради Львівської області, та актом про встановлення фактичного місця проживання ОСОБА_4 від 07 жовтня 2025 року, складеним комісією при виконавчому комітеті Сколівської міської ради Львівської області.

Даний факт додатково підтверджений наданими в судовому засіданні 17 вересня 2026 року показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які є мешканками будинку АДРЕСА_6 .

Так, свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона народилася в 1981 році і є сусідкою ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . Коли закінчувала школу, ОСОБА_20 вже була з коляскою. ОСОБА_21 зі своїм сином ОСОБА_22 більше 30 років проживають в квартирі АДРЕСА_5 . ОСОБА_23 більше 20 років не проживає в цій квартирі. Він був 3 рази в цій квартирі за 20 років. Квартиру утримує ОСОБА_20 .

Свідок ОСОБА_17 зазначила, що вона проживає в багатоквартирному будинку АДРЕСА_12 років і є сусідкою ОСОБА_18 та ОСОБА_19 . ОСОБА_21 вселилася в квартиру АДРЕСА_5 в 1995 році після того як одружилася зі своїм чоловіком і з цього час разом із своїм сином проживає там. ОСОБА_23 не проживає в цій квартирі більше 20 років. Приїздив туди не більше 3 разів.

Зі змісту листа відділення поліції № 3 Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 15 червня 2026 року № 200849-2026 вбачається, що ОСОБА_24 та ОСОБА_4 не притягувалися до будь-якої відповідальності за фактом незаконного вселення у квартиру АДРЕСА_5 , або заволодіння нею шляхом можливого викрадення, шахрайства, самоуправства, тощо.

ОСОБА_1 сплачує комунальні послуги за користування спірною квартирою, що підтверджується роздруківками платіжних інструкцій про оплату за електроенергію, за доставку газу та за спожитий газ, які містяться в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449165483, виданої державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В., позивач ОСОБА_1 володіє на праві власності гаражем № НОМЕР_5 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , та земельною ділянкою площею 0,0032 га для обслуговування гаражу, кадастровий номер 4624510100:01:004:0075.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не володіють на праві приватної власності жодним житлом, що випливає з Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 жовтня 2025 року № 449165483 та № 449166813, виданих державним реєстратором Сколівської міської ради Львівської області Зінкевич І.В.

15 жовтня 2025 року позивачі звернулись до Сколівської міської ради Львівської області із заявами про надання згоди на реєстрацію місця проживання в цій квартирі. Однак Сколівська міська рада відмовила такому проханню, мотивуючи що вона не є власником даної квартири, про що зазначено в листах Сколівської міської ради Львівської області від 17 жовтня 2025 року № 617/02-09 та від 17 жовтня 2025 року № 618/02-09.

Рішенням виконавчого комітету Сколівської міської ради Львівської області від 27 листопада 2025 року № 1511 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 за заявою ОСОБА_6 від 20 листопада 2025 року вх. № 492/-2-09 надано дозвіл на виготовлення технічної документації на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_5 не визнає право користування позивачами квартирою АДРЕСА_5 .

Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Житло має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення житлом, яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (рішення ЄСПЛ від 05 липня 2012 року у справі Globa v. Ukraine («Глоба проти України»), № 15729/07, § 37).

Згідно з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року в справі № 344/12427/21, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2025 року в справі № 522/6506/23.

Статтею 47 Конституції України гарантовано, що кожен має право на житло.

Частинами 1, 6 статті 29 Цивільного кодексу України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

За змістом цих правових норм фізична особа має право користування кількома житловими приміщеннями, незалежно від реєстрації її місця проживання.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Житлового кодексу України житлові відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Житлового кодексу України державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих рад (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

У частинах 1, 3, 5 статті 9 Житлового кодексу України вказано, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського фонду. Громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Частинами 1, 2 статті 61 Житлового кодексу України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а вразі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

У відповідності до ст. 64 Житлового кодексу України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі ст. 65 Житлового кодексу України наймачі вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За змістом ст. 65 Житлового кодексу України законність вселення та набуття статусу члена сім`ї підтверджується такими фактами: 1) фактичне проживання: особа постійно мешкає у приміщенні певний час; 2) спільний побут: ведення спільного господарства, оплата комунальних послуг, придбання продуктів.; 3) відсутність перешкод: члени сім`ї знали про заселення, не зверталися зі скаргами чи позовами про виселення відразу після вселення (конклюдентні дії відсутність протестів при заселенні).

Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2025 року у справі № 522/6506/23, наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Також необхідно зазначити, що відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Тривалий час проживання особи в житлі незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Належність особі іншого нерухомого майна безумовно не означає, що вона постійно проживає в ньому.

Виходячи із встановлених фактичних обставин, вищезазначених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду, суд дійшов до висновку, що відсутність письмової згоди основного квартиронаймача ОСОБА_8 та членів її сім`ї ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на вселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у спірну квартиру сама по собі не свідчить про те, що позивачі, які вселилися в 1995 році, не набули права користування цим жилим приміщенням.

Навпаки, ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не протестували при заселенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в дану квартиру, тобто вчинили конклюдентні дії, які прирівнюються до висловлення ними такої згоди.

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в 1995 році добросовісно вселились у квартиру АДРЕСА_5 .

З 1995 року по даний час позивачі постійно проживають в квартирі АДРЕСА_5 , та належним чином утримують її.

Водночас, відсутність реєстрації місця проживання позивачів в спірній квартирі сама по собі не може бути підставою для відмови у визнанні за ними права користування цим жилим приміщенням, оскільки вони добросовісно вселилась туди як члени сім`ї основного квартиронаймача ОСОБА_8 та тривалий час проживають там.

Реєстрація місця проживання позивачів у квартирі АДРЕСА_2 , безумовно не означає, що вони постійно проживають в ній.

Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , добросовісно вселившись в спірну квартиру, проживаючи в ній тривалий час, утримуючий її за власні кошти, маючи тривалий зв`язок з даним місцем проживання та вважаючи її єдиним житлом, мають право на користування квартирою АДРЕСА_5 , в розумінні статті 8 Європейської конвенції з прав людини.

Позицію представника відповідача адвоката Чутченка С.О., яка викладена у відзиві на позов, запереченнях та усних поясненнях, суд оцінює критично, оскільки вона не ґрунтується на належних та допустимих доказах і не узгоджується із статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 26 лютого 2024 року в справі № 344/12427/21, від 15 жовтня 2025 року в справі № 522/6506/23.

Більше того, суд звертає увагу на практику ЄСПЛ, згідно з якою поняття житло і власність за статтею 1 Першого протоколу можуть значною мірою перехрещуватись, але існування житла не залежить від існування права чи інтересу стосовно нерухомості (Surugiu проти Румунії, 2004, § 63). Особа може мати право власності на певну будівлю або землю з точки зору статті 1 Протоколу No. 1, але не мати достатнього зв`язку з цією власністю, аби вона вважалась її житлом у розумінні статті 8 (Khamidov проти Росії, 2007, § 128). Таким чином, посилання представника відповідача на те, що зареєстроване місце проживання є юридично значущою обставиною, яка встановлює правовий зв`язок особи з конкретним житловим приміщенням, на увагу не заслуговує з огляду на відсутність у позивачів достатнього зв`язку з квартирою АДРЕСА_2 , в якій вони зареєстровані. Крім того, суд звертає увагу на положення ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України, згідно з якою місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово, в той час як дослідженими судом доказами не підтверджується ані постійне, ані тимчасове проживання позивачів починаючи з 1995 року у квартирі АДРЕСА_2 , незважаючи на факт їх реєстрації у такій.

Твердження представника відповідача адвоката Чутченка С.О. про недотримання стороною позивача норм процесуального права при поданні відповіді на відзив та клопотання про приєднання доказів щодо понесених позивачами витрат на професійну правничу допомогу, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Представник відповідача зазначив, що копії доказів, які додані до цих процесуальних заяв, при поданні їх до суду одночасно не були надіслані на поштову адресу відповідача ОСОБА_25 , чим порушено вимоги ст. 83 ЦПК України та його процесуальні права.

Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.

Зазначена процесуальна норма гарантує сторонам право брати участь у справі не лише особисто, а й через представника. У такому разі представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки, в тому числі право одержувати заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань, копії доказів, копії судових рішень, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду за наявності у сторони представника, направлення документів йому прирівнюється до направлення самій стороні, яку він представляє.

