Рішення № 140707935, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/17642/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 23.06.2026 року через систему Електронний суд позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із одночасним відрахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів (1,5% військового збору), а також з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та у період з 25.02.2020 по 13.06.2024 отримував грошове забезпечення, розмір якого визначався відповідачем із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки після скасування судом змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, підлягала застосуванню первинна редакція зазначеної норми, відповідно до якої посадовий оклад та оклад за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. На переконання позивача, відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України Про Державний бюджет України станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 та 01.01.2024 років, що безпосередньо впливає на розмір посадового окладу, окладу за військовим званням та усіх похідних виплат. Унаслідок застосування відповідачем застарілої розрахункової величини позивачу, на його думку, було безпідставно занижено розмір щомісячного грошового забезпечення, а також розмір грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які обчислюються виходячи із місячного грошового забезпечення військовослужбовця. З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із заявою про проведення відповідного перерахунку та виплати недоотриманих сум грошового забезпечення, однак отримав відмову, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 24.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення та картки особового рахунку за період з 29.01.2020 року по 09.09.2022 року включно ОСОБА_1 ; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) за період з 29.01.2020 року по 09.09.2022 року грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, із одночасним відрахуванням податків, зборів і обов`язкових платежів (1,5% військового збору), а також з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 28.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

13.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив про те, що військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у даній адміністративній справі, оскільки позивач у період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , однак перебував на фінансовому забезпеченні у НОМЕР_2 комендатурі охорони та обслуговування. Відповідач вказав, що саме 46 комендатура охорони та обслуговування здійснювала нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а також оформлення та видачу грошового атестату, у зв`язку з чим саме цей суб`єкт має відповідати за можливе порушення прав позивача у сфері грошового забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що вона не є розпорядником бюджетних коштів, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, не має відкритих рахунків в органах Державної казначейської служби України та не здійснювала самостійно нарахування або виплату грошового забезпечення позивачу. Також відповідач послався на положення частини другої статті 19 Конституції України, статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, а також Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280. На думку відповідача, оскільки військова частина НОМЕР_1 не здійснювала фінансових операцій щодо виплати грошового забезпечення позивачу, у неї відсутні повноваження щодо проведення відповідного перерахунку та виплати сум, які є предметом спору. Крім того, відповідач зазначив, що витребувані судом документи щодо розміру нарахованого грошового забезпечення позивача, картки особового рахунку та інші фінансові документи перебувають у розпорядженні 46 комендатури охорони та обслуговування, а тому військова частина НОМЕР_1 не має можливості їх надати. З огляду на викладене відповідач вважає, що належним відповідачем у даній справі є 46 комендатура охорони та обслуговування, у зв`язку з чим просить суд замінити первісного відповідача на належного відповідача відповідно до положень статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовити у задоволенні позовних вимог до військової частини НОМЕР_1 .

15.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про заміну неналежного відповідача відмовлено. Залучено до участі у справі №160/17642/26 у якості співвідповідача як НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ). Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №160/17642/26 та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Витребувано у 46 комендатури охорони та обслуговування: довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій та інших виплат); розрахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року із зазначенням застосованої розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням; картку особового рахунку ОСОБА_1 за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року; копії наказів (витяги з наказів) про призначення ОСОБА_1 на посади, зарахування на грошове забезпечення, встановлення розмірів основних та додаткових видів грошового забезпечення, виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період; грошовий атестат ОСОБА_1 або інший документ, що підтверджує розмір та складові виплаченого йому грошового забезпечення; інформацію щодо перебування ОСОБА_1 на фінансовому забезпеченні 46 комендатури охорони та обслуговування у період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року; інформацію щодо того, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 у кожному календарному році спірного періоду (2020, 2021, 2022, 2023, 2024 роки); довідку про можливий розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року, розрахованого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 14.08.2026 року. Судом попереджено 46 комендатуру охорони та обслуговування про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , 1979 року народження, є військовослужбовцем Збройних Сил України, має військове звання підполковника та проходив військову службу, зокрема, у військових частинах НОМЕР_4 , НОМЕР_1 та НОМЕР_5 .

Відповідно до витягу з послужного списку про проходження військової служби, виданого військовою частиною НОМЕР_5 від 08.05.2025 року, позивач проходив військову службу у таких військових навчальних закладах та військових частинах:

з 20.08.1994 року по 21.06.1997 року - ліцеїст Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, м. Чернігів;

з 25.07.1997 року по 21.06.2002 року - курсант Харківського військового училища, м. Харків;

з 21.06.2002 року по 25.02.2020 року - військова частина НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ;

з 25.02.2020 року по 31.05.2024 року - військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

з 31.05.2024 року - військова частина НОМЕР_5 , АДРЕСА_3 .

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.03.2020 року №56, майора ОСОБА_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.02.2020 року №131 на посаду старшого офіцера оперативного відділу штабу, який прибув із військової частини НОМЕР_4 , з 12.03.2020 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на фінансове забезпечення цієї військової частини.

Вказаним наказом позивача визначено таким, що з 12.03.2020 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

При цьому позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 5500,00 грн на місяць, штатно-посадову категорію «підполковник», щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 35% посадового окладу та надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.06.2024 року №165, підполковника ОСОБА_1 , старшого офіцера відділу планування застосування штабу військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 31.05.2024 року №415 на посаду начальника оперативного відділення - заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_5 , визначено таким, що здав справи та посаду і вибув до нового місця проходження військової служби - АДРЕСА_3 .

З 13.06.2024 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

Крім того, зазначеним наказом зафіксовано, що позивач використав щорічну основну відпустку за 2022 рік тривалістю 21 доба, за 2023 рік - 30 діб, за 2024 рік - 15 діб.

Також у наказі зазначено, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій за період з 2020 року по 2024 рік у військовій частині НОМЕР_1 позивачу не надавалася, а грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки не нараховувалася та не виплачувалася.

Водночас встановлено, що грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік позивач отримав, а матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не отримував.

З матеріалів справи також убачається, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_6 .

На підтвердження обставин нарахування грошового забезпечення до матеріалів справи долучено довідку-розрахунок військової частини НОМЕР_1 , складену щодо ОСОБА_1 за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року.

Зі змісту зазначеної довідки-розрахунку вбачається, що відповідачем здійснено розрахунок грошового забезпечення позивача із застосуванням розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених на 01 січня відповідних календарних років, зокрема:

на 01.01.2020 року - 2102,00 грн;

на 01.01.2021 року - 2270,00 грн;

на 01.01.2022 року - 2481,00 грн;

на 01.01.2023 року - 2684,00 грн;

на 01.01.2024 року - 3028,00 грн.

У довідці наведено помісячний розрахунок основних та додаткових видів грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, а також розрахунки грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Разом із тим наведена довідка-розрахунок сама по собі підтверджує здійснення відповідного розрахунку, однак не є безумовним доказом фактичної виплати позивачу всіх визначених у ній сум.

З матеріалів позовної заяви встановлено, що представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо повноти нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу, а також необхідності проведення його перерахунку відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Як зазначено в позовній заяві, вказану заяву відповідач отримав 06.05.2026 року, що підтверджується квитанцією №6983830 від 06.05.2026 року.

Позивач стверджує, що станом на дату звернення до суду відповіді на зазначену заяву не отримав, а належного перерахунку та виплати грошового забезпечення відповідачем не здійснено.

Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не проведено перерахунок та виплату належного йому грошового забезпечення за період з 25.02.2020 року по 13.06.2024 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, а також похідних від них додаткових виплат, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців є діяльністю держави, спрямованою на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод військовослужбовців, задоволення їх матеріальних і духовних потреб відповідно до особливого виду їх службової діяльності та статусу в суспільстві.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця та інших установлених законодавством обставин.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавець, делегуючи Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, водночас установив обов`язок держави забезпечувати належний рівень їх матеріального забезпечення з дотриманням вимог законодавства та принципу верховенства права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовими званнями.

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до зазначеної постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, запроваджене постановою №103 правове регулювання фактично передбачало використання сталої розрахункової величини в розмірі 1762,00 грн незалежно від подальшої зміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким було внесено відповідні зміни до пункту 4 постанови №704.

Унаслідок набрання законної сили зазначеним судовим рішенням з 29.01.2020 року виникли правові підстави для застосування пункту 4 постанови №704 у редакції, що передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Суд зазначає, що прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, який визначається законом та використовується для встановлення відповідних державних соціальних гарантій.

Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року встановлювався у таких розмірах: у 2020 році - 2102,00 грн, у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн.

Отже, починаючи з 01.01.2020 року, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на відповідний календарний рік, перевищував розрахункову величину 1762,00 грн, яка застосовувалася для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до редакції пункту 4 постанови №704, запровадженої постановою №103.

У постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного року, виникають підстави для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням актуального розміру прожиткового мінімуму та відповідних тарифних коефіцієнтів.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 та від 15.06.2023 року у справі №380/13603/21.

При цьому суд звертає увагу, що у справі №400/6214/21 Верховний Суд розглядав спір щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення військовослужбовця, що свідчить про застосовність наведеного правового підходу не лише до правовідносин щодо оформлення довідок для перерахунку пенсій, а й до спорів про безпосереднє грошове забезпечення осіб, які проходили військову службу.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що в період після 29.01.2020 року до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців підлягали визначенню з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2020 року №56 позивача зараховано на відповідне забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2024 року №165 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та відповідних видів забезпечення.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується перебування позивача на відповідному забезпеченні військової частини НОМЕР_1 у період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року.

З наданих до матеріалів справи карток особового рахунку позивача за 20202024 роки, довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення та інших документів убачається, що обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача здійснювалося із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн.

Зазначена обставина також підтверджується відповіддю 46 комендатури охорони та обслуговування, наданою на виконання ухвали суду від 15.07.2026 року, у якій повідомлено про застосування зазначеної розрахункової величини під час обчислення грошового забезпечення позивача протягом 2020-2024 років.

Отже, фактичне застосування розрахункової величини 1762,00 грн у спірних правовідносинах підтверджується належними письмовими доказами.

Водночас застосування зазначеної величини у період з 12.03.2020 року по 19.05.2023 року суперечило положенням пункту 4 постанови №704, які підлягали застосуванню в зазначений період, та правовим висновкам Верховного Суду.

Відтак позивач має право на перерахунок грошового забезпечення за цей період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, залежно від календарного року, за який проводиться відповідний перерахунок.

Окремої правової оцінки потребує період з 20.05.2023 року по 13.06.2024 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями запроваджено фіксовану розрахункову величину 1762,00 грн.

Таким чином, починаючи з 20.05.2023 року, Кабінетом Міністрів України було повторно встановлено порядок визначення відповідних окладів із застосуванням сталої розрахункової величини, яка не змінювалася залежно від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Водночас відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У постановах від 12.03.2019 року у справі №913/204/18 та від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, що не відповідають Конституції України та законам України, незалежно від того, чи оскаржувалися такі нормативно-правові акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Особливого значення для вирішення спірних правовідносин набуває постанова Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд розглянув питання співвідношення пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481 із законодавчими положеннями щодо встановлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний календарний рік.

Судова палата Верховного Суду виходила з того, що положення пункту 2 постанови №481, якими внесено зміни до пункту 4 постанови №704, у частині, що суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, не підлягають застосуванню з огляду на положення частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд наголосив на необхідності застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, як розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

При цьому суд ураховує, що предметом розгляду справи №520/5814/24 були правовідносини щодо оформлення довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Разом із тим правовий висновок Верховного Суду стосується безпосередньо нормативного механізму визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до пункту 4 постанови №704.

Зазначений механізм є спільним для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовців та відображення відповідних складових у довідках, які використовуються для перерахунку пенсій.

Відтак відмінність предмета позову не усуває необхідності врахування висновку Верховного Суду щодо юридичної сили та застосовності нормативних положень, якими визначається розрахункова величина відповідних окладів.

Суд також ураховує, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене суд вважає, що правовий підхід, сформульований судовою палатою Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24, підлягає врахуванню під час вирішення цього спору.

Суд зазначає, що визнання окремих положень постанови №481 протиправними та нечинними в іншому судовому провадженні саме по собі не означає автоматичного поширення наслідків такого судового рішення на всі правовідносини, що виникли до набрання ним законної сили.

Однак у цій справі суд вирішує не питання зворотної дії судового рішення про визнання нормативно-правового акта нечинним, а питання застосування нормативно-правового акта належної юридичної сили до конкретних спірних правовідносин відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд доходить висновку, що під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 20.05.2023 року по 13.06.2024 року підлягає застосуванню розрахункова величина у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Отже, за 2023 рік відповідна розрахункова величина становить 2684,00 грн, а за 2024 рік - 3028,00 грн.

Таким чином, ураховуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вирішуючи питання щодо належного суб`єкта виконання обов`язку з перерахунку та виплати грошового забезпечення позивачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, підставами для нарахування та виплати грошового забезпечення є, зокрема, штат військової частини, накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення, накази про присвоєння військових звань, грошовий атестат та інші передбачені законодавством документи.

Згідно з пунктом 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі відповідного наказу командира.

Відповідно до пункту 1.5 розділу I Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 року №280, у разі невключення військової частини до мережі розпорядників бюджетних коштів така військова частина зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив або рішень.

Згідно з пунктом 4.3 Правил №280 виплата грошового забезпечення та інших належних військовослужбовцям виплат здійснюється за місцем штатної служби або перебування на відповідному фінансовому забезпеченні.

У постанові від 28.05.2026 року у справі №420/28894/24 Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо визначення належного відповідача у спорах, пов`язаних із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення військовослужбовцям, військові частини яких перебувають на фінансовому забезпеченні інших військових частин.

Верховний Суд зазначив, що у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні іншої військової частини саме на військову частину, до штату якої зараховано військовослужбовця та у списках особового складу якої він перебуває, покладається обов`язок щодо організації оформлення та подання документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення.

Водночас зазначений правовий висновок не виключає відповідальності фінансового органу за ті дії щодо обчислення, нарахування та виплати грошового забезпечення, які безпосередньо належать до його повноважень.

Отже, вирішуючи питання щодо відповідальності військової частини НОМЕР_1 та 46 комендатури охорони та обслуговування, суд повинен розмежовувати повноваження щодо оформлення необхідних розпорядчих документів та повноваження щодо безпосереднього проведення розрахунків і виплати грошового забезпечення.

Судом установлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Водночас матеріали справи містять довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення позивача за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року, видану 46 комендатурою охорони та обслуговування.

Зазначена довідка містить відомості про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, додаткових видів грошового забезпечення, проведені утримання та фактично виплачені позивачу суми.

Крім того, до матеріалів справи надано документи щодо включення 46 комендатури охорони та обслуговування до Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.

Таким чином, надані докази підтверджують участь 46 комендатури охорони та обслуговування в організації фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 та веденні документів щодо грошового забезпечення позивача.

Суд також ураховує, що саме 46 комендатура охорони та обслуговування у відповіді, наданій суду, повідомила про застосування під час обчислення грошового забезпечення позивача розрахункової величини 1762,00 грн.

Наведене свідчить про обізнаність зазначеного відповідача щодо способу обчислення грошового забезпечення позивача та його участь у відповідних фінансових правовідносинах.

Водночас суд звертає увагу, що документи щодо організаційного оформлення фінансового забезпечення військової частини НОМЕР_1 у 2021 році самі по собі не підтверджують, що 46 комендатура охорони та обслуговування здійснювала безпосереднє нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за кожен місяць починаючи з 12.03.2020 року.

З огляду на правову позицію Верховного Суду у справі №420/28894/24 сам факт перебування військової частини на фінансовому забезпеченні іншої військової частини не є безумовною підставою для покладення на останню всіх обов`язків щодо визначення грошового забезпечення.

Разом із тим суд зазначає, що предметом цього спору є не лише оформлення документів, а й фактичне поновлення порушеного права позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у визначений законом спосіб.

За змістом статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати протиправними дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Ефективність судового захисту передбачає не лише формальне констатування порушення права особи, а й застосування такого способу захисту, який забезпечує реальне поновлення порушеного права.

У цьому контексті суд ураховує, що перерахунок грошового забезпечення без здійснення відповідної виплати не забезпечує повного поновлення порушеного майнового права військовослужбовця.

Тому за умови встановлення відповідних фінансових повноважень належним способом захисту є зобов`язання уповноваженого фінансового органу здійснити як перерахунок, так і виплату належних сум грошового забезпечення.

Суд також ураховує рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.05.2025 року у справі №160/7367/25, предметом розгляду якої були вимоги безпосередньо до 46 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного календарного року.

Зазначене судове рішення не є обов`язковим правовим висновком для цієї справи, однак свідчить про існування аналогічних спорів щодо повноважень 46 комендатури охорони та обслуговування у правовідносинах із нарахування та виплати грошового забезпечення.

Оцінюючи позовні вимоги щодо перерахунку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає, що розмір відповідних виплат у передбачених законодавством випадках визначається з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням.

Отже, неправильне визначення основних складових грошового забезпечення може призводити до неправильного обчислення надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії та інших виплат, які обчислюються з урахуванням зазначених окладів.

Тому перерахунок грошового забезпечення позивача повинен охоплювати не лише посадовий оклад та оклад за військовим званням, а й ті додаткові види грошового забезпечення, розмір яких залежить від відповідних окладів.

Аналогічний підхід застосовується до грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у разі, якщо такі виплати були призначені позивачу або підлягали виплаті відповідно до законодавства та їх розмір визначався виходячи з місячного грошового забезпечення.

При цьому перерахунок відповідних виплат має здійснюватися з урахуванням фактично встановлених позивачу відсоткових значень надбавок, премій, тарифних коефіцієнтів та інших показників, що впливали на розмір грошового забезпечення у відповідному місяці.

Суд наголошує, що перерахунок основних складових грошового забезпечення не створює самостійного права на отримання додаткових виплат, які не були передбачені законодавством або право на які не виникло у позивача протягом відповідного періоду.

Таким чином, позовні вимоги щодо перерахунку додаткових видів грошового забезпечення підлягають задоволенню в частині виплат, розмір яких залежить від посадового окладу та/або окладу за військовим званням і право на які підтверджується матеріалами справи.

Щодо вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Зазначений Порядок передбачає виплату відповідної компенсації особам, на яких поширюється його дія, у зв`язку з утриманням податку з доходів фізичних осіб із визначених законодавством виплат.

Отже, під час виплати позивачу сум грошового забезпечення, нарахованих за результатами перерахунку, належить здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Водночас сама по собі обставина утримання податку з доходів фізичних осіб із грошового забезпечення не свідчить про протиправність дій відповідачів, оскільки відповідні утримання здійснюються згідно з вимогами податкового законодавства.

Компенсація сум податку з доходів фізичних осіб є окремою передбаченою законодавством гарантією та не означає звільнення відповідних виплат від оподаткування.

Стосовно військового збору суд зазначає, що питання його утримання та можливих компенсацій вирішується відповідно до податкового законодавства та спеціальних нормативно-правових актів.

Саме лише проведення перерахунку грошового забезпечення не є достатньою правовою підставою для автоматичного відшкодування всіх сум військового збору за правилами Порядку №44.

Отже, вимоги щодо компенсації податку з доходів фізичних осіб підлягають задоволенню в межах Порядку №44, тоді як підстав для покладення на відповідачів додаткового обов`язку щодо компенсації військового збору за відсутності встановлених законом умов суд не вбачає.

Суд також звертає увагу, що під час проведення перерахунку та виплати грошового забезпечення необхідно врахувати всі суми, які були фактично нараховані та виплачені позивачу за відповідний період.

Такий підхід відповідає компенсаційному характеру заявлених вимог та спрямований на усунення фактичної недоплати, а не на повторне отримання вже виплачених коштів.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не спростовано факту застосування під час обчислення грошового забезпечення позивача розрахункової величини 1762,00 грн.

Натомість досліджені судом докази підтверджують, що зазначена величина застосовувалася протягом спірного періоду, незважаючи на зміну законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З огляду на наведене суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо необхідності перерахунку грошового забезпечення за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Разом із тим, визначаючи обсяг задоволення позовних вимог, суд ураховує, що належному перерахунку підлягають лише ті складові грошового забезпечення та одноразові виплати, право на які виникло у позивача відповідно до законодавства.

Крім того, покладення обов`язку щодо безпосереднього перерахунку та виплати грошового забезпечення на 46 комендатуру охорони та обслуговування має ґрунтуватися на встановленні її повноважень щодо відповідних виплат за весь період, визначений судовим рішенням.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання уповноваженого відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року з урахуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, похідних складових грошового забезпечення, раніше виплачених сум та компенсації податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

При цьому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідачів здійснити виплати, право на які не підтверджене матеріалами справи, або застосувати компенсаційні механізми, не передбачені законодавством для відповідних правовідносин.

Таким чином, з урахуванням установлених фактичних обставин, положень Конституції України, Закону №2011-XII, постанови Кабінету Міністрів України №704, Порядку №260, Правил №280, а також правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір ним сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Зобов`язати 46 комендатуру охорони та обслуговування здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 12.03.2020 року по 13.06.2024 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із перерахунком та виплатою належних щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премій, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розмір яких залежить від посадового окладу та/або окладу за військовим званням, з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник