Ухвала суду № 140717449, 05.10.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 940/448/23

Провадження № 4-с/364/19/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2026 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л.А.,

при секретарі судового засідання Голуб А.Л.,

за участю (у режимі відеоконференцзв`язку):

Заявниці ОСОБА_1 ,

представника Заявниці Чоклі Є.Ю.,

представника Боржника Сербінової А.А.,

інші учасники справи не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку, визначеному статтею 450 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця, пов`язані зі складанням акту державного виконавця від 20.07.2026 у виконавчому провадженні № 75371998 (далі ВП № 75371998),

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 28.07.2026 через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі ЄСІТС), зареєстрована в системі документообігу суду 29.07.2026, надійшла зазначена вище скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця, пов`язані зі складанням акту державного виконавця від 20.07.2026 у ВП № 75371998 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 про встановлення зустрічей Заявниці з малолітньою дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності її батька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Боржник) та будь-яких інших осіб (а.с. 1-12; 13-24).

У скарзі Заявниця просить суд:

1) визнати неправомірними дії та бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк Ольги Борисівни під час проведення виконавчих дій 20.07.2026 у ВП № 75371998 у частині:

?не встановлення та не підтвердження причин відмови дитини від контакту з матір`ю в порядку, передбаченому пунктом 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень;

?неналежному визначенні мети, процесуального статусу та завдань залученого психолога;

?не постановлення перед залученим спеціалістом конкретних питань, необхідних для виявлення та/або підтвердження причин відмови дитини від контакту зі стягувачем;

?незабезпеченні належного професійного використання спеціальних знань психолога під час виконавчих дій;

?ненаданні належної правової оцінки поведінці боржника та фактичному невиконанню ним обов`язку забезпечити побачення дитини з матір`ю;

?внесення до акта неправдивих відомостей про висловлювання дитини на адресу матері;

2) зобов`язати державного виконавця усунути порушення шляхом повторного розгляду результатів виконавчих дій від 20.07.2026, надання правової оцінки факту невиконання боржником судового рішення та прийняття належного мотивованого процесуального рішення відповідно до статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»;

3) зобов`язати державного виконавця, у разі встановлення відсутності належно підтверджених поважних причин невиконання рішення, вчинити передбачені частиною третьою статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» дії, зокрема скласти акт про невиконання рішення та вирішити питання про застосування до боржника передбачених законом заходів відповідальності;

4) зобов`язати державного виконавця під час подальших виконавчих дій, у разі збереження відмови дитини від контакту зі стягувачем, діяти відповідно до пункту 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень та статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», а саме:

?належним процесуальним документом залучити представника органу опіки та піклування, експерта або спеціаліста, зокрема психолога;

?визначити процесуальний статус залученої особи;

?перевірити та документально підтвердити освіту, спеціальність, кваліфікацію і професійну компетентність залученого фахівця;

?зазначити у постанові конкретні питання, поставлені перед спеціалістом;

?поставити перед спеціалістом питання щодо причин відмови дитини від контакту з матір`ю, можливого впливу боржника та його сімейного оточення, наявності конфлікту лояльності, індукованого страху або попереднього налаштування дитини;

?роз`яснити спеціалісту його права, обов`язки та відповідальність;

?отримати письмовий висновок спеціаліста у передбачений законом строк;

?долучити постанову про залучення спеціаліста, підтвердження ознайомлення з нею та письмовий висновок до матеріалів виконавчого провадження.

5) постановити окрему ухвалу щодо неналежної організації виконання судового рішення у ВП № 75371998 та направити її керівнику Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) для перевірки дій та бездіяльності державного виконавця Данилюк О.Б. під час виконавчих дій 20.07.2026 у ВП № 75371998 для проведення службової перевірки; усунення встановлених порушень; забезпечення належної організації подальшого виконання судового рішення; недопущення формального проведення виконавчих дій без встановлення причин невиконання рішення.

На обґрунтування перелічених вимог Заявниця (Стягувач) зазначає, що на виконанні Дарницького відділу ДВС у порядку примусового виконання перебуває названий вище виконавчий лист щодо її зустрічей з дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, з 10:00 кожного першого понеділка до 10:00 кожного другого понеділка місяця та з 10:00 кожного третього понеділка місяця до 10:00 кожного четвертого понеділка місяця безперервно за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому Боржника ОСОБА_3 судом було зобов`язано забезпечити надання дитини для зустрічей з матір`ю.

Так, 20.07.2026 державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Данилюк О.Б. було складено акт державного виконавця за результатами виходу за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання рішення суду. Участь у виконавчих діях брала психолог Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб ОСОБА_4 , представник Боржника ОСОБА_5 , понятий ОСОБА_6 . Скаржник вважає, що мали місце такі істотні порушення, допущені державним виконавцем під час виконавчих дій.

По-перше, державний виконавець допустив проведення виконавчих дій у присутності сторонніх осіб, які не є нейтральними учасниками виконавчого провадження та мають безпосередній зв`язок із Боржником. Участь ОСОБА_5 поза сумнівом створювала додатковий психологічний тиск на дитину та посилювала вплив родини Боржника на її поведінку.

По-друге, державний виконавець проігнорував поведінку самого Боржника, який не вчиняв дій, спрямованих на заспокоєння дитини, не формував у неї безпечне ставлення до контакту з матір`ю, не сприяв встановленню природного контакту дитини з матір`ю. Державний виконавець мав оцінити, чи виконав Боржник свій обов`язок щодо реального забезпечення побачення, а не лише формально з`явився з дитиною до місця проведення виконавчих дій. Однак така оцінка проведена не була.

По-третє, державний виконавець фактично підмінив встановлення причин відмови дитини від контакту з матір`ю простою фіксацією її емоційної реакції. При цьому вніс до акту неправдиві відомості про висловлювання дитини на адресу матері.

По-четверте, державний виконавець не забезпечив належного використання участі психолога ОСОБА_4 як спеціаліста. Постанова від 16.07.2026 не містить інформації про те, що представник Дніпровського ЦСС залучається саме в якості спеціаліста, відсутній перелік питань, які ставляться перед спеціалістом. Психолог мала бути залучена не для пасивного спостереження за емоційним станом дитини, а для з`ясування причин відмови від контакту, оцінки можливого впливу боржника, сторонніх осіб та сімейного середовища на поведінку дитини. Однак ці питання фактично не були поставлені, не перевірені та не відображені в акті.

По-п`яте, акт державного виконавця від 20.07.2026 не містить відомостей про встановлення у передбаченому законодавством порядку причин відмови дитини від контакту з матір`ю. Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження навіть після завершення виконавчих дій державний виконавець не звернулась до психолога для встановлення цих обставин.

По-шосте, за наявності обставин, які перешкоджали подальшому проведенню виконавчих дій (психо-емоційний стан дитини), державний виконавець не прийняла рішення про відкладення виконавчих дій у порядку статті 32 Закону України «Про виконавче провадження».

По-сьоме, відсутність об`єктивно встановлених відповідним спеціалістом причин відмови дитини від побачення з матір`ю державний виконавець мав скласти акт про невиконання судового рішення та застосувати до боржника відповідні заходи.

Тривалий час побачення стягувача з дитиною фактично не відбуваються. Однією з обставин, на яку державний виконавець посилалася як на виправдання невиконання судового рішення, була нібито відсутність згоди стягувача на проведення з дитиною відповідної психологічної роботи. Однак ще до проведення виконавчих дій 20.07.2026, а саме 28.05.2026, стягувач звернулася до Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб із письмовим зверненням, яким фактично надала згоду на залучення психологічної допомоги та прямо ініціювала проведення не формального спостереження, а системної психологічної роботи з дитиною та обома батьками. У зазначеному зверненні мати просила організувати надання малолітній ОСОБА_2 соціальної послуги консультування, забезпечити розроблення та впровадження індивідуального плану психологічної роботи з визначенням чітких цілей, етапів реалізації, конкретних заходів, періодичності їх проведення та очікуваного результату. Також стягувач просила забезпечити психологічну роботу, спрямовану на стабілізацію психоемоційного стану дитини, зниження рівня тривожності, формування відчуття безпеки, відновлення емоційного зв`язку з матір`ю та адаптацію дитини до взаємодії з обома батьками. Отже, за станом на 20.07.2026 згода матері на психологічну роботу з дитиною була надана, а Центр соціальних служб та державний виконавець були обізнані про позицію стягувача: проблема полягає не у самій присутності психолога, а у необхідності професійної підготовки дитини, роботи з обома батьками, встановлення причин тривожної реакції дитини та усунення впливу осіб, які формують у дитини негативне ставлення до матері. Попри це, у період з 28.05.2026 по 20.07.2026 жодних реальних дій, спрямованих на надання дитині соціальної послуги, організацію психологічної роботи, підготовку дитини до контакту з матір`ю, розроблення індивідуального плану або роботу з обома батьками, вчинено не було. Тобто отримання згоди матері жодним чином не змінило хід виконавчих дій. Згода стягувача була використана не для фактичної допомоги дитині та забезпечення виконання судового рішення, а виключно для створення видимості залучення психолога під час чергової спроби виконання. Під час виконавчих дій 20.07.2026 була присутня психолог Дніпровського районного в місті Києві центру соціальних служб ОСОБА_4 , яка не здійснювала ніяких дій, спрямованих на досягнення мети, для якої її було залучено. Вона не встановила причини відмови дитини від контакту з матір`ю, не перевірила можливий вплив батька та його сімейного оточення, не надала оцінки поведінці Боржника та не вжила заходів для поступового зниження тривожності дитини щодо контакту з матір`ю. За своїм фактичним змістом участь психолога звелася до очікування завершення виконавчих дій та подальшої фіксації вже наявної емоційної реакції дитини. Такий підхід, на думку Заявниці, не є психологічною роботою, не є професійним супроводом виконання судового рішення та не відповідає завданню, для якого психолог залучається у межах виконавчого провадження.

Отже, на думку Заявника державним виконавцем не виконані обов`язки з виконання судового рішення та не вжиті всі можливі й необхідні заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень для належного виконання судового рішення.

Після задоволення заяви про відвід судді Ткаченка О.В. (ухвала від 09.09.2026, а.с. 58-61) та заяви про самовідвід судді Моргун Г.Л. (ухвала від 11.09.2026) справу за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.09.2026 передано для розгляду у провадження судді Макаренко Л.А.

Ухвалою суду від 14.09.2026 відкрито провадження в справі, встановлено учасникам справи строк для подання, за наявності, письмових заперечень проти скарги з посиланням на докази, якими вони обґрунтовуються, не пізніше 30.09.2026, розгляд справи призначено в судовому засіданні на 05.10.2026 (а.с. 75-76).

Ухвалою суду від 05.10.2026 було задоволено заяви Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 та її представника адвоката Чоклі Є.Ю., а також заяву представника Боржника ОСОБА_3 адвоката Сербінової А.А. про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. ).

У судовому засіданні 05.10.2026 Заявниця та її представник Чокля Є.Ю. підтримали вимоги, викладені у скарзі, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у скарзі та на долучені до скарги докази, в тому числі відеозаписи виконавчих дій 20.07.2026 (перегляд і дослідження здійснювалось судом із залученням спеціаліста суду ОСОБА_7 ).

Боржник ОСОБА_3 у судове засідання 05.10.2026 не з`явився; подав до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС 29.09.2026 письмові заперечення проти задоволення скарги (т. 1, а.с. 93-114), підтримані в судовому засіданні його представником адвокатом Сербіновою А.А.; до заперечень додано, зокрема, відеозаписи виконавчих дій 20.07.2026.

Зокрема, у своїх запереченнях проти скарги стороною Боржника стверджується, що скарга Качківської-Щербюк О.А. не підлягає задоволенню, оскільки її доводи переважно ґрунтуються не на встановлених фактах чи конкретних порушеннях закону, а на власному баченні порядку та бажаного результату виконавчих дій: Скаржниця безпідставно ототожнює відмову дитини від контакту з матір`ю з невиконанням рішення саме Боржником, наполягає на обов`язковому складенні акта про невиконання, накладенні штрафу та попередженні про кримінальну відповідальність, водночас безпідставно знецінює участь психолога й довільно кваліфікує відсутність вигаданої нею «комплексної стратегії» як протиправну бездіяльність державного виконавця у межах ВП № 75371998.

Так, 20.07.2026 головним державним виконавцем Дарницького ВДВС у м. Києві Данилюк О.Б. у межах ВП № 75371998 проведено виконавчі дії, під час яких безпосередньо встановлено виражене небажання малолітньої ОСОБА_2 спілкуватися зі Стягувачкою Качківською- ОСОБА_8 ; поведінку дитини, її реакцію на присутність матері та психоемоційний стан зафіксовано в акті державного виконавця від 20.07.2026. При цьому, незгода ОСОБА_1 з обсягом дій залучених до виконавчих дій осіб не свідчить ані про їхню відсутність, ані про формальність їх участі, ані про порушення державним виконавцем установленого порядку виконання судового рішення. Також, згідно з відповіддю Дніпровського РЦСС від 18.06.2026 (вих. №103/42-590) заперечень (незгоди) щодо виявлених обставин під час примусових зустрічей дитини ОСОБА_2 з її біологічною матір`ю ОСОБА_1 за участі психолога центру від ОСОБА_1 не надходило.

Щодо оцінки Боржником його поведінки як «емоційно відстороненої» зазначає, що поняття «емоційна відстороненість» не є юридичним фактом і не має нормативно визначених критеріїв. Відеозапис короткої події не дозволяє достовірно оцінити загальну модель виховання, внутрішній намір батька або попередню підготовку дитини до зустрічі. Сама скарга містить взаємовиключні оцінки: перебування Боржника поряд із дитиною тлумачиться як вплив, а намір відійти як спроба посилити стрес. За такої спотвореної логіки, на його думку, будь-яка поведінка нарікатиметься неправомірною, що свідчить не про доказування, а про упереджену інтерпретацію. У стані гострої тривоги багаторазові запевнення, що особа (матір дитини) «не становить загрози», можуть не заспокоїти, а посилити фокус дитини на небезпеці. На думку Боржника, предмет цієї скарги законність дій державного виконавця 20.07.2026, а не його психічний стан, його батьківська правосуб`єктність чи визначення місця проживання дитини. Вимога про необхідність проходження Боржником відповідного психологічного та, за наявності підстав, психіатричного обстеження виходить за межі статей 447-451 ЦПК України та не спрямована на перевірку конкретної дії чи бездіяльності виконавця.

Таким чином, на думку Боржника, подана скарга є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а також беручи до уваги відсутність у матеріалах справи будь-яких встановлених обставин чи належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність порушень закону або інших підстав, відсутність правових підстав для задоволення клопотання Скаржниці щодо постановлення окремої ухвали.

Тому Боржник просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, судові витрати покласти на Стягувача (орієнтовний розмір витрат складає 20 000 грн).

Представник Дарницького відділу ДВС головний державний виконавець Ковтун В.-М.С. (довіреність у порядку передоручення від 30.07.2025) у судове засідання 05.10.2026 не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи належно повідомлені; до суду через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС 30.09.2026 подала відзив з проханням відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 ; розгляд скарги проводити без участі представника Дарницького відділу ДВС; судові витрати, пов`язані з розглядом скарги покласти на Заявника.

Свої заперечення державним виконавцем мотивовано тим, що Дарницький відділ ДВС заперечує проти наведених доводів. Матеріали виконавчого провадження не підтверджують невчинення державним виконавцем обов`язкових дій, виходу за межі наданих законом повноважень або наявності встановлених законом передумов для застосування до боржника заходів відповідальності. Відділ звертає увагу суду на те, що під час здійснення виконавчого провадження державний виконавець діяла виключно в межах наданих законом повноважень, у спосіб та порядку, визначених Законом України «Про виконавче провадження», не допускаючи бездіяльності чи умисного невчинення виконавчих дій, на які посилається Стягувач у своїй скарзі. При цьому зі змісту скарги вбачається, що фактично незгода Стягувача зводиться не до конкретних порушень вимог законодавства з боку державного виконавця, а до незадоволення результатом проведення виконавчих дій та відсутністю бажаного процесуального рішення у вигляді накладення штрафу на боржника. Водночас сам по собі факт ненакладення штрафу не може свідчити про неправомірність дій чи бездіяльність державного виконавця, оскільки питання застосування заходів відповідальності вирішується державним виконавцем на підставі встановлених під час виконавчого провадження обставин та відповідно до вимог чинного законодавства. Відділ наголошує, що державний виконавець не наділений повноваженнями діяти виключно виходячи з позиції чи очікувань однієї зі сторін виконавчого провадження. Його обов`язком є забезпечення повного, своєчасного та неупередженого виконання рішення суду із дотриманням прав та законних інтересів усіх учасників виконавчого провадження та захистом найкращих інтересів дитини.

Відділ зазначає, що державний виконавець не лише має право, а й зобов`язаний з`ясовувати всі обставини, які можуть впливати на виконання рішення суду, у тому числі шляхом направлення запитів до відповідних органів, залучення представників органів опіки та піклування, центрів соціальних служб, психологів та інших спеціалістів, висновки яких можуть мати значення для встановлення фактичних обставин виконавчого провадження. Саме з цією метою державним виконавцем направлялися відповідні запити, здійснювалося залучення уповноважених осіб та спеціалістів, а також збиралася інформація, необхідна для належного та об`єктивного встановлення причин і обставин, які виникали під час виконання судового рішення. Крім того, Відділ звертає увагу суду на те, що державний виконавець не може штучно створювати обставини виконання рішення суду або примушувати учасників виконавчих дій до певної поведінки поза межами наданих законом повноважень. Обов`язок державного виконавця полягає у вчиненні передбачених законом виконавчих дій, належній фіксації їх результатів та наданні оцінки встановленим обставинам відповідно до вимог законодавства. При цьому державний виконавець не вправі ігнорувати фактичні обставини, які були встановлені під час проведення виконавчих дій, зокрема обставини, пов`язані з поведінкою дитини, її психологічним та емоційним станом, а також висновки спеціалістів, які безпосередньо були залучені до проведення відповідних виконавчих дій. В іншому випадку дії державного виконавця не відповідали б принципам об`єктивності, повноти та неупередженості виконавчого провадження. Відділ також зазначає, що матеріалами виконавчого провадження підтверджується систематичне вчинення державним виконавцем усіх необхідних та залежних від нього виконавчих дій, спрямованих на забезпечення виконання рішення суду. Державним виконавцем здійснювалися виїзди за місцем проведення виконавчих дій, складалися відповідні акти, витребовувалася необхідна інформація, направлялися запити до компетентних органів, залучалися відповідні спеціалісти та представники установ, а також вживалися інші заходи, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Більше того, державний виконавець фактично вжив значно ширший комплекс заходів, ніж мінімально передбачено законодавством для цієї категорії виконавчих проваджень, що свідчить про його зацікавленість у реальному виконанні судового рішення та належному захисті прав усіх учасників виконавчого провадження. Отже, доводи скарги не підтверджуються матеріалами виконавчого провадження, не містять відомостей про конкретні порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» та фактично зводяться до незгоди Стягувача з оцінкою державним виконавцем встановлених обставин і прийнятими ним процесуальними рішеннями. За таких обставин підстав для визнання дій чи бездіяльності державного виконавця неправомірними, а також для задоволення скарги ОСОБА_9 не вбачається.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка, зокрема, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, які належно повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні учасників справи, розглянувши матеріали судової справи, а також електронні матеріали ВП № 75371998 за зазначеним у скарзі ОСОБА_1 ідентифікатором для повного доступу до інформації про виконавче провадження, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття 89 ЦПК України), суд, вирішуючи справу, виходить з такого.

Як встановлено судом за даними системи документообігу Володарського районного суду Київської області та Єдиного державного реєстру судових рішень у провадженні судів перебуває цивільна справа № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

У межах названої цивільної справи Позивачем за первісним позовом було подано заяву про забезпечення позову (провадження № 2-з/364/7/23), що задоволена частково постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, а саме встановлено, що тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов шляхом встановлення зустрічей ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб, з 10-00 години кожного першого понеділка місяця до 10-00 годину кожного другого понеділка місяця та з 10-00 години кожного третього понеділка місяця до 10-00 годину кожного четвертого понеділка місяця безперевно за її місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_3 забезпечити надання дитини ОСОБА_2 для зустрічей дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2024 зазначену постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

На виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 Володарським районним судом Київської області 31.05.2024 у справі № 940/448/23 було видано відповідний виконавчий лист, за яким 16.08.2024 старшим державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. відкрито ВП № 75371998.

У подальшому 14.03.2025 названим державним виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що надалі була скасована постановою про перевірку законності виконавчого провадження від 20.06.2025. Відповідно, державним виконавцем 23.06.2025 винесено постанову про відновлення ВП № 75371998, яку направлено сторонам виконавчого провадження та органу якому повернуто виконавчий документ до Володарського районного суду Київської області із зобов`язанням у місячний строк з дня надходження постанови пред`явити його до виконання; на виконання постанови виконавчий лист було пред`явлено до виконання 22.07.2025, отримано державним виконавцем 31.07.2025.

З липня 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. направлялись запити з метою залучення спеціалістів (психологів, медіаторів тощо) під час проведення виконавчих дій через виявлення небажання малолітньої дитини ОСОБА_2 спілкуватись з матір`ю, що підтверджено, зокрема, доданими до письмових заперечень державного виконавця і Боржника доказами.

Та обставина, що названа дитина під час проведення виконавчих дій не бажає брати участь у цих діях і спілкуватись з матір`ю Стягувачем ОСОБА_1 , визнається всіма учасниками провадження, а тому не підлягає доказуванню згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України. Натомість причини такої поведінки дитини сторони називають різні, звинувачуючи в цьому один одного.

Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 04.11.2025 у справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/11/25) за результатами розгляду однієї з попередніх аналогічних скарг ОСОБА_1 було частково задоволено скаргу та зобов`язано старшого державного виконавця Дарницького відділу ДВС Ковтун В.-М.С. та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, окрім іншого, усунути порушення прав Заявниці (Стягувача) із забезпеченням прав і законних інтересів учасників ВП № 75371998 та наданням пріоритету інтересам малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом, зокрема, розробки із залученням відповідних фахівців комплексної стратегії примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення зустрічей (контакту) дитини з матір`ю у встановлений судом графік побачень.

Зазначена ухвала суду першої інстанції скасована постановою Київського апеляційного суду від 05.02.2026; за станом на тепер справа перебуває на розгляді Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.

Водночас, 28.01.2026 державним виконавцем Ковтун В.-М.С. було винесено постанову про призначення у ВП № 75371998 психологічної експертизи малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проведення експертизи доручено експерту Гончар Б.А. (т. 1, а.с. 189-190). Ця постанова державного виконавця ухвалою Володарського районного суду Київської області від 15.04.2026 у справі № 940/448/23 (провадження № 4-с/364/4/26) визнана протиправною та скасована; ухвала набрала законної сили 15.05.2026.

Як вбачається з копії акта державного виконавця Данилюк О.Б. від 20.07.2026 (т. 1, а.с. 25), яка заміняла у цей день державного виконавця Ковтун В.-М.С., під час виконавчих дій, окрім сторін виконавчого провадження і державного виконавця, названого дня були присутні понятий ОСОБА_6 , психолог Дніпровського РЦСС ОСОБА_4 , а також представник Боржника ОСОБА_5 .

Названим актом встановлено такі обставини: «З виходом за адресою: АДРЕСА_1 з метою перевірки виконання рішення суду встановлено: Боржник забезпечив чинив перешкод надання дитини до місця зустрічі з матір`ю, не у спілкуванні та надання до квартири. Боржник запропонував дитині залишитись з матір`ю, проте дитина категорично відмовлялась спілкуватись з матір`ю та заходити до квартири. Дитина кричала, постійно просила піти «хочу додому», просила матір відійти і не наближатись до неї. Стягувач-матір не змогла налагодити з дитиною контакт. Дитина на розмови матері постійно говорила, що «ти мене била і тягала за волосся», таким чином повідомила про причини небажання. Психолог надала рекомендацію вивести дитину на повітря для стабілізації емоційного стану. Дитина з психологом та батьком, без якого дитина не захотіла йти, спершу вийшли на балкон, пізніше вийшли на вулицю біля під`їзду. Після спілкування психолога з дитиною, психолог повідомила, що дитина перебуває в емоційному напруженні, рекомендує завершити виконавчі дії. На початку виконавчих дій встановлено всіх присутніх осіб. Ніхто з присутніх не чинив тиску на сторін та дитину. Права та обов`язки сторонам були роз`яснені раніше. Ідентифікатор доступу надавався попередньо».

При цьому, ОСОБА_1 , попри висловлені виконавцем зауваження та пряму заборону, власноруч внесла до акта запис: «Державний виконавець не психолог, щоб вказувати про достовірні відмови. Тривалий час ігнорується більш ніж трьохрічна розлука з матір`ю, відчуження інтерпретується як відмова і використовується не в інтересах дитини».

Як видно з дослідженого відеозапису, присутній під час виконавчих дій батько дитини (Боржник ОСОБА_3 ) постійно був поруч з дитиною, тримав за руку, обіймав дитину, як вбачається з відеозапису, на початку проведення виконавчих дій ним було повідомлено: «Дитину приведено, моя присутність тут не є обов`язковою, тому я піду», на що дитина ОСОБА_2 відреагувала такими словами: «Папа, почекай! Папа, почекай! Я до неї ніколи не піду! Я тебе ненавиджу! Я тебе ніколи не пробачу за те, що ти зі мною робиш! Я не піду!» В цей час, ОСОБА_1 запитувала дитину про те, як проходять її канікули та чи відпочиває вона. На ці та інші запитання дитина не відповідала, продовжуючи уникати будь-якої взаємодії зі Стягувачкою. Надалі ОСОБА_2 сказала: «Пап, я хочу додому! Я не хочу тут знаходитись! Я не хочу, щоб навіть вона була на сантиметр біля мене, ні! Я не хочу! Я не хочу навіть її голос чути! Я хочу додому!».

Залучений психолог вивела дитину на балкон для стабілізації емоційного стану, куди разом з ними вийшов батько, а згодом і мати. У подальшому дитина залишилася разом із психологом, а Боржник відійшов. Незважаючи на його відсутність поруч, позиція дитини не змінилася. Коли до неї підійшла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 сказала: «Відійди! Закрийся у свою квартиру! Закрий уже свій рот нарешті!». Потім дитина звернулася до психолога: «Я хочу на вулицю, я не хочу тут знаходитись!». Під час складення акта ОСОБА_2 продовжила висловлюватися на адресу ОСОБА_1 та повідомила: «вона мене била і тягала за волосся», «насправді вона інша. Коли нікого немає, то вона стає, наче я боксерська груша. У неї голова забита написуванням скарг до суду на вас». Крім того, дитина звернулася до ОСОБА_1 зі словами: «Ти так думаєш, а зараз кажеш так, тому що думаєш, що тобі всі повірять тут. І ти думаєш, що я не розумію, що ти пишеш скарги до суду на папу». Також ОСОБА_2 повідомила: «Ти мене не мила, коли я була маленька, не годувала нормально, закривала в кімнаті!».

Інші відеозаписи, надані стороною Стягувача та стороною Боржника, відтворюють події на вулиці біля будинку Стягувача, де спілкування учасників виконавчої дії носило в цілому характер, аналогічний наведеному вище.

На думку суду, вживання деяких слів і словосполучень, як наприклад, «пишеш скарги до суду на папу», «боксерська груша», «коли я була маленька, не годувала нормально», що включають певну кваліфікацію та оцінку, виходить за межі звичайного словарного запасу малолітньої дитини, ІНФОРМАЦІЯ_1 (повних 7 років).

Суд не бере до розгляду як неналежні (стаття 77 ЦПК України) надані учасниками справи інші письмові докази, які, на переконання суду, становлять предмет дослідження в інших справах між тими ж сторонами, зокрема, у межах «основної» справи № 940/448/23 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, в якій, як повідомлялось учасниками в судовому засіданні, проводилась вже судово-психологічна експертиза (ухвала суду від 30.07.2024 у справі № 940/448/23), проте Боржник для участі в цій експертизі не прибув, дитину не надав, а також докази, що мали б бути дослідженні під час визначення судом заходів забезпечення зазначеного позову і встановлення графіку побачень з дитиною.

Щодо чисельних висновків психологів, наданих учасниками виконавчого провадження, то суд оцінює їх як такі, що містять висновки лише відносно характеру спілкування дитини ОСОБА_2 з її матері ОСОБА_1 (Заявниці) та їх причин. Проте ці висновки не містять жодних пропозицій відносно способів та шляхів налагодження контакту названої малолітньої дитини з матір`ю, оскільки, як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, такі питання перед залученими психологами не порушувались ані сторонами провадження, ані державним виконавцем.

З огляду на наведені обставини проведення виконавчих дій суд зауважує, що, як було встановлено судом і наведено вище, постановою Київського апеляційного суду від 18.03.2024, на виконання якої здійснюється ВП № 75371998, вирішено тимчасово до набранням рішенням суду про визначення місця проживання дитини законної сили, забезпечити позов ОСОБА_1 шляхом встановлення її зустрічей з донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності батька ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб.

Як зазначено у мотивувальній частині цієї постанови Київського апеляційного суду, у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (аналогічні висновки у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 760/15413/19, від 17.05.2021 у справі № 761/25101/20, від 15.09.2021 у справі № 752/6099/20). Системний аналіз наведених норм права та судової практики дає підстави вважати, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права штучно створювати перешкоди матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні та піклуванні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її стосунків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Отже, якщо в родині постійно відбуваються сварки і з`ясування взаємин між батьками, та ще й випадки насильства, такі обставини можуть призвести до серйозних змін у психічному стані дітей… Тому, задля безпечного, спокійного та всебічного розвитку має бути забезпечено спілкування дитини з обома батьками, і зустрічі матері з нею, у даному випадку на думку апеляційного суду, будуть сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків матері із її малолітньою донькою і ця обставина відповідатиме найкращим її інтересам.

Зважаючи на викладене, проведення виконавчих дій 20.07.2026, на переконання суду, не відповідало повною мірою визначеним названою вище постановою Київського апеляційного суду заходам забезпечення позову, а саме: в частині формату проведення зустрічі матері Заявниці Качківської- ОСОБА_8 (Стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мала бути проведена «без присутності батька ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб», а також без вжиття заходів налагодження контакту дитини з матір`ю.

Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

За визначенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з вимогами частини першої статті 18 названого Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (частина перша статті 447-1 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України, частина шоста статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 зазначено, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до процесуального закону, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

У постанові від 10.09.2025 у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Велика Палата Верховного Суду враховує, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним. Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні. Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, далі Конвенція (зокрема, постанова Верховного Суду від 01.04.2026 у справі № 2-40/11, провадження № 61-3359св25).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, і водночас не передбачала виконання судових рішень… Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі «HORNSBY v. GREECE», заява № 18357/91).

ЄСПЛ у рішенні від 24.07.2018 у справі «VYSHNYAKOV v. UKRAINE» (заява № 25612/12) зазначав, що ніщо не вказує на те, що в ході виконавчого провадження органи влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання. Більше того, залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Проте відсутність механізмів добровільного виконання суттєво зменшила можливості співпраці з тим із батьків, хто чинить перешкоди. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню. ЄСПЛ зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у відповідних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів. Бездіяльність національних органів влади, зокрема, неналежний спосіб, у який національні органи влади організовували виконання рішення про надання доступу до дитини, була не лише результатом неналежного виконання обов`язків посадовими особами, відповідальними за виконання рішення. Вбачається, що до цих недоліків також призвели недостатньо розвинуті законодавчі та адміністративні механізми. Зокрема, наявні законодавчі та адміністративні механізми були недостатніми для прискорення добровільного дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім`ї. Вони також не передбачали низки конкретних заходів, які б могли бути вжиті відповідно до принципу пропорційності з метою забезпечення примусового виконання рішення про право доступу. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції у зв`язку з невиконанням рішення про надання заявнику доступу до його дитини.

У рішенні від 07.10.2021 у справі «VYKHOVANOK v. UKRAINE» (заява № 12962/19) ЄСПЛ також зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 1309/9120/12, ухвалі Верховного Суду від 18.11.2024 у справі № 1309/9120/12.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 04.05.2023 у справі «Богданов проти України» (заява № 27380/20, пункти 12-13) нагадав загальні принципи щодо гарантії взаємного спілкування одного з батьків та дитини, як основоположного елементу сімейного життя, захищеного статтею 8 Конвенції, наведені, серед інших джерел, в рішеннях у справах «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (Strand Lobben and Others v. Norway), заява № 37283/13, пункти 202-207, від 10.09.2019, та «Хуснутдінов та X проти Росії» (Khusnutdinov and X v. Russia), заява № 76598/12, пункти 76-80, від 18.12.2018, а також про те, що такі питання слід розглядати у контексті позитивного обов`язку держави вживати заходів щодо сприяння спілкуванню того з батьків, хто не є опікуном дитини (наприклад, рішення у справі «Глейзер проти Сполученого Королівства» (Glaser v. the United Kingdom), заява № 32346/96, пункт 66, від 19.09.2000).

Водночас, будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини (зокрема, постанова Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 712/11457/19).

Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Коли сім`я руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи забезпечити інтереси дитини, щоб дитина зростала у благополучному середовищі, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення зростання дитини у найсприятливішому середовищі (постанова Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 369/7253/23).

Питання щодо виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано, зокрема, статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», розділом ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу від 29.09.2016 № 2832/5) та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за № 489/20802 (далі Інструкція № 512/5).

Згідно із загальними нормами статті 14 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є, зокрема, виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності суб`єкт господарювання; для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом; статтею 20 названого Закону передбачено можливість залучення виконавцем експерта з метою сприяння виконавцю у забезпеченні виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 № 789-XI (далі Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 1309/9120/12).

Специфіка діяльності виконавця під час виконання рішення суду про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною полягає насамперед у тому, що виконавець може на власний розсуд визначати час та місце побачення з дитиною лише у тому випадку, якщо такі умови не визначив суд у рішенні, яке виконується виконавцем. У разі якщо час та місце побачень з дитиною визначені рішенням суду, яке виконується, виконання такого судового рішення має здійснюватися в порядку, визначеному рішенням (постанови Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 753/11909/21, від 05.04.2023 у справі № 210/529/19).

У справі № 1309/9120/12 за схожих обставин (відмова дитини від спілкування з батьком) Верховний Суд зазначив, що єдиним дієвим заходом, спрямованим на виконання виконавчого документа, є залучення спеціаліста психолога, який безумовно забезпечить підтримку дитини у стресових ситуаціях, проаналізує потребу в необхідності встановлення контакту з батьком. Залучення психолога є необхідним для врахування поведінкових особливостей дитини під час спілкування з батьком. Важливим аспектом психологічного супроводу є також встановлення відкритого та довірливого спілкування. Державному виконавцю при виконанні виконавчого провадження необхідно залучити спеціаліста психолога та надати йому перелік питань, спрямованих на виконання рішення суду, зокрема: оцінка психоемоційного стану дитини; причини та умови, що призвели до відмови дитини від спілкування з батьком; шляхи усунення перешкод у спілкуванні дитини з батьком та встановлення між ними стійкого психологічного контакту, відкритого та довірливого спілкування (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 1309/9120/12).

Як встановлено судом і наведено вище, державним виконавцем залучались психологи, але фактично з`ясовано лише питання щодо причин відмови малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від спілкування з матір`ю Стягувачкою Качківською- ОСОБА_8 , а також питання впливу на дитину виконавчих дій, проте не з`ясовувалось взагалі питань, спрямованих на визначення шляхів усунення перешкод у спілкуванні дитини з матір`ю.

Наведені дії та бездіяльність державного виконавця під час організації та проведення виконавчих дій 20.07.2026, на думку суду, не є такими, що можна визнати спрямованими на забезпечення виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 та, відповідно, не відповідають передбаченому, зокрема, частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» завданню (обов`язку) виконавця вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішення суду.

У разі небажання дитини спілкуватись із матір`ю, державний виконавець має вживати достатні заходи щодо активної співпраці з представниками органу опіки та піклування, іншими спеціалістами, зокрема, залучати їх до роботи з дитиною та тим із батьків, з яким дитина проживає, з метою налагодження стосунків та усунення ознак відчуження одного з батьків.

Аналогічні висновки та підходи викладено у постанові Верховного Суду від 08.03.2023 у згаданій справі № 1309/9120/12.

З огляду на це та зважаючи на усе викладене, встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що вимога ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу ДВС під час виконавчих дій 20.07.2026 є обґрунтованою та в цій частині підлягає задоволенню із зобов`язанням державного виконавця

усунути наведені порушення і поновити порушене право заявника (частина друга статті 451 ЦПК України).

При цьому суд виходить з того, що безпосередньо виконавчі дії 20.07.2026 із складанням акту державного виконавця проводились за участю виконавця Данилюк О.Б., проте підготовчі дії (зокрема, винесення відповідних постанов про залучення органу опіки та піклування тощо) здійснювались виконавцем ОСОБА_10 , а тому проведення виконавчих дій названого дня є сукупністю дій обох державних виконавців.

В іншій частині вимог Заявниці слід відмовити, зокрема, судом не вбачається підстав для накладення штрафу на Боржника відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» через недоведеність належними і допустимими доказами вини (впливу) Боржника у відмові дитину у спілкуванні із Стягувачем. Так само передбачених частиною третьою статті 262 ЦПК України підстав для постановлення окремої ухвали щодо державного виконавця судом не встановлено.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 ЦПК України (стаття 81 ЦПК України); кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (стаття 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами у цивільній справі є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Питання щодо судових витрат судом не вирішується, оскільки окремим учасниками справи було заявлено лише вимоги про стягнення таких судових витрат, а Боржником визначено попередньо орієнтовний розмір цих витрат. Тому суд вбачає необхідним визначити учасникам справи передбачений законом п`ятиденний строк для подання доказів понесених витрат (частина восьма статті 141 ЦПК України) та визначити порядок розгляду відповідних заяв про стягнення судових витрат, у разі подання таких, для ухвалення додаткового рішення згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України.

Повний текст ухвали суду складено у визначений частиною шостою статті 259 ЦПК України строк згідно з порядком обчислення процесуального строку, закінчення якого припадає на неробочий день (частина третя статті 124 ЦПК України) з урахуванням періоду тимчасової непрацездатності судді з 06.10.2026 до 09.10.2026 та перебування у відпустці з 12.10.2026 до 16.10.2026.

Відповідно до статей 2, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та керуючись статтями 2-4, 10, 12, 13, 124, 133, 134, 141, 258-260, 268, 270, 351-355, 450, 451 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця, пов`язані зі складанням акту державного виконавця від 20.07.2026 у виконавчому провадженні № 75371998.

Визнати неправомірними дії та бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні № 75371998 з примусового виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23) в частині способу виконання названого судового рішення щодо формату проведення зустрічей матері Заявниці Качківської- ОСОБА_8 (Стягувача) з її малолітньою дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та осіб, залучених до виконавчих дій.

Зобов`язати головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владиславу-Марію Сергіївну та інших посадових осіб, до повноважень яких належить вчинення відповідних дій, усунути порушення прав Заявниці (Стягувача) ОСОБА_1 із забезпеченням прав і пріоритету інтересів малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом вирішення питання, зокрема із залученням органу опіки і піклування, спеціаліста у сфері дитячої психології, за потреби, інших спеціалістів (фахівців), стосовно зміни застосованого наразі способу виконання постанови Київського апеляційного суду від 18.03.2024 про забезпечення позову у справі № 940/448/23 (провадження № 2-з/364/7/23), створення більш сприятливого для дитини формату проведення її комунікації з матір`ю (Стягувачем), зокрема, стосовно визначення кола осіб, участь яких є необхідною під час проведення виконавчих дій з дитиною та без яких такі дії не можуть відбутись.

В іншій частині вимог відмовити.

Встановити учасникам справи п`ятиденний строк (з урахуванням неробочих днів) для подання суду доказів на підтвердження судових витрат з відповідною заявою про ухвалення додаткового судового рішення, а саме: до 12.10.2026, роз`яснивши, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (частина третя статті 134 ЦПК України). Клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з доказами на доведення неспівмірності таких витрат можуть бути подані до суду не пізніше 15.10.2026 (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

У разі надходження до суду від учасників справи зазначених вище заяв з доказами на підтвердження судових витрат, що підлягають розподілу між сторонами, додаткове судове рішення буде ухвалено судом без повідомлення учасників справи протягом десяти днів після визначеного судом останнього дня подання таких заяв, тобто до 22.10.2026 (частини третя статті 270 ЦПК України).

Направити копії повної ухвали суду учасникам справи.

Ухвала суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення зазначеного строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано; у разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Копія скороченої ухвали суду (вступної та резолютивної частин) може бути видана присутнім у судовому засіданні учасникам справи за їх заявою негайно після проголошення ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 19.10.2026.

Суддя Л.А. Макаренко