Рішення № 140699217, 08.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.10.2026Справа № 910/5423/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецприлад" про стягнення 851 658,15 грн,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1.;

відповідача: Бабіча В.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2026 року Військова частина НОМЕР_1 (далі - Військова частина) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецприлад" (далі - Товариство) 1 240 543,15 грн, з яких: 190 533,65 грн - пеня, 272 219,50 грн - штраф за порушення строку поставки товару, 777 770,00 грн - штраф у зв`язку з одностороннім розірванням договору внаслідок істотного порушення його умов відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України та інших джерел від 30 травня 2025 року № 443 у частині повної та своєчасної поставки обумовленої продукції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

14 травня 2026 року через загальний відділ діловодства суду позивач на виконання вимог вказаної ухвали подав документи для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 травня 2026 року відкрито провадження в справі № 910/5423/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18 червня 2026 року.

2 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 1 червня 2026 року, у якому останній не заперечував факту порушення строку поставки товару, однак зазначав, що невиконання договірних зобов`язань було зумовлене зняттям відповідного товару з виробництва та його відсутністю на ринку України, про що позивача було повідомлено листом від 18 серпня 2025 року з пропозицією дострокового розірвання договору. На думку відповідача, позивач безпідставно затягував розірвання договору, що призвело до штучного збільшення розміру штрафних санкцій. Крім того, відповідач посилався на порушення позивачем передбаченого пунктом 12.5. договору порядку його одностороннього розірвання, що, на думку відповідача, виключає підстави для стягнення визначеного пунктом 7.2.3. договору штрафу в розмірі 20 % вартості невиконаних зобов`язань. Також відповідач вказував на неспівмірність заявлених штрафних санкцій наслідкам порушення зобов`язання, відсутності доказів завдання позивачу збитків, а також наголошував на необхідності дотримання принципів розумності, справедливості й добросовісності. З огляду на викладене відповідач просив суд частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши пеню в розмірі 38 888,50 грн, а в решті позовних вимог відмовити.

3 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання від 2 червня 2026 року про відкладення розгляду справи.

Цього ж дня через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній заперечував проти вищезазначених доводів відповідача та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач зазначав, що відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливості виконання договірних зобов`язань унаслідок припинення виробництва товару, а також не підтвердив наявності форс-мажорних обставин у встановленому договором порядку. Крім того, позивач наголошував на правомірності одностороннього розірвання договору, оскільки відповідно до пункту 12.4. цього правочину останній вважається розірваним з моменту направлення відповідного повідомлення, а складання довідки, передбаченої пунктом 12.5. договору, не є обов`язковою передумовою його припинення. Також позивач заперечував проти тверджень відповідача щодо штучного збільшення періоду прострочення, оскільки дострокове розірвання договору є правом Військової частини, а не обов`язком. При цьому, саме відповідач, знаючи про неможливість поставки товару ще з червня 2025 року, повідомив зазначену обставину позивачу лише 18 серпня 2025 року. Щодо зменшення штрафних санкцій позивач зазначав, що непоставка товару негативно вплинула на забезпечення військового підрозділу необхідним обладнанням та виконання ним бойових завдань, а тому відсутні підстави для зменшення заявленої до стягнення з відповідача неустойки.

Оскільки в призначене підготовче засідання сторони явку своїх повноважних представників не забезпечили, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18 червня 2026 року підготовче засідання було відкладено на 30 липня 2026 року. Цією ж ухвалою було продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

23 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від 22 червня 2026 року, у яких останній зазначав, що одночасне стягнення пені, штрафу в розмірі 7 % за прострочення поставки та штрафу в розмірі 20 % за одностороннє розірвання договору фактично становить подвійну відповідальність за одне й те саме порушення зобов`язання, що суперечить статті 61 Конституції України. Крім того, відповідач стверджував, що позивач безпідставно затягував розірвання договору, хоча мав право припинити його дію вже після 10 днів прострочення. Оголошення позивачем нових закупівель аналогічного товару 10 серпня 2025 року, тобто до розірвання спірного договору, на думку Товариства, також підтверджує штучне збільшення періоду нарахування штрафних санкцій. Відповідач посилався на відсутність доказів завдання позивачу збитків, об`єктивну відсутність товару на ринку України та неспівмірність заявлених штрафних санкцій наслідкам порушеного зобов`язання. У зв`язку з цим відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій до 38 888,50 грн пені й відмовити в задоволенні решти позовних вимог. Окремо відповідач просив поновити пропущений процесуальний строк на подання цієї заяви по суті спору.

24 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка була задоволена ухвалою суду від 27 липня 2026 року.

28 липня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів від цієї ж дати.

30 липня 2026 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від цієї ж дати про відкладення засідання.

У підготовчому засіданні 30 липня 2026 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання заперечень та про продовження з власної ініціативи суду вказаного строку до 22 червня 2026 року; про оголошення перерви в засіданні до 27 серпня 2026 року.

6 серпня 2026 року через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява від цієї ж дати № 1901/14466 про зменшення розміру позовних вимог, у якій останній просив суд стягнути з відповідача: 190 533,65 грн - пені, 272 219,50 грн - штрафу за порушення строку поставки товару, 388 885,00 грн - штрафу в зв`язку з відмовою постачальника від поставки товару. У цій же заяві позивач просив суд повернути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 5 833,28 грн.

26 серпня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від 25 серпня 2026 року (з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог), у якому останній заперечував проти стягнення штрафу в розмірі 7 % вартості непоставленого товару, посилаючись на положення пункту 4 статті 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" № 4196-IX (далі - Закон № 4196-IX) щодо незастосування такого штрафу до виконавців державних контрактів з оборонних закупівель. Додатково відповідач наголошував на недопустимості одночасного стягнення штрафів у розмірі 7 % та 10 % за одне й те саме порушення зобов`язання. Товариство також посилалося на відсутність доказів завдання позивачу значних збитків, неспівмірність заявлених санкцій наслідкам порушеного зобов`язання та наявність підстав для їх зменшення відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України. З огляду на викладене відповідач просив суд частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши 38 888,50 грн пені та 388 885,00 грн штрафу, передбаченого пунктом 7.2.4 договору, а в решті позовних вимог відмовити.

У підготовчому засіданні 27 серпня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про прийняття заяви позивача від 6 серпня 2026 року до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено її до судового розгляду по суті на 10 вересня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 серпня 2026 року повернуто позивачу з Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 5 833,28 грн.

У судовому засіданні 10 вересня 2026 року судом було оголошено перерву до 8 жовтня 2026 року.

2 жовтня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 5 жовтня 2026 року було задоволено.

У судовому засіданні 8 жовтня 2026 року представник позивача підтримав вимоги, викладені в заяві від 6 серпня 2026 року про зменшення розміру позовних вимог, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позову, а також просив (у разі його задоволення) зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій за порушення строку поставки товару.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2025 року між Військовою частиною та Товариством за результатами проведення публічної закупівлі № UA-2025-05-23-006430-a було укладено договір № 443 про закупівлю товарів за кошти Державного бюджету України та інших джерел, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити та передати у власність замовника товар, зазначений у специфікації (додаток № 1 до договору), а замовник - прийняти й оплатити цей товар на визначених цим правочином умовах.

Вказаний договір підписаний повноважними представниками сторін і скріплений їх печатками.

Пунктом 3.1. вказаного правочину визначено, що його загальна ціна становить 3 888 850,00 грн без ПДВ.

Розрахунки за фактично поставлений товар проводяться шляхом оплати замовником поставлених йому партій товарів протягом 10-ти робочих днів після пред`явлення постачальником рахунку на їх оплату. До рахунку додаються: видаткова накладна постачальника; акт приймання-передачі військового майна, який оформляється замовником відповідно до додатка 23 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17 серпня 2017 року № 440, з відміткою про перевірку його якісного стану (пункти 4.1., 4.2. договору).

Відповідно до пунктів 5.1.-5.4. вказаного правочину постачальник зобов`язався здійснити поставку товару до 30 червня 2025 року. Про готовність до передачі товару постачальник зобов`язаний повідомити замовника. Товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо. Датою поставки вважається дата фактичної передачі товару замовнику, що підтверджується актами приймання-передачі, видатковою накладною та/або товаротранспортною накладною.

Згідно з пунктами 7.1., 7.2.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим правочином. За порушення строків, визначених пунктом 5.1. договору, стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товару, по якому допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної ціни.

Відповідно до пункту 7.2.4. даного правочину, у разі відмови від його виконання та непоставки товару взагалі, постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 10 % від ціни договору (пункт 3.1.).

Крім того, пунктом 7.4. договору передбачено право замовника розірвати цей правочин в односторонньому порядку в разі непостачання товару більше ніж протягом 10-ти календарних днів після кінцевого строку поставки.

Пунктами 12.4., 12.5. договору визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань, зокрема, затримки поставки товару більше ніж на 30 діб, поставки товару в неповному обсязі або невідповідності його якості встановленим вимогам, а також у разі істотного порушення умов цього правочину постачальником, замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку шляхом направлення відповідного електронного листа-повідомлення на адресу постачальника, зазначену в розділі 14 договору. Договір вважається розірваним з дати відправлення такого повідомлення. У разі одностороннього розірвання договору, замовник складає довідку із зазначенням причини та дати, з якої договір вважається розірваним. Така довідка є додатком до договору та становить його невід`ємну частину.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2025 року, а в частині оплати за поставлений товар - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

У додатку № 1 до договору (специфікації) сторони погодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість товару, строк та умови його поставки. Товариство зобов`язалось поставити товар на загальну суму 3 888 850,00 грн без ПДВ до 30 червня 2025 року.

У додатку № 2 до договору сторони погодили технічні характеристики товару.

Судом встановлено, що у порушення умов вказаного правочину Товариство в установлений строк обумовлений товар не поставило. Вказану обставину відповідач у своїх заявах по суті спору не заперечував.

18 серпня 2025 року Товариство звернулося до Військової частини з листом вих. № 18/08/20-25-2 "Щодо форс-мажорних обставин" (копія якого міститься в матеріалах справи), у якому повідомило про неможливість виконання зобов`язань за договором у зв`язку з припиненням виробництва обумовленого товару. У цьому ж листі постачальник зазначив, що згідно з інформацією партнерів-постачальників та результатами перевірки виробничого статусу товару виготовлення відповідної моделі остаточно припинено, її подальша комплектація та дистрибуція не здійснюються, у зв`язку з чим поставка нових одиниць товару є неможливою. Посилаючись на обставини, які, на думку відповідача, не залежали від його волі, останній запропонував позивачу достроково розірвати договір з 18 серпня 2025 року шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

19 серпня 2025 року Військова частина, посилаючись на порушення постачальником зобов`язання з поставки товару, направила Товариству лист-повідомлення від цієї ж дати вих. № 1901/3514 про розірвання договору. У зазначеному листі замовник повідомив про одностороннє розірвання договору з 19 серпня 2025 року на підставі пунктів 6.2.1., 7.4. та 12.4. вказаного правочину. Того ж дня Військова частина направила відповідачу претензію від 19 серпня 2025 року № 1902/3515, у якій вимагала сплатити штрафні санкції, нараховані в зв`язку з непоставкою товару, зокрема: 190 553,65 грн пені за 49 днів прострочення поставки товару; 272 219,50 грн штрафу в розмірі 7 % вартості непоставленого товару за прострочення понад 30 днів; 777 770,00 грн штрафу в розмірі 20 % вартості невиконаного зобов`язання в зв`язку з одностороннім розірванням договору. Копії вказаного листа-повідомлення й претензії з доказами їх направлення відповідачу в установленому договором порядку містяться в матеріалах справи. Однак, вказана претензія була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано факту порушення зобов`язання з поставки товару в передбачений державним контрактом строк.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Разом із цим, суд критично оцінює посилання відповідача на положення частини 4 статті 17 Закону № 4196-IX, як на підставу для незастосування передбаченого пунктом 7.2.1. договору штрафу в розмірі 7 % до спірних правовідносин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 17 вказаного Закону положення абзацу 3 частини 2 статті 231 ГК України в частині стягнення штрафу в розмірі 7 відсотків вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання зобов`язання, не застосовується до виконавців державних контрактів (договорів) з оборонних закупівель, які виконуються у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та не завершені на день набрання чинності цим Законом.

З аналізу вказаної норми вбачається, що законодавець передбачив особливості застосування штрафних санкцій саме до державних контрактів з оборонних закупівель, які існували на момент набрання чинності відповідним Законом та залишалися незавершеними. Натомість судом встановлено, що спірний договір було укладено після набрання чинності Законом № 4196-IX, а відтак цей договір не підпадає під дію вказаних перехідних положень.

Крім того, умовами пункту 7.2.1. договору сторони прямо погодили застосування штрафу в розмірі 7 % від вартості непоставленого товару. Вказана умова є результатом вільного волевиявлення сторін й набуває характеру договірної неустойки, обов`язкової до виконання відповідно до статей 525, 629 ЦК України. Той факт, що зміст зазначеної умови співпадає з положеннями статті 231 ГК України, не змінює її договірної природи.

У той же час, нормами ЦК України сплату неустойки визначено як один із видів забезпечення виконання зобов`язань, встановлених договором або законом, та одночасно з цим - як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання. Крім того, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 18 березня 2026 року в справі № 924/567/25.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний для нього тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Вказану правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 4 лютого 2020 року в справі № 918/116/19, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 2 листопада 2021 року в справі № 910/14591/21, від 19 січня 2024 року в справі № 911/2269/22.

Разом із цим, з системного тлумачення положень пунктів 7.2.1. та 7.2.4. договору (якими Військова частина обґрунтовувала свої позовні вимоги в заяві від 6 серпня 2026 року) вбачається, що сторони передбачили відповідальність постачальника за різні за своїм характером порушення договірних зобов`язань.

Так, встановлені пунктом 7.2.1. договору штрафні санкції у вигляді 0,1 % пені та штрафу в розмірі 7 % передбачають відповідальність відповідача саме за триваючі порушення його договірних зобов`язань - несвоєчасну поставку товару (у разі, коли товар все ж таки був поставлений, але з прострочкою).

Тобто застосування вказаних штрафних санкцій насамперед має стимулювати відповідача виконати своє зобов`язання в натурі належним чином.

Натомість пунктом 7.2.4. договору сторони окремо врегулювали відповідальність постачальника за відмову від виконання договору та непоставку товару взагалі, встановивши за таке порушення штраф у розмірі 10 % від ціни договору.

При цьому, судом враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 червня 2021 року в справі № 910/12876/19, відповідно до якої: "… стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійною відповідальністю за порушення зобов`язання, оскільки відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання за договором на строк понад 30 календарних днів, і вказаний строк охоплює порушення зобов`язання на строк понад 10 календарних днів. Одночасне стягнення штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 10 календарних днів та штрафу за прострочення виконання зобов`язання на строк понад 30 календарних днів є подвійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду".

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності встановлення дійсного характеру порушення зобов`язання та визначення того, чи передбачені договором штрафні санкції застосовуються за самостійні порушення, чи фактично становлять повторне притягнення боржника до відповідальності за одне й те саме порушення.

У даному випадку судом встановлено, що відповідач не здійснив поставку жодної одиниці обумовленого договором товару, а листом від 18 серпня 2025 року вих. № 18/08/20-25-2 повідомив позивача про неможливість виконати зобов`язання та запропонував достроково розірвати договір. Отже, вчинене відповідачем порушення умов договору полягало саме у відмові від поставки обумовленого товару, про що останній повідомив позивача листом від 18 серпня 2025 року вих. № 18/08/20-25-2.

За таких обставин суд вважає, що до вказаного порушення договірних зобов`язань підлягає застосуванню спеціально погоджена сторонами умова пункту 7.2.4. договору, яка передбачає відповідальність за відмову від виконання договору та непоставку товару взагалі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для стягнення з відповідача пені, а також штрафу, передбачених пунктом 7.2.1. договору відсутні. Відтак, позовні вимоги позивача про стягнення 190 553,65 грн пені та 272 219,50 грн штрафу, нарахованих на підставі вищевказаного пункту договору, є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

У зв`язку з цим клопотання відповідача про зменшення розміру вказаних штрафних санкцій також задоволенню не підлягає.

У той же час, оскільки заявлений Військовою частиною до стягнення розмір штрафу на підставі пункту 7.2.4. договору є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства, позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми неустойки підлягає задоволенню.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на наявність підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання покладених на нього зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Разом із цим, за умовами пунктів 8.1.-8.5. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за даною угодою, у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, оголошення воєнного чи надзвичайного стану). Сторона, яка не може виконувати зобов`язання внаслідок таких обставин, зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону не пізніше ніж протягом 3-х днів з моменту їх виникнення. Доказами виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, видані Торгово-промисловою палатою України, уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, Державною службою з надзвичайних ситуацій або іншими компетентними органами. Сам факт дії в Україні правового режиму воєнного стану не вважається обставиною непереборної сили, крім випадків настання конкретних подій, які перешкоджають виконанню зобов`язань та належним чином документально підтверджені.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вказаних пунктів договору в матеріалах справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку та строки про настання форс-мажорних обставин, хоча про факт зняття з виробництва відповідного товару відповідач був повідомлений виробником ще 1 червня 2025 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією листа зазначеного виробника, адресованого Товариству.

При цьому, сам по собі факт відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, не є обставиною непереборної дії в розумінні статті 617 ЦК України.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову Військової частини.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позов Військової частини підлягає частковому задоволенню.

Статтею 129 ГПК України визначено, що судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецприлад" (01042, місто Київ, вулиця Джона Маккейна, будинок 3А, квартира 136; ідентифікаційний код 45301675) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 388 885 (триста вісімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) грн 00 коп. штрафу та 5 833 (п`ять тисяч вісімсот тридцять три) грн 27 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено і підписано 19 жовтня 2026 року.

Cуддя Є.В. Павленко