Рішення № 140710507, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/24261/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправними та нечинними пунктів ухвали,

В С Т А Н О В И В:

фізична особа підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Львівської міської ради (далі ЛМР, відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправним та нечинним п.п 1.2. п 1. ухвали Львівської міської ради 12.06.2025 №6423 Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 29.12.2019 №6107 Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах та території м. Львова, в частині, що стосується ТОВ «ІНТЕРПРЕС» а саме, Додатку 2 до цієї ухвали, зокрема пунктів: у Галицькому районі 11, 62, 63, 64, 65, 66, 69, 89, 106, 111; у Залізничному районі 85, 93, 99, 139, 154, 156, 157, 159, 160, 161, 162, 206, 207, 253, 254; у Личаківському районі 23, 82, 95, 96, 97, 129, 130, 140, 141; у Сихівському районі 17, 111, 113, 114, 150, 152, 153, 186, 202, 258, 300, 301; у Франківському районі 18, 40, 85, 89, 146, 147, 150, 170, 183, 184; у Шевченківському районі 121, 210, 211, 212, 214, 241, 242, 243, 244, 258, 259, 264, до цієї ухвали.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 16.12.2025 позивач займається підприємницькою діяльністю. Між позивачем та ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» укладено договір оренди тимчасової споруди кіоску площею 4 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Львів пл. Двірцева від 28.01.2025. 18.06.2025 на офіційному сайті ЛМР опубліковано ухвалу від 12.06.2025 №6423 Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 29.12.2019 №6107 Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах та території м. Львова. Згідно з п.п. 1.2. п. 1 даної ухвали ЛМР ухвалила: вилучити пункти з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові згідно з додатком 2 до цієї ухвали. Згідно з додатком 2 до згаданої ухвали вилучено усі тимчасові споруди ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» з переліку тимчасових споруд, що водять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, включені до такого переліку згідно з ухвалою ЛМР №6107 від 26.12.2019 Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова. Як вбачається з Пояснювальної записки до проекту ухвали №6423, яка розміщена на офіційному сайті відповідача, така ухвала пропонується у зв`язку з несплатою орендної плати за користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення тимчасових споруд та у зв`язку з розірванням із товариством агентських договорів щодо надання послуг з продажу та поповнення транспортних карток ЛеоКарт. Однак, згідно з проектом та прийнятою ухвалою №6423 вилучено усі тимчасові споруди ТзОВ «ІНТЕРПРЕС», дозвіл на розміщення яких надано ухвалою №6107 від 26.12.2019. У Пояснювальній записці не визначено, за користування якими саме конструктивними елементами благоустрою ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» не сплачує орендну плату та яке відношення до розміщення тимчасових споруд за ухвалою 2019 року мають агентські договори з продажу та поповнення карток ЛеоКарт, продаж яких стартував 15.11.2023. Окрім цього, до проекту ухвали №6423 наявні зауваження юридичного департаменту ЛМР. Так, вказано, що наказом №244 від 21.10.2011 Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не передбачено порядку вилучення з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності. Юридичний департамент вказав, що проект ували потребує доопрацювання приведення у відповідність до норм чинного законодавства та лише після цього може бути винесеним на розгляд Львівської міської ради. Оскільки прийнятою ухвалою ЛМР №6423 вилучено й тимчасову споруду (кіоск), який є предметом оренди згідно з договором від 28.01.2025, позивач фактично позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність. Таким чином, позивач вважає, що п.п. 1.2. п. 1 ухвали ЛМР № 6423 від 12.06.2025 є таким, що суперечить ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та прийнятому на підставі цього Закону Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, яким визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244.

Ухвалою суду від 15.12.2025 було залишено позовну заяву без руху.

29.12.2025 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 12.01.2026 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

06.02.2026 від відповідача за вх. №9491 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача пояснив, що позивач не є власником тимчасової споруди та не набував жодних речових чи інших самостійних прав на розміщення тимчасової споруди на території м. Львова. Господарська діяльність позивача здійснювалася виключно на підставі цивільно-правового договору оренди тимчасової споруди, укладеного між позивачем та ТзОВ «ІНТЕРПРЕС». Право розміщення тимчасової споруди, зокрема включення такої споруди до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд та відповідного переліку, належить не орендарю тимчасової споруди, а суб`єкту, якому надано дозвіл на розміщення такої споруди органом місцевого самоврядування. Таким суб`єктом у спірних правовідносинах було саме ТзОВ «ІНТЕРПРЕС», а не позивач. Отже, позивач не є суб`єктом владно-управлінських правовідносин, пов`язаних із формуванням, зміною чи вилученням тимчасових споруд з переліків, затверджених ухвалами Львівської міської ради, а тому не наділений самостійним матеріальним правом, яке могло бути порушене прийняттям оскаржуваної ухвали. Будь-які негативні наслідки, на які посилається позивач, зокрема неможливість подальшого здійснення підприємницької діяльності, є похідними від правового статусу та дій третьої особи - ТзОВ «ІНТЕРПРЕС», з якою позивач перебував у договірних приватноправових відносинах. Ризики, пов`язані з припиненням чи зміною правового статусу тимчасової споруди, є звичайними підприємницькими ризиками, які позивач прийняв на себе, укладаючи договір оренди з ТзОВ «ІНТЕРПРЕС». ЛМР не перебувала з позивачем у жодних договірних чи інших приватноправових відносинах, не надавала йому дозволів на розміщення тимчасової споруди, не видавала паспортів прив`язки та не брала на себе будь-яких зобов`язань щодо забезпечення можливості здійснення позивачем підприємницької діяльності у конкретному місці. Таким чином, сама по собі наявність орендних відносин між позивачем та ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» не створює для ЛМР жодного обов`язку щодо забезпечення безперервності господарської діяльності позивача або збереження за ним можливості використання конкретної тимчасової споруди. Фактично позивач намагається перекласти на орган місцевого самоврядування наслідки цивільно-правових відносин, учасником яких ЛМР не є, що суперечить принципам розмежування публічно-правових та приватноправових відносин та виходить за межі повноважень відповідача. З наданих позивачем доказів убачається, що між позивачем та ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» було укладено договір оренди однієї тимчасової споруди кіоску площею 4 кв. м за конкретною адресою, що підтверджується договором оренди та актом приймання-передачі. Таким чином, фактичний інтерес позивача обмежується одним індивідуально визначеним об`єктом, право користування яким він набув виключно в межах приватноправових відносин з третьою особою. Водночас, предметом оскарження у даній справі є ухвала Львівської міської ради №6423 від 12.06.2025, якою вилучено з переліку значну кількість тимчасових споруд, що перебували у користуванні ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» у різних районах міста Львова. Отже, позивач фактично просить суд скасувати нормативний акт у повному обсязі, який регулює правовий статус усіх тимчасових споруд ТзОВ «ІНТЕРПРЕС», незалежно від того, що позивач має відношення лише до одного з багатьох об`єктів, включених до оскаржуваної ухвали. Оскаржувана ухвала Львівської міської ради №6423 від 12.06.2025 була прийнята не довільно, а за наявності сукупності встановлених та документально підтверджених обставин, які свідчили про неможливість подальшого перебування тимчасових споруд ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» у переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, зокрема ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» допустило тривалу та системну заборгованість за договорами на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд. Фінансово-розрахунковим відділом управління комунальної власності ЛМР орендарів було офіційно повідомлено про наявну заборгованість, що підтверджується листом №4-2302-14064 від 14.03.2025. Таким чином, станом на момент прийняття ухвали №6423 існували реальні та підтверджені підстави вважати, що подальше перебування таких тимчасових споруд у переліку суперечить принципам належного управління комунальним майном та фінансової дисципліни. З урахуванням наведеного просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

28.01.2025 між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» укладено договір оренди, відповідно до умов якого ФОП ОСОБА_1 прийняв в строкове платне користування тимчасову споруду (кіоск) площею 4 кв.м., яких знаходиться за адресою м. Львів, пл. Двірцева. Догорів вступає в силу з 28.01.2025 та діє до 31.12.2025.

Відповідно до акту приймання передачі тимчасової споруди від 28.01.2025 сторони засвідчують, що 28.01.2025 ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» (орендодавець) передав, а ФОП ОСОБА_1 (орендар) відповідно до договору оренди від 28.01.2025 прийняв тимчасову споруду (кіоск) площею 4 кв.м., який знаходиться за адресою м. Львів, пл. Двірцева.

Ухвалою ЛМР від 12.06.2025 № 6423 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26.12.2019 № 6107 "Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» внесено зміни у додаток до ухвали міської ради від 26.12.2019 № 6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова»: « 1. Викладено у зв`язку зі зміною власників тимчасових споруд, зміною (уточненням) адреси розміщення тимчасових споруд, зміною площі окремих конструктивних елементів благоустрою, зміною площі тимчасових споруд у новій редакції згідно з додатком 1 до цієї ухвали:

1.1.1. Пункти 1, 3, 8, 26, 47, 54, 57, 58, 59, 84, 86 переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова.

1.1.2. Пункти 5, 6, АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , 26, 47, 58, 117, 121, 123, 133, 146, 149, 194, 200, 208, 209, 250, 269, 273, 278, 281, 282, 283, 284, 285, 286 переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Залізничному районі м. Львова, вилучивши пункт 27 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, пункт 135 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Сихівському районі м. Львова, пункти 1, 136 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Франківському районі м. Львова та пункти 1, 148, 233 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м. Львова.

1.1.3. Пункти 13, 25, 64, 66, 88, 111, 131, 132, 133, 150, 155, 159, 160, 161, 162 переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Личаківському районі м. Львова, вилучивши пункти 137, 151 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Личаківському районі м. Львова, пункти 95, 207 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Франківському районі м. Львова та пункти 151, 155 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м. Львова.

1.1.4. Пункти 10, 43, 71, 100, 103, 108, 109, 124, 129, 161, 174, 190, 191, 216, 217, 223, 240, 247, 260, 261, 262, 263, 264, 265, 285, 288, 293, 298, 306, 309, 310, 313, 316, 318, 319, 320, 321, 322 переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Сихівському районі м. Львова, вилучивши пункти 97, 99 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Галицькому районі м. Львова, пункт 271 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Сихівському районі м. Львова, пункти 205, 209 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Франківському районі м. Львова та пункти 17, 51, 125, 137, 251 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м. Львова.

1.1.5. Пункти 2, 70, 94, 141, 142, 156, 164, 186, 187, 188, 214, 218, 232, 246, 250, 257 переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Франківському районі м. Львова, вилучивши пункт 41 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Личаківському районі м. Львова, пункт 206 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Франківському районі м. Львова та пункти 226, 237 з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м. Львова.

1.1.6. Пункти 11, 23, 36, 40, 74, 92, 93, 94, 109, 110, 119, 131, 232, 246, 248, 261 переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у Шевченківському районі м. Львова.

1.2. Вилучено пункти з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові згідно з додатком 2 до цієї ухвали.».

Згідно з додатком 2 до згаданої ухвали вилучено усі тимчасові споруди ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» з переліку тимчасових споруд, що водять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, включені до такого переліку згідно ухвали Львівської міської ради №6107 від 26.12.2019 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова».

Позивач вважає, що п.п. 1.2. п. 1 ухвали ЛМР № 6423 від 12.06.2025 є таким, що суперечить ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та прийнятого на підставі цього Закону Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, яким визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, оскільки прийнятою ухвалою 6423 вилучено й тимчасову споруду (кіоск), який є предметом оренди згідно договору від 28.01.2025, у зв`язку із чим позивач фактично позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян. Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів».

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» система благоустрою населених пунктів включає: 1) управління у сфері благоустрою населених пунктів; 2) визначення суб`єктів та об`єктів у сфері благоустрою населених пунктів; 3) організацію благоустрою населених пунктів; 4) нормування у сфері благоустрою населених пунктів; 5) фінансове забезпечення благоустрою населених пунктів; 6) здійснення державного, самоврядного і громадського контролю у сфері благоустрою населених пунктів; 7) встановлення відповідальності за порушення законодавства у сфері благоустрою населених пунктів.

Статтею 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів, у розумінні ч. 1 ст. 12 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни. Режим використання об`єктів благоустрою визначено статтею 14 вищезгаданого Закону, яка передбачає, що такі об`єкти використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Частина 2 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначає, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать:

альтанки, павільйони, навіси;

паркові арки (аркади) і колони (колонади);

вуличні вази, вазони і амфори;

декоративна та ігрова скульптура;

вуличні меблі (лавки, лави, столи);

сходи, балюстради;

паркові містки;

огорожі, ворота, ґрати;

інформаційні стенди, дошки, вивіски;

інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Приписами ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що ТС торговельного, побутового, соціально культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення

Пунктом 9 ч. 1 ст. 21 Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до елементів об`єктів благоустрою належать малі архітектурні форми.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Розміщення ТС для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях та ін.

Статтею 31 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» нормування у сфері благоустрою населених пунктів здійснюються з метою формування сприятливого для життєдіяльності людини середовища, в умовах якого забезпечуються захист довкілля, санітарне та епідемічне благополуччя населення, шляхом розроблення комплексу взаємопов`язаних норм і правил, якими визначаються взаємопогоджені вимоги до об`єктів благоустрою.

Як зазначалося вище, ухвалою ЛМР від 12.06.2025 № 6423 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 26.12.2019 № 6107 "Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова» внесено зміни у додаток до ухвали міської ради від 26.12.2019 № 6107 "Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова". Зокрема, в п.п. 1.2. п. 1 даної ухвали № 6423 ЛМР ухвалила: вилучити пункти з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові згідно з додатком 2 до цієї ухвали. Згідно додатку 2 до згаданої ухвали вилучено усі тимчасові споруди ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» з переліку тимчасових споруд, що водять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, включені до такого переліку згідно ухвали ЛМР №6107 від 26.12.2019 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова».

Встановлено, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради №6423 від 12.06.2025 була прийнята за наявності сукупності встановлених та документально підтверджених обставин, які свідчили про неможливість подальшого перебування тимчасових споруд ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» у переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, оскільки ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» допустило тривалу та системну заборгованість за договорами на право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності для розміщення тимчасових споруд.

Як вбачається із наявного в матеріалах листа №4-2302-14064 від 14.03.2025, фінансово-розрахунковим відділом управління комунальної власності ЛМР орендарів було офіційно повідомлено про наявну заборгованість, яка орендарями, в даному випадку ТзОВ «ІНТЕРПРЕС», не погашена.

Таким чином, станом на момент прийняття ухвали ЛМР №6423 існували реальні та підтверджені підстави вважати, що подальше перебування таких тимчасових споруд у переліку суперечить принципам належного управління комунальним майном та фінансової дисципліни.

Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, агентські договори були розірвані з ініціативи самого ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» шляхом односторонньої відмови та припинення таких договорів відбулося до моменту прийняття ухвали ЛМР №6423. Після розірвання договорів відпала функціональна необхідність у розміщенні значної кількості тимчасових споруд, які використовувались саме в межах відповідної агентської діяльності.

Отже, твердження позивача про те, що розірвання агентських договорів не має значення для оцінки правомірності ухвали, є безпідставним, оскільки ці обставини безпосередньо впливали на доцільність та правомірність подальшого розміщення таких споруд.

Крім фінансових та договірних порушень, органом місцевого самоврядування було враховано обставини, пов`язані з розміщенням тимчасових споруд у межах охоронних зон об`єктів культурної спадщини та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Відповідно до законодавства у сфері охорони культурної спадщини, а також до затверджених режимів використання таких зон забороняється розміщення малих архітектурних форм, що порушують традиційний характер історичного середовища; органи місцевого самоврядування зобов`язані вживати заходів для усунення порушень та запобігання шкоді культурній спадщині.

Наявність тимчасових споруд ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» у таких зонах була предметом офіційного реагування уповноважених органів у сфері охорони культурної спадщини, яка підтверджена листом Міністерства культури та стратегічних комунікацій України від 25.04.2025 № 1.4-12430-001.

Посилання позивача на наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21.10.2011 є вибірковими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні предмета правового регулювання цього нормативного акта. Зазначений Порядок визначає виключно процедуру встановлення, оформлення паспорта прив`язки, тимчасового перенесення та демонтажу тимчасових споруд у конкретних індивідуальних випадках, однак не регулює питання формування, зміни чи перегляду переліків тимчасових споруд у межах комплексної схеми розміщення, що затверджуються рішеннями органів місцевого самоврядування.

Прийняття ухвали Львівської міської ради №6423 від 12.06.2025 є реалізацією нормотворчих повноважень органу місцевого самоврядування щодо визначення загальних правил та умов здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території міста, а не індивідуальним владним рішенням, спрямованим на примусовий демонтаж конкретної тимчасової споруди. Ототожнення позивачем зміни переліку тимчасових споруд з рішенням про демонтаж є юридично помилковим, оскільки ухвала №6423 сама по собі не містить приписів про негайний демонтаж, не встановлює способу, строків чи порядку такого демонтажу та не підміняє собою процедур, передбачених Порядком №244.

Суд погоджується із доводами представника відповідача про те, що прийняття оскаржуваної ухвали не позбавляло позивача права звернутися до уповноважених органів місцевого самоврядування з заявою про можливість розміщення тимчасової споруди в іншому місці, отримання паспорта прив`язки або реалізацію права на здійснення підприємницької діяльності в іншій формі, передбаченій чинним законодавством. Тому твердження позивача про повне та остаточне позбавлення його можливості здійснювати підприємницьку діяльність не відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на розширювальному тлумаченні наслідків ухвали ЛМР №6423.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що система благоустрою населених пунктів включає, зокрема організацію, нормування та здійснення контролю, у тому числі самоврядного, у сфері благоустрою населених пунктів.

У свою чергу, правове регулювання у сфері благоустрою передбачає, зокрема затвердження правил благоустрою населених пунктів, а також затвердження місцевих програм, технічної документації з питань благоустрою територій населених пунктів (проекти, схеми, карти, атласи тощо). За своєю юридичною природою перелік тимчасових споруд, призначених для здійснення підприємницької діяльності, комплексні схеми розміщення тимчасових споруд є актами нормування у сфері благоустрою, розробка та затвердження яких входить до повноважень відповідної місцевої ради на підставі п. 44 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України».

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо обслуговування території певного населеного пункту є обов`язковими для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

З огляду на наведене, суд вважає, що відповідач мав достатні правові підстави для прийняття ухвали Львівської міської ради 12.06.2025 №6423 Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 29.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах та території м. Львова» в частині, що стосується ТзОВ «ІНТЕРПРЕС», а саме Додатку 2 до цієї ухвали, зокрема пунктів: у Галицькому районі 11, 62, 63, 64, 65, 66, 69, 89, 106, 111; у Залізничному районі 85, 93, 99, 139, 154, 156, 157, 159, 160, 161, 162, 206, 207, 253, 254; у Личаківському районі 23, 82, 95, 96, 97, 129, 130, 140, 141; у Сихівському районі 17, 111, 113, 114, 150, 152, 153, 186, 202, 258, 300, 301; у Франківському районі 18, 40, 85, 89, 146, 147, 150, 170, 183, 184; у Шевченківському районі 121, 210, 211, 212, 214, 241, 242, 243, 244, 258, 259, 264.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що правові відносили виникли між ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» та ЛМР з моменту прийняття ухвали №6107 від 26.12.2019 про надання дозволу на розміщення ТС.

В подальшому, 28.01.2025 між ФОП ОСОБА_1 та ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» укладено договір оренди тимчасової споруди (кіоск) площею 4 кв., який знаходиться за адресою м. Львів, пл. Двірцева.

18.06.2025 на офіційному сайті ЛМР опубліковано ухвалу від 12.06.2025 №6423 Про внесення змін до ухвали Львівської міської ради від 29.12.2019 №6107 Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах та території м. Львова. Згідно з п.п. 1.2. п. 1 даної ухвали ЛМР ухвалила: вилучити пункти з переліку тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові згідно з додатком 2 до цієї ухвали. Згідно з додатком 2 до згаданої ухвали вилучено усі тимчасові споруди ТзОВ «ІНТЕРПРЕС» з переліку тимчасових споруд, що водять до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові, включені до такого переліку згідно з ухвалою ЛМР №6107 від 26.12.2019 Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова.

Отже, аналізуючи правову природу спірних правовідносин, суд зазначає, що позивач не є суб`єктом владно-управлінських правовідносин, пов`язаних із формуванням, зміною чи вилученням тимчасових споруд, а виступає у цих відносинах як суб`єкт господарювання, що реалізує своє право на здійснення підприємницької діяльності, шляхом ухвалення договору оренди тимчасової споруди з ТзОВ «ІНТЕРПРЕС».

Водночас, оскаржувані дії відповідача судом оцінюються виключно крізь призму порушення конкретних суб`єктивних прав позивача, порушення яких позивачем не доведено. Також позивачем не надано жодних доказів проте, що відповідачем під час прийняття оскаржуваної ухвали порушено процедуру її прийняття, а також порушення його законних прав на здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції під назвою «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті і є підставами для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У висновку, враховуючи наведене суд вважає, що ухвала ЛМР №6423 в частині вилучення тимчасової споруди за адресою м. Львів, пл. Двірцева, яку орендував ФОП ОСОБА_1 , не порушує його прав та інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).

Інша частина доводів сторін не впливають на висновки суду та не підлягають наданню оцінки.

Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 09.12.1994 ст. 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України при відмову у задоволенні позову судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 72, 77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 19.10.2026.

Суддя Потабенко В.А.