Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/9844/26
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 75 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки.
Зобов`язання Волинської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 75 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 має понад 10 років стажу роботи в органах прокуратури, а тому відповідно до частини другої статті 82 Закону України «Про прокуратуру» має право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів.
У зв`язку з тим, що протягом 2022-2026 років зазначена відпустка не була надана, позивач 17.05.2026 звернувся до керівника Волинської обласної прокуратури із заявою про заміну невикористаних щорічних додаткових відпусток загальною тривалістю 75 календарних днів грошовою компенсацією. Однак у відповідь на звернення, відповідач відмовив у виплаті зазначеної компенсації, оскільки станом на 01.06.2026 року позивач не набув права на зазначену відпустку.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача звернувся до суду із даним позовом для захисту своїх законних прав та інтересів.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позов представник відповідача позовних вимог позивача не визнав, вважає позов необґрунтованим і безпідставним, просить відмовити в його задоволенні. Зазначив, що право на додаткову відпустку виникає лише після набуття десятирічного стажу роботи безпосередньо на прокурорських посадах.
Також відповідач вказав, що позивач продовжує перебувати на посаді прокурора та не виконав передбачених статтею 24 Закону України «Про відпустки» умов для заміни невикористаної відпустки грошовою компенсацією.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у задоволенні клопотання представника Волинської обласної прокуратури про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, відмовлено.
У відповіді на відзив від 16 серпня 2026 року позивач просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Інших заяв по суті справи чи клопотань на адресу суду від учасників справи не надходило.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 діючий прокурор Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури, працював в органах прокуратури у такі періоди:
- з 03.09.1998 року до 21.09.1999 року кур`єром-прибиральником прокуратури Ківерцівського району;
- з 23.10.2012 року до 14.12.2015 року головним спеціалістом з питань захисту державних таємниць прокуратури Ківерцівського району;
- з 23.01.2017 року до 19.06.2018 року прокурор Роздільненської місцевої прокуратури Одеської області;
- з 21.06.2018 року до 14.03.2021 року прокурором Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області.
- з 15.03.2021 року по даний час прокурор Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області.
17.05.2026 року позивач звернувся до керівника Волинської обласної прокуратури із заявою про заміну невикористаних щорічних додаткових відпусток загальною тривалістю 75 календарних днів грошовою компенсацією.
01.06.2026 року Волинська обласна прокуратура у відповідь на звернення позивача, відмовила у виплаті зазначеної компенсації, оскільки станом на 01.06.2026 року позивач не набув права на зазначену відпустку.
Не погоджуючись із діями відповідача нарахувати та виплатити грошової компенсації за 75 календарних днів невикористаної додаткової відпустки як прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, за 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, позивач звернувся до суду за захистом свого права із цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України (стаття 45). Особу не може бути позбавлено такого права.
Згідно з статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України визначається судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи; організація і діяльність прокуратури, нотаріату, органів досудового розслідування, органів і установ виконання покарань; порядок виконання судових рішень; засади організації та діяльності адвокатури.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, систему прокуратури України, питання соціального та матеріально-побутового забезпечення прокурора визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон №1697-VII).
Зокрема, відповідно до частини 1 статті 82 Закону №1697-VII, прокурору надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати прокурора.
Згідно з частиною 2 статті 82 Закону №1697-VII прокурору, який має стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що законодавець установив дві умови виникнення відповідного права: наявність у особи статусу прокурора на момент реалізації права та стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років.
При цьому закон не містить прямої вимоги, відповідно до якої весь зазначений стаж повинен бути набутий виключно на посадах прокурорів.
Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2022 року у справі № 640/1455/20 визначив, що для цілей застосування статті 82 Закону України «Про прокуратуру» стажем роботи в органах прокуратури є період роботи на посадах у системі органів прокуратури.
Суд бере до уваги, що позивач протягом спірних періодів перебував у трудових правовідносинах з органами прокуратури, а його посади належали до їх штатної структури.
За таких обставин сам по собі факт того, що працівник прокуратури не мав статусу прокурора протягом окремих періодів роботи, не є достатнім обґрунтуванням для неврахування таких періодів у стажі, визначеному частиною другою статті 82 Закону.
Отже, доводи відповідача про необхідність зарахування виключно стажу роботи на прокурорських посадах суд оцінює як такі, що не повною мірою узгоджуються з буквальним змістом цієї правової норми.
Посилання відповідача на особливий правовий статус прокурора не спростовує наведеного висновку, оскільки закон пов`язує право на додаткову відпустку одночасно з наявністю статусу прокурора на час реалізації права та відповідною тривалістю роботи в органах прокуратури.
Отже, суд доходить висновку, що позивач набув право на додаткову оплачувану відпустку відповідно до частини другої статті 82 Закону України «Про прокуратуру».
Разом із тим це право не є тотожним праву на одержання грошової компенсації замість використання відпустки.
Питання виплати працівнику грошової компенсації за невикористані відпустки, нарахування інших виплат і допомог у зв`язку з відновленням його прав, Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
Отже, з огляду на відсутність правового врегулювання Законом України «Про прокуратуру» питання виплати незаконно звільненому працівнику грошової компенсації за невикористані відпустки при вирішенні цього питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Згідно з частиною 1 статті 2 КЗпП України право працівників на відпочинок відповідно до закону про щорічні оплачувані відпустки є одним з основних трудових прав працівників.
Нормою пункту 1 частини 1 статті 82 КЗпП України визначено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).
Аналогічне положення міститься у пункті 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про відпустки».
Нормами статті 83 КЗпП України та статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
Крім того стаття 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Із матеріалів справи вбачається, що на момент звернення до відповідача та подання позову ОСОБА_1 продовжував працювати на посаді прокурора Ківерцівського відділу Луцької окружної прокуратури Волинської області.
Таким чином, правовідносини сторін не пов`язані з проведенням остаточного розрахунку при звільненні.
Відповідачем у відзиві наведено відомості про наявність у позивача невикористаних днів основної щорічної відпустки за відповідні робочі роки: 8 календарних днів за період роботи з 21.06.2020-20.06.2021; 14 календарних днів за період роботи з 21.06.2021 20.06.2022; 16 календарних днів за період роботи з21.06.2022 20.06.2023; 16 календарних днів за період роботи з 21.06.2025 20.06.2026 з передбачених законом 30 календарних днів щорічної оплачуваної відпустки.
Водночас матеріали справи, не підтверджують виконання позивачем передбаченої статтею 24 Закону України «Про відпустки» умови щодо фактичного використання не менше 24 календарних днів щорічних відпусток за кожний відповідний робочий рік, за який заявлено компенсацію.
Сама собою наявність невикористаної додаткової відпустки не породжує безумовного обов`язку роботодавця замінити всі її дні грошовою виплатою на вимогу працівника, який продовжує працювати.
Суд наголошує, що право на відпочинок і право на одержання грошової компенсації замість відпочинку є різними за своїм юридичним змістом правами, реалізація яких регулюється відповідними положеннями законодавства.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд виходить із того, що протиправною бездіяльністю може визнаватися невчинення суб`єктом владних повноважень дій, які він був юридично зобов`язаний учинити.
У цій справі позивач оскаржує саме ненарахування та невиплату грошової компенсації.
Оскільки наявність передбачених законодавством умов для виплати заявленої компенсації за всі 75 календарних днів не встановлена, суд не вбачає достатніх правових підстав для висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо її невиплати.
Водночас ця обставина не означає, що відповідач наділений правом безпідставно відмовляти позивачу в наданні додаткової оплачуваної відпустки в натурі за наявності законних підстав для її отримання.
Відповідні правовідносини не є безпосереднім предметом заявлених позовних вимог.
Отже, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі 75 календарних днів є передчасними.
З огляду на встановлені обставини суд вважає, що: періоди фактичної роботи позивача на штатних посадах в органах прокуратури підлягають врахуванню для визначення стажу за частиною другою статті 82 Закону України «Про прокуратуру»; позивач має право на додаткову оплачувану відпустку за наявності відповідного стажу; відмова відповідача у визнанні цього права виключно з мотивів відсутності 10 років роботи на прокурорських посадах не ґрунтується на належному тлумаченні наведеної норми.
Водночас позивач не довів наявності передбачених статтею 24 Закону України «Про відпустки» підстав для виплати компенсації за всі 75 календарних днів під час продовження трудових відносин.
Відтак, підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, відсутні.
Щодо вимоги позивача про постановлення окремої ухвали на керівника Волинської обласної прокуратури Максима Роговенка, то суд зазначає, що оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії суд відмовляє повністю то і підстави для винесення окремої ухвали відсутні.
У зв`язку з наведеним у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 262, 295 КАС України, статтею 82 Закону України «Про прокуратуру», статтею 24 Закону України «Про відпустки», суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Волинської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6, код ЄДРПОУ 13358826).
Суддя Ю.Ю. Сорока
Судове рішення № 140707746, Волинський окружний адміністративний суд було прийнято 19.10.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 140/9844/26. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: