Рішення № 140700046, 19.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/22697/26

Провадження № 2/127/6206/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі: головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1536-2593 від 05.04.2025 року в загальному розмірі 24 270,00 грн, а також судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.04.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1536-2593, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 3 500,00 грн.

10.04.2025 року сторонами укладено додаткову угоду, відповідно до якої розмір кредиту збільшено на 1 500,00 грн, у зв`язку з чим загальний розмір наданих відповідачу кредитних коштів становив 5 000,00 грн.

Позивач зазначає, що кредитний договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця. Відповідач підписав договір шляхом застосування одноразового ідентифікатора A7103, чим підтвердив прийняття запропонованих умов кредитування.

Згідно з умовами договору кредит надавався для задоволення особистих потреб позичальника шляхом безготівкового перерахування коштів на його платіжну картку. Видача кредитних коштів здійснювалася із залученням ТОВ «ФК «Контрактовий дім» відповідно до укладеного договору про надання платіжних послуг.

За умовами договору строк кредитування становив 365 календарних днів з моменту перерахування кредитних коштів, а кінцевою датою повернення кредиту визначено 04.04.2026 року. Договором передбачено нарахування процентів за користування кредитом за встановленими сторонами процентними ставками, а також одноразову комісію за видачу кредиту.

Позивач вказує, що відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, кредитні кошти та нараховані платежі не повернув, унаслідок чого станом на 06.05.2026 року утворилася заборгованість у розмірі 24 270,00 грн, з яких: 5 000,00 грн заборгованість за кредитом; 16 020,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 500,00 грн нарахування, заявлені на підставі статті 625 ЦК України; 750,00 грн комісія за видачу кредиту.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 24 270,00 грн та понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662,40 грн.

Ухвалою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 10.07.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачу за зареєстрованим місцем проживання було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі разом із позовною заявою та доданими до неї документами рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Поштове відправлення повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не направив.

Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування особи, що зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на наведене суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи та мав можливість скористатися своїми процесуальними правами, однак відзив на позов не подав.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо клопотання про інше не надходило.

Враховуючи положення частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами під час розгляду справи без повідомлення учасників справи не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, виходить з такого.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та визначивши правовідносини, що виникли між сторонами, дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення заявленої заборгованості, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надісланий ними до інформаційно-комунікаційної системи, яку використовують сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою електронних або інших технічних засобів зв`язку.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису відповідно до цього Закону або іншого визначеного законом способу підписання електронного правочину.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми кредитного договору є нікчемним.

Судом установлено, що 05.04.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит № 1536-2593 в електронній формі. Умовами договору передбачено надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 3 500,00 грн, а 10.04.2025 року розмір кредиту збільшено на 1 500,00 грн відповідно до додаткової угоди.

Умови договору передбачають використання системи дистанційної ідентифікації, прийняття позичальником пропозиції кредитодавця в електронній формі та підписання договору шляхом застосування одноразового ідентифікатора. Відомості про застосування одноразового ідентифікатора A7103 зазначені позивачем як підтвердження підписання відповідачем електронного договору.

З огляду на наведені умови договору та положення законодавства, яке регулює укладення електронних правочинів, сама по собі електронна форма договору не свідчить про недійсність правочину та не звільняє позичальника від виконання взятих на себе зобов`язань.

Разом із тим факт укладення кредитного договору необхідно відрізняти від факту фактичного надання кредитних коштів. Для стягнення заборгованості кредитодавець повинен довести не лише погодження сторонами умов кредитування, а й виконання власного обов`язку щодо надання коштів у заявленому розмірі.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо такі умови та вимоги відсутні відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зі змісту статей 610, 612 ЦК України вбачається, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Судом установлено, що умовами договору визначено загальний розмір кредитних коштів у сумі 5 000,00 грн, а строк кредитування становив 365 календарних днів, з кінцевою датою повернення 04.04.2026 року.

Наданим позивачем розрахунком заборгованості підтверджується, що станом на визначену в договорі кінцеву дату кредитування заборгованість за основною сумою кредиту становила 5 000,00 грн. Відомостей про погашення відповідачем основної суми кредиту в наданому розрахунку не відображено.

Оцінивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що вимога про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 5 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України позичальник за кредитним договором зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти на умовах договору.

Умовами договору № 1536-2593 передбачено нарахування процентів за користування кредитом за ставкою 1,00 % на день протягом перших 180 календарних днів, а надалі за ставкою 0,74 % на день до закінчення строку кредитування або до фактичного повернення кредиту залежно від того, яка обставина настане раніше.

З наданого розрахунку вбачається, що позивач нараховував проценти на суму кредитної заборгованості 5 000,00 грн, застосовуючи зазначені ставки. Відповідно до розрахунку станом на 04.04.2026 року сума нарахованих процентів становила 15 835,00 грн.

Разом із тим позивач заявив до стягнення 16 020,00 грн процентів, визначивши заборгованість станом на 06.05.2026 року.

Вирішуючи питання про можливість стягнення процентів, нарахованих після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Після цього права кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються, зокрема, положеннями частини другої статті 625 ЦК України за наявності встановлених законом підстав.

Отже, закінчення строку кредитування не припиняє обов`язку позичальника повернути отриманий кредит, однак саме по собі не надає кредитодавцеві права продовжувати нарахування договірних процентів за межами погодженого строку кредитування.

Оскільки кінцевою датою кредитування за договором визначено 04.04.2026 року, суд вважає обґрунтованою вимогу про стягнення процентів у межах цього строку в розмірі 15 835,00 грн.

Водночас нарахування процентів за період після 04.04.2026 року не відповідає погодженому сторонами строку кредитування. Тому в частині стягнення 185,00 грн процентів понад суму, нараховану станом на 04.04.2026 року, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення 2 500,00 грн на підставі статті 625 ЦК України суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, нарахування, передбачені статтею 625 ЦК України, мають правову природу відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а їх стягнення потребує встановлення передбачених законом підстав та перевірки правильності розрахунку.

Разом із тим пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено особливості відповідальності позичальника за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитним договором або договором позики в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після дня його припинення або скасування

За змістом зазначеного положення у відповідний період позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором або договором позики, а також від обов`язку сплачувати на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення.

Спірні правовідносини виникли на підставі кредитного договору, укладеного 05.04.2025 року, а заявлене позивачем нарахування стосується періоду, який припадає на час дії в Україні воєнного стану.

Крім того, наданий розрахунок містить суму 2 500,00 грн, зазначену як нарахування за статтею 625 ЦК України, однак не дає можливості встановити належне застосування передбачених цією статтею показників та перевірити, що заявлена сума визначена саме у спосіб, передбачений законом.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача 2 500,00 грн, заявлених позивачем на підставі статті 625 ЦК України, а тому в цій частині позову слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення комісії за видачу кредиту в розмірі 750,00 грн суд зазначає таке.

Як убачається з умов договору, кредитодавцем передбачено одноразову комісію за видачу кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту. Позивач включив до розрахунку заборгованості 525,00 грн комісії, нарахованої на первісну суму кредиту 3 500,00 грн, та 225,00 грн комісії, пов`язаної зі збільшенням суми кредиту на 1 500,00 грн, усього 750,00 грн.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит має містити інформацію про розмір, порядок обчислення та сплати процентів, комісій та інших платежів за користування кредитом, а також інші істотні умови, визначені законом.

Законодавство про споживче кредитування спрямоване на забезпечення прозорості умов кредитування та захист прав споживача, зокрема від покладення на нього обов`язку сплачувати платежі, правова природа та підстави стягнення яких не підтверджені належними доказами.

Саме по собі зазначення в договорі назви платежу як комісії за видачу кредиту не звільняє кредитодавця від обов`язку довести правомірність такого платежу, його зміст, підстави нарахування та відповідність вимогам законодавства.

Позивачем не доведено, що зазначена комісія є платою за окрему послугу, фактично надану відповідачу, відмінну від виконання кредитодавцем власного обов`язку з надання кредитних коштів. Саме надання кредиту є виконанням основного зобов`язання кредитодавця за кредитним договором і не підтверджує автоматично наявності окремої послуги, за яку споживач має сплачувати додаткову плату.

За таких обставин суд вважає, що вимога про стягнення 750,00 грн комісії за видачу кредиту не підтверджена належними та достатніми доказами правомірності нарахування, а тому задоволенню не підлягає.

Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягають частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 5 000,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 15 835,00 грн процентів за користування кредитом, нарахованих у межах погодженого строку кредитування, а всього 20 835,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, а саме про стягнення 185,00 грн процентів, нарахованих поза межами строку кредитування, 2 500,00 грн нарахувань за статтею 625 ЦК України та 750,00 грн комісії за видачу кредиту, слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить 2 285,58 грн.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 258259, 263265, 274, 279 ЦПК України, статтями 205, 207, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законами України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про споживчий кредит № 1536-2593 від 05.04.2025 року в розмірі 20 835 (двадцять тисяч вісімсот тридцять п`ять) гривень 00 копійок, з якиx 5 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту; 15 835,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 285 (дві тисячі двісті вісімдесят п`ять) гривень 58 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 19 жовтня 2026 року.

Суддя