Рішення № 140710454, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 рокусправа № 380/6397/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2026 року без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 та від 30.12.2025 № 1778 (з урахуванням проведених виплат);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з 01 січня 2026 року з розрахунку 90% грошового забезпечення, визначеного довідкою Управління Служби безпеки України у Львівській області від 17.05.2024 №62/21-339 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 01.01.2023, без обмеження максимальним розміром та без застосування обмежувальних коефіцієнтів, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 та від 30.12.2025 №1778 (з урахуванням проведених виплат).

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Львівській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII. Позивач зазначає, що на виконання рішень Львівського окружного адміністративного суду (справи №380/3386/20, №380/7754/23, №380/14883/23, №380/11562/25, № 380/11427/25, №380/7754/23, №380/14883/23, №380/11562/25, № 380/11427/25) набув право на отримання пенсії у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром. Однак з відомостей, розміщених в особистому кабінеті на порталі електронних послуг ПФУ, вбачається, що починаючи з січня 2026 року відповідач застосовує до його пенсії обмеження її максимальним розміром та понижуючі коефіцієнти. У зв`язку з наведеним позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та просить визнати протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії із застосуванням спірних обмежень і зобов`язати пенсійний орган здійснити перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, без застосування відповідних понижувальних коефіцієнтів та з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з огляду на те, що пенсія позивачу призначена та виплачується згідно з нормами чинного законодавства України.

Позивач подав відповідь на відзив де зазначає, що позовні вимоги у справі №380/6397/26 базуються правових позиціях та висновках, сформованих у рішеннях Конституційного Суду України, постановах Верховного Суду, приписах частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якими встановлено, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Львівській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII.

Рішеннями Львівського окружного адміністративного суду (справи №380/3386/20, №380/7754/23, №380/14883/23, №380/11562/25, № 380/11427/25, №380/7754/23, №380/14883/23, №380/11562/25, № 380/11427/25) підтвердив право на отримання пенсії у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення без обмеження максимальним розміром.

Згідно даних особистого кабінету на порталі ПФУ, ГУ ПФУ у Львівській області нарахувало позивачу пенсію (підсумок пенсії з надбавками): у січні та у лютому 2026 року у розмірі 35 303,85 грн., а суму останньої виплати зазначило (з урахуванням максимального розміру пенсії та пониження суми згідно ПКМУ №1 від 03.01.2025) у розмірі 28 151.04 грн.; у березні 2026 року у розмірі 44 791,05 грн., а суму останньої виплати зазначило (з урахуванням максимального розміру пенсії та пониження суми згідно ПКМУ №1778 від 30.12.2025) у розмірі 31 861.82 грн.

При визначенні суми пенсії, яка фактично підлягала виплаті позивачу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області застосовано коефіцієнти до відповідних сум перевищення пенсійної виплати, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 року №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

На звернення позивача про здійснення з 01.01.2026 нарахування та виплати пенсії (з урахуванням виплаченого) без застосування «понижуючих коефіцієнтів» та/або будь-яких інших обмежень розміром, відповідач листом №8829 4248/М-02/8-1300/26 від 18.02.2026 відповів відмовою.

У зазначеній відповіді пенсійний орган пославшись на положення законодавства про Державний бюджет України на 2026 р, постанову Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 як на правові підстави застосування до відповідних сум перевищення пенсії встановлених ними коефіцієнтів.

Таким чином, відповідач не здійснив перерахунок та виплату пенсії позивачу у спосіб, про який просив позивач, та продовжив виплату пенсії із застосуванням спірних коефіцієнтів до відповідних сум перевищення.

Вважаючи такі дії Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області протиправними та такими, що порушують його право на отримання пенсії у належному розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Преамбулою Закону №2262-XII передбачено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами першою та третьою статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

При цьому зміна умов і норм пенсійного забезпечення зазначених осіб здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-XII та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, законодавець встановив спеціальну гарантію стабільності правового регулювання пенсійного забезпечення осіб, на яких поширюється дія Закону №2262-XII, та прямо визначив спосіб, у який можуть бути змінені умови і норми їх пенсійного забезпечення.

Щодо застосування понижувальних коефіцієнтів у 2026 році.

Статтею 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» передбачено аналогічний механізм виплати у період дії воєнного стану пенсій, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного законодавчого положення Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.12.2025 року №1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Пунктом 1 постанови №1778 також передбачено застосування коефіцієнтів 0,5; 0,4; 0,3; 0,2 та 0,1 до відповідних частин пенсійної виплати, які перевищують встановлені нею межі.

Оцінюючи правомірність застосування такого механізму до пенсії позивача у 2026 році, суд ураховує, що правова природа цього обмеження є тотожною механізму, який застосовувався у 2025 році.

В обох випадках йдеться про пенсію, призначену відповідно до Закону №2262-XII; зменшення суми, яка фактично виплачується пенсіонеру; запровадження такого зменшення не шляхом внесення відповідних змін до Закону №2262-XII, а законом про Державний бюджет України на відповідний рік та прийнятим на його виконання підзаконним нормативно-правовим актом.

Отже, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.09.2025 року у справі №120/1081/25 щодо неприпустимості зміни умов пенсійного забезпечення осіб, пенсії яких призначені за Законом №2262-XII, за допомогою такого правового механізму, підлягає врахуванню судом і при оцінці правомірності дій відповідача у 2026 році.

Сам факт прийняття нового закону про Державний бюджет України на 2026 рік та нової постанови Кабінету Міністрів України не змінює правової природи спірних правовідносин та не усуває встановленої частиною третьою статті 1-1 Закону №2262-XII спеціальної гарантії.

Тому застосування до пенсії позивача з 01.01.2026 року понижувальних коефіцієнтів, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778, також не може бути визнано правомірним.

Щодо обмеження пенсії максимальним розміром.

Суд також враховує, що питання можливості обмеження пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-XII, максимальним розміром неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, якими встановлювалося обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Зазначені положення втратили чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

У постанові Верховного Суду від 17.05.2021 року у справі №343/870/17 сформульовано висновок, відповідно до якого після прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність, а внесені в подальшому зміни до цієї частини не створили правової підстави для поновлення обмеження максимального розміру пенсії.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 11.07.2022 року у справі №620/613/21.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI у частині поширення її дії на Закон №2262-XII були прийняті для регулювання одних і тих самих правовідносин та є однаковими за змістом.

Водночас після прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року №7-рп/2016 виникла колізія між Законом №2262-XII з урахуванням зазначеного рішення Конституційного Суду України та Законом №3668-VI щодо можливості обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців.

Верховний Суд дійшов висновку, що в такому випадку застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 як найбільш сприятливі для особи.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.11.2018 року у справі №812/292/18, відповідно до якої у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади повинні застосовувати підхід, найбільш сприятливий для особи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 року у зразковій справі №822/524/18 наголосила, що у випадку неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи у національному законодавстві, а також існування правових прогалин у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосовувати підхід, який є найбільш сприятливим для особи.

Таким чином, суд робить висновок, що обмеження пенсії позивача максимальним розміром не ґрунтується на належній законодавчій підставі та суперечить сформованій практиці Верховного Суду.

При цьому обставини цієї справи додатково характеризуються тим, що право позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром уже було предметом судового захисту.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

За змістом статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Тому відповідач при подальшому здійсненні пенсійних виплат позивачу зобов`язаний діяти не лише відповідно до положень Закону №2262-XII, а й з урахуванням обов`язкових до виконання судових рішень, якими вже визначено право ОСОБА_1 на виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Запровадження у подальшому іншого механізму фактичного зменшення суми пенсійної виплати шляхом застосування до її частини понижувальних коефіцієнтів не може нівелювати юридичні наслідки судових рішень, які набрали законної сили.

Застосування коефіцієнтів з 01.01.2026 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 фактично змінює умови пенсійного забезпечення позивача без внесення відповідних змін до спеціального Закону №2262-XII, а тому не може бути визнано правомірним.

Крім того, обмеження пенсії позивача максимальним розміром суперечить наслідкам рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 та усталеним правовим позиціям Верховного Суду, зокрема викладеним у постановах від 17.05.2021 року у справі №343/870/17 та від 11.07.2022 року у справі №620/613/21.

За таких обставин запровадження відповідачем іншого за назвою, проте аналогічного за своїм фактичним результатом механізму зменшення належної позивачу пенсії шляхом застосування понижувальних коефіцієнтів не відповідає вимогам статей 19, 46, 129-1 Конституції України та положенням Закону №2262-XII.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У межах розгляду цієї справи відповідач не довів правомірності зменшення належної позивачу пенсійної виплати шляхом застосування спірних коефіцієнтів та її обмеження максимальним розміром у спосіб, сумісний із положеннями спеціального Закону №2262-XII та наведеними правовими висновками Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України суд перевіряє, чи прийняті рішення та вчинені дії суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Установлені судом обставини свідчать, що дії відповідача зазначеним критеріям не відповідають.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області щодо виплати пенсії із застосуванням спірних понижувальних коефіцієнтів та обмеження її максимальним розміром і зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 року №1778 починаючи з 01.01.2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору, тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2026 року без обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених постановами Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 та від 30.12.2025 № 1778 (з урахуванням проведених виплат)

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії з 01 січня 2026 року з розрахунку 90% грошового забезпечення, визначеного довідкою Управління Служби безпеки України у Львівській області від 17.05.2024 №62/21-339 про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023, без обмеження максимальним розміром та без застосування обмежувальних коефіцієнтів, (з урахуванням проведених виплат).

4. Судові витрати не стягуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 19.10.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович