Рішення № 140707899, 19.10.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокуСправа № 160/10568/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769) № 047050031648 від 02.10.2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за вислугу років;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат» з 01.01.1999 року по 30.09.2009;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за її заявою від 24.09.2025 року, згідно із п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 2-р/2019 від 04.06.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років, надавши копію трудової книжки, уточнюючу (пільгову) довідку підприємства та архівні довідки, однак у призначенні пенсії їй було відмовлено з посиланням на відсутність спеціального стажу. Позивач зазначає, що працювала поїзним диспетчером, тобто за посадою, прямо передбаченою Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, що підтверджено записами трудової книжки, уточнюючою довідкою підприємства та відомостями персоніфікованого обліку, а отже спірний період роботи підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.

Ухвалою суду справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачам надано строк для подання відзиву.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало до суду письмові пояснення, у яких просило у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача полягає в тому, що право на пенсію за вислугу років за пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають особи після досягнення 50 років за наявності на 11.10.2017 страхового стажу 21 рік 6 місяців, з них не менше 10 років на зазначеній роботі жінкам; страховий стаж позивача становить 33 роки 06 місяців 29 днів, тоді як спеціальний стаж роботи відсутній, оскільки період роботи з 03.02.1992 по 30.09.2009 не зараховано через те, що ПАТ «Дніпровський металургійний завод» (код ЄДРПОУ 05393043) перебуває в стані припинення, а подані позивачем архівні довідки та довідка від 21.03.2012 № 023-741 не відповідають вимогам додатка 5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на подання відзиву не скористалося (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 24.09.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років, яку прийнято та зареєстровано за № 16195.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 02.10.2025 № 047050031648 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років.

У цьому рішенні зазначено, що вік заявниці становить 50 років 10 місяців, страховий стаж - 33 роки 06 місяців 29 днів, спеціальний стаж роботи відсутній; за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи; до спеціального стажу не зараховано період роботи з 03.02.1992 по 30.09.2009 згідно з архівною довідкою від 28.05.2025 № Л-21/2-09/765, виданою архівним управлінням Кам`янської міської ради Дніпропетровської області, оскільки згідно з даними ЄДРПОУ (05393043) ПАТ «Дніпровський металургійний завод» перебуває в стані припинення і для призначення пенсії за вислугу років необхідно надати уточнюючу довідку згідно з додатком 5 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, засвідчену підписами уповноважених осіб на підставі копій відповідних документів, наданих архівами, яким передано на зберігання первинні документи підприємства; підстави взяти до відома довідку від 21.03.2012 № 023-741 визнано відсутніми, оскільки вона не відповідає вимогам додатка 5 до цього Порядку. У зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу право на призначення пенсії за вислугу років визнано відсутнім.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.

З копії трудової книжки серії НОМЕР_2 судом встановлено, що ОСОБА_1 03.02.1992 прийнята на роботу до Дніпровського ордена Леніна металургійного комбінату ім. Ф.Е. Дзержинського у залізничний цех № 1 електромонтером пристроїв СЦБ 2 розряду; 27.09.1993 їй присвоєно 3 розряд, а 27.01.1995 - 4 розряд за тією ж посадою; 01.04.2000 вона призначена поїзним диспетчером II групи станції Західна сортувальна Агломераційного району служби експлуатації; 01.10.2009 переведена до служби охорони праці на посаду інженера з охорони праці II категорії бюро з прокатного виробництва і транспорту.

Ці ж відомості підтверджено архівною довідкою архівного управління Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 28.05.2025 № Л-21/2-09/765, складеною на підставі документів з особового складу підприємства, згідно з якою наказом від 27 березня 2000 року № 360к по комбінату позивача переведено поїзним диспетчером II групи з 01 квітня 2000 року, а розпорядженням від 29 вересня 2009 року № 2772к і наказом від 29 вересня 2009 року № 273 переведено на посаду інженера з охорони праці II категорії з 01 жовтня 2009 року.

Згідно з історичною довідкою архівного управління Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 28.05.2025 № Л-21/2-09/767/1 державне підприємство Дніпровський ордена Леніна металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського у 1997 році перетворено у відкрите акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», яке з 23.05.2011 перейменовано на публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського», а з 25.01.2017 - на публічне акціонерне товариство «Дніпровський металургійний комбінат»; документи з особового складу цього товариства прийнято на довгострокове зберігання без додаткових умов до архівного управління Кам`янської міської ради.

Довідкою публічного акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» (код ЄДРПОУ 05393043) від 21.03.2012 № 023-741, яка уточнює особливо шкідливі та особливо важкі умови праці, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, підтверджено, що ОСОБА_1 працювала повний робочий день у залізничному цеху: з 01.01.1999 по 31.03.2000 - поїзним диспетчером, який безпосередньо здійснює організацію перевезень і забезпечує безпеку руху, із приміткою про те, що в зазначений період у зв`язку з виробничою необхідністю вона працювала поїзним диспетчером, та з 01.04.2000 по 30.09.2009 - поїзним диспетчером, який безпосередньо здійснює організацію перевезень і забезпечує безпеку руху. У довідці зазначено статтю 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і постанову Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, а підставою її видачі вказано особову картку, штатний розпис, табелі обліку робочого часу і технологію виробництва. Довідку підписано керівником підприємства, виконувачем обов`язків начальника відділу кадрів та головним бухгалтером і скріплено печаткою.

Відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) містять дані про спеціальний стаж позивача за 2000-2009 роки за кодом підстави для обліку спеціального стажу «ЗП3055А1» у страхувальника з кодом 05393043.

Крім того, у сформованій органом Пенсійного фонду України формі РС-право щодо позивача періоди трудової діяльності з 01.01.1999 по 31.12.2003 та з 01.01.2004 по 26.08.2009 відображено з особливістю роботи «робітники локомотивних бригад, водії вантажного транспорту».

На підтвердження наведених обставин позивач долучила до позовної заяви також копії архівних довідок архівного управління Кам`янської міської ради Дніпропетровської області від 28.05.2025 № Л-21/2-09/766 та № Л-21/2-09/767 про нарахування заробітної плати працівників залізничного цеху № 1 за 1992-1996 та 1997-2000 роки, особової картки та документів підприємства з питань атестації робочих місць.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені.

Абзацами першим і другим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону; положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII, право на пенсію за вислугу років було надано робітникам локомотивних бригад і окремим категоріям працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, після досягнення 55 років і при стажі роботи для жінок не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018(1844/16, 3011/16) положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними); зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Отже, з 04.06.2019 застосуванню підлягає пункт «а» статті 55 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін законами № 213-VIII та № 911-VIII, за якою право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, при цьому жінки - після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначеній роботі.

Списком професій і посад робітників локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та в метрополітенах і користуються правом на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, до таких професій і посад віднесено, зокрема, поїзних диспетчерів і старших поїзних диспетчерів.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка; порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку, є трудова книжка; за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до абзацу першого пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). За абзацом другим цього пункту у довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно з пунктом 23 Порядку № 637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 липня 2019 року у справі № 348/2182/16-а, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

У постанові від 20 січня 2022 року у справі № 591/7003/16-а Верховний Суд виснував, що посилання відповідача на неможливість включення до пільгового стажу спірного періоду праці позивача у зв`язку з відсутністю уточнюючої довідки є безпідставними, оскільки спірний трудовий стаж підтверджено записами в трудовій книжці, яка є основним документом.

Водночас, як зазначено Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2019 року у справі № 344/17505/16-а, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з того, що посада поїзного диспетчера прямо передбачена Списком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, а тому робота на цій посаді дає право на пенсію за вислугу років за пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-XII. Призначення такої пенсії не поставлено законом у залежність від результатів атестації робочих місць за умовами праці.

Робота позивача на посаді поїзного диспетчера з 01.04.2000 по 30.09.2009 підтверджена записами трудової книжки серії НОМЕР_2 та архівною довідкою від 28.05.2025 № Л-21/2-09/765 з посиланням на конкретні накази і розпорядження підприємства. Ці записи є послідовними, не містять виправлень, а доказів їх недостовірності матеріали справи не містять. За таких обставин подання уточнюючої довідки для підтвердження цього періоду не вимагалося.

Щодо періоду з 01.01.1999 по 31.03.2000 суд враховує, що записи трудової книжки за цей період не відображають фактично виконуваної позивачем роботи, у зв`язку з чим відповідні відомості підтверджено довідкою підприємства від 21.03.2012 № 023-741, яка уточнює умови праці. Зміст цієї довідки відповідає вимогам абзацу другого пункту 20 Порядку № 637: у ній вказано періоди роботи, посаду (поїзний диспетчер), характер виконуваної роботи (безпосереднє здійснення організації перевезень і забезпечення безпеки руху), найменування акта, за яким цей період зараховується (стаття 55 Закону №1788-XII та постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583), а також первинні документи, на підставі яких довідку видано (особова картка, штатний розпис, табелі обліку робочого часу, технологія виробництва). Довідку підписано посадовими особами підприємства і скріплено печаткою, як того вимагає пункт 23 Порядку № 637.

Відмовляючи у врахуванні цієї довідки, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області обмежилося загальним твердженням про її невідповідність додатку 5 до Порядку № 637, не зазначивши, які саме передбачені пунктом 20 цього Порядку відомості в ній відсутні.

Суд також враховує, що відомості про роботу позивача за спірний період зафіксовані і в облікових даних самих органів Пенсійного фонду України, а саме у формі РС-право та у даних персоніфікованого обліку за формою ОК-5, де відповідні періоди відображено з особливістю роботи, характерною для робітників локомотивних бригад, і за кодом підстави обліку спеціального стажу.

Відповідно до статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Аналогічні за змістом положення закріплено у частині третій статті 44 Закону № 1058-IV, згідно з якою органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Проте матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на отримання додаткових документів щодо підтвердження спеціального стажу позивача за спірний період, як і доказів того, що дані трудової книжки позивача чи довідки від 21.03.2012 № 023-741 є недостовірними.

При цьому припинення юридичної особи, яка видала довідку, і передання її документів з особового складу на зберігання до архівної установи не залежать від волі позивача та об`єктивно позбавляють її можливості отримати нову уточнюючу довідку, оскільки архівна установа видає архівні, а не уточнюючі довідки.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2021 року у справі № 487/68/17, особа, яка звертається за отриманням пенсії, не може нести відповідальність за неналежне оформлення роботодавцем особових справ працівників, відсутність у них певних документів, їх умисне ненадання на запити уповноважених органів, зокрема під час проведення пенсійним органом зустрічних перевірок на предмет достовірності поданих йому на розгляд документів (в тому числі уточнюючих довідок) і обґрунтованості їх видачі, й так само за неналежне, неповне проведення пенсійним органом таких перевірок.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Отже, наявні в матеріалах справи документи у повній мірі підтверджують роботу позивача у період з 01.01.1999 по 30.09.2009 на посаді поїзного диспетчера, передбаченій Списком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583, і цей період підлягає зарахуванню до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 55 Закону № 1788-XII. Урахування цього періоду безпосередньо впливає на вирішення питання про наявність у позивача стажу роботи, необхідного для призначення такої пенсії.

Приймаючи спірне рішення, відповідач не розглянув питання віднесення періоду роботи позивача на посаді поїзного диспетчера до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, і не навів підстав неможливості зарахування цього періоду по суті, обмежившись формальним посиланням на невідповідність поданих довідок додатку 5 до Порядку № 637, що свідчить про необґрунтованість і протиправність рішення від 02.10.2025 № 047050031648 про відмову у призначенні пенсії.

Визначаючи орган, на який належить покласти обов`язок зарахувати спірний період та повторно розглянути заяву позивача, суд виходить з того, що відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів, електронну пенсійну справу. Згідно з абзацом першим пункту 4.10 цього Порядку після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З наведеного випливає, що компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років є саме той орган, який розглядав цю заяву за принципом екстериторіальності, тобто Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яке й прийняло спірне рішення. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області заяву позивача не розглядало і рішення по суті не приймало, а тому позовні вимоги, заявлені до цього відповідача, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію за вислугу років суд зазначає таке. Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд; у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Призначення пенсії за вислугу років, визначення її розміру та дати, з якої вона призначається, належить до компетенції органу, що призначає пенсію, і потребує перевірки всіх передбачених законом умов на підставі документів пенсійної справи. З огляду на це належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.09.2025 про призначення пенсії за вислугу років з урахуванням висновків суду, і таке зобов`язання не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Натомість вимога про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як суб`єкт владних повноважень не довело правомірності спірного рішення, а Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області правом на подання відзиву не скористалося.

За наведених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову: позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 02.10.2025 № 047050031648, про зарахування позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи з 01.01.1999 по 30.09.2009 та про повторний розгляд заяви позивача від 24.09.2025 підлягають задоволенню, а в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн, Відповідно згідно ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 02.10.2025 № 047050031648 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3, код ЄДРПОУ 14035769) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, період роботи з 01.01.1999 по 30.09.2009 на посаді поїзного диспетчера у публічному акціонерному товаристві «Дніпровський металургійний комбінат».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3, код ЄДРПОУ 14035769) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 24.09.2025 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII з урахуванням висновків суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3, код ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова