Рішення № 140699863, 16.10.2026, Томашпільський районний суд Вінницької області

Справа № 146/958/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2026 р. Томашпільський районний суд Вінницької області

в складі головуючого - судді Пилипчука О.В.

з участю секретаря судового засідання Баранецької О.І.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в селищі Томашпіль справу окремого провадження

ім`я (найменування) сторін та інших учасників справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Вапнярська селищна рада Тульчинського району Вінницької області

третя особа: ОСОБА_2

вимоги позивача: про встановлення факту смерті та визнання права власності на спадкове майно

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

15 червня 2026 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на спадкове майно, в порядку спадкування за законом, після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на домоволодіння, що складається: житлового будинку, що позначений літерою «А»; веранда - позиченого літерою «а»; ганку - позначеного літерою «а1» (загальною площею 59,90 м2, житловою площею 22,90 м2); криниці - позначеною літерою «Б»; сараю - позичений літерою «В», гараж - позначений літерою «Г», літньої кухнею - позиченої літерою «Д»; підвалу - позичений літерою «д»; огорожі - позиченої цифрами 1, 2, 3, 4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Даний позов обґрунтовано наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_3 .

Після його смерті, залишилось спадкове майно, що складається з право на житловий будинок з надвірними спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 залишилися доньки: ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_3 і до моменту їх смерті вони спадщину після смерті батька не прийняли.

Після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_5 спадкоємцями за законом не прийнятої спадщини після ОСОБА_3 залишились доньки померлої ОСОБА_5 : ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_3 не залишилося інших спадкоємців окрім позивача та її сестри, адже його доньки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли, що підтверджується їх свідоцтвами про смерть, копії яких додані до матеріалів справи.

Для оформлення своїх спадкових прав, позивачка звернулась з відповідною заявою до приватного нотаріуса, але їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що вона не надала оригіналу свідоцтва про право власності на житловий будинок.

09 вересня 2026 року позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, згідно якої доповнено позовні вимоги вимогою про встановлення факту смерті матері ОСОБА_5 .

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 26 червня 2026 року відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 26 серпня 2026 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 26 серпня 2026 року підготовче засідання відкладено на 09 вересня 2026 року.

09 вересня 2026 року позивачем подано до суду заяву про зміну позовних вимог.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 09 вересня 2026 року підготовче засідання відкладено на 24 вересня 2026 року.

Ухвалою Томашпільського районного суду від 24 вересня 2026 року підготовче засідання відкладено на 16 жовтня 2026 року.

Доводи учасників справи.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, однак представник позивача, адвокат Барвінський О.П. надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

Представник Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області в судове засідання не з`явився, однак надав суду заяву, в якій просить справу розглянути без представника селищної ради, позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, однак надала суду заяву, в якій просить справу розглянути без її участі, позовні вимоги визнає, не заперечує проти їх задоволення.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, які заявили про розгляд справи за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів, відповідно вимог ст.211 ЦПК України.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснювалося.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Суд, розглянувши заяви сторін у справі та третьої особи, оцінивши належність і достовірність доказів по справі, сприяючи всебічному й повному з`ясуванню обставин справи, що має істотне значення для правильного вирішення спору, прийшов до наступного.

Відповідно до ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання публічного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; розумні строки розгляду справи судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення; обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92).

Згідно ст. 41, 55 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Главою 29 ЦК України ( ст.ст. 386-394 ) регулюється захист права власності.

Відповідно до п.11 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року, суд, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги чи заперечення сторін, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, має мотивувати свої дії та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами частини 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення фактів.

Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України, У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення..

Відповідно до п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації подій смерті.

Факт родинних відносин між померлим - ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 підтверджується копіями свідоцтва про народження останньої, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00061572560 від 15 жовтня 2026 року, архівною випискою із запису акта про реєстрацію шлюбу від 20 вересня 2001 року, копією свідоцтва про народження НОМЕР_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 16.02.2011 року, виданого органом реєстрації актів цивільного стану, розташованого на окупованій території в м.Рибниця Республіки Молдова, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Рибниця Республіки Молдова.

У відповідності з ч. 3, 4 ст. 49 ЦК України, державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5, підставою для державної реєстрації смерті є: ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час. Державна реєстрація факту смерті, встановленого у судовому порядку, проводиться за заявою осіб, що були заявниками при розгляді судом справи, а також спадкоємців померлого при поданні рішення суду.

За таких обставин свідоцтво про смерть ОСОБА_5 є таким, використання якого на території України є незаконним, тому, підставою для забезпечення права позивача є рішення суду про встановлення факту смерті її матері.

Європейський суд з прав людини наголошує, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. При цьому суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ, необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), які, ґрунтуються на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case).

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Оскільки позивач не має можливості надати для реєстрації смерті матері документи, передбачені законодавством України, з метою захисту її законних прав та інтересів, суд вважає за можливе задовольнити її вимогу та встановити, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Рибниця Республіки Молдова.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Вербова, Томашпільського району Вінницької області помер ОСОБА_3 .

До відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство чинне на час відкриття спадщини.

Спадщина відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_5 в день смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

В цей час діяв ЦК України (2003 року). Згідно цього, зазначений нормативно-правовий акт потрібно застосувати для вирішення цих спірних правовідносин.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Прийняття спадщини - це акт, який поширюється на всі об`єкти спадкування водночас і свідчить про бажання скористатися правом на спадщину. До спадкоємця в момент виникнення правонаступництва переходять і ті права, які в цей час ще не були відомі.

Відповідно до ст. 1265 ЦК України - п`ята черга спадкоємців за законом- у п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Отже, ОСОБА_1 є спадкоємцем п`ятої черги спадкування на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до статей 126, 133, 135 Сімейного кодексу України № 00051757430 від 12 червня 2025 року ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , її батьками значаться ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу № 00061572600 від 15 жовтня 2026 року, 13 серпня 1972 року ОСОБА_9 та ОСОБА_7 уклали шлюб, після укладення шлюбу дружина взяла прізвище « ОСОБА_10 ».

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до архівної виписки із запису акту про реєстрацію шлюбу від 09 березня 2001 року ОСОБА_12 уклав шлюб із ОСОБА_13 , після укладення шлюбу чоловік та дружина взяли прізвища ОСОБА_14 / ОСОБА_14 .

Згідно копії свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 ОСОБА_15 та ОСОБА_16 17 листопада 2018 року уклали шлюб, після укладення шлюбу чоловік та дружина взяли прізвища ОСОБА_17 / ОСОБА_17 .

Відповідно до свідоцтва про право власності на домоволодіння від 13 серпня 1990 року ОСОБА_3 на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_2 .

Відповідно довідки Могилів-Подільського МБТІ № 414 від 03 жовтня 2024 року житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 .

Згідно довідки Вербівського старостинського округу Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області № 3 № 17.04.2025 після смерті ОСОБА_3 , залишилося спадкове майно, яке складається із житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 . Після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 залишилося майно яке не було прийнято доньками ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Після смерті гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 спадкоємцями за законом не прийнятої спадщини залишилися доньки померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій, зокрема відмови у видачі свідоцтва про спадщину.

Як вбачається із відповіді нотаріуса на заяву ОСОБА_1 , останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , оскільки відсутній оригінал правовстановлюючого документа на нерухоме майно.

Згідно абзацу 3 пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» при розгляді цих справ, судом перевіряється наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до відповіді Державного нотаріального архіву Вінницької області від 17.07.2026, спадкову справу після померлого ОСОБА_3 не виявлено, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 заведено за заявою ОСОБА_1 - позивача по справі.

Згідно ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судових розгляд.

Відповідно до п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясовування і дослідження інших обставин справи.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За наведених обставин, враховуючи визнання відповідачем та третьою особою позову, що не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд приходить до висновку, що стороною позивача доведено суду та надано на підтвердження відповідні докази на підтвердження обставин викладених у позові, суд приходить до висновку про задоволення зміненого позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 при подачі позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 1331,20 грн., та при подачі заяви про зміну позовних вимог сплачено судовий збір 665,60 грн., а тому враховуючи вимоги ч.1 ст. 142 ЦПК України, позивачу необхідно повернути з державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору, що становить 665,60 грн. та 332,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 524, 525, 527, 529, 549 ЦК УРСР 1963 року, статтями 12, 13, 76-89, 90, 95, 141-142, 163, 206, 263, 265, 280, 293, 315, 354 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Змінені позовні вимоги ОСОБА_1 до Вапнярської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, третя особа: ОСОБА_2 про встановлення факту смерті та визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.

Встановити той факт, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в м.Рибниця, Республіки Молдова.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, в порядку спадкування за законом, після смерті діда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на домоволодіння, що складається: житлового будинку, що позначений літерою «А»; веранда - позиченого літерою «а»; ганку - позначеного літерою «а1» (загальною площею 59,90 кв.м., житловою площею 22,90 кв.м.); криниці - позначеною літерою «Б»; сараю - позичений літерою «В», гараж - позначений літерою «Г», літньої кухнею - позиченої літерою «Д»; підвалу - позичений літерою «д»; огорожі позиченої цифрами 1, 2, 3, 4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_1 50 відсотків сплаченого судового збору за квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки № 2.727927827.1 від 25.06.2026, а саме в сумі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень шістдесят копійок) та за квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки № 2.834500731.1 від 08.09.2026, а саме в сумі 332,80 грн. (триста тридцять дві гривні вісімдесят копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повне найменування (ім`я) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач: Вапнярська селищна рада Тульчинського району Вінницької області, адреса: 24240, Вінницька область, Тульчинський район, селище Вапнярка, вул. Незалежності, 140;

третя особа: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя: О. В. Пилипчук