Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 420/22266/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
21 липня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 20.07.2026 року) до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня №1» Одеської міської ради, у якій представник позивача просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради від 28 квітня 2026 року № 235/26/1504/Р;
зобов`язати експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради повторно розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю з дитинства безстроково, з урахуванням документів, зазначених у пунктах 21 та 22 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1338 від 15.11.2024 року, з урахуванням приписів Порядку № 1338 до рішення ЛКК № 38/51 від 19.12.2024 року та наданих консультативних висновків, а також з урахуванням висновків суду;
стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору
Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 року позовну заяву залишено без руху з підстав необхідності надання суду доказів сплати судового збору у сумі 1064,96 грн.; встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви 5 днів з дня отримання копії даної ухвали позивачем.
04 серпня 2026 року до суду надійшла заява представника позивача, в додатки до якої надано докази сплати судового збору 1064,96грн., чим усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 09 серпня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з дитинства має серйозну вроджену ваду серця, внаслідок чого йому була встановлена інвалідність. У зв`язку із наявним захворюванням серця позивач постійно проходить медичні обстеження й перебуває під наглядом кардіолога, серцево-судинного хірурга, кардіохірурга та його неодноразово було госпіталізовано до кардіоревматологічного відділення та у 2024 році йому проведено зондування порожнини серця.
Позивач вказує, що на підставі електронного направлення, з метою повторного оцінювання у зв`язку із досягненням позивачем повноліття та закінчення строку встановленої інвалідності позивач пройшов очний медичний огляд експертною командною відповідача, однак попри надані медичні документи інвалідність встановлена не була.
За переконанням позивача рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради від 28 квітня 2026 року № 235/26/1504/Р є необґрунтованим та підлягає скасуванню, оскільки під час його прийняття відповідач допустив суттєве порушення порядку проведення медичного огляду, адже надані позивачем медичні документи взяті до уваги суб`єктом владних повноважень вибірково.
Окрема увага позивачем звертається на те, що експертною командою у спірному рішенні зазначено про необхідність додаткового обстеження позивача у спосіб проведення Тредміл тесту NT proBNP та добового холтеровського моніторування, однак попри це будь-яких направлень надано не було, натомість відповідачем замість оформлення направлень на додаткове обстеження прийнято оскаржуване рішення.
За викладених обставин та аргументів сторона позивача вважає, що адміністративний позов є обґрунтованим, а тому наявні правові підстави для його задоволення у повному обсязі.
Копія ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження від 09.08.2026 року була доставлена до «Електронного кабінету» відповідача 19.08.2026 року, у встановлений строк відповідач відзив не надав, про поважність причин ненедання не повідомив.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України.
Згідно рішення ЛКК № 38/51 від 19 грудня 2024 року ОСОБА_1 встановлено діагноз дефект міжшлункової перегородки. Стан післяопераційний зондування порожнини серця (06.12.2024 р.) Стеноз клапану легеневої артерії невеликий. Легенева гіпертензія початкова СН І ст.
У рішенні ЛКК також зазначено, що виконуючи наказ МОЗ України № 482 від 04.12.2001 року та відповідно до Переліку, затвердженому наказом № 454/471/516, розділ ХІІ, пункт 1, п.п. 1.30, код Q21, дитина має право на соціальну допомогу строком 2 роки.
Строк дії інвалідності до 08 лютого 2026 року.
Позивач за направленням від 21.04.2026 року пройшов очне оцінювання експертною командою відповідача.
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №235/26/1504/В від 28 квітня 2026 року судом встановлено, що ОСОБА_1 не встановлено групу інвалідності у зв`язку із тим, що ступінь здатності до пересування, навчання та трудової діяльності визначено легкий (номер рішення 235/26/1504/Р).
Експертна команда відповідача дійшла до висновку, що викладені обставини не є підставою для встановлення групи інвалідності згідно з встановленими критеріями.
У Витягу зазначено, що категорія щодо військового обліку: призовники (а.с.78-79).
Не погоджуючись із рішенням відповідача щодо не встановлення групи інвалідності, наполягаючи на порушенні процедури медичного огляду, позивач звернувся до суду із даним позовом, вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його право на підтвердження інвалідності.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі - Закон №875-ХІІ).
Статтею 1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особою з інвалідністю є особа із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар`єрами можуть заважати її повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими;
Приписами частини 1 статті 3 Закону №875-ХІІ визначено, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 6 Закону №875-ХІІ слідує, що захист прав, свобод і законних інтересів осіб з інвалідністю забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.
Особа (її уповноважений представник) має право оскаржити рішення медико-соціальної експертної комісії, експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи в порядку адміністративного оскарження відповідно до Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, встановлених Основами законодавства України про охорону здоров`я, та/або в судовому порядку.
Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV).
За визначенням, наведеним в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону №2961-IV інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно абзацу 6 частини першої статті 1 Закону №2961-IV втрата здоров`я - наявність хвороб і фізичних дефектів, які призводять до фізичного, душевного і соціального неблагополуччя.
Нормами статті 7 Закону № 2961-IV встановлено, що залежно від ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, спричиненого стійким обмеженням повсякденного функціонування особи, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими порушеннями, при взаємодії із зовнішнім середовищем, особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.
Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, критерії встановлення інвалідності затверджуються Кабінетом Міністрів України з обов`язковим проведенням консультацій з громадськістю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Основні організаційні засади формування та функціонування експертних команд з оцінювання повсякденного функціонування особи визначає Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджене постановою КМУ від 15.11.2024р. №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (надалі - Положення про експертні команди).
Відповідно до пункту 4 Положення про експертні команди, експертні команди у своїй роботі керуються Конституцією України, Законом України «Про запобігання корупції», іншими законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами.
За змістом пункту 6 Положення про експертні команди оцінювання проводиться: Центром оцінювання функціонального стану особи; експертними командами, сформованими на базі закладів охорони здоров`я.
Приписами пункту 9 Положення про експертні команди зокрема передбачено, що у разі недостатності необхідної для прийняття рішення про оцінювання інформації, що міститься в електронній системі охорони здоров`я та яка була додана до електронного направлення на проведення оцінювання, особу направляють на додаткове обстеження структури та функцій організму. На додаткові обстеження особа може бути направлена одноразово, крім випадків коли за результатами такого обстеження було виявлено нові, не зазначені в доданій до направлення медичній документації, стани, діагнози або порушення структури та функцій організму, що потребують додаткового обстеження.
Крім того, експертні команди також формують результати оцінювання на підставі відомостей про стан здоров`я особи, зокрема обов`язково на підставі тих, що містяться в електронній системі охорони здоров`я, та в медичній документації, що була внесена до електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи в сканованому вигляді лікарем, який направив на проведення оцінювання; встановлюють групи (підгрупи) інвалідності, фіксують причини та час її настання відповідно до підтверджувальних документів; встановлюють ступінь втрати професійної працездатності; вносять до електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи протокол та рішення про проведене оцінювання в електронній формі в установленому законодавством порядку.
Пунктом 17 Положення про експертні команди передбачено, що основною формою роботи експертних команд є розгляд, участь в якому окремими членами може бути дистанційною відповідно до вимог, визначених Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи», та з використанням технічних засобів електронних комунікацій, що забезпечують дотримання лікарської таємниці, конфіденційності інформації про стан здоров`я особи та інших вимог законодавства щодо захисту персональних даних.
Процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою визначення наявності або відсутності порушень структур та/або функцій організму, в тому числі фізичних, психічних, інтелектуальних, сенсорних, що можуть призводити до обмежень життєдіяльності, встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також розроблення рекомендацій, що є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, з урахуванням індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) врегульовано Порядком проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024р. за №1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (надалі - Порядок проведення оцінювання).
Пунктом 7 Порядку проведення оцінювання визначено, що проведення оцінювання організовується у закладі охорони здоров`я, в якому затверджено перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи у складі експертних команд.
Відповідно до пункту 8 Порядку проведення оцінювання, оцінювання проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди).
Як слідує із положень пункту 17 Порядку проведення оцінювання, оцінювання проводиться за електронним направленням, що сформоване в електронній системі лікарем (далі - лікар, який направив):
лікуючим лікарем з надання первинної медичної допомоги, лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги після проведення необхідних діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності ознак, що відповідають критеріям направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338 Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи;
головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії щодо осіб, в яких за результатами проходження військово-лікарської, лікарської експертизи виявлено ознаки, що відповідають критеріям направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 р. № 1338.
За змістом пункту 19 Порядку проведення оцінювання, електронне направлення формується та надсилається до закладу охорони здоров`я, в якому проводиться оцінювання, з урахуванням його завантаженості, а також побажань особи, щодо якої формується направлення, з приводу територіальної доступності в електронній формі за допомогою засобів електронної системи.
За змістом положень пп. 2 п. 21 Порядку проведення оцінювання до електронного направлення додаються електронні копії оригіналів медичних документів, що стосуються захворювання чи стану здоров`я, відповідно до якого особу направлено на проведення оцінювання: документи або інформація, що підтверджують безперервну тимчасову непрацездатність протягом чотирьох місяців з дня її настання чи у зв`язку з одним і тим самим захворюванням протягом п`яти місяців з перервою за останні 12 місяців.
Пунктом 24 Порядку проведення оцінювання передбачено, що після отримання закладом охорони здоров`я електронного направлення в електронній системі таке направлення розглядається адміністратором закладу охорони здоров`я (далі - адміністратор), який є уповноваженою особою закладу охорони здоров`я, в якому створено експертну команду. У закладі охорони здоров`я може бути уповноважено кількох осіб для виконання функцій адміністратора.
Згідно пункту 26 Порядку проведення оцінювання після прийняття адміністратором електронного направлення до розгляду інформація про форму, дату та час розгляду надсилається особі, щодо якої буде проводитися оцінювання, на адресу її електронної пошти (у разі відсутності електронної пошти протягом п`яти календарних днів шляхом надсилання особі в паперовій формі засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), а також відображається в електронній системі для лікаря, який направив (без зазначення персонального складу експертної команди, яка проводитиме оцінювання).
За змістом пункту 31 Порядку проведення оцінювання під час розгляду справи члени експертної команди досліджують всі надані документи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи, щодо якої проводиться оцінювання, що містяться в електронній системі охорони здоров`я.
У разі отримання від особи додаткових документів під час розгляду справи такі документи завантажуються експертною командою до електронної системи.
Якщо наявної інформації недостатньо для прийняття рішення щодо оцінювання, експертна команда має право направити особу на додаткове медичне обстеження. У такому разі головуючий у справі формує електронне направлення в електронній системі охорони здоров`я відповідно до Порядку ведення Реєстру медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого МОЗ (пункт 32 Порядку проведення оцінювання).
З приписів пункту 35 Порядку проведення оцінювання слідує, що рішення приймаються колегіально більшістю голосів членів експертної команди. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого у справі.
Системний аналіз вищенаведених правових положень, дозволяє суду зробити висновок, що процедура проведення оцінювання повсякденного функціонування особи є чітко визначеною та зобов`язує членів експертної команди дослідити усі медичні документи особи, а також відповідні медичні записи, що підтверджують стан здоров`я особи щодо якої проводиться оцінювання.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України № 1338 від 15 листопада 2024 року затверджено окремий розділ «Критерії встановлення інвалідності», пунктом 5 якого передбачено, що ступінь обмеження життєдіяльності визначається як величина відхилення від нормальної функціональності особи, що впливає на її здатність здійснювати основні життєві активності. Таке визначення базується на об`єктивних критеріях, що включають функціональні, соціальні та психологічні аспекти.
Виділяються чотири основні ступені обмеження життєдіяльності:
легкий ступінь обмеження - особа має незначні труднощі у виконанні деяких повсякденних завдань, але здатна справлятися з основними функціями без сторонньої допомоги;
помірний ступінь обмеження (1 ступінь) - особа має помітні труднощі у виконанні повсякденних завдань, таких як навчання, робота, спілкування, орієнтація, контроль за поведінкою, пересування та самообслуговування;
виражений ступінь обмеження (2 ступінь) - особа стикається з істотними труднощами у виконанні більшості основних активностей, що може включати значні обмеження у навчанні, роботі, спілкуванні та самообслуговуванні, які вимагають регулярної допомоги або спеціальних заходів для покращення якості життя;
значний ступінь обмеження (3 ступінь) - особа має серйозні порушення функцій органів і систем, що призводять до неможливості або істотного зниження здатності виконувати основні життєві функції, що супроводжується потребою в сторонній допомозі для забезпечення базових потреб, таких як догляд, харчування та пересування.
Відповідно до пункту 6 розділу «Критерії встановлення інвалідності» постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15 листопада 2024 року до критеріїв життєдіяльності людини належать: здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.
Згідно з пунктом 8 розділу «Критерії встановлення інвалідності» Постанови №1338 підставою для визнання особи особою з інвалідністю є одночасна наявність таких обов`язкових умов:
стійкі порушення функцій організму - хвороба триває не менше 12 місяців, або очікується, що вона триватиме щонайменше 12 місяців або призведе до смерті особи, а також існують мінімальні шанси на значне покращення стану навіть за умов застосування найкращого доступного лікування;
обмеження життєдіяльності - особа має помірний (1 ступінь), виражений (2 ступінь) або значний (3 ступінь) ступінь обмеження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності;
необхідність вжиття заходів соціального захисту - особа має потребу в підтримці в повсякденному житті, а саме: отриманні послуг з реабілітації, паліативної допомоги, забезпеченні технічними та іншими засобами реабілітації, забезпеченні лікарськими засобами для використання в амбулаторних умовах та/або медичними виробами для використання в амбулаторних та побутових умовах.
В контексті наведених вище критеріїв встановлення інвалідності, при вирішенні питання визнання особи особою з інвалідністю, експертна комісія повинна перевірити наявність або відсутність обов`язкових умов встановлення інвалідності, про що зазначити в своєму рішенні.
Звертаючись до суду із даним позовом, сторона позивача доводить, що оскаржуване рішення відповідача прийнято зокрема без урахування усіх наданих медичних документів унаслідок чого висновок експертної команди про відсутність підстав для встановлення інвалідності є необгрунтованим.
Судом з наявних в матеріалах справи доказів встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач надав наступну медичну документацію, а саме: висновок вторинного прийому лікаря від 17.12.2024 року, від 23.09.2024 року, оформленого КНП «Дитяча міська поліклініка № 3» Одеської міської ради, акт дослідження стану здоров`я від 05.06.2025 року, виданого КНП «Дитяча міська поліклініка № 3» Одеської міської ради, рішення ЛКК № 38/51 від 19.12.2024 року, консультативний висновок спеціаліста від 24 серпня 2023 року, від 07 серпня 2023 року, від 29 жовтня 2024 року, протокол ехокардіографії від 02 серпня 2024 року, виписку № 263 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, консультації спеціалістів, ультразвукову доплеграфію судин головного мозку і шиї від 20 серпня 2024 року, аудіограму, виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 9102, № 913338, № 912221, виписку № 911598 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого, рекомендації з медичної реабілітації, консультативний висновок спеціаліста від 27.03.2025 року, від 28.05.2025 року, виписку із медичної карти стаціонарного хворого № 96015, № 99163, протокол ехокардіографії від 30.05.2025 року, консультативний висновок від 07.08.2025 року, перевідний епікриз № 1213 від 23.12.2025 року, виписку із медичної карти стаціонарного хворого кардіоревматологічного відділення № 305/114, консультаційний висновок спеціаліста від 18.02.2026 року, 19.02.2026 року, 30.03.2026 року, ехокардіографію від 19.02.2026 року, результати аудіометрії, виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 10.02.2026 року, 14.04.2026 року, протокол ехокардіографії від 09 грудня 2025 року, корінець медичного висновку № 51 про дитину інваліда до 18 років.
Водночас, досліджуючи зміст оскарженого рішення № 235/26/1504/Р, суд зазначає, що воно не містить інформації про врахування усіх наданих медичних документів, а також оцінку усіх перелічених вище критеріїв для визначення можливості чи неможливості встановлення позивачу інвалідності після спливу строку дії попередньої інвалідності з огляду на його стан здоров`я.
У даному спірному випадку відповідач обмежився лише зазначенням в оскаржуваному рішенні, що ступінь здатності позивача до пересування, навчання та трудової діяльності «легкий», однак мотиви таких висновків суб`єктом владних повноважень не наведено.
Під час розгляду адміністративної справи відповідач в процесуальному порядку не спростував доводів позивача про неврахування суб`єктом владних повноважень усіх медичних документів, які мають значення для правильного вирішення спірного питання.
Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі №280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив, що спірне рішення є необґрунтованим, оскільки у ньому не визначено, які саме фактичні підстави слугували його прийняттю з урахуванням розділу «Критерії встановлення інвалідності» Постанови №1338.
Суд зазначає, що для прийняття рішення про відмову у встановленні інвалідності недостатньо лише самого посилання на відсутність підстав для її встановлення, рішення повинно містити опис фактичних підстав на яких воно базується. Оскаржене рішення, не містить відомостей з викладом аналізу наявності або відсутності необхідних умов для встановлення інвалідності, з обов`язковим посиланням на докази, які підтверджують ті чи інші обставини.
Невмотивованість рішення суб`єкта владних повноважень є підставою для його скасування, при цьому суд не наділений повноваженнями надавати оцінку наявної у матеріалах справи медичної документації позивача, адже це виходить за межі повноважень суду та є виключною компетенцією відповідача.
Також, на переконання суду, є слушними доводи позивача про те, що експертною командною для прийняття рішення вирішено направити позивача на дообстеження у спосіб проведення Тредміл тесту NT pro BNP, добового холтеровського моніторування, про що безпосередньо зазначено у пункті 16 оскаржуваного рішення, однак фактично рішення про відсутність підстав для встановлення інвалідності прийнято без проведення визначеного самим ж відповідачем додаткового обстеження.
Вказана обставина додатково свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу, що Закон України «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон № 2073-IX) регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
В розумінні п. 1, 3, 4, 11 ч. 1 ст. 2 Закону № 2073-IX адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації.
Адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).
Адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта.
Функції публічної адміністрації - надання адміністративних послуг, здійснення інспекційної (контрольної, наглядової) діяльності, вирішення інших справ за заявою особи або за власною ініціативою адміністративного органу.
Експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за порядком формування та наданими повноваженнями щодо прийняття рішень відповідають критеріям органу публічної адміністрації, тому на них при виконанні повноважень поширюються вимоги Закону № 2073-IX.
Частиною 1 статті 4 Закону № 2073-IX передбачено, що принципами адміністративної процедури є верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; рівність перед законом; обґрунтованість; безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; добросовісність і розсудливість; пропорційність; відкритість; своєчасність і розумний строк; ефективність; презумпція правомірності дій та вимог особи; офіційність; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; гарантування ефективних засобів правового захисту.
Статтею 8 Закону № 2073-IX зокрема визначено, що адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.
Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.
Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.
Згідно частини 1 статті 69 Закону № 2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті).
Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.
У мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, а також зміст ухваленого рішення відповідачем, суд констатує, що такий адміністративний акт не може вважатися законним та підлягає скасуванню, оскільки належних мотивів прийняття негативного для позивача рішення суб`єктом владних повноважень не наведено, не вказано також мотиви з яких уповноважений орган відхилив надані позивачем документи та відсутні обґрунтування прийняття рішення без отримання результатів додаткового обстеження, яке було визначено самим ж відповідачем.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що доводи позивача про порушення відповідачем процедури проведення оцінювання повсякденного функціонування особи у даному випадку знайшли підтвердження, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оскаржуваним рішенням порушено право позивача на встановлення йому статусу як особи з інвалідністю.
Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).
Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на те, що рішення відповідача за висновками суду є протиправним та скасовано, а проведення оцінювання повсякденного функціонування особи є виключною компетенцією медичних установ та уповноважених лікарів, суд приходить висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно провести оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відтак позов є належним чином обґрунтованим, а заявлені позовні вимоги належить задовольнити повністю.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем законність оскаржуваного рішення не доведена та не обґрунтована.
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Позивачем сплачено судовий збір за подання даного позову у розмірі 1064,96 грн., ці витрати суд покладає на відповідача згідно ч. 1 ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради № 235/26/1504/Р від 28 квітня 2026 року.
Зобов`язати експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» Одеської міської ради повторно розглянути питання щодо визнання ОСОБА_1 особою з інвалідністю з дитинства безстроково, з урахуванням документів, зазначених у пунктах 21 та 22 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №1338 від 15.11.2024 року, з урахуванням приписів Порядку № 1338 до рішення ЛКК № 38/51 від 19.12.2024 року та наданих консультативних висновків, а також з урахуванням висновків суду.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 1» за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 1064(одна тисяча шістдесят чотири)грн. 96 коп. витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Комунальне некомерційне підприємство «Міська клінічна лікарня №1 Одеської міської ради (код ЄДРПОУ: 01998986; місцезнаходження: вул. Болгарська, буд. 38, м.Одеса, 65007).
Суддя М.М. Аракелян
Судове рішення № 140710997, Одеський окружний адміністративний суд було прийнято 19.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 420/22266/26. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: