Рішення № 140720082, 19.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9240/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Ткаченко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місту Ужгороді в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про відшкодування моральної шкоди

в с т а н о в и в:

до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) надійшла позовна заява до відділу державної виконавчої служби у місті Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України код ЄДРПОУ 35045459, місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Заньковецької, 10 (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

-стягнути з відповідача на користь позивача 17 294 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди, визнавши незаконними дії виконавця незаконними, в межах заявленого позову про відшкодування шкоди за ст. 1174 ЦК України.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю, на думку позивача, підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача, так як виконавець не повідомив позивача про наявність у нього права мати один банківський рахунок в одному банку для здійснення видаткових операцій, а коли позивачем було заявлено чітке прохання про здійснення такого права воно було проігноровано виконавцем. Період виконавчого заподіяв позивачу майнову та моральну шкоду, позаяк він не міг здійснювати жодних запланованих покупок.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій він проти позову заперечив. Відзив обґрунтований тим, що позивачем не доведено наявність шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та діями органу виконання. Також позивачем не надано доказів протиправності яких-небудь дій відповідача. Твердження позивача про те, що йому безпідставно не було визначено видаткового рахунку спростовується відповіддю відповідача на заяву позивач про встановлення такого рахунку, якою звернення позивача залишено без задоволення.

У судове засідання учасники процесу не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату і місце його проведення, клопотання про відкладення не подали, у матеріалах справи міститься заява позивача про розгляд справи без участі.

Ухвалою від 14.09.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив впровадження у справі.

Ухвалою від 09.10.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Суд встановив, що 09.01.2026 постановою державного виконавця відділу ДВС у м. Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження ВП №79953128 з виконання постанови Ужгородського РТЦК №2957-1 від 20.10.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в порядку ст. 308 КУпАП у розмірі 51 000 гривень.

14.01.2026 постановою державного виконавця у цьому виконавчому провадженні арештовано кошти боржника.

29.05.2026 виконавче провадження ВП №79953128 закінчено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України про виконавче провадження», а саме у зв`язку із скасуванням постанови Ужгородського РТЦК №2957-1 від 20.10.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Верховний Суд у постанові від 25.05.2022 по справі №487/6970/20, аналізуючи положення ст.ст. 11, 23 та 1167 ЦК України, зазначав про те, що:

- за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

- зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

- у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

- завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

- гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

У постанові Верховного Суду від 12.10.2020 по справі №372/2085/16-ц вказується про те, що:

«під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення, елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди».

В обґрунтування позову, позивач покликається на ст. 1174 ЦК України, за якою шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Дії (бездіяльність) відповідача, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року по справі №920/715/17 вказувала про таке:

«5.30. Щодо посилання в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на виключну правову проблему в питанні самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначає, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

5.31. Суд апеляційної інстанції вірно взяв до уваги відповідні судові рішення про скасування арешту товару та повідомлення працівників відповідача про неможливість повернути цей товар як належні та допустимі докази протиправності позбавлення позивача належного йому майна.

5.32. Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, скаржник не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли у зв`язку з втратою тимчасово вилученого майна, тобто, через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК».

Крім того, за приписами ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, законодавством не встановлено обов`язок підтверджувати протиправність дій окремим судовим рішенням, ці обставини можуть бути встановлені в даному судовому процесі.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що постанова ІНФОРМАЦІЯ_1 була завідомо незаконною, оскільки на час виконавчого провадження ця постанова була чинною, а виконавець не був суб`єктом, який уповноважений надавати оцінки цьому документу з точки зору законності.

Суд не погоджується із твердженнями позивача про зволікання виконавця із закінченням виконавчого провадження з огляду на таке.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Суд встановив, що на виконанні державного виконавця відділу ДВС у м. Ужгороді Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження ВП №79953128 з виконання постанови Ужгородського РТЦК №2957-1 від 20.10.2025.

Означена постанова скасована рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.03.2026 по справі №308/2312/26, яке набрало законної сили 24.03.2026.

Згідно з ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Названа стаття встановлює момент, з якого виконавче провадження підлягає закінченню. Системний аналіз ч.ч. 1 та 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що таким моментом є, зокрема, день встановлення виконавцем скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Порядок документування діяльності з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), крім рішень, які містять відомості, що становлять державну таємницю та відносно підприємств, установ і організацій з особливим режимом діяльності, роботи з документами (далі - діловодство) та організації архіву в відділах державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділах примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - органи державної виконавчої служби), приватними виконавцями унормовано Правилами ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженими наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07.06.2017 (далі Правила № 1829/5).

Згідно з п. 1 Розділу ІІ цих Правил документи, що надходять до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця каналами електрозв`язку, поштою (телеграми, телефонограми, факсограми, факсимільні повідомлення, електронні документи), надаються особисто (у тому числі під час особистого прийому) або доставляються кур`єром, приймаються відповідальною особою органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем або відповідальною особою приватного виконавця. Приймання кореспонденції, яка надається особисто або кур`єром, здійснюється після надання оригіналу документа, що посвідчує особу (документа, що підтверджує повноваження представника або належність його до організації-відправника). У разі ненадання таких документів або пред`явлення таких, що не оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, кореспонденція не приймається.

Відповідно до п. 6 Розділу ІІ Правил № 1829/5 реєстрація вхідної кореспонденції здійснюється шляхом внесення відповідальною особою органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем (відповідальною особою приватного виконавця) відомостей до Системи, крім виконавчих документів, виданих у формі електронних документів, реєстрація яких здійснюється у Системі автоматично.

Дата реєстрації і вхідний номер документа формуються Системою та проставляються у реєстраційному штампі, зразок якого наведено у додатку 1 до цих Правил, що розташовується у нижньому правому вільному від тексту куті першої сторінки документа.

За усним зверненням особи, яка подає документ, на першій сторінці наданої нею копії відповідальна особа органу державної виконавчої служби, приватний виконавець (відповідальна особа приватного виконавця) проставляють відмітку із зазначенням дати отримання документа, своєї посади, прізвища, ініціалів та підпису і повертають копію особі.

Вхідні документи, що надійшли до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, реєструються в журналі реєстрації загальної вхідної кореспонденції (додаток 2).

За даними про зареєстрований виконавчий документ Системою формуються журнал реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження (додаток 3) та журнал обліку виконавчих проваджень (додаток 4). В органі державної виконавчої служби журнал обліку виконавчих проваджень ведеться окремо щодо кожного державного виконавця.

Згідно з п. 8 Розділу ІІ Правил №1829/5 зареєстровані в установленому цими Правилами порядку документи розглядаються керівником органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем не пізніше наступного робочого дня після дня їх надходження.

Не підлягають розгляду керівником органу державної виконавчої служби документи про відкриття виконавчого провадження. Такі документи не пізніше наступного робочого дня з дня реєстрації та автоматичного розподілу Системою передаються державному виконавцю.

Документи, розглянуті керівником органу державної виконавчої служби, повертаються з відповідною резолюцією відповідальній особі, яка здійснює їх передачу на виконання.

Факт передачі документів та отримання їх державним, приватним виконавцем фіксується шляхом проставлення відповідальною особою органу державної виконавчої служби, приватним виконавцем (відповідальною особою приватного виконавця) відмітки в Системі у журналі реєстрації загальної вхідної кореспонденції, реєстрації документів про відкриття виконавчого провадження, обліку виконавчих проваджень із зазначенням інформації про виконавця та дати передачі документа.

Отже, цитовані положення Правил № 1829/5 передбачають певну процедуру руху документів, що надходять до органів виконавчої служби, та алгоритм, за яким документ передається державному виконавцю. При цьому, такий документ підлягає реєстрації, та, як правило, опрацюванню керівником, а в подальшому передачі відповідальній особі.

У вимірі спірних правовідносин суд вказує на те, що заява від 28.04.2026 (з відміткою про оновлення 18.05.2026 та доповнення 21.05.2026) взагалі не містять відомостей про їх реєстрацію та передачу до органу виконавчої служби.

У свою чергу, фактично матеріалами справи підтверджується, що позивач звернувся до відділу ДВС у м. Ужгороді із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» лише 22.05.2026 (п`ятниця).

Виконавче провадження ВП №799531128 закінчене 29.05.2026, що підтверджується копією однойменної постанови державного виконавця Секерні В.М.

При цьому, позивачем не доведено, що документи, які свідчать про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження, були доведені до відома цього виконавця раніше, аніж 29.05.2026.

За таких обставин позивач не довів наявність безпідставного зволікання з боку виконавця із закінченням виконавчого провадження всупереч вимог ч. 2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки; 6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

Дослідивши зміст постанови про відкриття виконавчого провадження, суд зазначає, що в ній відсутнє роз`яснення права позивача на встановлення поточного рахунку для видаткових операцій (див. текст постанови про відкриття провадження від 09.01.2026).

Між тим, суд зазначає, що за ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює загальні вимоги до змісту постанови про відкриття виконавчого провадження, які не вимагають наведення переліку прав боржника у відповідній постанові.

Згадані вимоги до змісту постанови про відкриття виконавчого провадження деталізовані, зокрема, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5) (надалі Інструкція №512/5).

Так, приміром, у п. 3 Розділу ХХІ Інструкції №512/5, яким регламентуються особливості виконання рішень про повернення дитини в державу постійного проживання, винесених на підставі Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, встановлювалося, що у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зазначає: про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 Закону; строк, в який боржник зобов`язаний передати дитину стягувачу, а у разі якщо такий строк не визначений рішенням, - про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів; про обов`язок сторін виконавчого провадження письмово повідомити про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин; роз`яснює стягувачу наслідки перешкоджання проведенню виконавчих дій.

Закон України «Про виконавче провадження» та Інструкція №512/5 не містять вимог щодо вручення боржнику спеціального документа під назвою «пам`ятка з правами», у якому йому мало би роз`яснюватися, у тому числі й право на встановлення видаткового рахунку.

Поряд із цим, суд зауважує, що виконавче провадження відкрито 09.01.2026, а вже 27.01.2026 позивач звертався до виконавця із заявою про встановлення поточного рахунку для видаткових операцій, що саме по собі свідчить про обізнаність позивача про наявність у нього права на встановлення відповідного рахунку.

Також, на переконання суду, у виконавця відсутній обов`язок здійснювати консультації боржника, оскільки виконавець не зобов`язаний детально розписувати покроковий алгоритм: як складати клопотання, до якого саме суду подавати скаргу, які аргументи наводити для мирової угоди або які документи збирати. Це зумовлено правовою самостійністю сторін виконавчого провадження, адже реалізація прав це особиста ініціатива та відповідальність боржника (або його адвоката). Державний виконавець забезпечує лише умови для їх реалізації (наприклад, надає доступ до матеріалів справи на запит), але не інструктує, як цими правами користуватися з максимальною вигодою для боржника.

Таким чином, суд вважає посилання позивача на те, що йому постановою про відкриття виконавчого провадження не було роз`яснено право на встановлення видаткового рахунку для поточних платежів безпідставними.

Що стосується доводів про позбавлення позивача вищезгаданого права, то суд додатково зазначає про таке.

У розглядуваній справі позивач звертався до виконавця із заявою б/н від 27.01.2026 про встановлення рахунку для здійснення видаткових операцій.

Згідно з п. 10-2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час звернення із вищезгаданою заявою, передбачалося, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX:

1) фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт органами державної виконавчої служби, приватними виконавцями, можуть здійснювати видаткові операції з поточного рахунку на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, а також сплачувати податки, збори без урахування такого арешту, за умови що такий поточний рахунок визначений для здійснення видаткових операцій у порядку, встановленому цим підпунктом. Звернення стягнення у межах зазначеної суми на такому рахунку не здійснюється.

У разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках фізичної особи - боржника в одному банку або на поточних рахунках у різних банках, для здійснення видаткових операцій має бути визначений лише один поточний рахунок фізичної особи - боржника в одному банку.

У разі наявності декількох виконавчих проваджень стосовно однієї фізичної особи - боржника для усіх виконавчих проваджень визначається один поточний рахунок для здійснення видаткових операцій. Кількість виконавчих проваджень не впливає на розмір суми, яка не підлягає зверненню стягнення і на яку фізична особа - боржник може здійснювати видаткові операції.

Для визначення такого поточного рахунку у банку фізична особа - боржник звертається до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. Заява може бути подана в паперовій формі (нарочно або засобами поштового зв`язку) або в електронній формі з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг".

У заяві зазначаються номер поточного рахунку, який фізична особа - боржник просить визначити для здійснення видаткових операцій, та найменування банку, в якому відкрито такий рахунок. Фізична особа - боржник несе відповідальність за достовірність зазначеної у заяві інформації.

Державний, приватний виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання відповідної заяви фізичної особи - боржника виносить постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій та невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після винесення постанови:

надає/надсилає відповідну постанову банку (обслуговуючому банку);

перевіряє наявність інших виконавчих проваджень, відкритих стосовно фізичної особи - боржника, та, у разі якщо стосовно фізичної особи - боржника відкриті інші виконавчі провадження, одночасно надає/надсилає відповідну постанову до органів державної виконавчої служби або приватному виконавцю, які здійснюють примусове виконання у таких виконавчих провадженнях. У такому разі поточний рахунок, зазначений у відповідній постанові, вважається визначеним для здійснення видаткових операцій і в межах таких виконавчих проваджень.

За змістом п.п. 1-4 розділу XIХ Інструкції №512/5 в редакції, що діяла на час звернення позивача із заявою б/н від 27.01.2026, передбачалося, що у період дії воєнного стану в Україні фізична особа - боржник, на кошти якої накладено арешт, може звернутись до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти цієї особи, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом одного календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року, без урахування такого арешту.

Підписана фізичною особою - боржником заява подається в паперовій формі (нарочно або засобами поштового зв`язку) або в електронній формі на офіційну адресу електронної пошти органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, з дотриманням вимог, встановлених Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та має містити: номер поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку (за стандартом IBAN), який необхідно визначити для здійснення видаткових операцій; найменування банку, в якому відкрито поточний рахунок.

Виконавець протягом двох робочих днів з дня отримання, передбаченої пунктом 1 цього розділу заяви, має винести постанову про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій (крім випадків, визначених пунктом 4 цього розділу).

У разі накладення арешту на кошти, розміщені на декількох поточних рахунках боржника, у тому числі у різних банках, а також наявності кількох виконавчих проваджень стосовно боржника визначається один поточний рахунок для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, визначену абзацом першим пункту 1 цього розділу.

Під час розгляду заяви, передбаченої пунктом 1 цього розділу, виконавець за допомогою автоматизованої системи перевіряє наявність відкритих виконавчих проваджень стосовно боржника. У разі наявності відкритих виконавчих проваджень стосовно боржника перед винесенням постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій виконавець повинен перевірити наявність або відсутність такої постанови в інших виконавчих провадженнях.

Відомості про поточний рахунок боржника у банку, визначений для здійснення видаткових операцій (у тому числі номер поточного рахунку боржника у банку (за стандартом IBAN), найменування банку, в якому відкрито рахунок), відображаються в узагальненій інформації про боржника, яка формується в автоматизованій системі в порядку, встановленому абзацом четвертим пункту 5 розділу III цієї Інструкції.

У разі відсутності в узагальненій інформації про боржника, передбаченій абзацом четвертим пункту 5 розділу III цієї Інструкції, таких відомостей перевірка здійснюється шляхом надсилання запиту на офіційну адресу електронної пошти органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, у якого на виконанні перебуває відкрите виконавче провадження відносно боржника, яким надано відповідну заяву.

Запит підлягає невідкладному розгляду, а відповідь на нього надсилається на офіційну адресу електронної пошти органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та додається до матеріалів виконавчого провадження.

Постанова про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій надсилається: банку, у якому відкрито визначений для здійснення видаткових операцій поточний рахунок боржника, в порядку та строки, визначені розділом V Порядку автоматизованого арешту коштів/електронних грошей боржників на рахунках/електронних гаманцях, відкритих надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, емітентами електронних грошей, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2019 року № 1203/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 квітня 2019 року за № 399/33370; органу державної виконавчої служби, приватному виконавцю, на виконанні у якому (якого) перебуває виконавче провадження стосовно боржника, на офіційну електронну адресу не пізніше наступного робочого дня з дня її винесення. Сканована копія отриманої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій вноситься до автоматизованої системи та додається до виконавчого провадження.

Виконавець відмовляє боржнику у визначенні поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій у разі, якщо: заява про визначення такого рахунку не відповідає вимогам, встановленим пунктом 1 цього розділу, або не підписана фізичною особою - боржником; встановлено, що боржнику визначено поточний рахунок у банку для здійснення видаткових операцій або в матеріалах виконавчого провадження наявна постанова органу державної виконавчої служби, приватного виконавця про визначення такого рахунку (крім випадків, визначених пунктом 6 цього розділу); арешт на кошти боржника накладено при виконанні ухвали суду про забезпечення позову; виконавче провадження, у якому накладено арешт на кошти боржника, закінчено на підставі статті 39 Закону або виконавчий документ у цьому виконавчому провадженні повернуто стягувачу відповідно до статті 37 Закону; зазначений у заяві номер поточного рахунку не збігається з номером поточного рахунку, який міститься в матеріалах виконавчого провадження.

Про відмову в задоволенні заяви боржника про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій виконавець письмово повідомляє боржника в порядку, визначеному статтею 28 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, на час здійснення виконавчого провадження позивач мав право ставити питання про встановлення йому поточного рахунку для видаткових операцій шляхом подання відповідної заяви.

Звернення із заявою для встановлення поточного рахунку підтверджується документально, а саме із заявою від 27.01.2026.

При цьому вже 29.01.2026 виконавець відмовив у встановленні поточного рахунку з огляду на те, що заява позивача не була належним чином оформлена, що підтверджується листом №8395 від 29.01.2026.

Суд звертає увагу на те, що за приписами Інструкції №512/5 було визначено вимоги до змісту заяви, а саме (1)зазначення номеру поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку (за стандартом IBAN), який необхідно визначити для здійснення видаткових операцій; (2)зазначення найменування банку, в якому відкрито поточний рахунок.

Відповідно до п. 1 постанови Правління НБУ №162 від 28.12.2018 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні» (далі постанова №162) Банки України з 05 серпня 2019 року: 1) формують номер банківського рахунку відповідно до Національного стандарту України Фінансові операції. Правила формування міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні. (IBAN Registry:2009, NEQ) ДСТУ-Н 7167:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 454 (далі - стандарт IBAN).

Згідно з офіційним роз`ясненням Національного банку України щодо впровадження означеного стандарту IBAN: формування банками України номера банківського рахунку відбуватиметься відповідно до Національного стандарту України Фінансові операції. Правила формування міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні. (IBAN Registry:2009, NEQ) ДСТУ-Н 7167:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11 жовтня 2010 року № 454. Для України IBAN складається із 29 літерно-цифрових символів: коду країни, контрольного розряду, коду банку та номера рахунку. У результаті запровадження IBAN за першими двома літерам одразу можливо розпізнати країну учасника розрахунку (UA - Україна), а за допомогою контрольного розряду забезпечити уніфіковану перевірку рахунку клієнта на його коректність (див. https://bank.gov.ua/ua/news/all/natsionalniy-bank-zaprovadjuye-mijnarodniy-nomer-bankivskogo-rahunku-iban).

Повертаючись до обставин справи, суд звертає увагу на невідповідність заяви позивача від 27.01.2026 вимогам Інструкція №512/5.

Позивач не представив суду офіційних документів з банку (довідки про реквізити рахунку чи виписки тощо) на підтвердження того, що наданий виконавцю номер рахунка є номером у стандарті IBAN, у зв`язку з чим не довів належними та допустимими доказами факт надання ним правильних реквізитів у розумінні Інструкції №512/5.

Вказане відповідно до п. 4 розділу XIХ Інструкції №512/5 слугувало підставою для відмови у задоволенні заяви про встановлення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій.

Таким чином, суд відхиляє доводи позивача про те, що його було протиправно обмежено у встановленні видаткового рахунку для здійснення платежів.

Що стосується наслідків у вигляді шкоди, на які посилається позивач, то суд такі твердження оцінює критично, позаяк позивачем не надано жодних доказів з цього приводу, тобто у цій частині доводи мають виключно декларативний характер.

Так, позивач не надав жодних медичних документів, доказів матеріальної скрути або ж докази вимушених змін у життєвих зв`язках тощо .

У цій частині твердження позивача зводяться виключно до його висловлювань у тексті позовної заяви.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про необхідність залишення позовних вимог без задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого судового збору слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 133-141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати покладаються на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко