Ухвала суду № 140699536, 19.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"19" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 906/720/26

Суддя Конюх О.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський лікеро-горілчаний комбінат» від 16.10.2026 про забезпечення позову, у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський лікеро-горілчаний комбінат», м. Житомир,

до відповідача Державного підприємства «Чайка», с. Дударків Бориспільського району Київської області,

про стягнення 6 337 487,94 грн.,

без виклику представників;

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №906/720/26 за позовом ТОВ «Житомирський лікеро-горілчаний комбінат» до ДП «Чайка» про стягнення 6 337 487,94 грн.

Позов обґрунтований тим, що позивачем у період з 29.02.2024 по 12.08.2024 на банківський рахунок відповідача були помилково перераховані грошові кошти. Відповідач вказані кошти у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим позивач, посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України, звернувся до суду із позовом про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі 6 337 487,94 грн.

Ухвалою від 28.09.2026 суд відмовив у прийнятті заяви представника позивача від 23.09.2026 про зміну підстав позову, у підготовчому судовому засіданні оголосив перерву до 12.10.2026.

09.10.2026 представник позивача подав заяву про забезпечення позову, яка була повернута заявнику ухвалою від 12.10.2026.

Іншою ухвалою від 12.10.2026 підготовче судове засідання призначено на 26.10.2026.

16.10.2026 через систему «Електронний суд» представник ТОВ «Житомирський лікеро-горілчаний комбінат» повторно подав заяву про забезпечення позову, в якій просить забезпечити позов шляхом накладення арешту у межах загальної суми 6 337 487,94 грн. на грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті ДП «Чайка» та знаходяться або будуть зараховані на його рахунки в банках та інших фінансових установах, крім коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання та інших коштів, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Заява обґрунтована тим, що ДП «Чайка» є перебуває в процесі реорганізації, строк заявлення вимог кредиторів був установлений до 27.04.2026 і вже сплив. Позивач твердить, що ризик полягає не в самому юридичному факті реорганізації, а в його поєднанні з численними чинними стягненнями та вже встановленою практикою розрахунків активами з окремими кредиторами. Без арешту наявні та майбутні надходження можуть бути використані до завершення розгляду цієї справи.

Позивач зазначає, що відповідач має значне і зростаюче виконавче провадження, зокрема інформація з Єдиного реєстру боржників містить не менше як 50 записів, де ДП «Чайка» є боржником. Це означає, що кошти, які надходять на рахунки відповідача, вже є об`єктом конкуренції багатьох стягувачів. Крім того, попередні рішення щодо ДП «Чайка» виконувались тривалий час і під судовим контролем.

Позивач вважає, що запитуваний арешт не надає йому переваги перед іншими кредиторами. Його метою є лише збереження належних Відповідачу коштів до вирішення спору та недопущення зменшення майнової бази, за рахунок якої в майбутньому може бути виконано судове рішення.

Також, позивач звертає увагу. що у рішенні Господарського суду Київської області від 12.08.2026 у справі №911/1834/26 встановлено факт передачі значного обсягу активів у розрахунок з одним кредитором. На думку позивача, ліквідні активи підприємства фактично використовувались для погашення вимог окремого кредитора, а не залишалися доступними для пропорційного задоволенні інших кредиторів.

Позивач посилається на наявність збитковості за даними фінансової звітності у 2023-2025 роках та першому півріччі 2026 року. Наявність активів сама по собі не нейтралізує ризик, оскільки значна їх частина є державним майном на праві господарського відання, а найліквідніші активи вже використовувались для розрахунків з іншими кредиторами.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі № 904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає оцінку співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Аналіз наведених норм свідчить, що застосування заходів забезпечення позову не є автоматичним наслідком подання позову майнового характеру, а потребує встановлення судом наявності реальних ризиків невиконання рішення суду, підтверджених належними доказами.

Суд враховує, що сам по собі значний розмір позовних вимог та майновий характер спору не свідчать про існування загрози невиконання рішення суду без наведення конкретних обставин, які б указували на відповідні ризики.

Суд критично відноситься до висловлених позивачем аргументів необхідності забезпечення даного позову.

По-перше, процедура реорганізації відповідача здійснюється на виконання вимог статті 14 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» та не свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення. Фактично, змінюється тільки організаційно-правова форма суб`єкта господарювання.

По-друге, наявність значної кількості виконавчих проваджень саме по собі не є підставою для забезпечення позову,

Сам по собі факт наявності судових рішень, за якими з відповідача стягнуто кошти на користь третіх осіб, та можливість відповідача розпоряджатися коштами на його рахунках не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом, з огляду на його підстави і предмет (постанова КГС ВС від 14.09.2026 у справі №910/16578/26).

По-третє, доводи позивача проте, що запитуваний арешт не надає позивачу переваги перед іншими кредиторами є не спроможними.

Відповідно до положень ч.7-8 статті 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

Тобто, подаючи заяву про забезпечення позову та обґрунтовуючи її наявністю значної кількості виконавчих проваджень і тривалістю виконання судових рішень, позивач намагається отримати перевагу перед іншими стягувачами відповідача в частині черговості та можливості задоволення своїх вимог.

Задоволення такої заяви може призвести до обмеження можливості виконання судових рішень в інших справах, ухвалених раніше, та до порушення балансу інтересів позивача та відповідача. Водночас забезпечення позову не може бути засобом надання позивачу переваг перед іншими кредиторами або зміни встановленого законом порядку задоволення вимог, оскільки це не відповідає меті забезпечення позову, яка полягає у гарантуванні ефективного захисту прав та інтересів позивача, а не у створенні для нього привілейованого становища порівняно з іншими стягувачами.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Суд зазначає, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

А тому забезпечення позову з метою перешкоджання виконання рішення суду, яке набрало законної сили в будь-якій іншій справі, суперечить Конституції України.

По-четверте, рішення Господарського суду Київської області №911/1834/26 від 12.08.2026, на яке посилається позивач, не набрало законної сили, а тому обставини, встановлені у даному рішенні без надання відповідних доказів, якими позивач обґрунтовує наявність підстав для забезпечення позову, є недоведенними.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що чинним законодавством покладено на заявника обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд встановив, що матеріали заяви не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про не правомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову.

У даному випадку позивач не навів та не підтвердив жодних конкретних обставин, які б свідчили про наявність у відповідача наміру чи фактичних дій щодо виведення грошових коштів, продаж майна або ухилення від виконання можливого рішення суду.

Крім того, суд враховує введений на території України воєнний стан, який негативно впливає на можливості ведення господарської діяльності. Арешт грошових коштів у значному розмірі на всіх банківських рахунках державного підприємства, створить суттєві перешкоди у здійсненні господарської діяльності відповідача, та матиме зворотній ефект, позаяк унеможливить виконання зобов`язань як перед позивачем, так і перед іншими контрагентами, а також, всупереч твердженням заявника, призведе до спричинення збитків. Застосування такого заходу забезпечення без доведення обґрунтованої необхідності та без застосування зустрічного забезпечення суттєво порушує баланс інтересів сторін.

Вжиття судом заходів забезпечення позову спрямоване на реальне виконання судового рішення та не є засобом додаткового тиску чи додаткової відповідальності відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги, викладені у заяві ТОВ «Житомирський лікеро-горілчаний комбінат» від 16.10.2026 про забезпечення позову не є співмірними, обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим суд залишає таку заяву без задоволення.

Керуючись ст. ст. 136-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирський лікеро-горілчаний комбінат» від 16.10.2026 про забезпечення позову у справі №906/720/26 залишити без задоволення.

Ухвала підписана 19.10.2026, набирає законної сили в порядку ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України з моменту її підписання суддею та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом строків, передбачених ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Конюх