Рішення № 140699185, 07.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2026Справа № 910/8390/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Єременок О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, ідентифікаційний код 21708016)

до Приватного нотаріуса Лісіциної Яни Борисівни (04070, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 35)

про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи,

за участю представників сторін:

від позивача: Шевченко Ю.А.

від відповідача: Лісіцина Я.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - позивач) з позовом до Приватного нотаріуса Лісіциної Яни Борисівни (далі - відповідач) про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі постанови правління Національного банку України від 07.04.2015 № 217 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРГАЗПРОМБАНК" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 07.04.2015 №70 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ "УКРГАЗПРОМБАНК". Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12.05.2015 №104/15 Компанію Праймстар Енерджі ФЗЕ (далі - Компанія) допущено до участі у конкурсі з вибору кваліфікованих інвесторів в частині виведення ПАТ "Укргазпромбанк" з ринку шляхом створення та продажу інвестору перехідного банку з передачею йому активів і зобов`язань неплатоспроможного банку і подальшою ліквідацією неплатоспроможного банку та шляхом продажу неплатоспроможного банку інвестору. Як зазначає позивач, подальші дії Компанії призвели до затягування укладання договору купівлі-продажу акцій банку, що призвело до погіршення фінансового стану банку, що дає підстави розглядати питання про заявлення до Компанії вимог про відшкодування шкоди. 26.12.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ "УКРГАЗПРОМБАНК". Таким чином, за доводами позивача, вимоги кредиторів ліквідованого банку можуть бути задоволені лише після відміни державної реєстрації припинення юридичної особи - ПАТ "Укргазпромбанк", оскільки у банку після завершення процедури ліквідації лишилося майно. Викладене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи - ПАТ "Укргазпромбанк" в результаті ліквідації (запис Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, 26.12.2019 10:46:09, 10671110050002602, Лісіцина Я.Б., Приватний нотаріус Лісіцина Я.Б.).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.08.2026.

У підготовчому засіданні 12.08.2026 судом продовжено відповідачу строк на подачу відзиву до 26.08.2026, підготовче засідання відкладено на 16.09.2026.

25.08.2026 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" приватним нотаріусом Лісіциною Яною Борисівною подано відзив на позов, відповідно до якого відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх неаргументованими, а склад сторін у справі неналежним, оскільки відповідач не має жодного відношення до питання прийняття рішень органами управління юридичної особи, при цьому юридична сила такого рішення до моменту визнання його недійсним у судовому порядку не може ставитися під сумнів; приватний нотаріус не є зацікавленою стороною, діє виключно у межах своїх повноважень при вчиненні реєстраційних дій та не може бути відповідачем у спорі, що виник внаслідок неналежного прийняття рішень органами управління юридичної особи; позивач не заявляє та не доводить обставин порушення його прав діями державного реєстратора; до позову не долучено жодного доказу на підтвердження вказаному та наявність вимог кредиторів відповідних черг.

У підготовчому засіданні 16.09.2026 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 07.10.2026.

У судовому засіданні 07.10.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечила, просила відмовити.

У судовому засіданні 07.10.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Постановою Правління Національного Банку України (далі - НБУ) від 07.04.2015 №217 Публічне акціонерне товариство "Укргазпромбанк" (далі - ПАТ "Укргазпромбанк") було віднесено до категорії неплатоспроможних. 14.09.2015 постановою НБУ №602 відкликано банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Укргазпромбанк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14.09.2015 № 168 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію банку.

26.12.2019 приватним нотаріусом Лісіциною Я.Б. внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) про державну реєстрацію припинення ПАТ "Укргазпромбанк".

Разом з цим, в обґрунтуванні позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що під час процедури ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" дії Компанії Праймстар Енерджі ФЗЕ, яка придбала 100% акцій банку на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) від 07.08.2015 №БВ-348/15, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Поліщук О.Ю. та зареєстрованого у реєстрі за №931; 932, призвели до затягування укладання вказаного договору і, як наслідок, погіршення фінансового стану банку.

Так, за доводами позивача, за умови своєчасного вжиття Праймстар Енерджі ФЗЕ всіх необхідних заходів для належної участі в процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку договір купівлі-продажу акцій банку був би укладений у строк, визначений у рішенні виконавчої дирекції Фонду від 07.04.2015 №70 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укргазпромбанк", а показник фінансового стану банку мав би від`ємне значення у розмірі - 140 689 550,81 грн, а не 304 242 626, 97 грн.

При цьому, позивач стверджує, що вимоги кредиторів ПАТ "Укргазпромбанк" на суму 405 441 590, 65 грн на сьогодні є незадоволеними, що в сукупності дає підстави розглядати питання про заявлення до Компанії Праймстар Енерджі ФЗЕ вимог про відшкодування шкоди.

Суд встановив, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15.06.2026 №569, керуючись частиною шостою статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", беручи до уваги приписи статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вирішила відмінити рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.11.2019 № 2947 "Про затвердження ліквідаційного балансу та звіту про завершення процедури ліквідації ПАТ "УКРГАЗПРОМБАНК".

Отже, як зазначає позивач, вимоги кредиторів ліквідованого банку можуть бути задоволені лише після відміни державної реєстрації припинення юридичної особи - ПАТ "Укргазпромбанк" на підставі судового рішення, оскільки у банку після завершення процедури ліквідації лишилося майно.

Викладене стало підставою для звернення до суду з даним позовом про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи - ПАТ "Укргазпромбанк" в результаті ліквідації (запис Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, 26.12.2019 10:46:09, 10671110050002602, Лісіцина Я.Б., Приватний нотаріус Лісіцина Я.Б.).

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з тих підстав, що не є зацікавленою стороною, діє виключно у межах своїх повноважень при вчиненні реєстраційних дій, не має жодного відношення до питання прийняття рішень органами управління юридичної особи та не може бути відповідачем у спорі, що виник внаслідок неналежного прийняття рішень органами управління юридичної особи, водночас юридична сила такого рішення до моменту визнання його недійсним у судовому порядку не може ставитися під сумнів; позивач не заявляє та не доводить обставин порушення його прав діями державного реєстратора.

Окрім того відповідач зауважує, що до позову не долучено жодного доказу на підтвердження вказаного розміру та наявність вимог кредиторів відповідних черг.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Предметом спору у даній справі є відміна державної реєстрації припинення юридичної особи - ПАТ "Укргазпромбанк" в результаті ліквідації (запис Державна реєстрація припинення юридичної особи в результаті її ліквідації, 26.12.2019 10:46:09, 10671110050002602, Лісіцина Я.Б., Приватний нотаріус Лісіцина Я.Б.).

Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" установлено спростовану презумпцію відомостей, унесених до Єдиного державного реєстру.

Такий висновок зроблено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 (провадження № 11-576апп18), від 6 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17 (провадження № 11-1272апп18), від 19 червня 2019 року у справі № 826/5806/17 (провадження № 11-290апп19).

Тому запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує.

Якщо процедуру ліквідації юридичної особи не було здійснено належним чином, зокрема якщо її було здійснено на підставі рішення про ліквідацію, прийнятого особами, які не мали повноважень його ухвалювати, на підставі сфальшованих документів, якщо у процедурі ліквідації не було відчужено все майно юридичної особи тощо, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не є актом, з яким пов`язується її припинення та припинення права власності на її майно, а є лише записом, який не тягне за собою наслідків.

Отже, спір про відміну державної реєстрації юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності й господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки) та не захищає права позивача в конкретних правовідносинах.

Відповідно до статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведеної норми сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Звернувшись до суду з даним позовом про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначив відповідачем приватного нотаріуса Лісіцину Яну Борисівну.

Нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних дій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.

Отже, позовна вимога про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, чи не був залучений.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 01.04.2020 в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, згідно з яким спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи не є спором з державним реєстратором про спонукання останнього внести відповідний запис до ЄДР.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20, від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21).

Враховуючи, що спір про відміну державної реєстрації юридичної особи виник з ПАТ "Укргазпромбанк" і є спором про наявність (або відсутність) цивільної правоздатності юридичної особи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог до приватного нотаріуса Лісіциної Яни Борисівни, оскільки вона є неналежним відповідачем у цій справі.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу зокрема щодо правомірності прийняття наглядовою радою позивача рішення про обрання нових членів правління, не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність порушення прав відповідачем у справі у розрізі спірних правовідносин.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.10.2026

Суддя Л.Г. Пукшин