Рішення № 140710414, 19.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 рокусправа № 380/11576/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МПМ УКРАЇНА» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МПМ УКРАЇНА» (далі позивач, ТОВ «МПМ УКРАЇНА») пред`явило позов до Головного управління ДПС у Львівській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати повністю:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2025 №21555/13-01-07-11 на загальну суму 192902,50 грн, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 154322,00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 38580,50 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 15.05.2025 №21550/13-01-07-11, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 428653,00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 107163,25 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми «ПН» від 15.05.2025 №21553/13-01-07-11, яким застосовано штрафні санкції в сумі 3400,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами документальної позапланової виїзної перевірки, висновки якої не ґрунтуються на жодному первинному документі. Вказує, що контролюючий орган нарахував податкові зобов`язання з податку на додану вартість за правилами п.184.7 ст.184 та п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України на суму кредиторської заборгованості, яка обліковувалася станом на 18.02.2025 за бухгалтерськими рахунками 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» та 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками», хоча за жодною з цих операцій податковий кредит ним не формувався. Пояснює, що заборгованість у сумі 195660,00 грн обліковується перед фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які не є і ніколи не були платниками податку на додану вартість, а тому податкових накладних не складали і скласти не могли. Стверджує, що заборгованість у сумі 2914875,52 грн перед нерезидентом Adidor Voitures SAS виникла не з операцій постачання товарів, а з договору позики №20-08/2018 від 20.08.2018, за яким один із власників товариства надав безпроцентну поворотну фінансову допомогу в розмірі 62400,00 євро без податку на додану вартість, і ця операція не є об`єктом оподаткування та не породжує податкового кредиту. Наголошує, що товар, імпортований від цього нерезидента у 2017 році, оплачено повністю, а податок на додану вартість при ввезенні сплачено коштами до бюджету.

Позивач також зазначає, що на виконання вимог п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України він самостійно визначив податкові зобов`язання з умовного постачання залишків необоротних активів і запасів, відобразив їх у рядку 4.1 податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року в сумі 362881,00 грн, склав зведену податкову накладну №1 від 18.02.2025 та направив її на реєстрацію 17.03.2025, тобто в межах граничного строку реєстрації. У реєстрації цієї податкової накладної відмовлено з тієї причини, що станом на 17.03.2025 продавець уже не був платником податку на додану вартість. Вказує, що зареєструвати податкову накладну він міг виключно 18.02.2025, проте копію рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.02.2025 відповідач направив через електронний кабінет лише 20.02.2025, а заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет товариство не подавало і поштою жодного документа не одержувало.

Крім того, позивач покликається на те, що в акті перевірки зазначено недостовірні відомості про осіб, які її проводили, оскільки головний державний інспектор Дронський А. фактично участі у перевірці не брав і акт не підписав, а також недостовірну причину анулювання реєстрації платника податку на додану вартість «неподання декларацій протягом року», тоді як податкові декларації товариство подавало щомісяця. Указує на внутрішню суперечливість акта перевірки, у якому заниження податкового зобов`язання визначено одночасно в сумах 588180,00 грн і 582975,00 грн, та на те, що всі три оскаржувані податкові повідомлення-рішення містять твердження про ненадання платником заперечень, письмових пояснень і додаткових документів, хоча заперечення вих.№28/04 від 28.04.2025 були подані та розглянуті постійно діючою комісією з розгляду спірних питань, висновок якої від 09.05.2025 №83/13-01-07-11/41011087 зазначено в самих податкових повідомленнях-рішеннях як підставу їх прийняття. З огляду на викладене позивач вважає оскаржувані рішення протиправними і просить задовольнити позов повністю.

Ухвалою судді від 16.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

04.07.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову повністю. Свою позицію мотивує тим, що з 07.04.2025 по 11.04.2025 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МПМ УКРАЇНА» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2025 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на 428653,00 грн, заниження податку на додану вартість на 154322,00 грн та відсутність реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних. Зазначає, що реєстрацію позивача платником податку на додану вартість анульовано 18.02.2025 за рішенням контролюючого органу у зв`язку з поданням платником податку нульових податкових декларацій протягом 12 послідовних податкових періодів, а анулювання реєстрації зумовлює обов`язок, передбачений п.184.7 ст.184 Податкового кодексу України, здійснити остаточне нарахування податкових зобов`язань за всіма залишками товарів, необоротних активів та послуг, суми податку на додану вартість за якими були включені до складу податкового кредиту, але не використані в оподатковуваній діяльності. Відповідач указує, що станом на 18.02.2025 на балансі позивача обліковувалася кредиторська заборгованість за отримані, але неоплачені товарно-матеріальні цінності на загальну суму 2916832,12 грн, у структурі якої за рахунком 631 обліковувалося 195660,00 грн перед фізичними особами-підприємцями, а за рахунком 632 2914875,52 грн перед нерезидентом Adidor Voitures SAS у зв`язку з проведенням імпортних операцій. Стверджує, що податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних або митних декларацій, проте оплату постачальнику-нерезиденту до моменту анулювання реєстрації не здійснено, що підтверджується залишком кредиторської заборгованості, а отже відповідні товари вважаються безоплатно отриманими і за ними належало нарахувати компенсуючі податкові зобов`язання. Зазначає, що операції з фізичними особами-підприємцями до складу нарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань не включались. Щодо доводів про відсутність підпису головного державного інспектора Дронського А. відповідач пояснює, що на дату оформлення матеріалів перевірки ця особа перебувала у щорічній відпустці, а п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України не передбачає обов`язковості підпису кожного члена перевіряючої групи у разі його відсутності з об`єктивних причин.

15.07.2025 позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначає, що відповідач не спростував доводів позову і не надав жодного доказу формування податкового кредиту за операціями з Adidor Voitures SAS. Звертає увагу на те, що 20 відсотків від суми 2914875,52 грн становить 582975,10 грн, а тому зазначене в акті перевірки заниження податкового зобов`язання на 588180,00 грн без включення до розрахунку заборгованості перед фізичними особами-підприємцями арифметично не утворюється. Наголошує, що єдиним належним доказом формування податкового кредиту є отримана від постачальника податкова накладна, включена до складу податкового кредиту, а залишком кредиторської заборгованості формування податкового кредиту підтвердити неможливо. Указує, що кредиторська заборгованість перед Adidor Voitures SAS досліджувалася під час перевірки на підставі договору та банківських виписок і є фінансовою допомогою, наданою одним із власників товариства, проте цю обставину в акті перевірки не відображено.

19.09.2025 позивач подав письмові пояснення, у яких додатково зазначає, що підприємство є суб`єктом зовнішньоекономічної діяльності, у 2019 році вже отримувало бюджетне відшкодування податку на додану вартість як експортер, а у зв`язку з повномасштабною війною тимчасово призупинило господарську діяльність. Пояснює, що про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість дізналося у березні 2025 року, після чого склало та направило на реєстрацію податкову накладну на умовне постачання, і що відповідач у відзиві фактично відмовився від викладеного в акті перевірки твердження про необхідність нарахування податкових зобов`язань за заборгованістю перед фізичними особами-підприємцями, однак без урахування цієї заборгованості зазначена в акті сума заниження не утворюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МПМ УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 41011087, зареєстроване як юридична особа 08.12.2016, місцезнаходження: вул.Персенківка, буд.10, м.Львів, 79004. Основним видом економічної діяльності позивача є виробництво автотранспортних засобів.

Позивач перебував на обліку як платник податку на додану вартість з 01.01.2017, індивідуальний податковий номер 410110813507.

18.02.2025 комісією, створеною відповідно до розпорядження ГУ ДПС у Львівській області від 26.01.2021 №5-р, складено рішення №9283 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «МПМ УКРАЇНА». Підставою анулювання зазначено те, що платник протягом 12 послідовних податкових місяців подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту, відповідно до підп.«г» п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України, що підтверджено реєстром податкових декларацій від 07.02.2025 №264/13-01-04-07-11/41011087. Датою анулювання реєстрації визначено 18.02.2025.

Згідно зі скріншотом реєстру вхідних документів електронного кабінету платника, листи ГУ ДПС у Львівській області за реєстраційним індексом /ЕКПП/41011087/6/13-01-04-07-12 зареєстровані 20.02.2025 о 14:31. Доказів направлення позивачу копії рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість 18.02.2025 або іншим способом, ніж через електронний кабінет, матеріали справи не містять, і відповідач таких доказів не надав.

17.03.2025 позивач направив на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну №1 від 18.02.2025, складену з типом причини 10 («Складена з метою визначення при анулюванні реєстрації платника податку податкових зобов`язань за товарами/послугами, необоротними активами, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не використаними в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності»), на загальну суму коштів 2177284,97 грн, у тому числі податок на додану вартість 362880,83 грн, обсяг постачання за основною ставкою 1814404,14 грн. Згідно з квитанцією від 17.03.2025 документ не прийнято з причини «порушення вимог п.201.8, п.201.10 ст.201 ПКУ, а саме продавець не був платником ПДВ 17.03.2025»; у квитанції зазначено дату анулювання реєстрації платника податку 18.02.2025.

19.03.2025 позивач подав податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2025 року, зареєстровану за №9070904625, у якій задекларував у рядку 4.1 податкові зобов`язання, нараховані відповідно до п.198.5 ст.198 та п.199.1 ст.199 Податкового кодексу України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою, у сумі 362881,00 грн (обсяг придбання 1814404,00 грн), у рядку 9 (усього податкових зобов`язань) 362881,00 грн, у рядку 17 (усього податкового кредиту) 791534,00 грн, у рядку 19 (від`ємне значення) 428653,00 грн, у рядку 20.2 та рядку 20.2.1 428653,00 грн.

На підставі наказу ГУ ДПС у Львівській області від 02.04.2025 №2141-ПП, прийнятого відповідно до підп.20.1.4 п.20.1 ст.20, підп.75.1.2 п.75.1 ст.75, підп.78.1.8 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, та направлень від 07.04.2025 №4055 і №4056 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «МПМ УКРАЇНА» з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2025 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

Наказом від 10.04.2025 №2300-ПС термін проведення перевірки продовжено з 14.04.2025 тривалістю 2 робочі дні.

За результатами перевірки складено акт від 22.04.2025 №17700/13-01-07-11/41011087, який отримано директором позивача 22.04.2025. Акт підписано головним державним інспектором відділу позапланових перевірок управління податкового аудиту Наталією Більо; напроти прізвища головного державного інспектора відділу якості перевірок управління податкового аудиту Андрія Дронського, зазначеного у вступній частині акта як особа, що проводила перевірку, міститься рукописний напис «Відпустка» замість підпису.

У п.3.1 акта перевірки зазначено, що реєстрацію позивача платником податку на додану вартість анульовано 18.02.2025 за рішенням контролюючого органу з причини « 22 ненадання декларацій протягом року». Там же вказано, що за даними фінансової звітності за 2024 рік у рядку 1615 балансу відображено поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги в сумі 2940,9 тис.грн, та зроблено висновок про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість за лютий 2025 року на 588180,00 грн. Водночас у подальшому тексті цього ж розділу акта зазначено, що станом на 18.02.2025 за рахунком 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками» обліковується кредиторська заборгованість у сумі 2916832,124 грн, у тому числі за рахунком 631 195660,00 грн перед фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 (131000,00 грн), ОСОБА_2 (52715,00 грн) та ОСОБА_3 (11945,00 грн), а за рахунком 632 2914875,52 грн перед нерезидентом Adidor Voitures SAS, і зроблено висновок про заниження податкового зобов`язання на 582975,00 грн.

Згідно з висновками акта перевірки позивачем порушено п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено суму податку на додану вартість, заявленого до відшкодування з бюджету, на 428653,00 грн; порушено п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 цього Кодексу, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за лютий 2025 року на 154322,00 грн; порушено п.201.1, п.201.10 ст.201, п.120-1.2 ст.120-1 цього Кодексу, у результаті чого встановлено відсутність реєстрації податкових накладних на суму податку на додану вартість 945856,00 грн.

28.04.2025 позивач подав заперечення до акта перевірки вих.№2804 від 28.04.2025, за результатами розгляду яких постійно діючою комісією з розгляду спірних питань складено висновок від 09.05.2025 №83/13-01-07-11/41011087.

15.05.2025 на підставі акта перевірки від 22.04.2025 №17700/13-01-07-11/41011087 та висновку постійно діючої комісії з розгляду спірних питань від 09.05.2025 №83/13-01-07-11/41011087 відповідач прийняв:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» №21555/13-01-07-11, яким за порушення п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 154322,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 38580,50 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми «В1» №21550/13-01-07-11, яким згідно з підп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 та п.200.14 ст.200 цього Кодексу за порушення п.189.1 ст.189, п.198.5 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 цього Кодексу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку, у розмірі 428653,00 грн та відповідно до п.123.2 ст.123 цього Кодексу застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 107163,25 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми «ПН» №21553/13-01-07-11, яким згідно з підп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.201.1, п.201.10 ст.201 та п.120-1.2 ст.120-1 цього Кодексу застосовано штраф у сумі 3400,00 грн.

У кожному з трьох оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у графі щодо надання або ненадання платником податків заперечень, письмових пояснень та додаткових документів зазначено, що ТОВ «МПМ УКРАЇНА» не надавалось заперечень, письмових пояснень та додаткових документів, а в податковому повідомленні-рішенні форми «ПН» що «заперечення не подавалось».

Крім того, у податковому повідомленні-рішенні форми «ПН» одночасно зазначено, що встановлено відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних на суму 4290,00 грн, і що за лютий 2025 року не складено та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні всього на суму податку на додану вартість за ставкою 20 відсотків 945856,00 грн.

На підтвердження своїх доводів позивач надав:

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 631 за період грудень 2016 року лютий 2025 року, згідно з якою сальдо на кінець періоду за кредитом становить 195660,00 грн і складається із заборгованості перед ОСОБА_1 (131000,00 грн), ОСОБА_2 (52715,00 грн) та ОСОБА_3 (11945,00 грн);

- витяги з реєстру платників єдиного податку, згідно з якими зазначені фізичні особи-підприємці перебувають на третій групі платників єдиного податку зі ставкою 5 відсотків, тобто не є платниками податку на додану вартість;

- оборотно-сальдову відомість по рахунку 632 за період грудень 2016 року лютий 2025 року, згідно з якою за контрагентом Adidor Voitures SAS обороти за договором поставки становлять 92186,84 грн за дебетом і 92186,84 грн за кредитом із нульовим сальдо на кінець періоду, а сальдо на кінець періоду в сумі 2914875,52 грн (62400,00 євро) обліковується виключно за договором фінансової допомоги;

- договір позики №20-08/2018 від 20.08.2018, укладений між компанією Adidor Voitures SAS (Франція) як позикодавцем та ТОВ «МПМ Україна» як позичальником, за п.1.1 якого позикодавець надає позичальнику позику в розмірі 62400,00 (шістдесят дві тисячі чотириста) євро без ПДВ на термін з 30.08.2018 по 30.08.2027, а за п.1.2 і п.2.1 якого позика надається на безпроцентній основі без забезпечення; оборотно-сальдову відомість по рахунку 6442 (податковий кредит) за період з 08.12.2016 по 18.02.2025, обороти за якою становлять 3564715,92 грн і в якій серед контрагентів відсутні як Adidor Voitures SAS, так і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Уважаючи податкові повідомлення-рішення від 15.05.2025 №21555/13-01-07-11, №21550/13-01-07-11 і №21553/13-01-07-11 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є правомірність зазначених податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2025 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі ПК України).

Відповідно до підп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підп.«а» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Приписами підп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що постачання товарів будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України встановлено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунка платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.184.7 ст.184 ПК України якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов`язаний визначити податкові зобов`язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.

Приписами п.189.1 ст.189 ПК України визначено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язок платника податку визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість при анулюванні реєстрації платника цього податку не є безумовним. Він виникає лише за одночасної наявності двох умов: суми податку за відповідними товарами/послугами, необоротними активами були включені платником до складу податкового кредиту і такі товари/послуги, необоротні активи не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Відповідно, якщо податковий кредит за придбанням не формувався, то й підстав для нарахування компенсуючих (умовних) податкових зобов`язань немає, оскільки такі зобов`язання за своїм призначенням покликані нівелювати раніше сформований податковий кредит. Таке саме обмеження закріплене і в п.198.5 ст.198 ПК України, який стосується виключно товарів/послуг та необоротних активів, «придбаних/виготовлених з податком на додану вартість».

Суд звертає увагу на те, що ні п.184.7 ст.184, ні п.198.5 ст.198 ПК України не пов`язують обов`язок нарахувати податкові зобов`язання з наявністю непогашеної кредиторської заборгованості як такої. Наявність кредиторського сальдо за розрахунками з постачальником свідчить лише про стан розрахунків і сама собою не підтверджує ні факту придбання товарів з податком на додану вартість, ні факту включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Як вбачається з акта перевірки від 22.04.2025 №17700/13-01-07-11/41011087, єдиною підставою для висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань стало те, що станом на 18.02.2025 за бухгалтерським рахунком 63 обліковувалася кредиторська заборгованість, частина якої не була погашена. Жодної податкової накладної, жодної митної декларації, жодного іншого первинного документа, на підставі якого позивач нібито сформував податковий кредит за операціями з Adidor Voitures SAS або з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , в акті перевірки не наведено. Не зазначено й податкового періоду, у якому такий податковий кредит було задекларовано.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Порядок оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 22.12.2021 №702), вимагає за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення зазначати первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, наводити регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення. Висновок контролюючого органу, не підтверджений відповідними документами, має характер припущення і не може бути покладений в основу податкового повідомлення-рішення.

Матеріалами справи спростовано саму фактичну передумову висновків перевірки. Зокрема, як підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 632 за період грудень 2016 року лютий 2025 року, за контрагентом Adidor Voitures SAS операції за договором поставки становлять 92186,84 грн за дебетом і 92186,84 грн за кредитом, тобто розрахунки за поставками закриті повністю, а сальдо на кінець періоду в сумі 2914875,52 грн, що дорівнює 62400,00 євро, обліковується виключно за договором фінансової допомоги. Зміст цієї заборгованості підтверджено договором позики №20-08/2018 від 20.08.2018, за п.1.1 якого позикодавець надає позичальнику позику в розмірі 62400,00 євро без ПДВ на термін з 30.08.2018 по 30.08.2027, а за п.1.2 і п.2.1 якого позика є безпроцентною і надається без забезпечення. Сума позики за договором (62400,00 євро) повністю збігається з валютним сальдо, відображеним в оборотно-сальдовій відомості.

Суд зазначає, що отримання позики не є операцією з постачання товарів у розумінні підп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України, а кошти не є товаром, оскільки за підп.14.1.244 п.14.1 ст.14 цього Кодексу товари це матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Операції із залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики згідно з підп.196.1.5 п.196.1 ст.196 ПК України не є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. Відтак за такою операцією податкова накладна не складається, податковий кредит не формується і формуватися не може, а тому і компенсуючі податкові зобов`язання за п.184.7 ст.184 та п.198.5 ст.198 ПК України за нею не нараховуються.

Наведене додатково підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 6442 (податковий кредит) за період з 08.12.2016 по 18.02.2025, у якій серед контрагентів, за якими позивач формував податковий кредит, Adidor Voitures SAS не значиться взагалі. Не значаться в ній і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до витягів з реєстру платників єдиного податку зазначені фізичні особи-підприємці перебувають на третій групі платників єдиного податку зі ставкою 5 відсотків, тобто не є платниками податку на додану вартість і податкових накладних позивачу видати не могли.

Необґрунтованими є посилання відповідача на правило першої події, передбачене п.198.2 ст.198 ПК України, оскільки це правило визначає лише дату віднесення сум податку до податкового кредиту і застосовується виключно тоді, коли право на податковий кредит у платника взагалі виникло. Саме по собі воно не доводить, що позивач сформував податковий кредит за спірними операціями. Так само безпідставним є твердження відповідача про те, що податковий кредит сформовано на підставі митних декларацій у разі імпорту: за п.198.2 ст.198 ПК України для операцій із ввезення товарів на митну територію України датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку, а не дата розрахунку з постачальником-нерезидентом, а тому непогашена заборгованість перед нерезидентом жодним чином не свідчить про «необнулений» податковий кредит.

Суд звертає увагу й на те, що висновки акта перевірки є суперечливими. Так, у п.3.1 акта заниження податкового зобов`язання визначено в сумі 588180,00 грн, що становить 20 відсотків від 2940900,00 грн показника рядка 1615 фінансової звітності за 2024 рік, тоді як далі в цьому ж розділі зазначено суму 582975,00 грн, що становить 20 відсотків від 2914875,52 грн. Загальна сума кредиторської заборгованості вказана в акті як 2916832,124 грн, тоді як сума наведених у ньому ж складових (195660,00 грн і 2914875,52 грн) становить 3110535,52 грн. У таблиці 3.3.1 акта за даними перевірки визначено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в розмірі 159527,00 грн, тоді як відхилення вказано в сумі 154322,00 грн. Такі розбіжності унеможливлюють перевірку правильності розрахунку донарахованих сум і самі собою свідчать про необґрунтованість висновків перевірки.

Як випливає зі змісту відзиву на позовну заяву, відповідач фактично відступив від викладеної в акті перевірки позиції, зазначивши, що операції з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до складу нарахованих контролюючим органом податкових зобов`язань не включались. Разом з тим суд ураховує, що правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється за мотивами, наведеними в самому рішенні. Як вказано у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №300/4721/23, «під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень адміністративний суд повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення».

Стосовно доводів відповідача про безоплатність отримання товарів, то суд такі відхиляє, адже правило, за яким неоплачені до моменту анулювання реєстрації товари/послуги вважаються безоплатно отриманими, застосовується виключно щодо тих товарів/послуг, за якими платник на підставі отриманої податкової накладної вже сформував податковий кредит. Утім, оскільки факт формування податкового кредиту за спірними операціями не доведено, то й підстав для застосування цього правила немає.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів, з урахуванням установленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що висновок контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість за лютий 2025 року на 582975,00 грн (588180,00 грн) є безпідставним.

За таких обставин відсутні підстави і для визначеного відповідачем збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 154322,00 грн. Як підтверджується матеріалами справи, ця сума є похідною: за даними перевірки загальна сума податкових зобов`язань визначена в розмірі 945856,00 грн, що є сумою задекларованих позивачем зобов`язань (362881,00 грн) і донарахованих контролюючим органом зобов`язань (582975,00 грн), а різниця між цією величиною та задекларованим податковим кредитом (791534,00 грн) і становить 154322,00 грн. Відповідно без донарахування 582975,00 грн показники декларації позивача за лютий 2025 року залишаються незмінними, а саме: податкові зобов`язання 362881,00 грн, податковий кредит 791534,00 грн, від`ємне значення 428653,00 грн.

З огляду на наведене податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.05.2025 №21555/13-01-07-11 є протиправним у повному обсязі, у тому числі в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у сумі 38580,50 грн, які є похідними від суми визначеного податкового зобов`язання.

Стосовно податкового повідомлення-рішення форми «В1» від 15.05.2025 №21550/13-01-07-11 суд зазначає таке. Відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Оскільки судом установлено, що податкові зобов`язання позивача за лютий 2025 року визначені ним правильно, а завищення податкового кредиту перевіркою не встановлено (що зазначено в акті перевірки), від`ємне значення в сумі 428653,00 грн задекларовано правомірно. Відтак зменшення суми бюджетного відшкодування на 428653,00 грн є протиправним, як і похідна від нього штрафна (фінансова) санкція в сумі 107163,25 грн.

Суд звертає увагу й на те, що в податковому повідомленні-рішенні форми «В1» обґрунтування викладено як висновок про заниження позивачем податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 428653,00 грн, тоді як предметом цього рішення є зменшення суми бюджетного відшкодування, а не визначення податкового зобов`язання. Така невідповідність змісту обґрунтування суті прийнятого рішення додатково свідчить про його необґрунтованість.

Оскільки всіма трьома оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції, суд окремо перевіряє наявність умов притягнення його до фінансової відповідальності.

Відповідно до п.109.1 ст.109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно з п.109.3 ст.109 ПК України у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Статтею 112 ПК України визначено загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Зокрема, особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (п.112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (п.112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (п.112.7).

Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №440/7130/22 (адміністративні провадження №К/990/38846/23, №К/990/41049/23) зазначив: «Також Верховний Суд у постановах від 16 березня 2023 року у справі №600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі №520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21 сформулював висновки, за змістом яких обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу в підвищених розмірах є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини».

У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «У постанові від 08 грудня 2022 року у справі №520/9294/21 Верховний Суд, аналізуючи вимоги статей 109, 112, 123 ПК України, дійшов висновку про те, що вказані положення чинного податкового законодавства визначають вину як об`єктивну сторону податкових правопорушень, а тому для встановлення її наявності контролюючому органу необхідно довести не наявність відповідного ставлення платника податків до своїх протиправних дій/бездіяльності (усвідомлення своїх дій, розуміння наслідків тощо), а саме - що платник податків вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності».

Суд ураховує, що справа №440/7130/22 стосувалася саме податкового повідомлення-рішення, яким на підставі п.123.2 ст.123 ПК України застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 25 відсотків, і що Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у цій справі поширив на такі правовідносини висновки, сформульовані ним щодо п.124.3 ст.124 ПК України, зазначивши: «Незважаючи на те, що такі висновки викладені Верховним Судом під час вирішення питання застосування штрафних санкцій на підставі пункту 124.3 статті 124 ПК України, безпосередній підхід до обов`язковості наведення в Акті камеральної перевірки обставин, які за позицією контролюючого органу характеризують таку ознаку діяння як умисність, є застосовним і до правовідносин у цій справі».

Зміст цих висновків розкрито у постанові Верховного Суду від 19.04.2024 у справі №580/5283/23 (адміністративне провадження №К/990/9569/24): «Разом з тим такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті камеральної перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення, а його висновки можуть бути спростовані шляхом подання до контролюючого органу заперечень на акт перевірки (постанова Верховного Суду від 19.06.2020 у справі № 140/388/19). За змістом норм Податкового кодексу України подання заперечень на акт перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому контролюючий орган безпосередньо вже в акті перевірки має зазначити усі обставини, які у подальшому будуть предметом розгляду під час прийняття податкового повідомлення-рішення. Виконання такої вимоги забезпечує розуміння платником податків встановленого контролюючим органом складу правопорушення, за яке його може бути притягнуто до відповідальності, та забезпечує реальну можливість реалізації права, передбаченого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, щодо надання платником податків своїх заперечень та додаткових документів і пояснень, зокрема, але не виключно, документів, що спростовують встановлені обставини та висновки щодо вини, підтверджують наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу. Відсутність в акті камеральної перевірки обставин, які характеризують таку ознаку виявленого діяння як умисність, на переконання колегії суддів, вказують на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі саме пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України».

Крім того, у постанові від 13.06.2024 у справі №440/7130/22 Верховний Суд зазначив: «Обставини, на які посилався контролюючий орган під час судового розгляду справи щодо наявності в діях позивача умислу, ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними і допустимими доказами. Відповідно, такі обставини не можуть свідчити про те, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПК України».

Стосовно податкового повідомлення-рішення форми «ПН» від 15.05.2025 №21553/13-01-07-11 суд зазначає наступне.

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Відповідно до п.120-1.2 ст.120-1 ПК України відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку, встановленого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної/розрахунку коригування, зазначених у податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, тягне за собою накладення на платника податку штрафу, а для податкових накладних, складених відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами «а» «г» пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, штрафні санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються в розмірі 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень.

Із зазначеної в цьому податковому повідомленні-рішенні суми 945856,00 грн сума 582975,00 грн відповідає податковим зобов`язанням, донарахованим контролюючим органом. Оскільки суд дійшов висновку, що обов`язку нарахувати такі зобов`язання в позивача не виникло, то не виникло й обов`язку складати та реєструвати податкові накладні на цю суму.

Щодо решти суми 362881,00 грн суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач самостійно задекларував ці податкові зобов`язання в рядку 4.1 податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2025 року, склав зведену податкову накладну №1 від 18.02.2025 з типом причини 10 на суму податку на додану вартість 362880,83 грн і 17.03.2025 направив її на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відтак, викладене в п.3.1 акта перевірки твердження про те, що позивач «не виписав та не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних», не відповідає дійсності в частині складення податкової накладної, а в частині її реєстрації не враховує обставин, за яких така реєстрація стала неможливою.

Згідно з п.89 підрозд.2 розд.XX «Перехідні положення» ПК України тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, для податкових накладних, складених з 16 числа по останній календарний день (включно) календарного місяця, граничним строком реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних є 18 календарний день (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Отже, граничним строком реєстрації податкової накладної №1 від 18.02.2025 було 18.03.2025, а позивач направив її на реєстрацію 17.03.2025, тобто в межах цього строку.

Разом з тим у реєстрації цієї податкової накладної відмовлено виключно з тієї причини, що станом на 17.03.2025 позивач уже не був платником податку на додану вартість. Як вбачається з рішення №9283, датою анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначено 18.02.2025, а саме рішення складено 18.02.2025. Відтак єдиним днем, у який позивач ще міг зареєструвати податкову накладну, складену на дату анулювання реєстрації, було 18.02.2025. Відповідач не довів, що повідомив позивача про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість 18.02.2025, як і не заперечував факт направлення копії рішення в електронний кабінет платника податку 20.02.2025.

Ураховуючи наведені вище приписи ст.109 і ст.112 ПК України та висновки Верховного Суду, за якими умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій, тобто «у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру», суд виходить з того, що позивач учинив усі залежні від нього дії: задекларував податкові зобов`язання з умовного постачання, склав податкову накладну на дату анулювання реєстрації та направив її на реєстрацію в межах граничного строку. Неможливість реєстрації зумовлена не поведінкою позивача, а тим, що про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість він був повідомлений уже після дня, у який така реєстрація ще була можливою. Діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю, позивач не зміг би уникнути цього наслідку. Відтак вина позивача у нереєстрації податкової накладної відсутня, а штраф за п.120-1.2 ст.120-1 ПК України застосовано безпідставно.

Суд також ураховує, що акт перевірки від 22.04.2025 не містить жодних обставин, які характеризували б діяння позивача щодо нескладення та нереєстрації податкових накладних як винне, а навпаки, не відображає самого факту складення податкової накладної №1 від 18.02.2025 та направлення її на реєстрацію, хоча ці документи були надані контролюючому органу разом із запереченнями до акта перевірки.

Надаючи оцінку застосованим відповідачем штрафним (фінансовим) санкціям у розмірі 25 відсотків, суд зазначає таке.

Згідно з п.123.1 ст.123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на підставах, визначених, зокрема, підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків. Відповідно до п.123.2 ст.123 цього Кодексу діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків.

Як вбачається зі змісту акта перевірки від 22.04.2025, обставин, які б свідчили про те, що позивач умисно створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім невиконання вимог податкового законодавства, у ньому не наведено. Натомість матеріалами справи підтверджено протилежне: позивач самостійно визначив і задекларував податкові зобов`язання з умовного постачання, склав відповідну податкову накладну, подав заперечення до акта перевірки з документальним обґрунтуванням своєї позиції та надав контролюючому органу всі витребувані документи, про що зазначено і в самому акті перевірки. Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, про «навмисне виключення зі складу податкових зобов`язань обов`язкових компенсуючих нарахувань» в акті перевірки не відображені та ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених належними і допустимими доказами. За таких обставин висновок відповідача про умисність діянь позивача є непідтвердженим, а застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 25 відсотків безпідставним.

Щодо твердження контролюючого органу, що викладено у спірних рішеннях, про ненадання платником податків заперечень, письмових пояснень та додаткових документів, то таке не відповідає дійсності, оскільки заперечення до акта перевірки вих.№2804 від 28.04.2025 позивачем були подані в межах установленого п.86.7 ст.86 ПК України строку і розглянуті постійно діючою комісією з розгляду спірних питань, висновок якої від 09.05.2025 №83/13-01-07-11/41011087 зазначено в самих податкових повідомленнях-рішеннях як підставу їх прийняття. Відтак відповідач під час прийняття оскаржуваних рішень не надав оцінки доводам і документам платника, які спростовували як факт правопорушення, так і наявність вини.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд виснує, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.05.2025 №21555/13-01-07-11, №21550/13-01-07-11 та №21553/13-01-07-11 є такими, що не відповідають критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю. А тому, виходячи з положень п.2 ч.2 ст.245 КАС України, спірні рішення слід скасувати як протиправні.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується таким.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 2 цієї норми регламентовано, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами ч.1 ст.139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач за пред`явлення цього позову сплатив судовий збір у сумі 3028,00 грн згідно з квитанцією від 29.05.2025 №0.04389410506.1.

За таких умов на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Львівській області підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 3028,00 грн.

Керуючись ст.2, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МПМ УКРАЇНА» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області форми «Р» від 15.05.2025 №21555/13-01-07-11.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області форми «В1» від 15.05.2025 №21550/13-01-07-11.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області форми «ПН» від 15.05.2025 №21553/13-01-07-11.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МПМ УКРАЇНА» сплачений судовий збір у сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «МПМ УКРАЇНА» (місцезнаходження: вул.Персенківка, буд.10, м.Львів, 79004; ЄДРПОУ 41011087).

Відповідач Головне управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, буд.35, м.Львів, 79026; ЄДРПОУ 43968090).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна