Рішення № 140701452, 19.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування:

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 Справа № 917/1651/26

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засіданні Сьомкіна А. В. розглянувши справу № 917/1651/26

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ - Україна", вул. Пирогівський шлях, 135, м. Київ, 03026

до відповідача фізичної особи-підприємця Решти Сергія Васильовича, АДРЕСА_1

про стягнення 164 174,61 грн,

Без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

21.08.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ - Україна" до відповідача фізичної особи-підприємця Решти Сергія Васильовича про стягнення 164 174,61 грн заборгованості за договором про дострокові регулярні поставки для юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців №KRE25РС087 від 28.10.2025 р. у розмірі 164 174,61 грн, з яких: 98 241,30 грн - основна заборгованість, 4 115,30 грн - інфляційні втрати, 12 697,37 грн - пеня та 49 120,65 грн - штраф (вх. № 1713/26).

Ухвалою суду від 25.08.2026 року було залишено позовну заяву без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви - 3 дні з дня вручення даної ухвали та зазначено спосіб усунення недоліків. Позивачу необхідно було надати відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; надати відомості щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

27.08.2026 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками (вх. №11634, а. с. 40, 41) на виконання вимог ухвали суду від 27.08.2026 року про залишення позовної заяви без руху. Відповідно до поданої позовної заяви позивач виконав усі вимоги, зазначені в ухвалі суду від 25.08.2026 року.

Ухвалою від 01.09.2026 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі; ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановив сторонам процесуальні строки для подачі заяв по суті справи.

З огляду на те, що станом на дату постановлення ухвали від 01.09.2026 р. про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відповідач не мав зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі Електронний суд ЄСІТС, суд направив копію вищезазначеної ухвали останньому рекомендованим листом з повідомленням про вручення (відповідно до відповіді №3216083 від 24.08.2026 р. з ЄДРЮОФОПтаГФ (а. с. 36) адреса місцезнаходження відповідача: вул. Молодіжна, 37, с. Мусіївка, Лубенський район, Полтавська область, 37830).

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідно до поштового повідомлення №R 068163999580 відповідач отримав копію. ухвали від 01.09.2026 р. - 04.09.2026 р.

16.09.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №12470, а. с. 54 - 56), в якому зазначено наступне:

- 14.08.2026 р. відповідач (до звернення позивача з позовом до суду) сплатив на користь останнього 8 241,30 грн, які не були ним враховані ТОВ "ЕЛІТ-Україна" при розрахунку суми основної заборгованості. У зв`язку із зазначеним позивач визнає основну заборгованість у розмірі 90 000,00 грн.;

- відповідач просить закрити провадження в частині стягнення 4115,30 грн інфляційних втрат на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку із їх сплатою;

- відповідач заперечує, що він погоджувався на такі умови співпраці з позивачем, за якими він мав сплачувати штрафні санкції, які зазначені в доданому до позовної заяви тексті договору, зокрема, в його п.п. 10.3 та 10.4., адже заява-акцепт не містить в собі умови щодо обов`язку сплачувати пеню та штраф відповідно до зазначених пунктів спірного договору. Позивач не довів, що саме ця редакція договору, текст якої він додав до позовної заяви, була чинною та доступною для огляду станом на 28.10.2025 року, а також ту обставину, що відповідач був дійсно ознайомлений саме з такими умовами та вільно виявив волю погодитись з неустойкою. Посилання на вебсайт саме по собі не замінює надання відповідних доказів;

- відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90 %, оскільки заявлені до стягнення пеня та штраф є надмірними;

- відповідач просить суд розглянути питання про розстрочення виконання судового рішення в частині основної заборгованості.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час розгляду справи суду не надано.

На думку суду, враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, встановив:

28.10.2025 року Фізична особа-підприємець Решта Сергій Васильович (далі - відповідач, покупець) приєднався до умов договору про довгострокові регулярні поставки для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" (редакція від 28.11.2024 р.) шляхом підписання та подання заяви (акцепт) про прийняття Публічної пропозиції (оферти) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" та приєднання до умов Договору про довгострокові регулярні поставки (далі - заява від 28.10.2025 р., а. с. 15). Договір зареєстровано за №КRЕ25РС087.

У пункті 1 заяви від 28.10.2025 встановлено, що керуючись статтею 634 Цивільного кодексу України, шляхом подання цієї заяви "покупець" акцептує та повністю повно і безумовно приймає публічну пропозицію ТОВ "ЕЛІТ-Україна" про укладення договору про довгострокові регулярні поставки та приєднується до встановлених ТОВ "ЕЛІТ-Україна" (далі - "постачальник") умов договору про довгострокові регулярні поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" для ЮО і ФОП, розміщених на офіційній інтернет сторінці ТОВ "ЕЛІТ-Україна" за адресою: http://www.elit.ua/.

Датою акцепту публічної пропозиції та приєднання до умов договору є дата, яка міститься на 1-й сторінці цієї заяви після слів "договір зареєстровано за № -____" визначена та вписана в цей розділ відповідальним працівником "постачальника" після опрацювання заяви та за умови, якщо немає зауважень до поданих "покупцем" документів (п. 2. заяви від 28.10.2025 р.).

Підписанням заяви "покупець" беззастережно підтверджує, що на момент укладення договору він ознайомився з його повним текстом, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма умовами договору, зобов`язується їх виконувати, а також безумовно стверджує, що не позбавляється будь-яких прав, які має звичайно, а договір не містить умов, які є для нього обтяжливими у будь-якому сенсі (п. 3 заяви).

Відповідно до п. 2 Публічної пропозиції (оферти) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" на укладення Договору про довгострокові регулярні поставки для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (редакція від 28.11.2024 р.) (далі - публічна пропозиція) ця Публічна пропозиція набирає чинності з дня розміщення на офіційній інтернет - сторінці ТОВ "ЕЛІТ-Україна" за адресою: http://www.elit.ua/ (далі Офіційна інтернетсторінка), та діє протягом 5 (п`яти) календарних років, або до дня офіційного оприлюднення "Постачальником" повідомлення про відкликання цієї Публічної пропозиції в цілому чи в її частині на інтернет сторінці.

Укладаючи Договір, Сторони беруть на себе всі зобов`язання та набувають усіх прав, передбачених умовами Договору (п. 10 Публічної пропозиції).

Підписанням Заяви "покупець" беззастережно підтверджує, що на час укладення Договору "Покупець" ознайомився з повним текстом Договору, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма його умовами, а також безумовно стверджує, що не позбавляється будь-яких прав, які має звичайно, а Договір не містить умов, які є для нього обтяжливими в будь-якому сенсі (п. 11 Публічної пропозиції).

Сторони безвідклично підтверджують, що уклали Договір, у тому числі на підставі принципу свободи договору, визначеного статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України. Сторони також безвідклично підтверджують, що цей Договір не виключає/не обмежує відповідальність за порушення зобов`язань жодної зі Сторін (п. 17 Публічної пропозиції).

"Покупець" запевняє, що Договір не містить будь-яких обтяжливих умов для нього і є прийнятним у цілому з усіма умовами в редакції "Постачальника" (п. 18 Публічної пропозиції).

Ця Публічна пропозиція, Зміст публічної пропозиції (Договір про довгострокові регулярні поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна"), а також оформлена "Покупцем" Заява з відповідними додатками до них складають єдиний документ - Договір про довгострокові регулярні поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" (п. 18 Публічної пропозиції).

У випадку прострочення оплати протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості за супутні послуги, зазначені в п. 27 даної Оферти "Покупець" за вимогою "Постачальника" додатково до штрафних санкцій передбачених Законодавством України сплатити на користь і на вимогу "Постачальника" штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості неоплаченого товару, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості "Покупець" зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу "Постачальника" штраф у розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості "Покупець" зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу "Постачальника" штраф у розмірі 50% (п`ятдесяти відсотків) від вартості неоплачених послуг (п. 18 Публічної пропозиції).

Отже, 28.10.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Рештою Сергієм Васильовичем було укладено договір про довгострокові регулярні поставки для ЮО та ФОП Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" (редакція від 28.11.2024 р.) (далі - договір, а. с. 9-14).

Постачальник зобов`язується протягом дії договору поставляти у власність покупця товари (в тому числі, але не виключно, запасні частини для автомобілів, автохімію, мастила, супутні товари для автотранспорту та інше - далі за текстом "товар") окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою) та кількості, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язаний приймати товар і оплачувати його вартість на встановлених договором умовах. Сторони погоджуються, що накладна на товар являється також специфікацією в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України (п. 1.1. договору).

Загальний обсяг товару, що поставляється за цим договором, визначається протягом строку дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма поставленими відповідно до умов договору окремими партіями товару (п. 1.2. договору).

Загальна сума договору складається з вартості всіх видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору. Остаточно загальна сума договору визначається, виходячи з цін на товар, асортименту та загальної кількості товару, поставленого відповідно до умов договору (п. 1.3. договору).

Договір є укладеним, а умови цієї публічної пропозиції акцептованими "покупцем" (суб`єктом господарювання на якого поширюється дія даної публічної пропозиції) з часу отримання постачальником заяви (акцепту) про приєднання до умов договору про довгострокові регулярні поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт-Україна" (далі - заява) за умови подання "покупцем" документів і відомостей, необхідних для підтвердження повноважень особи, яка підписала заяву, установчих документів "покупця" та інших відомостей, передбачених Публічною пропозицією, якщо інший порядок не встановлений договором. Місцем укладення договору є місцезнаходження "постачальника" (п. 2.1. договору).

Договір діє протягом 2 (двох) календарних років. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання зобов`язання за цим договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 2.4. договору).

Ціни на товар визначаються сторонами в накладних, виписаних на кожну окрему партію товару (п. 4.1. договору).

Накладна підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється їх печатками (у разі наявності) (п. 4.2. договору).

Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару та провести повний розрахунок за отриману по накладній партію (з урахуванням вартості поставки (доставки)) товару протягом узгодженого сторонами та зазначеного у накладній строку розрахунків. Попередня оплата вартості товару здійснюється на підставі та в строки, визначені в рахунку-фактурі (п. 5.1. договору).

Розрахунок за цим договором здійснюється в національній валюті в один із способів: безготівково - шляхом переказу суми вартості партії товару на банківський рахунок постачальника або готівково (у встановленому законодавством порядку) шляхом сплати через касу постачальника відповідної суми коштів вартості партії товару/ попередньої оплати вартості товару. За згодою сторін оплата вартості товару може бути здійсненна частково в готівковій формі та в безготівковій формі (п. 5.2. договору).

Покупець зобов`язаний вказати у платіжному дорученні в графі "призначення платежу" код, що встановлюється для нього "постачальником" та вказується у наданих "покупцеві" рахунках та/або видаткових документах (п. 5.3. договору).

У випадку, коли покупець не виконує обов`язки, визначити пункті 5.3. даною договору стосовно "призначення платежу" або здійснює оплату через касу постачальника, постачальник зараховує отримані грошові кошти в оплату поставок, здійснених покупцю за даним договором, на власний розсуд (п. 5.4. договору).

У разі наявності простроченої заборгованості за договором зі сторони покупця, постачальник вправі зараховувати платежі, що надходять від покупця, в порядку, визначеному сторонами в пункті 10.10. даного договору (п. 5.5. договору).

Відповідно до п. 10.10. договору покупець та постачальник домовились про таку послідовність погашення (сплати) покупцем своїх грошових зобов`язань за цим договором:

1) пеня; 2) штраф; 3) прострочена (несвоєчасно сплачена та/або частково несплачена та/або несплачена) заборгованість; 4) оплата за відпущений товар.

Датою оплати товару вважається день надходження коштів на банківський рахунок постачальника вказаний в цьому договорі (п. 5.6. договору).

Поставка товару здійснюється за вибором покупця особисто - шляхом самовивозу зі складу постачальника або силами постачальника - шляхом транспортування (доставки) товару за рахунок покупця, якщо інші умови поставки не визначені в накладній (п. 6.1. договору).

Датою поставки товару є дата, що зазначена у накладній. Право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару, що оформлюється підписанням видаткової накладної (п. 6.5. договору).

За порушення умов договору сторони несуть взаємну відповідальність, передбачену діючим законодавством України (п. 10.1. договору).

У випадку затримки оплати товару покупець за вимогою постачальника сплачує йому суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу (п. 10.3. договору).

У випадку непогашеній грошової заборгованості протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний окрім санкцій передбачених пунктом 10.3 договору додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості неоплаченого товару, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і па вимогу постачальника штраф у розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 50% (п`ятдесяти відсотків) від вартості неоплаченого товару (п. 10.4. договору).

Покупець та постачальник встановили, що позовна давність за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) по даному договору складає три роки (п. 10.11. договору).

Позивач зазначає, що на виконання умов договору в період з 07.11.2025 р. по 26.11.2025 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 126 250,02 грн, на підтвердження чого надав підписані сторонами та скріплені їх печатками видаткові накладні та накладні на повернення:

- видаткова накладна №КRE25F045211 від 07.11.2025 на суму 86 100,00 грн з ПДВ, дата оплати: до 28.11.2025 (а. с. 16);

- видаткова накладна №КRE25F048188 від 07.11.2025 на суму 864,96 грн з ПДВ, дата оплати: до 09.11.2025 (а. с. 16 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F048403 від 10.11.2025 на суму 801,60 грн з ПДВ, дата оплати: до 12.11.2025 (а. с. 17);

- видаткова накладна №КRE25F048544 від 11.11.2025 на суму 1 000,68 грн з ПДВ, дата оплати: до 13.11.2025 (а. с. 17 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F048839 від 12.11.2025 на суму 1 944,84 грн з ПДВ, дата оплати: до 14.11.2025 (а. с. 18);

- видаткова накладна №КRE25F048897 від 12.11.2025 на суму 1 760,34 грн з ПДВ, дата оплати: до 14.11.2025 (а. с. 18 зворот);

- накладна на повернення №КRE25D05938 від 12.11.2025 на суму 930,84 грн з ПДВ (а. с. 19);

- видаткова накладна №КRE25F049032 від 13.11.2025 на суму 6 995,64 грн з ПДВ, дата оплати: до 15.11.2025 (а. с. 19 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F049208 від 14.11.2025 на суму 5 694,30 грн з ПДВ, дата оплати: до 16.11.2025 (а. с. 20);

- видаткова накладна №КRE25F049389 від 15.11.2025 на суму 9 029,28 грн з ПДВ, дата оплати: до 17.11.2025 (а. с. 20 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F049505 від 17.11.2025 на суму 3 884,94 грн з ПДВ, дата оплати: до 19.11.2025 (а. с. 21);

- видаткова накладна №КRE25F049571 від 17.11.2025 на суму 489,24 грн з ПДВ, дата оплати: до 19.11.2025 (а. с. 21 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F049727 від 18.11.2025 на суму 870,12 грн з ПДВ, дата оплати: до 20.11.2025 (а. с. 22);

- видаткова накладна №КRE25F049970 від 19.11.2025 на суму 2 364,78 грн з ПДВ, дата оплати: до 21.11.2025 (а. с. 22 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F050038 від 19.11.2025 на суму 1 130,16 грн з ПДВ, дата оплати: до 21.11.2025 (а. с. 23);

- накладна на повернення №КRE25D06065 від 20.11.2025 на суму 330,00 грн з ПДВ (а. с. 23 зворот);

- видаткова накладна №КRE25F051012 від 26.11.2025 на суму 4 579,98 грн з ПДВ, дата оплати: до 28.11.2025 (а. с. 24).

Однак, як стверджує позивач, відповідач в порушення умов договору за поставлений товар сплатив лише частину коштів (2 008,72 грн), у зв`язку із чим у нього станом на 27.01.2026 р. виникла заборгованість у розмірі 124 241,30 грн.

27.01.2026 р. позивач направив на адресу відповідача претензію вих. №18 з вимогою протягом 7 (семи) календарних днів з дня отримання даної претензії сплатити прострочену заборгованість за спірним договором в розмірі 124 241,30 грн (а. с. 25).

Позивач вказує, що у встановлений строк претензію відповідач не задовольнив, здійснивши часткове погашення заборгованості у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до Акту звірку розрахунків з 04.11.2025 р. по 04.03.2026 р. (а. с. 26), підписаного сторонами та скріпленого печатками юридичних осіб, відповідач визнав залишок заборгованості у розмірі 104 241,30 грн.

Після підписання вищезазначеного акту звірки відповідач здійснив часткове погашення заборгованості у розмірі 6 000,00 грн (29.06.2026 р. - 5 000,00 грн, 06.07.2026 р. - 1 000,00 грн).

Позивач стверджує, що станом на 31.07.2026 р. заборгованість відповідача за спірним договором становить 98 241,30 грн.

У зв`язку із зазначеним позивач просить стягнути з відповідача 98 241,30 грн основного боргу, 4 115,30 грн інфляційних втрат, 12 697,37 грн - пені та 49 120,65 грн штрафу.

Відповідач не заперечує наявності основної заборгованості, при цьому зазначає, що до звернення з позовом до суду - 14.08.2026 р. ним було сплачено на користь позивача 8 241,30 грн (а. с. 57). Таким чином основна заборгованість за розрахунком відповідача становить 90 000,00 грн, сплату якої він просить розстрочити на 12 місяців (по 7 500,00 грн щомісяця).

Крім того відповідач зазначає про сплату ним 16.09.2026 р. на користь позивача 4 115,30 грн інфляційних втрат, у зв`язку з чим заявив клопотання про закриття провадження в цій частині.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, невизнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду:

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України)

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов спірного договору позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 126 250,02 грн. Дана обставина відповідачем визнається та підтверджується підписаними між сторонами відповідними видатковими накладними (а. с. 16 - 24).

Судом враховано, що підписання відповідачем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення у відповідача обов`язку щодо здійснення з позивачем розрахунків за отриманий товар. При цьому видаткові накладні, за якими відбувалась поставка товару, підписані відповідачем.

Ціни на товар визначаються сторонами в накладних, виписаних на кожну окрему партію товару (п. 4.1. договору).

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами складений, підписаний та скріплений печатками юридичних осіб акт звірки взаємних розрахунків з 04.11.2025 р. по 04.03.2026 р.

21.12.2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/499/20 досліджував питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Із наданого акту звірки взаємних розрахунків вбачається, що ФО-П Решта С. В. засвідчує факт наявності у нього зобов`язання зі сплати грошових коштів станом на 04.03.2026 р. у розмірі 104 241,30 грн.

Після підписання акту звірки взаємних розрахунків відповідач здійснив часткову проплату заборгованості у загальному розмірі 6 000,00 грн (29.06.2026 р. та 06.07.2026 р.), у зв`язку з чим позивач просив стягнути з ФО-П Решта 98 241,30 грн.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що до подачі позову до суду, який сформований в системі "Електронний суд" 21.08.2026 р., відповідач здійснив проплату на користь позивача у розмірі 8 241,30 грн. Дана обставина підтверджена платіжною інструкцією №9424-3466-2113-9802 від 14.08.2026 р. (а. с. 57), в які вказано призначення платежу: "оплата за товар від ФОП РЕШТА СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ код клієнта KRE00000600", що відповідає умовам спірного договору.

Таким чином, в частині стягнення основного боргу в сумі 8 241,30 грн, яка оплачена відповідачем до подачі позову, позовні вимоги пред`явлені необґрунтовано. У зв`язку з цим у стягненні основного боргу в сумі 8 241,30 грн суд відмовляє.

Відповідач визнав суму основного боргу в розмірі 90 000,00 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даному випадку мало місце порушення договірних зобов`язань з боку відповідача щодо оплати вартості поставленого товару і позовна вимога в частині стягнення основного боргу в сумі 90 000,00 грн є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 4 115,30 грн, пеню у розмірі 12 697,37 грн та штраф у розмірі 49 120,65 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 115,30 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 10.3. договору у випадку затримки оплати товару покупець за вимогою постачальника сплачує йому суму заборгованості з урахуванням; встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

З поданого відповідачем відзиву вбачається, що 16.09.2026 року ним сплачено на користь позивача 4 115,30 грн інфляційних втрат, що підтверджується копією платіжної інструкції №9427-6439-7115-6822 (а. с. 59).

Отже, сплата відбулася 16.09.2026 року, а позивач звернувся до суду - 21.08.2026 року.

Враховуючи зазначене, в частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 115,30 грн між сторонами відсутній предмет спору, що є підставою для закриття провадження у справі в цій частині вимог відповідно до п. 2 ст. 231 ГПК України.

Щодо стягнення пені у розмірі 12 697,37 грн та штрафу в розмірі 49 120,65 грн суд зазначає наступне.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договором передбачено стягнення пені та штрафу за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до п. 10.3. договору у випадку затримки оплати товару покупець за вимогою постачальника сплачує йому суму заборгованості з урахуванням; встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу, пеню, що обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення платежу.

У випадку непогашеній грошової заборгованості протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний окрім санкцій передбачених пунктом 10.3 договору додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 10% (десяти відсотків) від вартості неоплаченого товару, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і па вимогу постачальника штраф у розмірі 30% (тридцяти відсотків) від вартості неоплаченого товару, у випадку непогашення грошової заборгованості протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості покупець зобов`язаний додатково (крім пені) сплатити на користь і на вимогу постачальника штраф у розмірі 50% (п`ятдесяти відсотків) від вартості неоплаченого товару (п. 10.4. договору).

Заперечуючи проти стягнення пені та штрафу, відповідач зазначив, що заява-акцепт не містить в собі умови щодо обов`язку сплачувати пеню та штраф відповідно до зазначених пунктів спірного договору. Позивач не довів, що саме ця редакція договору, текст якої він додав до позовної заяви, була чинною та доступною для огляду станом на 28.10.2025 року, а також ту обставину, що відповідач був дійсно ознайомлений саме з такими умовами та вільно виявив волю погодитись з неустойкою. Посилання на вебсайт саме по собі не замінює надання відповідних доказів.

Згідно з ч. 1, ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

У п. 1 заяви від 28.10.2025 встановлено, що керуючись статтею 634 Цивільного кодексу України, шляхом подання цієї заяви "покупець" акцептує та повністю повно і безумовно приймає публічну пропозицію ТОВ "ЕЛІТ-Україна" про укладення договору про довгострокові регулярні поставки та приєднується до встановлених ТОВ "ЕЛІТ-Україна" (далі - "постачальник") умов договору про довгострокові регулярні поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ-Україна" для ЮО і ФОП, розміщених на офіційній інтернет сторінці ТОВ "ЕЛІТ-Україна" за адресою: http://www.elit.ua/.

Підписанням заяви "покупець" беззастережно підтверджує, що на момент укладення договору він ознайомився з його повним текстом, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма умовами договору, зобов`язується їх виконувати, а також безумовно стверджує, що не позбавляється будь-яких прав, які має звичайно, а договір не містить умов, які є для нього обтяжливими у будь-якому сенсі (п. 3 заяви).

Суд зазначає, що спірний договір приєднання укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) Товариством та її прийняття (акцепту) покупцем. У разі погодження покупцем з умовами запропонованої Товариством оферти, він має заповнити заяву про прийняття оферти (здійснити акцепт Оферти).

Судом встановлено, що відповідач підписав заяву (акцепт) від 28.10.2025 року (а. с. 15), тобто акцептував пропозицію про приєднання до умов договору про довгострокові регулярні поставки для ЮО та ФОП (редакція від 28.11.2024 р.), тим самим підтвердив, що на момент укладення договору він ознайомився з його повним текстом (розміщений на офіційній інтернет сторінці ТОВ "ЕЛІТ-Україна" за адресою: http://www.elit.ua/), повністю зрозумів його зміст та погодився з усіма умовами договору, зобов`язався їх виконувати, а також безумовно стверджував, що не позбавляється будь-яких прав, які має звичайно, а договір не містить умов, які є для нього обтяжливими у будь-якому сенсі (п. 3 заяви).

Доводи відповідача про те, що на час підписання заяви про приєднання до умов спірного договору він не містив умови щодо стягнення пені та штрафу не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом самої заяви (акцепт) від 28.10.2025 р., згідно з якою ФО-П Решта С. В. був повністю ознайомлений з умовами договору про довгострокові регулярні поставки для Юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (редакція від 28.11.2024 р.), який міститься в матеріалах справи.

Враховуючи закріплені Господарським процесуальним кодексом України принципи рівності, змагальності та обов`язковості встановлення судами обставин, що входять до предмета доказування, у відповідності до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 73 ГПК України).

Господарський суд акцентує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна зі сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. При цьому, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, а також постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що вони не містять доказів на підтвердження відсутності у спірному договорі умов щодо нарахування пені та штрафу на момент прийняття пропозиції щодо укладення договору про довгострокові регулярні поставки для Юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (редакція від 28.11.2024 р.).

Зважаючи на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення пені у розмірі 12 697,37 грн та штрафу в розмірі 49 120,65 грн є законними та обґрунтованими.

З позовної заяви вбачається, що позивач нараховує пеню не з дати прострочення за кожною видатковою накладною, а з 04.03.2026 р. (дата акту звірки взаємних розрахунків).

Також позивач нараховує штраф на суму загальної заборгованості у розмірі 98 241,30 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені у розмірі 12 697,37 грн та штрафу у розмірі 49 120,65 грн, судом встановлено, що такі розрахунки є арифметично вірними, обґрунтованими та відповідають вимогам законодавства.

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів справи, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт 1) виникнення зобов`язання між ТОВ "ЕЛІТ-Україна" та ФО-П Рештою С. В., 2) виконання ТОВ "ЕЛІТ-Україна" свого зобов`язання за договором поставки, 3) порушення ФО-П Рештою С. В. свого зобов`язання за договором поставки щодо оплати вартості поставленого товару, 4) доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості у розмірі 151 818, 02 грн, з яких: 90 000,00 грн - заборгованість з оплати вартості поставленого товару, 12 697,37 грн - сума пені, нарахованої на підставі п. 10.3 спірного договору, 49 120,65 грн - сума штрафу, нарахованого на підставі п. 10. 4 спірного договору.

Провадження у справі в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 115,30 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору відповідно до п. 2 ст. 231 ГПК України.

Підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 8 241,30 грн основного боргу у суду відсутні.

Щодо клопотання відповідача про зменшення пені та штрафу зазначається наступне.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають значення.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен, зокрема, об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року в справі № 904/4685/18, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19.

Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Слід враховувати, що позивач, приєднавшись до умов договору про довгострокові регулярні поставки для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (редакція від 28.11.2024 р.), ознайомився з його повним текстом, повністю зрозумів його зміст та погоджується з усіма умовами договору, зобов`язався їх виконувати, а також безумовно стверджує, що не позбавляється будь-яких прав, які має звичайно, а договір не містить умов, які є для нього обтяжливими у будь-якому сенсі.

Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором приєднання, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань (пеня та штраф).

При цьому суд зазначає, що ризик погіршення умов господарювання є нормальним явищем. Ризик - є однією із ознак підприємництва. Більш того, принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику є одним із принципів господарської діяльності. Отже складнощі, які виникли у відповідача із виконанням спірного договору охоплюються його (відповідача) підприємницьким ризиком. Тому, у суду немає правових підстав перекладати комерційний ризик відповідача на позивача, шляхом звільнення позивача від виконання прийнятих на себе обов`язків за договором.

Прийняття товару відповідачем по відповідним видатковим накладним свідчить про здійснення ним господарської діяльності в умовах воєнного стану. Крім того сторони по справі перебувають в однакових умовах щодо воєнного стану. Отримуючи товар, відповідач міг та повинен був передбачити негативні наслідки, які можуть виникнути, пов`язані з цим. Посилання на воєнний стан, війну та військові дії на території України не є підставою для несплати грошових коштів за зобов`язаннями, котрі виникли з даного договору (оскільки обидві сторони здійснюють свою діяльність під час воєнного стану та розуміють ризики такої діяльності в такий період). Зловживання правами під час воєнного стану не допускається. Отже, введення військового стану, на думку суду, не є обставиною, з якою закон пов`язує можливість зменшення неустойки.

Оцінюючи доводи відповідача, наведені в обґрунтування підстав для зменшення штрафних санкцій, суд не приймає до уваги посилання останнього на скрутне фінансове становище, адже скрутне фінансове становище не є винятковим випадком в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України та не є підставою для зменшення неустойки, яка підлягає стягненню, та не є доказом винятковості такого випадку

З приводу посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів про спричинення йому шкоди та понесення додаткових збитків/витрат суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанови Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

При цьому, на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань. Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі № 914/3203/21.

Отже в даному випадку, зменшення пені та штрафу не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Підсумовуючи все наведене вище, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення пені та штрафу.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в частині виплати основного боргу на 12 місяців зазначається наступне.

Обґрунтовуючи клопотання про розстрочення виконання рішення відповідач зазначив, що підставами для цього є обставини, що істотно ускладнюють одноразове виконання рішення: відповідач є молодою людиною, лише минулого року започаткував власний бізнес у вигляді ремонтної майстерні для автомобілів та самостійно в ній фізично працює; лише в цьому році цей бізнес почав приносити йому стабільний дохід, який дозволить йому розрахуватись з зазначеним боргом. Відповідач продовжує господарську діяльність, має обов`язок сплачувати податки та інші обов`язкові платежі, повністю самостійно утримує родину (оренда житла, побутові питання); одноразове стягнення всієї суми основного боргу позбавить його обігових коштів, необхідних для продовження діяльності та виконання зобов`язань перед бюджетом. При цьому, відповідач не ухиляється від виконання зобов`язання: після складання акту звірки ним здійснено платежі 5 000,00 грн, 1 000,00 грн та 8 241,30 грн, після відкриття провадження у справі він повністю відшкодував інфляційні збитки позивача в розмірі 4115,3 грн. На підтвердження обставин майнового стану відповідач долучив доказ про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 доньки - ОСОБА_1 , копію податкової декларації, а також копії платіжних інструкцій №9424-3466-2113-9802 від 14.08.2026 р. на суму 8 2 №9427-6439-7115-6822 від 16.09.2026 р. на суму 4 115,30 грн.

За змістом п. 2 частини 6 статті 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (частини третя - п`ята статті 331 ГПК України).

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють виконання судового рішення.

Отже, підставою для відстрочення або розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк, встановлений судом.

В рішенні Конституційного Суду України N 5-пр/2013 від 26 червня 2013 року зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі ІммобільяреСаффі проти Італії, заява N 22774/93, п. 74).

Таким чином, для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 квітня 2018 року у справі № 920/199/16.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому, положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України.

Відповідно до вказаної статті, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема:

- законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012);

- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012);

- відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, п. 40);

- за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V). Для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

З огляду на вищевикладене, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому, винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення або відстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Тому, особа, яка подала заяву про розстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Водночас, питання щодо розстрочення виконання рішення належить до дискреційних повноважень суду та є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та дослідження доказів.

Оцінюючи надані відповідачем обґрунтування про розстрочення виконання рішення суду разом із доказами, суд дійшов висновку, що наведені у відзиві аргументи відповідача не підтверджують наявності виняткових обставин у розумінні ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, та які б могли бути підставою для розстрочення його виконання.

Відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника, запровадження на території України воєнного стану, на які покликається відповідач, не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для розстрочення виконання рішення.

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання рішення суду; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб`єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Судом враховано, що військова агресія Російської Федерації проти України та введення в Україні воєнного стану має загальний характер та впливає на діяльність, без виключення, усіх суб`єктів господарювання.

Позивач так само, як і відповідач, поніс збитки внаслідок ведення бойових дій, а дії Російської Федерації мали і мають негативний вплив на господарську діяльність обох сторін.

Разом з тим, заборгованість відповідача виникла за період після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, а тому ці обставини не могли бути не відомі відповідачу під час придбання товару.

Припущення відповідача про можливість виконати судове рішення частинами не підтверджено належними та допустимими доказами.

Відповідач не подав доказів того, що фінансування його покращиться та буде здійснюватися без затримки, а результати господарської діяльності будуть позитивними, та що розстрочення наявної у нього заборгованості забезпечить виконання рішення суду і у майбутньому надасть можливість заявнику акумулювати необхідну грошову суму на виконання рішення суду.

Ризик несприятливих наслідків ведення господарської діяльності відповідача, не може бути перекладений на позивача (стягувача).

Відповідачем не надані належні та допустимі докази тих виключних обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду згідно з ст. 331 ГПК України (відсутність коштів на рахунках; відсутність майна, на яке можливо звернути стягнення).

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (відповідачем) всупереч приписів ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розстрочення виконання рішення суду.

Розподіл судових витрат.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, позивач при зверненні до суду з позовною заявою (ціна позову 164 174,62 грн) мав був сплатити судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8).

Платіжною інструкцією №4089 від 14.08.2026 року на суму 3 328,00 грн позивачем було підтверджено оплату судового збору за подання позовної заяви (а. с. 5).

Випискою від 14.08.2026 року підтверджено зарахування судового збору у розмірі 3 328,00 грн до спеціального фонду державного бюджету України (а. с.35).

Отже, позивачем було внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом (більше на 665,60 грн).

Згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав позов в частині суми основного боргу в розмірі 90 000,00 грн, то останньому підлягає поверненню з Державного бюджету судовий збір у розмірі 540,00 грн.

У пункті 5 частини 1 статті 7 Закон України "Про судовий збір" прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Оскільки закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв`язку з чим і результат вирішення спору відсутній, то при вирішенні питання щодо розподілу/повернення судового збору в даному випадку підлягає застосуванню положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Означена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 № 903/181/19 та від 13.05.2026 № 915/1010/25.

Судові витрати (66,74 грн) в частині суми інфляційних втрат у розмірі 4 115,30 грн, відносно якої судом закрито провадження у справі на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України, підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" після надходження від позивача до суду відповідного клопотання.

Також суд зазначає, що питання про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 665,60 грн також буде вирішено після надходження від позивача до суду відповідного клопотання, що узгоджується з приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір"

Суд звертає увагу позивача, що 07.01.2025 набув чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 «Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2024 за № 1888/43233. Даним наказом внесено зміни до механізму повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону України «Про судовий збір», передбаченого Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 № 1650/24182.

З урахуванням зазначеного та часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача підлягає 1 855,27 грн судового збору.

Керуючись статтями 129, 232-233, 237-238, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Решти Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ - Україна" (вул. Пирогівський шлях, 135, м. Київ, 03026, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20454393) 90 000,00 грн основної заборгованості, 12 697,37 грн пені, 49 120,65 грн штрафу та 1 855,27 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 4 115,30 грн інфляційних втрат - закрити провадження на підставі п. 2 ст. 231 ГПК України.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕЛІТ - Україна" (вул. Пирогівський шлях, 135, м. Київ, 03026, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20454393) з Державного бюджету України 540,00 грн судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією №4089 від 14.08.2026 року.

5. В іншій частині позову відмовити в задоволенні вимог.

Рішення підписане 19.10.2026 року.

Відповідно до ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду.

Суддя О. М. Тимощенко