Ухвала суду № 140712366, 19.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

19 жовтня 2026 року Справа № 520/33140/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Рубан В.В., розглянувши адміністративний позов та додані до нього документи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) до Херсонської обласної прокуратури (вул. Михайлівська, буд.33, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ04851120) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Херсонської обласної прокуратури, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність в діях Херсонської обласної прокуратури, оформлену відповіддю від 09.10.2026 № 21-188 вих.26 про відмову у відшкодуванні позивачу завданих матеріальних збитків у сумі 239976,42грн., чим грубо порушені гарантовані права позивача та завдано у розумінні ст. 22 ЦК України матеріальних збитків на суму 239976,42 грн.;

- стягнути з Херсонської обласної прокуратури (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ 04851120) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , завдані у розумінні ст. 22 ЦК України матеріальні збитки у сумі 239976,42 грн.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суддя дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху, керуючись наступним.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позивач в поданому адміністративному позові просить визнати протиправною бездіяльність в діях Херсонської обласної прокуратури, оформлену відповіддю від 09.10.2026 № 21-188 вих.26 про відмову у відшкодуванні позивачу завданих матеріальних збитків у сумі 239976,42грн., чим грубо порушені гарантовані права позивача та завдано у розумінні ст. 22 ЦК України матеріальних збитків на суму 239976,42 грн.

Так в обґрунтування позовних вимог позивачем посилається, зокрема на висновки Верховного Суду у справах №160/6949/20, Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 року № 8-р(ІІ)/2023 та рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі №620/5803/20, яким задоволено його вимоги щодо стягнення з роботодавця на його користь заробітної плати (вихідної допомоги), а також середнього заробітку.

Також посилається на те, що предметом спірних правовідносин є, зокрема, відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини гарантовано належаного середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги у сумі за період з 11.09.2020 до 13.01.2021.

За приписами ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно ч.1 ст.118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В силу приписів ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.ч.1,2 ст.122 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.ч.3,5 ст.122 КАС України).

Положеннями ч.ч.1,2 ст.123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011).

Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 19.08.2021 у справі №500/955/19, від 25.05.2023 у справі № 640/16276/21.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

До того ж, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Відповідно до висновків Європейського Суду з прав людини, викладених в рішеннях від 28.05.1985 у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" та від 13.02.2001 у справі "Кромбах проти Франції", в яких ЄСПЛ наголосив, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду.

У рішеннях від 20.05.2010 по справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку звернення до суду від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Судом встановлено, що вимоги позивача стосуються, зокрема, стягнення з Херсонської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 , завдані у розумінні ст. 22 ЦК України матеріальні збитки у сумі 239976,42 грн., завданої абз.3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 року №113-ІХ, який визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України Другого Сенату від 13.09.2023 року №8-р(ІІ)/2023.

Позовні вимоги обґрунтовані, зокрема, посиланням на Рішення Конституційного Суду України Другого Сенату від 13.09.2023 року №8-р(ІІ)/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 року №113-IX.

Підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з позовом, було отримання ним заробітної плати (вихідної допомоги) в обмеженому (меншому) розмірі, що, на його переконання, є порушенням права власності (отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ст.81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи в органах прокуратури).

Позивач визначив належним способом захисту своїх порушених прав - застосування до спірних правовідносин ч.3 ст.152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення з Держави Україна в особі державного органу Херсонської обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати.

Отже, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення матеріальної шкоди з відповідного органу прокуратури у вигляді недоотриманої частини вихідної допомоги та гарантовано належаного середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги

Згідно з ч.3 ст.152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Частинами 1-2 ст.152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в ч.1 ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII (далі по тексту - Закон №2136-VIII).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 року № 8-р(II)/2023 друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II „Прикінцеві і перехідні положення Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019 року №113-IX, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 13.09.2023.

Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.02.2026 у справі №160/6949/20 вказав на те, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 20.12.2023 у справі №420/17886/21.

Зважаючи на наведене, Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду Верховного Суду вказала, що визнання зазначеного положення Бюджетного кодексу України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору недоотриманої частини гарантовано належаного середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог ст.81 Закону №1697-VII.

Суд зазначає, що строки, визначені ст.233 КЗпП України стосуються звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

У свою чергу, індивідуальний трудовий спір характеризується вимогами щодо неврегульованих розбіжностей та протиріч між працівником та роботодавцем (органом), які виникли в процесі трудових і пов`язаних з ними правовідносин та/або з питань застосування трудового законодавства (та інших нормативних правових актів).

Натомість, предметом спору у цій справі є відшкодування відповідачем завданої матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини гарантовано належаного середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, ніж гарантований законом, завданої неконституційним актом за період роботи в органах прокуратури.

Отже, для визначення строку звернення до суду щодо захисту права, передбаченого ч.3 ст.152 Конституції України, за відсутності спеціального закону, що регулює порядок відшкодування такої шкоди, підлягає застосуванню абз.1 ч.2 ст.122 КАС України - шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким днем для здійснення обрахунку шестимісячного строку є дата ухвалення рішення Конституційного Суду України, в якому констатована неконституційність акту (буквальне тлумачення частини третьої статті 152 Конституції України).

Тобто, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Подібні правові висновки було викладено у постановах Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №540/5397/21, від 14.12.2023 у справі №540/5398/21, від 23.12.2024 у справі №120/7981/24, від 24.07.2025 у справі №320/5355/22.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 13.09.2023 року №8-р(II)/2023 у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №540/5398/21.

Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 12.10.2026, відповідно з істотним пропуском строку, передбаченого абз.1 ч.2 ст.122 КАС України.

Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення залежить виключно від нього самого.

Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.

Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1 ст.123 КАС України).

Отже, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду в якій вказати підстави для поновлення строку, у випадку їх наявності або надати докази того, що строк звернення до суду не пропущено.

Керуючись статтями 160,161,169 КАС України, суд ,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву - залишити без руху.

Надати позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали.

Повідомити позивача про можливість виправлення недоліків позовної заяви шляхом подачі до суду:

- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказати підстави для поновлення строку, у випадку їх наявності та доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення з позовом.

Роз`яснити позивачеві, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Рубан В.В.