Рішення № 140700235, 16.10.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 523/14124/26

РІШЕННЯ

іменем України

"16" жовтня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ТОВ «Макс Кредит» звернулося до Пересипського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 30 грудня 2025 року ТОВ «Макс Кредит» уклало з ОСОБА_1 . Договір кредитної лінії №00-10817575.

Відповідно до договору ТОВ «Макс Кредит» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у розмірі 9 000 грн, зі строком користування коштами протягом 360 календарних днів з дня надання, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 25 грудня 2026 року, а також сплачувати проценти за користування ним за зниженою процентною ставкою у розмірі 0,19 % за кожен день користування коштами (нарахування здійснюється протягом перших 15 календарних днів кредитування за умови належного виконання позичальницею взятих на себе зобов?язань), проценти за стандартною ставкою у розмірі 0,94 % за кожен день користування кредитом (нарахування здійснюється протягом періоду, у якому не застосовується знижена процентна ставка), а також сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 1 800 грн.

У випадку порушення зобов`язань позичальниця зобов`язалася сплатити неустойку:

- штраф у розмірі 450 грн на другий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 900 грн на п?ятий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 1 350 грн на десятий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 900 грн на двадцять перший день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 900 грн на сороковий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань.

Проте позичальниця свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 16 484,74 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 8 816,50 грн;

-заборгованість за процентами за користування кредитом 3 978,24 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 440 грн;

-нарахований штраф 2 250 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідачки у повному обсязі.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 03 липня 2026 року справу передано на розгляд за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

01 вересня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 надіслала на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги визнала частково в частині стягнення заборгованості за кредитом (тілом кредиту). Проти решти вимог заперечувала, вказуючи на те, що:

- наявність та розмір заборгованості за процентами не підтверджені належним та детальним розрахунком боргу із зазначенням порядку, строку нарахування, формули розрахунку, відповідності процентної ставки обмеженням, встановленим Законом України «Про споживче кредитування»;

- нарахування комісії за надання кредиту є безпідставним, оскільки позивачем не зазначено конкретну умову договору, якою передбачено можливість нарахування такої комісії, зміст та характер послуги, що охоплюється вказаною комісією, не надано доказів, що підтверджують факт надання такої послуги, період її надання, не надано в цій частині належного розрахунку, що вказує на нікчемність такої умови договору;

- нарахування неустойки за порушення зобов?язань (штрафу) суперечить вимогам п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який передбачає мораторій на нарахування та стягнення неустойки за порушення кредитних зобов?язань протягом строку дії воєнного стану.

Також у відзиві відповідачка заперечувала проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи на недоведеність їх понесення позивачем, а також на невідповідність розміру таких витрат фактичному обсягу правничої допомоги.

14 вересня 2026 року представниця позивача Кравченко О.В. надіслала на адресу суду відповідь на відзив на позовну заяву, у якій наполягала на задоволенні позову. При цьому вказувала на те, що 30 грудня 2025 року сторони уклали між собою кредитний договір, у якому узгодили усі істотні умови. Відповідачка ОСОБА_1 , підписавши договір, погодилася з його умовами та зобов?язалася його виконувати. Матеріалами справи підтверджено перерахування ТОВ «Макс Кредит» кредитних коштів на користь позичальниці та невиконання відповідачкою взятих на себе зобов?язань. Позивачем надано повний, обгрунтований та детальний розрахунок заборгованості із зазначенням усіх її складових, зокрема в частині процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту, що грунтується на умовах кредитного договору. Узгоджений в договорі розмір процентної ставки не перевищує обмежень, передбачених Законом України «Про споживче кердитування». Водночас, комісія за надання кредиту прямо передбачена договором як одноразова плата за надання кредиту, її розмір, база нарахування та порядок сплати визначені у договорі. Тому така заборгованість є обгрунтованою та доведеною, не спростована відповідачкою, а тому підлягає стягненню в нарахованому розмірі. Водночас кредитний договір був укладений після скасування мораторію на нарахування та стягнення неустойки за порушення кредитних зобов?язань, а тому п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на правовідносини між сторонами не поширюється.

Також у відзиві представниця позивача вказувала на доведеність та обгрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу.

В судове засідання представниця позивача Кравченко О.В. не з`явилася, проте у відповіді на відзив на позовну заяву просила про розгляд справи без його участі.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, судом належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, причину неявки суду не повідомила.

Суд вважав можливим провести розгляд справи без особистої участі представниці позивача та відповідачки, оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах позовних вимог та на підставі поданих доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 30 грудня 2025 року ТОВ «Макс Кредит» уклало з ОСОБА_1 . Договір кредитної лінії №00-10817575.

Відповідно до договору ТОВ «Макс Кредит» зобов`язалося відкрити на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з лімітом у розмірі 9 000 грн, зі строком користування коштами протягом 360 календарних днів з дня надання, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит до 25 грудня 2026 року, а також сплачувати проценти за користування ним за зниженою процентною ставкою у розмірі 0,19 % за кожен день користування коштами (нарахування здійснюється протягом перших 15 календарних днів кредитування за умови належного виконання позичальницею взятих на себе зобов?язань), проценти за стандартною ставкою у розмірі 0,94 % за кожен день користування кредитом (нарахування здійснюється протягом періоду, у якому не застосовується знижена процентна ставка), а також сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту, що становить 1 800 грн.

У випадку порушення зобов`язань позичальниця зобов`язалася сплатити неустойку:

- штраф у розмірі 450 грн на другий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 900 грн на п?ятий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 1 350 грн на десятий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 900 грн на двадцять перший день невиконання/неналежного виконання зобов?язань;

- штраф у розмірі 900 грн на сороковий день невиконання/неналежного виконання зобов?язань.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальниця підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набула статусу, прав та обов`язків позичальниці у кредитних правовідносинах з ТОВ «Макс Кредит».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Водночас, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено можливість встановлення кредитодавцем додаткових комісій, пов`язаних з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, які включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Сторонами не оспорювалася та матеріалами справи (а.с. 78-80) підтверджується та обставина, що ТОВ «Макс Кредит» повністю виконало взяті на себе зобов`язання перед позичальницею шляхом перерахування кредиту у загальному розмірі 9 000 грн.

У той же час, позичальниця взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 30 червня 2026 року їй нараховано заборгованість у загальному розмірі 16 484,74 грн, у тому числі:

-заборгованість за кредитом 8 816,50 грн;

-заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 30 грудня 2025 року до 02 березня 2026 року) 3 978,24 грн;

-заборгованість за комісією за надання кредиту 1 440 грн;

-нарахований штраф 2 250 грн.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд встановив наступне.

Суд частково погоджується із нарахованою заборгованістю:

- за кредитом (тілом кредиту), що не оспорювалася відповідачкою та підтверджується наданим розрахунком;

- за процентами, оскільки договірні проценти дійсно нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору, в тому числі за узгодженими сторонами процентними ставками та строком кредитування (п. 1.3, 1.4, 1.5 кредитного договору). Умови кредитного договору щодо встановленого розміру процентів за користування кредитом не суперечать вимогам ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (денна процентна ставка за кредитним договором становить 1 %) .

- за комісією за надання кредиту, яка нарахована у повній відповідності до умов кредитного договору (п. 1.6 договору).

При цьому, позивач врахував здійснені позичальницею проплати.

Що стосується тверджень про нікчемність умови кредитного договору щодо сплати позичальницею комісії за надання кредиту, то в цій частині слід розрізняти одноразову комісію за надання кредиту та щомісячну за обслуговування кредиту, які мають різну правову природу, правила та підстави нарахування.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», який визначає правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила).

Відповідно до вказаних Правил загальні витрати за споживчим кредитом включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Також Правління Національного банку України своєю постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило «Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит», у яких визначено правомірність встановлення кредитодавцями-небанківськими фінансовими установами плати за супровідні послуги за кредитом, в тому числі і комісії за надання кредиту.

Крім цього, правомірність встановлення даного виду комісії підтверджена у «Положенні про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)», затвердженого постановою Правління Національного банку України № 113 від 03 листопада 2021року.

Правомірність нарахування комісії за надання кредиту (на відміну від комісій за обслуговування кредиту чи кредитної заборгованості) узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 13 липня 2022 року по справі № 496//3134/19, у якій Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» та правомірності нарахування комісій за обслуговування кредитної заборгованості та розрахунково-касове обслуговування.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії за надання кредиту, так і в подальшому нараховувати її.

За таких обставин, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Підстави для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною відсутні.

Що стосується доводів відзиву про недоведеність заборгованості належним та детальним розрахунком боргу, то в цій частині такі твердження спростовуються матеріалами справи (а.с. 47).

Зі свого боку відповідачка не надала жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості за кредитним договором або її наявність у меншому розмірі, ніж нараховано позивачем.

При цьому, згідно з ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У той же час, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначала, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Тому вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Що стосується вимоги про стягнення штрафу, то в цій частині слід зазначити наступне.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за порушення умов кредитного договору (зокрема сплати штрафу) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, вказаний штраф не підлягає стягненню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Макс Кредит» (згідно розміру задоволених вимог) також слід стягнути 2 298,98 грн судового збору.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн, то в цій частині суд виходить з наступного.

Дійсно, відповідно до вимог ст.ст. 133, 137, 141 ЦПК України суд в залежності від результату розгляду справи зобов`язаний розподілити між сторонами витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав суду копію Договору від 01 червня 2026 року №01062026-МК/Кравченко, укладеного між ТОВ «Макс Кредит» та ФОП Кравченко О.В. (яка має статус адвоката), про надання юридичної (правничої) допомоги з додатками, що містять перелік, опис та узгоджену сторонами вартість виконаних робіт, необхідних для надання правничої допомоги, всього на суму 7 000 грн.

Проте у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодуванню підлягають лише ті судові витрати, які мають розумний розмір.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором.

Даний спір є спором незначної складності, судова практика щодо яких є сталою і передбачуваною, справа не передбачає необхідності виконання значного обсягу дій та робіт, необхідних для її підготовки та розгляду.

Отже, зважаючи на категорію даної справи, яка є нескладною, враховуючи усталену практику, суд вважає, що визначені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними і не являються співмірними, обґрунтованими і пропорційними об`єму здійсненої роботи та наданої послуги, складності справи, а тому (з урахуванням розміру задоволених вимог) дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до 3 800 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9-А; код ЄДРПОУ 42806643) заборгованість за Договором кредитної лінії №00-10817575 від 30 грудня 2025 року, що утворилася станом на 30 червня 2025 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 8 816 (вісім тисяч вісімсот шістнадцять) гривень 50 копійок; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 30 грудня 2025 року до 02 березня 2026 року) у розмірі 3 978 (три тисячі дев?ятсот сімдесят вісім) гривень 24 копійки; заборгованість за комісією за надання кредиту у розмірі 1 440 (одна тисяча чотириста сорок) гривень, а всього в загальному розмірі 14 234 (чотирнадцять тисяч двісті тридцять чотири) гривні 74 копійки, а також в повернення 6 098 (шість тисяч дев`яносто вісім) гривень 98 копійок судових витрат.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв