Рішення № 140709668, 19.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/62517/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправними щодо відмови в здійсненні перерахунку пенсії (заміні стажу) ОСОБА_1 за періоди робота з 21.02.1985 по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 по 24.08.1994 таз 14.09.1994 по 15.03.1996;

- скасувати Рішення № 262940019687 від 20.08.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у перерахунку пенсії (заміні стажу);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 про перерахунок пенсії (заміна стажу), та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду,

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві та Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії (заміну стажу) ОСОБА_1 , з урахуванням наявних записів у трудовій книжці за періоди роботи з 21.02.1985 по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 по 24.08.1994 та з 14.09.1994 по 15.03.1996, а також з врахуванням Довідки про заробітну плату від 18.11.2024 року та Довідки про підтвердження вказаної в попередній Довідці заробітній платі, яка взята з особових рахунків в електронному вигляді, що видана підприємством ВАТ НВФ «Луганські акумулятори».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві та отримує пенсію з 01.10.2024 року. Під час призначення пенсії, до його загального страхового стажу не були враховані певні періоди роботи. Позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії та зарахування всього страхового стажу. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області було відмовлено у здійсненні перерахунку. Також, позивач вважає, що Головним управління Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно було відмовлено у прийнятті довідки про заробітну плату, виданої підприємством, яке знаходиться та окупованій території.

Вважаючи свої права порушеними, позивач змушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №320/62517/24, призначено розгляд справи за правилами опрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що позивач звернувся з заявою про перерахунок від 12.09.2024 №13596 «допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами». До страхового стажу не враховано періоди роботи: з 21.02.1985 по 16.11.1987, оскільки в записі при звільненні відсутній номер наказу на підставі якого звільнено заявника, що порушує вимоги п.2.10 Наказу №58; з 16.06.1991 по 24.08.1994, оскільки в записі при звільненні наявне виправлення місяця в графі №1, яке не завірено належним чином, що порушує вимоги п.2.6 Наказу №58; з 14.09.1994 по 15.03.1996 в графі №4 при прийнятті на роботу наявне виправлення в року (1994), яке не завірено належним чином, що порушує вимоги п.2.6 Наказу №58. Крім того, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не розглядалось питання врахування будь-яких довідок, у зв`язку з їх відсутністю в електронній пенсійній справі позивача.

Позивачем надано до суду відповідь на відзив, в якій не погоджується з запереченнями відповідача 2, викладеними у відзиві, вважає їх необгрунтованими та такими, що не містять обгрунтованих доказів.

Представником Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві надано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про те, що 07.10.2024 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо призначення пенсії (заміні стажу) за періоди роботи з 21.02.1985 по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 по 24.08.1994 та з 14.09.1994 по 15.03.1996, яка була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з урахуванням принципу екстериторіальності. Позивачу не враховано період роботи з 21.02.1985 по 16.11.1987, оскільки в трудовій книжці відсутній номер наказу про звільнення, що не відповідає вимогам пунктам 2.3 та 2.5 Інструкції №58; не враховано з 16.06.1991 по 24.08.1994, оскільки в запису №11 в наявності виправлення в даті звільнення, що не відповідає вимогам Інструкції №58. До страхового стажу не враховано період роботи з 14.09.1994 по 15.03.1996, оскільки на печатці організації зазначено «УРСР», що не відповідає вимогам законодавства.

Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_2 виданий 1 квітня 1998 року Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області), особою, переміщеною з тимчасово окупованої території, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 30.08.2024 року № 3009-7002105287, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м.Києві з 1 жовтня 2024 року як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

12 вересня 2024 року, позивач звернувся з заявою №13596 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами, в якій у додаткових примітках просив врахувати період роботи з 16.06.1991 по 24.08.1994, з 14.09.1994 по 15.03.1996 та з 21.02.1985 по 16.11.1987. До заяви додано: паспорт, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Заява ОСОБА_1 була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, за результатом якої прийнято Рішення про відмову у перерахунку пенсії (зміні стажу) НОМЕР_4, мотивоване відсутністю уточнюючих довідок, а також тим, що в трудовій книжці відсутні печатки на записах про прийняття на роботу.

Як вбачається з розрахунку страхового стажу позивача, спірні періоди з 21.02.1985 року по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 року по 24.08.1994 року, з 14.09.1994 року по 15.03.1996 року до страхового стажу позивача не зараховані.

Позивач не погоджуючись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, змушений був звернутися до суду.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачами, як фізичною особою та суб`єктами владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту з приводу правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормою статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).

Частина перша статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

У відповідності до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.

Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 містяться наступні записи щодо спірних періодів праці:

- запис № 5, 21.02.1985 року позивач прийнятий у цех №8 (паросиловий) слюсарем-монтажником за компресорами, насосами та вентиляторами другого розряду на Ворошиловградський завод;

- запис № 6, 16.11.1987 звільнений за власним бажанням;

- запис № 10, 16.06.1991 - позивач прийнятий на посаду охоронця на СМП «ІЗОТОП»,

- запис № 11, 24.08.1994- позивач звільнений за власним бажанням;

- запис № 12, 14.09.1994 - позивач прийнятий на посаду торгового агенту на Мале підприємство «Дисплейленд»,

- запис № 13, 15.03.1996 - позивач звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗПП УРСР.

Підставою для не зарахування періоду роботи з 21.02.1985 по 16.11.1987 слугувало те, що в трудовій книжці відсутній номер наказу про звільнення; не зарахуванням періоду з 16.06.1991 по 24.08.1994 слугувала наявність виправлення в даті звільнення (запис №11); не зарахуванням періоду з 14.09.1994 по 15.03.1996 слугувало те, що в графі №4 при прийнятті на роботу наявне виправлення в року (1994).

Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 заповнена відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4 постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 також передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність,

З огляду на зазначені нормативні акти, можливо прийти до висновків, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з цим, суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, на яких покладено обов`язок ведення та обліку трудових книжок працівників та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Вказана правова позиція також викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 (справа № 677/277/17), від 17.07.2018 (справа № 220/989/17), від 19.12.2019 (справа № 307/541/17), від 30.09.2021 (справа № 300/860/17).

При цьому, суд зазначає, що в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 запис №11 у четвертій графі: на підставі чого внесено запис (документ, його дата і номер) зазначено номер наказу: №48-к від 25.08.1994, що є достатньою підставою для пенсійного органу щодо встановлення точного місяця звільнення позивача.

Також, суд зазначає, що відповідно до запису №12, у графі другій чітко зазначено дату, місяць та рік прийняття позивача на Мале підприємство «Дисплейленд»- 14.09.1994 року, та виправлення у даті наказу про прийняття на роботу не спростовує факту трудової діяльності позивача у наведений вище період, а лише є недоліком у заповненні трудової книжки підприємством.

В даному випадку, у сукупності дослідивши та оцінивши докази, що містять у справі, суд вбачає, що зазначені виправлення у трудовій книжці позивача, на які посилається відповідач - 2 є формальними, та не можуть слугувати підставою для неврахування до страхового стажу позивача вищезазначених періодів роботи.

Так Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Окрім того, посилання представника Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на те, що до страхового стажу не враховано період роботи з 14.09.1994 по 15.03.1996, оскільки на печатці організації зазначено «УРСР», що не відповідає вимогам законодавства, суд оцінює критично з огляду на те, що проставлення штампів і печаток є обов`язком адміністрації підприємства, а не працівника. Позивач не мав жодного впливу ані на зміст записів у своїй трудовій книжці, ані на те, яку саме печатку буде проставлено у трудовій книжці, а тому не може зазнавати негативних наслідків від допущених роботодавцем недоліків оформлення цього документа.

Враховуючи встановлені судом обставини та описані вище правові норми, суд доходить висновку про необхідність зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 21.02.1985 по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 по 24.08.1994 та з 14.09.1994 по 15.03.1996 року згідно із його трудовою книжкою серії НОМЕР_3 .

Щодо вимоги позивача про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням Довідки про заробітну плату від 18.11.2024 року та Довідки про підтвердження вказаної в попередній Довідці заробітній платі, яка взята з особових рахунків в електронному вигляді, що видана підприємством ВАТ НВФ «Луганські акумулятори», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.

За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами для обчислення пенсії також враховується заробітна плата за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Частина друга статті 27 Закону №1058-IV встановлює, що заробітна плата за період до 1 липня 2000 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату, виданих у встановленому порядку, за умови підтвердження довідки первинними документами.

Пункт 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачає, що довідки про заробітну плату видаються підприємствами, їх правонаступниками або архівними установами, а встановлення заробітку на підставі показань свідків не допускається.

Позивачем надано до суду Довідку про заробітну плату/доходи/суми грошового забезпечення ОСОБА_1 від 18 листопада 2024 року №1018, видану Відкритим акціонерним товариством Науково-виробнича фірма «Луганські акумулятори» за період 1985 року-1987 рік. Також, позивачем надано до суду Довідку від 18 листопада 2024 №1019, видану Відкритим акціонерним товариством Науково-виробнича фірма «Луганські акумулятори» про те, що довідка про заробітну плату від 18.11.2024 року №1018 за період з 21.02.1985 року по 16.11.1987 року видана на підставі особових рахунків.

Разом з тим, суд зазначає, що ані до заяви про призначення пенсії від 2 вересня 2024 року, ані до заяви про допризначення пенсії від 12 вересня 2024 року позивачем до пенсійного органу означені вище довідки не додавались.

При цьому, суд звертає увагу, що довідки від 18 листопада 2024 року №1018 та від 18 листопада 2018 року №1019 видані значно пізнішою датою, аніж звернення позивача до пенсійного органу з заявами про призначення та допризначення пенсії.

Докази надання пенсійному органу довідок від 18 листопада 2024 року №1018 та від 18 листопада 2018 року №1019 в матеріалах справи відсутні.

Водночас, суд звертає увагу, що у примітках до своєї заяви від 12 вересня 2024 року №13596 позивач власноручно зазначив: «Прошу врахувати період роботи з 16.06.1991 по 24.08.1994, з 14.09.1994 по 15.03.1996 і з 21.02.1985 по 16.11.1987». Прохання щодо врахування будь-яких довідок про заробітну плату, на підставі яких необхідно здійснити перерахунок заява позивача не містить.

В контексті викладеного, враховуючи, що довідки від 18 листопада 2024 року №1018 та від 18 листопада 2018 року №1019 пенсійним органом не перевірялись, а перевірка змісту і належного оформлення наданих документів для призначення пенсії належить до компетенції органу пенсійного фонду, а не суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії, з урахуванням Довідки про заробітну плату від 18.11.2024 року та Довідки про підтвердження вказаної в попередній Довідці заробітній платі, яка взята з особових рахунків в електронному вигляді, що видана підприємством ВАТ НВФ «Луганські акумулятори», є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд враховує наступне.

Відповідно до абзацу 13 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Приписами абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії.

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління ПФУ в Донецькій області, рішенням якого відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.

Згідно положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач 2 не надав жодного доказу на підтвердження того, що він під час розгляду питання про перерахунок пенсії (зміну стажу) позивачу діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд доходить висновку щодо задоволення позовних вимог позивача, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.08.2024 року № 262940019687 року та зобов`язання відповідача -2 повторно розглянути заяву позивача від 12 вересня 2024 року №13596 про перерахунок пенсії (зміну стажу), здійснити перерахунок пенсії з 01.10.2024 року з зарахуванням до страхового стажу періодів роботи позивача з 21.02.1985 по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 по 24.08.1994 та з 14.09.1994 по 15.03.1996 року.

Що стосується вимоги позивача про визнання противоправними дії відповідача 1, суд зазначає, що відповідач 1 не розглядав заяву позивача про перерахунок пенсії та рішення про відмову про перерахунок пенсії (зміну стажу) було прийнято відповідачем 2. При цьому, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється скасуванням рішення та зобов`язанням відповідача 2 вчинити певні дії.

Самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, із коригуванням обраного позивачем способу захисту.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, судовий збір у розмірі 605,60 грн. (50%) підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.08.2024 року № 262940019687 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, адреса: 84121, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна,3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 12 вересня 2024 року №13596 про перерахунок пенсії (зміну стажу), здійснити перерахунок пенсії з 01.10.2024 року з зарахуванням до страхового стажу періодів роботи ОСОБА_1 з 21.02.1985 по 16.11.1987 року, з 16.06.1991 по 24.08.1994 та з 14.09.1994 по 15.03.1996 року.

В іншій частині задоволення позовних вимог -відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, адреса: 84121, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна,3) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п`ять гривень) 60 коп.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 19 жовтня 2026 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кочанова П.В.