Рішення № 140707943, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/17768/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою позивача-1: ОСОБА_1 , позивача-2: ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.06.2026 року через систему Електронний суд позовна заява позивача-1: ОСОБА_1 , позивача-2: ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_4 , в якій позивачі з урахуванням уточненої позовної заяви просять суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11.05.2026 року про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зареєструвати місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 ;

- судові витрати у справі покласти на Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.05.2026 року ОСОБА_1 , яка є бабусею малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 , діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22.04.2026 року, виданої батьками дитини - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , звернулася до сервісного центру «Прозорий офіс» із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої онуки за місцем зареєстрованого проживання її матері. Однак рішенням Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11.05.2026 року у здійсненні відповідних реєстраційних дій було відмовлено з посиланням на підпункт 3 пункту 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265, у зв`язку з тим, що заява про реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років повинна подаватися безпосередньо одним із батьків або іншим законним представником за згодою другого з батьків, а передоручення таких повноважень третій особі, на думку відповідача, не допускається. Позивачі вважають зазначене рішення протиправним, оскільки обома батьками дитини було надано нотаріально посвідчену згоду від 22.04.2026 року на реєстрацію місця проживання доньки за адресою реєстрації її матері, а також оформлено довіреність на ім`я ОСОБА_1 для здійснення відповідних реєстраційних дій. При цьому позивачі зазначають, що малолітня ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Королівства Швеція, є громадянкою України, що підтверджується довідкою Посольства України у Королівстві Швеція від 26.05.2025 року №61217/536-62, а її батьки у зв`язку з перебуванням за межами України та необхідністю догляду за дітьми не мають можливості особисто звернутися до органу реєстрації. Крім того, у зв`язку з народженням дитини за межами України здійснити реєстрацію її місця проживання через електронний сервіс «Дія», за твердженням позивачів, неможливо. На переконання позивачів, наявність належним чином оформленої згоди обох батьків, нотаріально посвідченої довіреності та документів, що підтверджують право власності ОСОБА_1 на житлове приміщення, свідчить про відсутність правових підстав для відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини. Вважаючи, що оскаржуване рішення порушує права та законні інтереси малолітньої ОСОБА_3 , а також право її матері на реєстрацію місця проживання дитини за місцем власного зареєстрованого проживання, позивачі звернулися до суду з цією позовною заявою.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 25.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 29.06.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

14.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

У відповідності до вимог ст. 165 КАС України пояснення від третьої особи - ОСОБА_4 щодо позову до суду не надходили.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Королівства Швеція, що підтверджується наданими до матеріалів справи документами про народження дитини, оформленими компетентними органами іноземної держави та засвідченими апостилем.

Відповідно до довідки Посольства України у Королівстві Швеція від 26.05.2025 року №61217/536-62 ОСОБА_3 є громадянкою України за народженням.

Судом встановлено, що матір малолітньої дитини - ОСОБА_2 - має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із реєстру територіальної громади від 09.06.2026 року.

Власницею зазначеного житлового приміщення є ОСОБА_1 , яка доводиться бабусею малолітній ОСОБА_3 .

Належність ОСОБА_1 на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.05.2026 року, долученою до матеріалів справи.

Таким чином, адреса, за якою позивачі мають намір зареєструвати місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , збігається із зареєстрованим місцем проживання її матері ОСОБА_2 та є адресою квартири, що належить на праві приватної власності бабусі дитини ОСОБА_1 .

22.04.2026 року батьками малолітньої дитини - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - оформлено нотаріально посвідчену заяву, якою вони висловили свою згоду на реєстрацію місця проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена заява оформлена на території Королівства Швеція та містить волевиявлення обох батьків щодо реєстрації місця проживання малолітньої доньки за місцем зареєстрованого проживання її матері.

Крім того, 22.04.2026 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 оформлено нотаріально посвідчену довіреність, відповідно до якої вони уповноважили ОСОБА_1 представляти їхні інтереси перед відповідними органами та установами України з питань оформлення реєстрації місця проживання їхньої малолітньої доньки.

Із матеріалів справи вбачається, що необхідність оформлення зазначеної довіреності позивачі пов`язують із перебуванням батьків та дитини на території Королівства Швеція, неможливістю їхнього особистого прибуття до України та необхідністю забезпечення догляду за дітьми.

11.05.2026 року ОСОБА_1 , діючи на підставі виданої батьками дитини довіреності від 22.04.2026 року, звернулася до сервісного центру «Прозорий офіс» у місті Дніпрі із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час звернення ОСОБА_1 надала документи, які, на її переконання, підтверджували наявність підстав для здійснення відповідних реєстраційних дій, зокрема документи щодо народження та громадянства дитини, нотаріально посвідчену заяву батьків про згоду на реєстрацію місця проживання доньки, довіреність від 22.04.2026 року, а також документи щодо житлового приміщення.

11.05.2026 року Відділом формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради прийнято рішення про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Як убачається зі змісту оскаржуваної відмови, підставою її прийняття визначено підпункт 3 пункту 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265, а саме неподання особою необхідних документів або відомостей у повному обсязі.

При цьому орган реєстрації послався на положення пункту 33 зазначеного Порядку, відповідно до якого подання заяви про реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років здійснюється одним із батьків або іншим законним представником за згодою другого з батьків.

Фактично підставою відмови стало те, що із заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини звернулася не особисто матір або батько дитини, а її бабуся ОСОБА_1 , повноваження якої ґрунтувалися на нотаріально посвідченій довіреності, виданій обома батьками.

Отже, спір між сторонами виник у зв`язку з різним розумінням можливості подання заяви про реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років особою, уповноваженою батьками на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Крім того, зі змісту уточненої позовної заяви та долучених до неї документів убачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 мають трьох дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За поясненнями позивачів, після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України у лютому 2022 року сім`я виїхала до Королівства Швеція, де продовжує проживати.

В уточненій позовній заяві також зазначено, що за домовленістю батьків старший син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за місцем реєстрації батька, тоді як ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за місцем реєстрації матері - за адресою: АДРЕСА_1 .

Аналогічну адресу батьки за взаємною згодою обрали для реєстрації місця проживання молодшої доньки ОСОБА_3 .

У матеріалах справи наявні відомості про витяг із Реєстру народження дитини від 31.07.2025 року № НОМЕР_1 , виданий Податковою службою Швеції, який стосується народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до наданих документів зазначений витяг засвідчений апостилем №1731 та перекладений українською мовою.

Таким чином, предметом судового розгляду у цій справі є правомірність рішення органу реєстрації від 11.05.2026 року про відмову в реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою зареєстрованого місця проживання її матері, а також наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідні реєстраційні дії.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Отже, перевіряючи правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, адміністративний суд повинен установити не лише формальну відповідність такого рішення положенням нормативно-правових актів, але й наявність достатніх фактичних і правових підстав для його прийняття, дотримання встановленої процедури, а також відповідність обраного суб`єктом владних повноважень способу реалізації своїх повноважень меті законодавчого регулювання.

У межах спірних правовідносин судом встановлено, що 11.05.2026 року ОСОБА_1 , діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 22.04.2026 року, виданої батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання дитини за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду зазначеної заяви відповідачем 11.05.2026 року прийнято рішення про відмову у здійсненні реєстраційних дій із посиланням на підпункт 3 пункту 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265.

Відповідач виходив із того, що відповідно до пункту 33 Порядку №265 заява про реєстрацію місця проживання дитини віком до 14 років повинна подаватися одним із батьків або іншим законним представником, тоді як ОСОБА_1 , яка звернулася із відповідною заявою, є представником батьків за довіреністю.

Таким чином, предметом судової перевірки є правомірність застосування відповідачем зазначених положень Порядку №265, належність оцінки поданих документів, а також наявність підстав для покладення на відповідача обов`язку безпосередньо здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 05.11.2021 року №1871-IX «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

Зазначений Закон визначає правові та організаційні засади декларування і реєстрації місця проживання фізичних осіб, порядок здійснення відповідних реєстраційних дій, повноваження органів реєстрації, а також підстави для відмови у декларуванні або реєстрації місця проживання.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1871-IX у разі реєстрації місця проживання особи під час особистого відвідування органу реєстрації, у тому числі через центр надання адміністративних послуг, подається заява про реєстрацію місця проживання за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

При цьому зазначеною нормою прямо передбачено можливість здійснення реєстрації місця проживання особи за зверненням її законного представника або представника, який діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку.

Частиною другою статті 9 Закону №1871-IX передбачено подання, зокрема, документів, що посвідчують особу представника, та документів, які підтверджують його повноваження.

Таким чином, законодавець передбачив можливість участі представника за довіреністю у правовідносинах щодо реєстрації місця проживання особи.

Водночас суд враховує, що особливості реєстрації місця проживання малолітніх дітей визначаються спеціальними положеннями законодавства, які підлягають застосуванню у взаємозв`язку із загальними нормами щодо представництва.

Відповідно до частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

За змістом статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено рівність прав та обов`язків матері і батька щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, вирішуючи питання щодо реєстрації місця проживання малолітньої особи, орган реєстрації повинен враховувати не лише формальні вимоги до документів, але й необхідність забезпечення прав та законних інтересів дитини з дотриманням вимог спеціального законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265 затверджено Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування).

Відповідно до пункту 33 Порядку №265 подання заяви про реєстрацію місця проживання особи віком до 14 років здійснюється одним із її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників, крім установлених законодавством винятків.

При цьому згода іншого з батьків може бути надана в присутності особи, яка приймає заяву, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.

Пунктами 35 та 36 Порядку №265 передбачено перелік документів, які подаються для реєстрації місця проживання особи, а також додаткові документи, що подаються у разі звернення представника, зокрема документ, який посвідчує його особу, та документ, що підтверджує відповідні повноваження.

Системний аналіз наведених положень свідчить, що необхідно розмежовувати повноваження батьків як законних представників малолітньої дитини та повноваження особи, якій батьки доручили здійснення окремих юридично значущих дій від їхнього імені.

Суд зазначає, що оформлення батьками довіреності на третю особу саме по собі не означає передачі їй батьківських прав та обов`язків, зміни законного представника дитини або надання такій особі статусу опікуна.

Разом із тим надання довіреності може свідчити про уповноваження відповідної особи на вчинення визначених у ній юридичних дій від імені довірителів.

Отже, для правильного вирішення питання про можливість здійснення реєстраційних дій відповідач повинен був установити правову природу представництва ОСОБА_1 , зміст наданих їй повноважень, наявність належним чином оформленого волевиявлення батьків, а також відповідність поданих документів вимогам Закону №1871-IX і Порядку №265.

При цьому суд враховує, що пункт 33 Порядку №265 визначає коло осіб, які здійснюють волевиявлення щодо реєстрації місця проживання малолітньої дитини, тоді як стаття 9 Закону №1871-IX регламентує, зокрема, можливість представництва під час звернення до органу реєстрації.

За таких обставин положення зазначених нормативно-правових актів підлягають узгодженому застосуванню, з урахуванням їх юридичної сили та спеціального характеру правового регулювання.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява від 22.04.2026 року, якою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 висловили згоду на реєстрацію місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Також батьками дитини 22.04.2026 року оформлено нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_1 для представництва їхніх інтересів під час здійснення відповідних реєстраційних дій.

З матеріалів справи вбачається, що зазначена квартира належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, а ОСОБА_2 має за цією адресою зареєстроване місце проживання.

Таким чином, між батьками малолітньої дитини відсутній спір щодо обраної ними адреси реєстрації місця проживання доньки, а власниця житлового приміщення не заперечує проти здійснення відповідних реєстраційних дій.

Разом із тим наведені обставини не звільняють орган реєстрації від обов`язку перевірити дотримання всіх передбачених законодавством умов реєстрації місця проживання дитини, зокрема вимог до документів, які підтверджують її народження за межами України, належності представницьких повноважень та відомостей реєстру територіальної громади.

Суд зазначає, що згідно з підпунктом 3 пункту 87 Порядку №265 підставою для відмови у реєстрації місця проживання є неподання особою або подання не в повному обсязі необхідних документів чи відомостей.

Водночас застосування зазначеної норми вимагає встановлення конкретних обставин, які підтверджують відсутність відповідного документа або відомостей, обов`язковість подання яких прямо передбачена законодавством.

Саме лише посилання на положення пункту 33 Порядку №265 без належного дослідження поданої довіреності та інших документів не може вважатися достатнім обґрунтуванням відмови, якщо орган реєстрації не встановив, які саме вимоги законодавства не були виконані та чому подані документи не можуть підтверджувати повноваження заявника.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 11.05.2026 року вбачається, що відповідач фактично обмежився висновком про неможливість звернення бабусі дитини за нотаріально посвідченою довіреністю, пославшись на необхідність особистої присутності одного з батьків.

При цьому рішення не містить належної індивідуальної оцінки змісту довіреності від 22.04.2026 року, нотаріально посвідченої згоди обох батьків, документів щодо народження та громадянства дитини, а також відомостей про зареєстроване місце проживання її матері.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не наведено достатнього обґрунтування прийнятого рішення з урахуванням усіх обставин, які мали значення для вирішення питання про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.

Суд також враховує, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме на відповідача покладено процесуальний обов`язок довести, що рішення від 11.05.2026 року було прийнято на підставі належного дослідження документів, з правильним застосуванням законодавства та за наявності передбачених законом підстав для відмови.

Щодо судової практики Верховного Суду та юрисдикції спору.

Вирішуючи питання щодо належності цього спору до адміністративної юрисдикції, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 19.08.2020 року у справі №420/6332/18.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що для визначення предметної юрисдикції необхідно встановлювати дійсний характер спірних правовідносин, сутність права, за захистом якого звернулася особа, та правові наслідки оскаржуваного рішення.

При цьому Верховний Суд зазначив, що спір щодо реєстрації місця проживання дитини, який фактично пов`язаний із реалізацією цивільних прав на житлове приміщення, може мати приватноправову природу та підлягати розгляду за правилами цивільного судочинства.

Однак суд ураховує відмінність фактичних обставин цієї справи від обставин справи №420/6332/18.

У справі №160/17768/26 між учасниками спору відсутні розбіжності щодо права власності на житлове приміщення, права користування ним або визначення місця проживання дитини між її батьками.

Позивачами оскаржується рішення органу місцевого самоврядування, прийняте під час надання адміністративної послуги, а предметом судової перевірки є правильність застосування законодавства щодо процедури реєстрації місця проживання та оцінки представницьких повноважень заявника.

Отже, суд виходить із того, що спір у цій справі безпосередньо стосується законності реалізації відповідачем владних управлінських повноважень, а не вирішення спору між приватними особами щодо житлових чи сімейних прав.

Відтак суд доходить висновку про наявність підстав для розгляду цього спору за правилами адміністративного судочинства.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту прав та інтересів позивачів, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України передбачено право суду в разі задоволення позову прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта суб`єкта владних повноважень, а також про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо ж прийняття рішення на користь позивача передбачає здійснення відповідним суб`єктом владних повноважень оцінки обставин, які не були належним чином перевірені, суд може зобов`язати такий орган повторно розглянути питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У цьому контексті суд враховує правовий підхід Верховного Суду щодо необхідності обрання ефективного способу захисту порушеного права, який відповідає характеру допущеного порушення та забезпечує реальне поновлення прав особи.

Суд зазначає, що здійснення реєстрації місця проживання особи передбачає перевірку визначених законом документів та відомостей, установлення належності повноважень заявника, а також наявності чи відсутності законодавчо визначених підстав для відмови.

Установивши необґрунтованість рішення відповідача від 11.05.2026 року, суд водночас не може підміняти собою орган реєстрації в частині перевірки тих обставин, які не були належним чином досліджені під час первинного розгляду заяви.

Зокрема, у межах цієї справи судом установлено наявність нотаріально посвідченої згоди обох батьків дитини, довіреності від 22.04.2026 року, документів щодо народження та громадянства малолітньої ОСОБА_3 , а також відомостей щодо житлового приміщення, за адресою якого позивачі мають намір зареєструвати місце проживання дитини.

Водночас установлення зазначених обставин саме по собі не свідчить про безумовне виконання всіх передбачених законодавством вимог для здійснення реєстраційних дій, оскільки органом реєстрації не надано належної оцінки всім поданим документам у їх сукупності.

За таких обставин суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивачів є визнання протиправним та скасування рішення Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11.05.2026 року про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2026 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

При повторному розгляді зазначеної заяви відповідач повинен надати належну правову оцінку довіреності від 22.04.2026 року, згоді батьків малолітньої дитини, документам щодо її народження та громадянства, відомостям про зареєстроване місце проживання матері та іншим документам, які були подані для здійснення реєстраційних дій.

Водночас вимога позивачів про безпосереднє зобов`язання відповідача зареєструвати місце проживання малолітньої ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , задоволенню не підлягає, оскільки за встановлених обставин суд не має достатніх підстав для висновку про виконання всіх передбачених законом умов реєстрації місця проживання дитини.

Суд наголошує, що повторний розгляд заяви не означає надання відповідачу права довільно відмовити у здійсненні реєстраційних дій, а передбачає обов`язок прийняти законне та обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, з урахуванням установлених фактичних обставин та наведених положень законодавства, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11.05.2026 року і зобов`язання Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2026 року про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд доходить висновку, про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не включаються витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що під час звернення до суду ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату №2447-3658-9377-6399 від 23.06.2026 року.

Ураховуючи, що за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 11.05.2026 року і зобов`язання повторно розглянути заяву про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини, суд зазначає, що спір виник унаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення.

При цьому відмова в задоволенні вимоги про безпосереднє зобов`язання відповідача зареєструвати місце проживання дитини зумовлена обранням судом іншого способу захисту порушеного права, який забезпечує належне поновлення прав та законних інтересів позивачів.

Отже, часткове задоволення позову в цьому випадку не свідчить про безпідставність звернення позивачів до суду, оскільки протиправність оскаржуваного рішення встановлена судом, а обраний спосіб захисту спрямований на усунення наслідків допущеного відповідачем порушення.

Верховний Суд у постановах від 12.11.2019 року у справі №640/21330/18, від 05.06.2020 року у справі №280/5161/19 та від 02.12.2021 року у справі №280/5145/19 сформулював правовий підхід, відповідно до якого вимога про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень у поєднанні з вимогою про усунення наслідків його протиправності може становити єдину немайнову вимогу, спрямовану на захист порушеного права.

Ураховуючи наведене, суд виходить із того, що вимоги позивачів про скасування рішення відповідача та зобов`язання здійснити реєстраційні дії взаємопов`язані, виникли з одних правовідносин та спрямовані на досягнення єдиного результату - поновлення порушеного права на належний розгляд заяви про реєстрацію місця проживання малолітньої дитини.

З огляду на те, що судом встановлено протиправність рішення відповідача, а часткове задоволення позовних вимог зумовлене обранням іншого, належного способу судового захисту, суд вважає обґрунтованим покладення на відповідача витрат зі сплати судового збору в повному розмірі.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву позивача-1: ОСОБА_1 , позивача-2: ОСОБА_2 , які діють в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 11.05.2026 року про відмову в реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40392181) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.05.2026 року про реєстрацію місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти відповідне рішення згідно з вимогами чинного законодавства України.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40392181) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник