Рішення № 140710094, 16.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 рокусправа № 380/7908/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Кедик М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 139186,61 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, нарахованого за період з 30.01.2020 по 24.06.2020;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, за період з 30.01.2020 по день його фактичної виплати 27.03.2026 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

Ухвалою судді від 29.04.2026 позовна заява залишена без руху.

Ухвалою від 11.05.2026 суддя відкрила спрощене провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 18.09.2026 суд витребував у військової частини НОМЕР_1 довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням; довідку про всі суми грошового забезпечення, які були виплачені ОСОБА_1 при його звільненні.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 по справі № 380/6174/24 перераховане та виплачене 27.03.2026 грошове забезпечення у розмірі 40 857,21 грн. Однак, відповідач не здійснив нарахування та не виплатив компенсацію втрати частини доходу та не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідач.

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. У зазначений в ухвалі строк відзив на позовну заяву не подав.

Неподання відповідачем у строк встановлений судом відзиву на позов кваліфікується судом відповідно до вимог ч. 4 ст. 159 КАС України як визнання позову.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2020 № 118 старшого прапорщика ОСОБА_1 , начальника зміни взводу приймальних радіопристроїв радіороти батальйону зв`язку та автоматизованих систем управління звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.05.2020 № 18-РС у запас відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, підпункту а (у зв`язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав, з 23.06.2020 виключити із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 10.09.2024 по справі № 380/6174/24, позов задовольнив частково; визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) з 30.01.2020 по 23.06.2020 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року; зобов`язав військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 30.01.2020 по 23.06.2020 грошове забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову допомогу для оздоровлення, грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку, а також за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум; в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 по справі № 380/6174/24, відповідач 27.03.2026 здійснив виплату грошового забезпечення в розмірі 40857,21 грн, що підтверджується банківською випискою.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення та несвоєчасно проведеним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частинами першою, другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній до19 липня 2022 року) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи положення статті 116 КЗпП України убачається, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) провадиться в день звільнення. Крім того, в день виплати цих сум роботодавець повинен письмово повідомити працівника про них.

Водночас, стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, згідно з частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, Законом № 2352-IX були внесені зміни у статтю 117 КЗпП України, які набрали чинності з 19.07.2022.

За приписами статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Суд зазначає, що спірний період тривав з 24.06.2020 (наступний день за датою звільнення) по 26.03.2026 (день, який передує повному розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, період 24.06.2020 до 18.07.2022 (набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду суд, який розглядає спір, маючи переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

При цьому, період з 19.07.2022 до 29.04.2025 регулюється чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 вказала, що шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про доходи від 24.09.2026 № 1146/91/982/пс, грошове забезпечення позивача становило у квітні 2020 року 16359,50 грн та у травні 2020 року 16359,50 грн, всього 32 719,00 грн.

Кількість календарних днів за квітень 2020 року травень 2020 року становить 61 день. Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 536,38 грн (32 719,00 грн / 61 день). Отже, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні за період з 24.06.2020 до 18.07.2022 складає 415 694,50 грн (536,38 грн х 775 календарних днів).

Суд звертає увагу на те, що 6 місяців у періоді з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить 184 календарних дні. Отже, розмір середнього заробітку позивача складає 98 693,92 грн (536,38 грн (середньоденна заробітна плата позивача) помножити на 184 (кількість днів затримки розрахунку).

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат повинен був складати 288 430,95 грн (100%), з яких: виплачені на час звільнення 247 573,74 грн (85,83%) та отримана сума на виконання рішення суду, виплачена 27.03.2026 в розмірі 40 857,21 грн (14,17 %).

Тому, розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності за період з 24.06.2020 до 18.07.2022 становить: 58 903,91 грн (14,17 % від 415 694,50 грн), за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 становить: 13 984,93 грн (14,17 % від 98 693,92 грн),

Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сума 72 888,84 грн, а не 139 186,61 грн, як зазначає позивач.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.

Статтями 3 та 4 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв Постанову № 159, якою затверджено "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати".

Пунктом 1 Порядку № 159 визначено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Відповідно до пунктів 4 та 5 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється, як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 06.02.2018 у справі № 681/423/15-а, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 05.10.2018 у справі № 127/829/17, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18 та від 08.08.2019 у справі № 638/19990/16-а та від 29.04.2021 року у справі № 240/6583/20.

Суд встановив, що 23.03.2026 відповідач на виконання рішення суду здійснив виплату позивачу грошового забезпечення.

Однак, під час проведення цієї виплати відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 23.06.2020, що відповідачем не заперечується.

Оскільки факт несвоєчасної виплати грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 23.06.2020, із затримкою на один і більше календарних місяців з моменту виникнення права на її отримання встановлений рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 по справі № 380/6174/24, то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Компенсація втрати частини доходу є спеціальним видом юридичної відповідальності, який застосовується до органу, що здійснює нарахування та виплату доходів, з метою захисту майнових інтересів громадян та є прямим правовим наслідком невиконання обов`язку щодо своєчасного нарахування та виплати особі відповідних доходів.

При цьому основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.

Розглядаючи справу № 240/11882/19, колегія суддів Верховного Суду у постанові від 15.10.2020 вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

А в постанові від 29.04.2021 при розгляді справи № 240/6583/20 Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від викладеної вище правової позиції та вважав, що наведені правові норми, якими врегульовані спірні правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.

Аналогічна позиція також була висловлена Верховним Судом і в постановах від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 та від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо протиправної бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення, з 30.01.2020 по день фактичної виплати 27.03.2026.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють,чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 6, 14, 242, 243, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Стягнути із військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 24.06.2020 по 26.03.2026 у сумі 72 888 (Сімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 84 копійки.

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

4. Зобов`язати військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення, з 30.01.2020 по день фактичної виплати 27.03.2026.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 1064,96 грн судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 16.10.2026.

Суддя Кедик М.В.