Адвокат як представник бере участь у судовому процесі від імені особи (сторони чи третьої особи), інтереси якої він представляє, відповідно наділений правами та обов`язками останньої (за умови, що в ордері немає застережень про обмеження повноважень адвоката). Участь адвоката як представника у судовому процесі головним чином полягає в реалізації процесуальних прав та обов`язків особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи. Це означає також, що процесуальні дії / рішення / позиція представника в судовому процесі створюють юридичні наслідки саме для особи, від імені якої він діє, і остання має теж це розуміти.

Участь сторони в судовому процесі через свого представника (адвоката), що є правом сторони, дозволяє суду здійснювати офіційну процесуальну комунікацію із цим представником, відтак застосовувати до учасника справи, від імені якого цей представник діє, передбачені процесуальним законом наслідки, якщо виникнуть відповідні підстави.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 9901/236/21.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2025 року у справі № 756/1579/24 зазначено, що

якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє.

Згідно з ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Відповідач ОСОБА_5 бере участь у даній справі через свого представника адвоката Чутченка Сергія Олексійовича, який діє згідно з ордером серії АА № 1660468 від 01 травня 2026 року, що виданий на підставі договору про надання правничої допомоги № 30/04/2026 від 30 квітня 2026 року. В даному ордері зазначено, що договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються.

Відповіді на відзив із доданими скан-копіями доказів та клопотання про приєднання доказів із доданими скан-копіями документів щодо витрат на професійну правничу допомогу, представник позивачів адвокат Горох В.В. подав до суду в електронній формі з одночасним надісланням їх на електронні кабінети представника відповідача адвоката Чутченка С.О., третіх осіб - Сколівського комунального підприємства водопровідно-каналізаційного господарства, Сколівської територіальної громади в особі Сколівської міської ради Львівської області.

Виходячи з цього адвокат Чутченко С.О. одержав заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань, копії доказів, доданих до них, маючи представницькі повноваження від відповідача Чепи Р.Ф. без жодних обмежень. Ознайомлення представника відповідача адвоката Чутченка С.О. з доказами повністю забезпечує дотримання принципів змагальності та рівності сторін, оскільки даний представник має юридичну кваліфікацію для надання правової оцінки цим доказам.

В розумінні ч. 9 ст. 83 ЦПК України направлення представником позивачів адвокатом Горохом В.В. відповіді на відзив та клопотання про приєднання доказів на витрати професійної правничої допомоги із доданими до них скан-копіями доказів в електронній формі на електронний кабінет адвоката Чутченка С.О. автоматично знімає питання належного повідомлення відповідача ОСОБА_5 .

Відтак, процесуальні права відповідача ОСОБА_5 не порушені при поданні стороною позивачів вище вказаних документів.

Таким чином, дослідивши та оцінивши докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є підставними та обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити повністю.

Позивач ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп., за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову та в розмірі 1 211,20 грн за подання позовної заяви, що підтверджується квитанціями № 23 та № 24 від 03 грудня 2025 року.

Позивач ОСОБА_4 сплатив судовий збір в розмірі 1211,20 грн. за подання позовної заяви, що підтверджується квитанцією № 22 від 03 грудня 2025 року.

Представник позивачів адвокат Горох В.В. до закінчення судових дебатів в даній справі подав клопотання про приєднання до матеріалів справи № 453/2102/25 доказів, що підтверджують витрати позивачів на професійну правничу допомогу, а саме: скан-копії договору № 35/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, укладеного між адвокатом Горохом В.В. та ОСОБА_1 , додаткової угоди № 1 від 05 жовтня 2026 року до Договору № 35/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, укладеної між адвокатом Горохом В.В. та ОСОБА_1 , акту № 1 наданих послуг від 05 жовтня 2026 року за Договором № 35/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, квитанції № 11 від 05 жовтня 2026 року, договору № 36/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, укладеного між адвокатом Горохом В.В. та ОСОБА_4 , додаткової угоди № 1 від 05 жовтня 2026 року до Договору № 36/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, укладеної між адвокатом Горохом В.В. та ОСОБА_4 , акту № 1 наданих послуг від 05 жовтня 2026 року за Договором № 36/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року, квитанції № 12 від 05 жовтня 2026 року.

В обгрунтування даного клопотання покликається на те, що 03 грудня 2025 року між адвокатом Горохом В.В. (Адвокат) та Чепою Богданою Йосипівною (Клієнт) укладено договір № 35/25 про надання правничої допомоги.

05 жовтня 2026 року між адвокатом Горохом В.В. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до Договору № 35/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року. Згідно п. 1 цієї додаткової угоди отримання винагороди Адвокатом за надання правничої допомоги у цивільній справі № 453/2102/25, що розглядається Сколівським районним судом Львівської області, відбувається у формі гонорару. Гонорар обчислюється у фіксованому розмірі на суму 5 000 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок), який сплачується Клієнтом в безготівковій формі на підставі акту наданих правових послуг.

Відповідно до акту № 1 наданих послуг від 05 жовтня 2026 року за Договором № 35/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року адвокат Горох В.В. передає надані правові послуги за Переліком, а ОСОБА_1 приймає від Адвоката надані послуги згідно Переліку. Фіксована вартість правничої послуги за ведення цивільної справи № 453/2102/25, складає 5 000 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

ОСОБА_1 сплатила адвокату Гороху В.В. в безготівковій формі гонорар у фіксованому розмірі 5 000 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) за договором про надання правничої допомоги № 35/25 від 03 грудня 2025 року у цивільній справі № 453/2102/25, що підтверджується квитанцією № 11 від 05 жовтня 2026 року.

03 грудня 2025 року між адвокатом Горохом В.В. (Адвокат) та ОСОБА_4 (Клієнт) укладено договір № 36/25 про надання правничої допомоги.

05 жовтня 2026 року між адвокатом Горохом В.В. та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 до Договору № 36/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року. Згідно п. 1 цієї додаткової угоди отримання винагороди Адвокатом за надання правничої допомоги у цивільній справі № 453/2102/25, що розглядається Сколівським районним судом Львівської області, відбувається у формі гонорару. Гонорар обчислюється у фіксованому розмірі на суму 5 000 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок), який сплачується Клієнтом в безготівковій формі на підставі акту наданих правових послуг.

Згідно акту № 1 наданих послуг від 05 жовтня 2026 року за Договором № 36/25 про надання правничої допомоги від 03 грудня 2025 року адвокат Горох В.В. передає надані правові послуги за Переліком, а ОСОБА_4 приймає від Адвоката надані послуги згідно Переліку. Фіксована вартість правничої послуги за ведення цивільної справи № 453/2102/25, складає 5 000 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

ОСОБА_4 сплатив адвокату Гороху В.В. в безготівковій формі гонорар у фіксованому розмірі 5 000 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) за договором про надання правничої допомоги № 36/25 від 03 грудня 2025 року у цивільній справі № 453/2102/25, що підтверджується квитанцією № 12 від 05 жовтня 2026 року.

В судових дебатах представник позивачів просив стягнути з відповідача ОСОБА_5 на користь позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 судові витрати судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі, який зазначений в поданих підтверджуючих документах.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 2 ч. 2, ч. 8 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на наявність підстав для задоволення позову, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивачів, відсутність клопотання сторони відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов до висновку про необхідність покласти сплачений позивачкою ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за подання позовної заяви та судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову, сплачений позивачем ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за подання позовної заяви, понесені позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі по 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок) на відповідача ОСОБА_5 .

Крім того, суд звертає увагу, що у відповідності до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Керуючись ст.ст. 5, 7, 12, 13, 133, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_5 .

Визнати за ОСОБА_4 право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_5 .

Стягнути з ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_11 , судовий збір в розмірі 1 211, 20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок), сплачений за подання позовної заяви, судовий збір в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_12 , судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок), сплачений за подання позовної заяви, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 08 грудня 2025 року у справі № 453/2102/25, у вигляді заборони Сколівській міській раді Львівської області в особі органу приватизації (Львівська область, Стрийський район, м. Сколе, майдан Незалежності, 1, код ЄДРПОУ 04056262) вчиняти дії щодо квартири АДРЕСА_5 та передавати дану квартиру у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_11 :

Позивач: ОСОБА_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_12 ;

Відповідач: ОСОБА_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 ;

Третя особа: Сколівське комунальне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства, код ЄДРПОУ 22390774, юридична адреса: Львівська область, Стрийський район, м. Сколе, майдан Незалежності, 10;

Третя особа: Сколівська територіальна громада в особі Сколівської міської ради Львівської області, код ЄДРПОУ 04056262, юридична адреса: Львівська область, Стрийський район, м. Сколе, майдан Незалежності, 1.

Головуючий суддя В.Я.Курницька