Рішення № 140706216, 06.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12378/20

Провадження № 2/761/122/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» про визнання недійсним пункту кредитного договору та кредитного договору в цілому,

в с т а н о в и в :

У квітні 2020р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «Лайм Кепітел», в якому просила суд:

- визнати недійсним п. 5.6. кредитного договору № ЛЛ-00270192 від 28 січня 2020р. (далі по тексту - вимога № 1);

- визнати недійсним в цілому кредитний договір № ЛЛ-00270192 від 28 січня 2020р. (далі по тексту - вимога № 2).

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 28 січня 2020р. між сторонами було укладено кредитний договір № ЛЛ-00270192 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитодавець (відповідач) надав позичальнику (позивачці) грошові кошти (кредит) у розмірі 3500,0 грн., на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах цього кредитного договору; строк користування кредитом складає 16 днів; зі сплатою процентів за стандартною ставкою 2% в день (730% річних) чи за підвищеною процентною ставкою у 2,5% річних від суми кредиту у разі прострочення повернення кредиту. Загальна сума заборгованості, що підлягає до сплати та сукупна вартість кредиту становить 11620,0 грн.

Пунктом 5.6. кредитного договору, сторони передбачили, що у випадку порушення позичальником, своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування кредитом кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 2,5 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості, починаючи з дев`яносто сьомого дня з моменту надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитним договором. Нарахування пені за весь період прострочення відбувається в день фактичної її сплати або при зверненні кредитодавця до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивачка вважає несправедливим та таким, що зумовлює недійсність умови п. 5.6. кредитного договору щодо встановлення пені у розмірі 2,5% за кожен день прострочення виконання зобов`язання за кредитом, оскільки пеня у розмірі 912,5 % річних є несправедливою умовою, так як зазначений розмір пені перевищує суму наданого кредиту.

Вважає, що положення п. 5.6. кредитного договору, відповідно до п. 3) ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, є несправедливою умовою, а тому повинні бути визнані судом недійсними, оскільки умови договору якими передбачено сплату позичальником пені за невиконання зобов`язань, не містять обмеження щодо строку нарахування пені, а також не відповідають вимогам ч. 2 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування».

Крім того, сторона позивача вважає, що укладений між сторонами кредитний договір слід визнати недійсним в цілому, оскільки при укладенні цього договору сторони не досягли згоди стосовно всіх істотних умов, та в цілому цей договір не відповідає положенням ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 207 ЦК України.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом, для захисту своїх прав, шляхом визнання кредитного договору недійсним.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 29 квітня 2020р. визначено головуючого суддю Юзькову О.Л.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 травня 2020р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Розпорядженням за № 01-08-1570 від 07 травня 2026р. здійснено повторний автоматичний розподіл справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду м. Києва від 07 травня 2026р. визначено головуючого суддю Волошина В.О.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 травня 2026р. прийнято справу до розгляду та призначено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін до розгляду по суті.

В судове засідання 06 жовтня 2026р. сторони не з`явилися, про час та місце розгляду справи оповіщалися в установленому законом порядку, поважності причин неявки не повідомили, своїх представників до суд не направили.

Відзив на позов, стороною відповідача до суд не подавався.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність сторін.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 28 січня 2020р. між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого (п. 1.1-1.5), кредитодавець (відповідач) гадав позичальнику (позивачці) грошові кошти (кредит) у розмірі 3500,0 грн., на умовах строковості, зворотності, оплатності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах цього кредитного договору; строк користування кредитом складає 16 днів; зі сплатою процентів за стандартною ставкою 2% в день (730% річних) чи за підвищеною процентною ставкою у 2,5% річних від суми кредиту у разі прострочення повернення кредиту. Загальна сума заборгованості, що підлягає до сплати та сукупна вартість кредиту становить 11620,0 грн.

За змістом п. 1.7 - 1.9 кредитного договору, кредитодавець не пізніше трьох банківських днів з дати підписання договору сторонами, надає кредит шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на банківський (картковий) рахунок, вказаний позичальником або надання готівкових коштів позичальникові.

Датою виконання зобов?язань за цим договором вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок кредитодавця або через онлайн-сервіс https://lk.vashagotivochka.ua.

Детальний розпис сукупної вартості кредиту за цим кредитним договором наведений в Додатку № 1 до цього кредитного договору, який є його невід`ємною частиною. позичальник підтверджує, що перед укладанням цього кредитного договору він був повідомлений кредитодавцем про особу та місцезнаходження кредитодавця та про умови кредиту згідно з вимогами ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до 5.6. кредитного договору у випадку порушення позичальником, своїх зобов`язань щодо погашення суми кредиту та/або процентів за користування кредитом кредитодавець має право нараховувати позичальнику пеню у розмірі 2,5 % від суми залишку кредиту за кожен день прострочення повернення заборгованості, починаючи з дев`яносто сьомого дня з моменту надання кредиту до дня повного погашення заборгованості за кредитним договором. Нарахування пені за весь період прострочення відбувається в день фактичної її сплати або при зверненні кредитодавця до суду з позовом до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Звертаючись до суду з вказаними вимогами № 1 і № 2, позивачка наголошувала, що вказаний вище кредитний договір слід визнати недійсним на підставі положень ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 4, 9, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 9, 12 Закону України «Про споживче кредитування»; п. 8), 9) ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». До договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь - яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Статтею 1046 ЦК України (параграф 1 Глави 71), передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом положень ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов`язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку.

До умов кредитного договору належать: об`єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; процентні ставки за користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов`язань клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строк їх надання клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо.

Важливим є право позичальника на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, у тому числі про усі платежі, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту.

Виходячи з положень частини 2, 3 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг, умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами. Інформація, яка надається клієнту, повинна забезпечувати правильне розуміння суті фінансової послуги, без нав`язування її придбання. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», останній має право на достовірну і доступну інформацію.

Як з`ясовано судом, оспорюваний договір кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору.

З вищевикладеного слідує, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю в якій буде надано кредит, строк та мету кредитування.

Разом з тим, в порушення положень ст. ст. 76-81, 83 ЦПК України, стороною позивача не було надано до суду протягом всього часу розгляду справи в суді відомості, чи було дотримано відповідачем положення п. 1.7 кредитного договору, та чи була визначена сторонами в кредитному договору сума кредитних коштів отримана позивачкою, в силу положень ч. 2 ст. 1046 ЦК України. Як і відсутні відомості, чи виконувався позивачкою, як позичальником зобов`язання щодо повернення коштів. Не було надано сторона і відомості, чи не припинив свою дію укладений між сторонами кредитний договір на час розгляду справи в суді.

Проте суд констатує, що позивачкою не зазначені обставини, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору, вимогам законодавства та про несправедливість його умов, так як доводи позивачки, що відповідачем не були повідомлені їй всі істотні умови укладеного кредитного договору спростовуються самим змістом договору, зокрема п. 1.9 кредитного договору та додатком № 1 до цього кредитного договору, в якому чітко зазначено всі умови (що грошові кошти надаються позичальнику в кредит, визначено відповідний строк та повідомлено про орієнтовну загальну вартість кредиту на дату укладення договору, процентну ставку).

Крім того, на обґрунтування заявленого позову позивачка зазначала і про порушення відповідачем при укладенні оспорюваного правочину Закону України «Про електронну комерцію», а саме про відсутність електронного підпису на договорі.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».

Примірник договору, укладеного у вигляді електронного документа, та додатків до нього (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо договір за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта або за вибором клієнта направлений на електронну адресу клієнта чи направлений йому в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Договір, укладений у вигляді електронного документа, та додатки до нього (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані. Положення цього абзацу не застосовується до договорів, зазначених у пункті 4 цієї частини.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Тобто, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту, яка здійснюється за допомогою складання документу, який втілюється в електронному документі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Статтею 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» визначено, що електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що будь - який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Таким чином, судом встановлено, що кредитний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому позивачка через особистий кабінет на веб-сайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом надання відповіді відповідачу електронним повідомленням про ознайомлення та повне і безумовне прийняття оферти відповідача, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором у вигляді смс-коду, який позивачка і використала для підтвердження підписання кредитного договору.

Окрім того, суд не може погодитися із твердженнями позивачки про те, що вона не була належним чином ознайомлена із умовами кредитування, у договорі не була зазначена ціна кредиту та сукупна вартість кредиту, оскільки вказані твердження спростовуються дослідженими судом кредитним договором, Графіком погашення платежів.

З огляду на вище викладене, суд констатує, що скріпивши кредитний договір підписами, у сторін виникли взаємні права та обов`язки, зокрема у позивачки виникло зобов`язання перед ТОВ «Лайм Кепітел» повернення отриманих у кредит коштів та відсотків за його користування у визначений договором строк.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено частиною другою ст. 77 ЦПК України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Разом з тим, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу на підтвердження заявлених позовних вимог № 1 і № 2, як і не доведено, належними і допустимими доказами факту отримання позивачкою кредитних коштів та виконання нею зобов`язань, як позичальником.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що позивачка, ознайомившись зі змістом кредитного договору, додатком № 1 до договору, мала реальну можливість відмовитися від укладення оспорюваного кредитного договору та на момент його підписання щодо спірних умов договору не заявляла, що свідчить про свідоме визнання нею умов договору, та, не надала доказів отримання нею кредитних коштів за цим кредитним договором, суд приходить до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позову.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 44, 76-82, 84, 109, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 13, 15, 16, 203, 207, 215, 216, 525, 526, 627, 629, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Кепітел» (код ЄДРПОУ 41885310, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 28, каб. 7) про визнання недійсним пункту кредитного договору та кредитного договору в цілому - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: