Рішення № 140707471, 19.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

19 жовтня 2026 р. Справа № 120/956/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозинка" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозинка" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Вінницькою митницею протиправно прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA 401000/2025/0000279/2 від 18.11.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 401020/2025/001126 від 18.11.2025.

Ухвалою суду від 28.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розглядати справу вирішено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позову. Зазначив, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості встановлено розбіжності та відсутність необхідних відомостей у поданих декларантом документах, зокрема щодо підтвердження оплати товару, зарахування авансових коштів та окремих складових митної вартості за умовами поставки EXW.

Відповідач вважає, що подані документи не усунули обґрунтованих сумнівів митного органу щодо правильності заявленої митної вартості, у зв`язку з чим її визначено за резервним методом. Просить у задоволенні позову відмовити.

Разом з тим, представником відповідача подано клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач подав відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача та наголосив, що митним органом не наведено конкретних розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості, а також не обґрунтовано необхідності її коригування.

Ухвалою суду від 19.10.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.

03.07.2024 між ТОВ «Лозинка» (покупець) та компанією KORUMA TEMIZLIK A.S. (продавець) укладено зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу №9/ZED.

На виконання умов зазначеного договору продавцем оформлено інвойс №KTI2025000000406 від 12.11.2025 на поставку мийних засобів загальною вартістю 14 518,80 доларів США.

Згідно з інвойсом поставка товару здійснювалася на умовах EXW Derince Factory відповідно до правил Інкотермс.

На підтвердження вартості товару позивачем подано зовнішньоекономічний договір, інвойс, специфікацію, пакувальний лист та інші товаросупровідні документи.

З матеріалів справи також встановлено, що позивачем здійснено оплату товару двома платежами: від 03.10.2025 у розмірі 3 779,64 доларів США та від 07.11.2025 у розмірі 9 179,16 доларів США.

Загальна сума зазначених платежів становить 12 958,80 доларів США.

Листом від 13.11.2025 №305, адресованим Вінницькій митниці, позивач повідомив, що різницю між сумою інвойсу та здійсненими платежами в розмірі 1 560,00 доларів США враховано із залишку авансових коштів, перерахованих продавцю за попередню партію товару.

Отже, відповідно до наданих декларантом пояснень, вартість спірної партії товару в розмірі 14 518,80 доларів США сформована за рахунок здійснених платежів та зарахованого залишку попередньої передоплати.

Крім того, 21.12.2024 між ТОВ «Лозинка» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір №13 про надання транспортно-експедиторських послуг та послуг з декларування і митного оформлення.

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору експедитор зобов`язується за плату та за рахунок замовника виконати або організувати виконання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, а також послуг з декларування та митного оформлення товарів.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що конкретні умови надання послуг, пов`язаних із перевезенням вантажів, визначаються сторонами у відповідних заявках.

На підтвердження понесених транспортних витрат позивачем надано довідку про транспортно-експедиторські витрати №215 від 13.11.2025, видану ФОП ОСОБА_1 .

Згідно із зазначеною довідкою вартість перевезення товару автомобільним транспортом від м. Деріндже (Туреччина) до митного пункту «Порубне-Сірет» становить 105 000,00 грн, а від митного пункту «Порубне-Сірет» до м. Вінниці - 40 000,00 грн.

У довідці також зазначено, що експедиторські послуги включені у вартість перевезення, а страхування вантажу не здійснювалося.

Для митного оформлення імпортованого товару позивачем подано електронну митну декларацію №25UA401020052719U8, за якою митну вартість визначено за основним методом - ціною договору.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості Вінницькою митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA401000/2025/000279/2 від 18.11.2025, яким заявлену митну вартість скориговано із застосуванням резервного методу.

На підставі зазначеного рішення митним органом оформлено картку відмови №UA401020/2025/001126 від 18.11.2025.

Не погоджуючись із правомірністю прийнятих рішень, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах за позовами щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Так, положеннями Митного кодексу України регулюються відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України. Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта (ч. 1 ст. 257 МК України).

Згідно зі статтею 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей і базується на ціні, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідно до статті 51 МК України митна вартість визначається декларантом, а за статтею 52 цього Кодексу декларант зобов`язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Частиною другою статті 53 МК України визначено перелік документів, що підтверджують митну вартість: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір, рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи, інші платіжні та бухгалтерські документи, транспортні документи та документи про вартість перевезення, а у разі страхування, страхові документи. Згідно з частиною третьою цієї статті, якщо такі документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або вони не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті, декларант на письмову вимогу митного органу зобов`язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелічені в цій частині.

Відповідно до статті 57 МК України основним методом визначення митної вартості є метод за ціною договору (вартістю операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом і декларантом.

Частиною шостою статті 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість, зокрема у разі неподання документів згідно з переліком, визначеним статтею 53 цього Кодексу, або відсутності в них усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості чи ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Із наведених норм випливає, що декларант зобов`язаний подати достовірні та документально підтверджені відомості про митну вартість, а митний орган має право контролювати правильність її визначення у спосіб, визначений законом. Проте митний орган зобов`язаний належним чином обґрунтувати наявність підстав для сумнівів і причини, з яких заявлена митна вартість не може бути перевірена на підставі поданих документів. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.06.2022 у справі №380/1197/20.

Суд також враховує, що митний орган не зобов`язаний витребовувати всі документи, визначені статтею 53 МК України, а лише ті, що дають змогу пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Водночас ненадання декларантом правомірно витребуваних документів може бути підставою для коригування митної вартості. Тому суд перевіряє, чи були підстави для сумнівів обґрунтованими, чи мали витребувані документи значення для їх усунення та чи обґрунтовано застосовано резервний метод.

Так, стаття 57 Митного кодексу України встановлює, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої-восьмої та десятої статті 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов`язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов`язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об`єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: витрати, понесені покупцем; витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

Як вимагає частина друга статті 55 Митного кодексу України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити зокрема: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі №813/1229/16.

При цьому, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Тобто, наведені приписи зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, не наведення відповідачем в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року № 826/997/16, від 20.02.2015 року №826/8799/16, від 17.04.2018 року №815/329/17, від 14.09.2018 року №821/1617/17.

Аналізуючи вищезазначені положення Митного кодексу України, слід відмітити, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної і вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №826/18258/13-а.

Суд зазначає, що відповідно до вимог пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оцінюючи доводи відповідача щодо неналежного підтвердження оплати товару, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, вартість товару за інвойсом №KTI2025000000406 від 12.11.2025 становить 14 518,80 доларів США.

Водночас позивачем здійснено два платежі на загальну суму 12 958,80 доларів США, а різницю в розмірі 1 560,00 доларів США, згідно з його поясненнями, зараховано із залишку авансових коштів за попередньою поставкою.

Зазначені обставини повідомлено митному органу листом ТОВ «Лозинка» від 13.11.2025 №305.

Суд враховує, що положення статті 58 МК України визначають ціну, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, як загальну суму всіх платежів, здійснених або таких, що повинні бути здійснені покупцем продавцю чи на користь продавця за оцінювані товари.

Отже, визначальним для застосування основного методу є встановлення погодженої сторонами ціни товару та можливості її перевірки на підставі документів, а не виключно відповідність суми окремого банківського переказу сумі інвойсу.

При цьому митне законодавство не встановлює обов`язку здійснювати оплату кожної окремої партії товару виключно окремим платежем із зазначенням номера відповідного інвойсу.

Наявність між сторонами зовнішньоекономічного договору тривалих господарських відносин може передбачати здійснення авансових платежів та їх подальше зарахування в рахунок окремих поставок.

Водночас суд враховує, що лист позивача від 13.11.2025 №305 є поясненням декларанта щодо порядку проведення розрахунків та сам по собі не становить первинного банківського документа, який підтверджує здійснення попередньої оплати.

Разом із тим відсутність окремого документа щодо зарахування залишку авансу не може автоматично свідчити про недостовірність ціни товару, зазначеної в інвойсі, без встановлення митним органом конкретних обставин, які ставлять під сумнів її числове значення.

Зокрема, митним органом повинно бути обґрунтовано, чому відомості договору, інвойсу, платіжних документів та наданих декларантом пояснень у сукупності не дозволяли перевірити заявлену митну вартість.

Суд також зазначає, що відсутність номера конкретного інвойсу в призначенні платежу не є самостійною підставою для висновку про недостовірність митної вартості, якщо відповідний платіж може бути ідентифікований за сукупністю інших документів.

Таким чином, наведені митним органом зауваження щодо оформлення платіжних документів та порядку зарахування авансових коштів підлягають оцінці з огляду на їх фактичний вплив на можливість перевірки заявленої ціни товару, а не як формальні підстави для відмови у застосуванні основного методу.

Щодо документального підтвердження транспортних витрат за умовами поставки EXW суд зазначає наступне.

З матеріалів справи встановлено, що поставка товару здійснювалася на умовах EXW Derince Factory.

Відповідно до зазначених умов поставки продавець виконує свої зобов`язання шляхом надання товару в розпорядження покупця у визначеному місці, тоді як організація подальшого транспортування та пов`язані з ним витрати, за загальним правилом, покладаються на покупця.

При цьому відповідно до пунктів 5, 6 частини десятої статті 58 МК України до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються, якщо вони не включалися до ціни, витрати на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України, а також витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до такого місця.

Отже, за умовами поставки EXW для правильного визначення митної вартості необхідно встановити фактичний розмір витрат, понесених покупцем у зв`язку з доставкою товару до місця ввезення на митну територію України.

Як встановлено судом, на підтвердження зазначених витрат позивачем подано договір №13 від 21.12.2024 про надання транспортно-експедиторських послуг та послуг з декларування і митного оформлення, а також довідку про транспортно-експедиторські витрати №215 від 13.11.2025.

Відповідно до вказаної довідки вартість транспортування товару від м. Деріндже до митного пункту «Порубне-Сірет» становить 105 000,00 грн.

Окремо визначено вартість перевезення територією України до м. Вінниці - 40 000,00 грн.

Таким чином, подані документи містять розмежування транспортних витрат залежно від ділянки маршруту перевезення та дозволяють визначити вартість транспортування до місця ввезення товару на митну територію України.

Крім того, у довідці прямо зазначено, що експедиторські послуги включені до вартості перевезення, а страхування вантажу не здійснювалося.

Суд звертає увагу, що положення статті 53 МК України не встановлюють виключного переліку документів, якими можуть підтверджуватися транспортні витрати, та не передбачають, що такі витрати обов`язково повинні підтверджуватися лише документами, виданими безпосереднім перевізником.

Надання транспортно-експедиторських послуг передбачає можливість залучення експедитором інших осіб до виконання зобов`язань щодо організації перевезення.

Відтак сам факт оформлення документів про вартість перевезення експедитором не свідчить про їх неналежність або недостовірність.

При цьому суд враховує, що умови EXW не виключають виникнення окремих витрат на навантаження товару, які за наявності відповідних обставин підлягають врахуванню під час визначення митної вартості.

Водночас для висновку про неповноту заявленої митної вартості митний орган повинен встановити, які саме витрати на навантаження фактично виникли, чи були вони включені до вартості перевезення та яким чином їх неврахування вплинуло на заявлену митну вартість.

Саме лише посилання на умови EXW без встановлення фактичних обставин здійснення відповідних операцій не є достатнім обґрунтуванням необхідності коригування митної вартості.

Таким чином, подані позивачем документи містять відомості щодо основних транспортних витрат, які піддаються обчисленню, а висновок про їх недостатність повинен ґрунтуватися на конкретних, належним чином встановлених обставинах.

Щодо оцінки висновку Вінницької торгово-промислової палати суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, на підтвердження обґрунтованості заявленої вартості товару декларантом надано висновок Вінницької торгово-промислової палати №0104 від 13.11.2025.

Митний орган не погодився з його доказовим значенням, посилаючись на недостатність використаних джерел цінової інформації.

Суд зазначає, що експертний висновок торгово-промислової палати не належить до документів, які самостійно визначають митну вартість товару, та не замінює собою документів, передбачених частиною другою статті 53 МК України.

Водночас такий висновок може враховуватися митним органом і судом як додаткове джерело інформації щодо рівня цін на відповідні товари.

Недоліки методики дослідження або обмеженість використаних експертом джерел можуть впливати на доказове значення висновку, проте самі собою не доводять недостовірності ціни товару, визначеної зовнішньоекономічним договором та інвойсом.

Отже, зазначений висновок підлягає оцінці у сукупності з іншими документами, поданими декларантом, а не ізольовано від них.

Щодо застосування митним органом резервного методу визначення митної вартості суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 64 МК України резервний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 55 МК України рішення про коригування митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості, обґрунтування числового значення скоригованої митної вартості та фактів, які вплинули на таке коригування.

Таким чином, прийняття рішення про коригування митної вартості за резервним методом передбачає не лише зазначення джерела цінової інформації, а й належне обґрунтування можливості використання відповідних відомостей для визначення митної вартості конкретного товару.

При цьому митний орган повинен враховувати характеристики оцінюваних товарів, умови поставки, обсяг партії, комерційний рівень продажу та інші обставини, які можуть впливати на ціну.

У спірному випадку митним органом здійснено коригування заявленої митної вартості з використанням інформації про раніше оформлені товари.

Однак наявність у митного органу відомостей про вищий рівень митної вартості товарів за іншими митними деклараціями сама собою не свідчить про неправильність визначення митної вартості декларантом.

Такі відомості можуть бути підставою для проведення додаткової перевірки, однак не звільняють митний орган від обов`язку встановити конкретні обставини, які перешкоджають застосуванню основного методу.

Крім того, використання раніше визначеної митної вартості вимагає наведення відповідних пояснень щодо порівнянності товарів та обґрунтування числового значення скоригованої вартості.

Суд враховує, що заявлена позивачем вартість товару підтверджується насамперед зовнішньоекономічним договором та інвойсом, які містять відомості про найменування, кількість, ціну за одиницю товару та загальну вартість партії.

При цьому встановлені митним органом зауваження щодо платіжних документів, порядку зарахування авансових коштів та транспортних витрат повинні оцінюватися з погляду їх реального впливу на можливість перевірки відповідних числових значень.

За відсутності належного обґрунтування такого впливу формальні недоліки документів не можуть бути достатньою підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості.

Суд також зазначає, що саме по собі посилання митного органу на неможливість застосування другорядних методів без наведення відповідних обставин та причин не відповідає вимогам щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Відтак митний орган повинен довести як наявність законних підстав для невизнання заявленої митної вартості, так і правомірність застосування резервного методу та обґрунтованість визначеного ним числового значення.

Суд також враховує, що сплата позивачем додаткових митних платежів, нарахованих за митною вартістю, визначеною митницею, з метою випуску товару у вільний обіг не свідчить про згоду з відповідним рішенням та не позбавляє права на його судове оскарження.

З огляду на встановлені обставини та оцінку наданих сторонами доказів суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності достатніх правових підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом та необхідності її визначення із застосуванням резервного методу.

Основним джерелом визначення митної вартості у даному випадку є контракт та інвойс, які узгоджуються між собою та підтверджуються платіжними документами і не містять розбіжностей щодо ціни товару.

На переконання суду, сам по собі індивідуальний характер комерційної пропозиції не впливає на правильність визначення митної вартості та не свідчить про її недостовірність.

За таких обставин, наведені відповідачем доводи ґрунтуються на припущеннях і не спростовують заявлену позивачем митну вартість товару.

Таким чином, твердження відповідача про те, що подані до митного оформлення документи містять розбіжності/неточності та не містять всіх відомостей, які документально підтверджують числове значення заявленої митної вартості товару є безпідставними. Як є безпідставною і його вимога про надання декларантом додаткових документів згідно частинами 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, оскільки усі необхідні документи уже були в наявності в митного органу.

Отже, декларантом було надано необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують задекларовану ціну товару, і у митниці не було об`єктивних підстав витребувати додаткові документи.

Дослідивши доводи митного органу, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої позивачем у митній декларації, суд дійшов висновку, що відповідач не довів, що позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість імпортованого товару, та що у документах, поданих позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена.

Будь-яких належних доказів, що свідчили б про відсутність у документах, які підтверджують митну вартість товарів, перелік яких наведено у частині другої статті 53 МК України, відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, митний орган не надав.

Суд зазначає, що не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості. Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом коригування митної вартості.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товару за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товару ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару.

За наведених вище підстав суд вважає, що винесене відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам пункту 2 та пункту 4 частини 2 статті 55 Митного кодексу України. Подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару та не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості товарів.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні по справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.49-51) Європейський Суд вказав, що накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку становило втручання в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За таких обставин рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2025/000279/2 від 18.11.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимог позивача про скасування картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2025/001126 від 18.11.2025 року, то суд зазначає таке.

Згідно з частиною 6 статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Тобто, однією з підстав для відмови у прийнятті митної декларації є неправильність визначення декларантом митної вартості товарів.

Оскільки, на час прийняття оспорюваної картки відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, відповідне рішення суб`єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.

Пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак понесені позивачем документально підтверджені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в належному розмірі.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA401000/2025/000279/2 від 18.11.2025.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA401020/2025/001126 від 18.11.2025.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Лозинка» витрати зі сплати судового збору в розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) гривень за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозинка" (вул. Ак. Янгеля, 4, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 38328646)

Відповідач: Вінницька митниця (вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 43997544)

Рішення суду сформовано: 19.10.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна