Рішення № 140700970, 16.10.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року Справа № 902/591/24

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, вул. Глибочицька, 44, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 24175269)

до відповідача Приватного підприємства ПИК, пр. Богоявленський, 8/7, м. Миколаїв, 54049 (код ЄДРПОУ 31764329)

про стягнення коштів в сумі 18 237, 32 грн.

без повідомлення (виклику) учасників

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Вінницької області звернулось Приватне акціонерне товариство Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства ПИК завдані збитки в порядку регресу в сумі 18 237, 32 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.05.2024 позовну заяву з доданими до неї матеріалами передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.

21.06.2024 матеріали справи № 902/591/24 надійшли до Господарського суду Миколаївської області. За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Олейняш Е.М.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від сторін до суду не надходило.

Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Судом встановлено, що відповідачем Приватним підприємством ПИК зареєстровано електронний кабінет ЄСІТС, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіддю № 31764329 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 25.06.2024 про відкриття провадження у справі направлена судом до електронного кабінету відповідача та отримана ним 02.07.2024 о 13:37, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку документа в кабінет електронного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідно до абз. 7 ч. 6 ст. 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.11.2025, № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, № 596/2026 від 13.07.2026 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 3 лютого 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 4 травня 2026 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено обставини, які полягають в тому, що 06.02.2021 у м. Миколаїв відбулась ДТП за участю транспортного засобу РУТА, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 , якого було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, 130 КУпАП.

Цивільно-правова відповідальність вищевказаного транспортного засобу була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР 201909600.

На підставі вищезазначеного страхового випадку позивачем здійснено виплату потерпілій особі страхового відшкодування в сумі 18 237, 32 грн., у зв`язку з чим до позивача перейшло право вимоги до відповідача як страхувальника.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України Про страхування, ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

Обставини справи щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ПП ПИК та обставини справи щодо права власності на ТЗ Рута 19, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 власником автобусу (мікроавтобусу-D) Рута 19; реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску є ОСОБА_2 . Дата реєстрації права власності 12.12.2013.

18.11.2020 здійснено перевірку технічного стану транспортного засобу М2, Рута 19, номерний знак НОМЕР_1 . Транспортний засіб після технічного контролю було визнано технічно справним, що підтверджується протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу № 00781-02976-20 від 18.11.2020.

Цивільно-правова відповідальність відповідача ПП ПИК була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-201909600 в ПрАТ Українська страхова компанія КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП.

В полісі зазначено наступне:

- страхувальник ПП ПИК;

- строк дії договору з 22.11.2020 по 21.05.2021 включно. Договір набирає чинності з початку строку його дії, що зазначений у цьому полісі, але не раніше дати його реєстрації у єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

- страхова сума на одного потерпілого: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю 260 000, 00 грн.; за шкоду, заподіяну майну130 000, 00 грн.;

- розмір франшизи 2 600, 00 грн.;

- забезпечений ТЗ: марка, модель - Рута, 19; номерний знак НОМЕР_1 ; рік випуску 2008;

- особливі умови використання: ТЗ використовується як таксі/маршрутне таксі так; ТЗ підлягає обов`язковому технічному контролю 21.05.2021; до керування допущені особи з водійським стажем менше 3-х років та /або водійський страж страхувальника менше 3-х років так; ТЗ використовується протягом повного строку страхування так.

Обставини справи щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника ТЗ Daewoo LANOS, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 власником автомобіля Daewoo LANOS; реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2007 року випуску є ОСОБА_3 .

Цивільно-правова відповідальність потерпілого в ДТП ОСОБА_3 була застрахована за полісом № АР/0383829 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 29.05.2020 в АТ ПРОСТО-страхування.

Відповідно до п. 3 Полісу строк дії з 00 год. 00 хв. 06.06.2020 до 05.06.2021.

Відповідно до п. 6 Полісу страхувальник - ОСОБА_3 .

Відповідно до п. 7 Полісу забезпечений транспортний засіб (ТЗ) марка, модель - Daewoo Lanos; номерний знак - НОМЕР_3 ; рік випуску 2007.

Обставини справи щодо ДТП.

06.02.2021 у м. Миколаєві по проспекту Богоявленському відбулась ДТП за участю ТЗ Рута, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

На підтвердження факту перебування водія ОСОБА_1 за кермом ТЗ Рута НОМЕР_1 позивачем надано подорожні листи, оформлені відповідачем ПП «ПИК», а саме:

- подорожній лист № 875004 за лютий 2021, з якого вбачається, що в розділі V містяться відмітки про здійснення ПП ПИК техогляду ТЗ 03.02.2021 та 05.02.2021 та містяться відмітки про те, що водій до керування транспортом придатний від 03.02.2021 та від 05.02.2021;

- подорожній лист № 873183 за лютий 2021, з якого вбачається, що в розділі V містяться відмітки про здійснення ПП ПИК техогляду ТЗ 02.02.2021 та 04.02.2021 та містяться відмітки про те, що водій до керування транспортом придатний від 02.02.2021 та від 04.02.2021.

Посвідчення водія № НОМЕР_5 , видане ОСОБА_1 наявне в матеріалах справи.

Позивачем 08.02.2021 отримано пояснення громадянина ОСОБА_1 , в яких останній зазначив, що 06.02.2021 керував транспортним засобом Рута НОМЕР_1 по пр. Богоявленський. На перехресті вул. Новобудівна здійснив зіткнення з автомобілем Деу, який стояв на червоне світло світлофора. Автомобіль Деу в свою чергу зіштовхнувся з іншою іномаркою. Дорога була слизькою, йшов сніг. В салоні мого автомобіля нікого не було. Свою вину визнаю не впорався з управлінням.

Також позивачем 08.02.2021 отримано пояснення страхувальника ПП ПИК щодо події (ОСЦПВ), в яких зазначено, що зі слів водія останній рухався по пр. Богоявленському та на перехресті вул. Новобудівна при гальмуванні, оскільки було слизько і машину занесло на зіткнення з део ланосом, а део ланос зіштовхнувся з тойотою. В део ланосі знаходились дві літні людини на задньому сидінні, які отримали незначні тілесні пошкодження.

Також в поясненнях зазначено:

- дата випадку 06.02.2021 о 9:00;

- місце випадку м. Миколаїв, пр. Богоявленський перехрестя вул. Новобудівна;

- ризик, що відбувся ДТП;

- відомості про власника забезпеченого автомобіля ОСОБА_4 ;

- відомості про водія забезпеченого автомобіля ОСОБА_1 ;

- відомості про забезпечувальний автомобіль марка Рута-19, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- відомості про пошкоджений автомобіль део ланос, тойота;

- дата повідомлення 06.02.2021, на місці події був слідчий.

До пояснень додано схематичне зображення випадку.

Крім того, позивачем 08.02.2021 отримано пояснення потерпілого ОСОБА_3 щодо події (ОСЦПВ), в яких зазначено, що приблизно о 10:05, керуючи транспортним засобом Daewoo Lanos державний номер НОМЕР_3 рухався від вул. Остапа Вишні в напрямку вул. Новобудівної, зупинився на світлофорі на червоний сигнал світлофора. Після зупинки відчув удар в задню частину автомобіля. Після удару мій автомобіль допустив зіткнення з автомобілем, який стояв попереду. В автомобілі Daewoo Lanos знаходились пасажири.

Також в поясненнях зазначено:

- дата випадку 06.02.2021 о 9:00;

- місце випадку пр. Богоявленський;

- ризик, що відбувся шкода майну третіх осіб;

- відомості про потерпілого (власника) пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 ;

- відомості про пошкоджений автомобіль Daewoo Lanos, державний номер НОМЕР_3 ;

- інформація про чинні договори страхування, укладені потерпілим щодо зазначеного в пояснені ТЗ договір від 29.05.2020 № АР-0383829;

- відомості про власника забезпеченого автомобіля ПП ПИК;

- відомості про водія забезпеченого автомобіля ОСОБА_1 ;

- відомості про забезпечений автомобіль марка Рута-19, державний номерний знак НОМЕР_1 ;

- інформація про наявні договори страхування у страхувальника щодо зазначеного в пояснені ТЗ договір страхування цивільної відповідальності ОСЦПВВНТЗ № ЕР-201909600 від 08.02.2021, укладених з ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп. Строк дії з 22.11.2020 по 21.05.2021

- дата повідомлення 06.02.2021.

До пояснень додано схематичне зображення випадку.

15.02.2021 потерпілий в ДТП ОСОБА_3 звернувся до позивача ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп із заявою щодо досягнення згоди в частині розміру та способу здійснення страхового відшкодування, в якій зазначено, що між потерпілим та страховиком досягнуто згоди про розмір страхового відшкодування, який складає 18 237, 33 грн. Зазначений розмір страхового відшкодування розраховано на підставі (розрахунку AUDATEX, висновку незалежного експерта, калькуляції СТО) та з урахуванням передбаченого розміру франшизи 2 600, 00 грн., застосування коефіцієнту фізичного зносу (за наявності) та інших вимог, передбачених Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Заява подана відповідно до вимог п. 36.2 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

На підтвердження факту пошкодження автомобіля DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 позивачем долучено до матеріалів справи наступні документи:

- протокол огляду колісного ТЗ від 08.02.2021, відповідно до якого 08.02.2021 ФОП Богомоловим В.Е. проведено огляд автомобіля DAEWOO LANOS, НОМЕР_3 , власником якого є ОСОБА_3 та встановлено пошкодження;

- ремонтну калькуляцію № 21-0390854 від 12.02.2021 на автомобіль ZAZ LANOS, НОМЕР_3 , відповідно до якої загальна сума ремонтних робіт (після вирахувань) становить 20 837, 32 грн.

Позивачем ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп складено страховий акт № 210000390854 від 11.03.2021, відповідно до якого подію, яка мала місце 06.02.2021 (зіткнення автомобілів) визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування у загальному розмірі 18 237, 32 грн.

Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування до справи № 210000390854 від 11.03.2021 встановлено розмір страхового відшкодування у сумі 18 237, 32 грн.

Позивач ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп виплатив ОСОБА_3 страхове відшкодування в сумі 18 237, 32 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № ЗР024810 від 15.03.2021, із зазначенням призначення платежу Відш зг стр акту № 210000390854 від 11.03.21 ОСОБА_3 , ІПН НОМЕР_6 &20001&.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.03.2021 у справі № 488/794/21 ОСОБА_1 визнано винним у скоєні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10 200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.03.2021 у справі № 488/794/21 встановлено наступні факти.

Згідно протоколів про адміністративне правопорушення, 06.02.2021 о 10.06 годині у м. Миколаєві по проспекту Богоявленському в районі перехрестя з вулицею Новобудівною ОСОБА_1 керував транспортним засобом автомобілем РУТА 19, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в стані наркотичного сп`яніння, відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду Миколаївського обласного центру психічного здоров`я № 135 від 06.02.2021 року ОСОБА_1 перебуває у стані наркотичного сп`яніння, чим порушив п. 2.9 «а» ПДР України та скоїв правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП.

Він же, 06.02.2021 о 10.06 годині у м. Миколаєві по проспекту Богоявленському в районі перехрестя з вулицею Новобудівною керував автомобілем РУТА 19, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не вибрав безпечної швидкості руху та дистанції, в результаті чого скоїв зіткнення із зупинившимся попереду транспортним засобом DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який після удару продовжив самовільний рух, та зіткнувся із зупинившимся попереду автомобілем BYD F-3, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , під керуванням водія ОСОБА_5 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

В постанові зазначено, що в судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину визнав, у вчиненому покаявся.

Постанова Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.03.2021 у справі № 488/794/21 в апеляційному порядку не оскаржувалась та набрала законної сили 30.03.2021.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 352 ГК України (тут і далі - в редакції станом на 16.10.2020) страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб`єктів господарювання (страховиків), пов`язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов`язкове страхування).

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 354 ГК України за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Відповідно до ст. 355 ГК України об`єкти страхування, види обов`язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 979 ЦК України (тут і далі - в редакції станом на 16.10.2020) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані з: 1) життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); 3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування).

До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про страхування" (в редакції від 03.07.2020) страхування може бути добровільним або обов`язковим.

Обов`язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов`язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" в Україні здійснюються такі види обов`язкового страхування: страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до абз. 2 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (п. 23-24 постанови ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).

Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV (тут і далі в редакції від 03.07.2020; закон втратив чинність 01.01.2025) регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п. 1.1 п. 1.4, п. 1.6, п. 1.7, п. 1.12 ст. 1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

1.2. страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування";

1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;

1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;

1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;

1.7. забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;

1.12. дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до абз. 1, 2 ст. 28 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 29 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п. 33.1.3, п. 33.1.4 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний:

33.1.3. поінформувати інших осіб, причетних до цієї пригоди, про себе, своє місце проживання, назву та місцезнаходження страховика та надати відомості про відповідні страхові поліси;

33.1.4. невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобовязання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобовязанні (заміна кредитора) замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.

На підтвердження наведеної правової позиції свідчить те, що стаття 27 Закону України «Про страхування» та стаття 993 ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.

Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов`язанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» є суброгацією.

При цьому помилковим є ототожнення права вимоги, визначене статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 ЦК України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини суброгацію у страхових відносинах та регрес.

Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов`язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

Це виходить із змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно яких зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 ЦК України і статті 27 Закону України «Про страхування», йдеться про виконання обовязку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов`язанні. Так, суброгація регулюється статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України, а регрес статтею 1191 ЦК України.

При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов`язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.

При регресі право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов`язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов`язання та виникнення нового (регресного) зобов`язання.

У деліктному зобовязанні право вимоги до винної особи у особи, що відшкодувала шкоду потерпілому, виникає в порядку статті 1191 ЦК України. У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому суброгацію (п. 39-50 постанови ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).

Подібна позиція викладена у постанові ВП ВС від 04.07.2018 у справі 755/18006/15-ц, постанові КГС ВС від 14.02.2022 у справі № 910/16906/20.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:

1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до п.п. а п. 38.1.1 ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про те, що стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист (п. 34-38 постанови ВП Вс від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).

Таким чином, норми спеціального Закону № 1961-IV (ст. 38 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.

Однак згідно із частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-108цс13).

Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується.

Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).

З урахуванням викладеного суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про те, що ОСОБА_14 не є належним відповідачем у справі, та обґрунтовано відмовили в задоволенні вимог до нього, оскільки він керував транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків, тому саме ПП «Потенціал-Луганськ» як володілець транспортного засобу має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої її працівником (постанова ВП ВС від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик відповідно до статті 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів набуває право зворотної вимоги (регресу) (постанова ВС від 12.04.2022 у справі № 373/1392/20).

Нормами частини другої статті 1187 ЦК України визначено особливого суб`єкта, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, це є його законний володілець (постанова ВП ВС від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц).

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

За змістом п. 2.2 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця (п. 25.3 - п. 25.5постанова ВС від 18.07.2023 у справі № 914/990/22).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ одним із видів діяльності ПП «ПИК» (код ЄДРПОУ 31764329) є 49.31 пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.

Як зазначено судом вище, цивільно-правова відповідальність відповідача ПП ПИК була застрахована за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-201909600 в ПрАТ "УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп". Забезпечений транспортний засіб - автобус Рута, 19; номерний знак НОМЕР_1 ; рік випуску 2008.

06.02.2021 у м. Миколаєві водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автобусом Рута, 19; номерний знак НОМЕР_1 . Як зазначено судом вище, водій ОСОБА_1 був допущений до керування транспортним засобом Рута НОМЕР_1 , про що відповідачем ПП «ПИК» оформлені подорожні листи (за формою № 2-АП(1), затвердженою наказом Міністерства автомобільного транспорту УРСР № 185 від 17.06.1980) за № 875004 за лютий 2021 та за № 873183 за лютий 2021, з яких вбачається проведення відповідачем ПП ПИК техогляду транспортного засобу та придатність водія ОСОБА_1 до керування транспортом.

06.02.2021 у м. Миколаєві по проспекту Богоявленському відбулась ДТП за участю ТЗ Рута, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння та порушив ПДР.

Постановою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.03.2021 у справі № 488/794/21, яка забрала законної сили, ОСОБА_1 визнано винним у скоєні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та на підставі ч. 2 ст. 36 КУпАП накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Отже, в спірному випадку виникли наступні правовідносини:

- між позивачем ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп та відповідачем ПП «ПИК» - договірні правовідносини за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

- між потерпілим та завдавачем шкоди деліктне зобов`язання із завдання шкоди внаслідок ДТП.

Як зазначено судом вище, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Судом встановлено, що з заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку та підтверджуючими документами звернулась потерпіла сторона (водій транспортного засобу Деу Ланос), на підставі яких позивачем ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп (страховик) складено страховий акт та здійснено виплату страхового відшкодування потерпілій особі в розмірі 18 237, 32 грн.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припинилось його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Оскільки особа, яка керувала забезпеченим транспортним засобом (автобус Рута, 19; номерний знак НОМЕР_1 ), перебувала у стані наркотичного сп`яніння, у страховика після виплати страхового відшкодування в силу п.п. «а» п. 38.1.1 п. 38 ст. 38 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникло право на звернення із регресним позовом до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Норма ст. 38 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» надає страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, у визначених Законом випадках.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, альтернатива, визначена підпунктом 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону № 1961-IV, до спірних правовідносин не застосовується.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча й виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами Це можуть бути дії виробничого господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Матеріали даної господарської справи не містять жодних доказів, які б спростовували наступні обставини (факти): 1) відповідач ПП «ПИК» правомірно володіє забезпеченим за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-201909600 в ПрАТ УСК Княжа Вієнна Іншуранс Груп - транспортним засобом ( автобусом Рута, 19; НОМЕР_1 ; рік випуску 2008); 2) виконання водієм ОСОБА_1 , який 06.02.2021 керував у стані наркотичного сп`яніння вищевказаним транспортним засобом та спричинив ДТП, своїх трудових (службових) обов`язків у правовідносинах з ПП «ПИК».

Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись приписами ст. 1172, 1187, 1191 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», дійшов висновку, що відповідач ПП "ПИК" як володілець транспортного засобу має нести обов`язок з відшкодування шкоди, завданої його працівником.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належними доказами у справі.

Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати відповідачем коштів в сумі 18 237, 32 грн. (збитки в порядку регресу), як і не спростовано позовних вимог.

Як зазначено судом вище, відповідач про розгляд даної справи повідомлений належним чином та завчасно отримав ухвалу про відкриття провадження у даній справі. Відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, жодних заперечень по суті спору відповідачем не подано, жодних доказів на спростування позовних вимог також суду не подано.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 3 028, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача Приватного підприємства ПИК, пр. Богоявленський, 8/7, м. Миколаїв, 54049 (код ЄДРПОУ 31764329) на користь позивача Приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп, вул. Глибочицька, 44, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 24175269):

- 18 237, 32 грн. (вісімнадцять тисяч двісті тридцять сім грн. 32 коп.) завданих збитків в порядку регресу;

- 3 028, 00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 16.10.2026

Суддя Е.М. Олейняш