Рішення № 140698814, 19.10.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/724/26

Господарський суд Закарпатської області у складі: головуючого - судді Сисина С.В., за участю секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справу,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС», код ЄДРПОУ - 38564363, місцезнаходження - 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 221,

до відповідача: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ,

про стягнення (повернення) попередньої оплати за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС» (далі - позивач, Товариство), від імені якого діє адвокат Мазур І.В. (згідно ордеру серії АІ №2234536 від 01.07.2026), звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 02.07.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/770/26 від 03.07.2026) до ОСОБА_1 (далі - відповідач, Підприємець) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов поставки товару, в сумі 35000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи фізичною особою-підприємцем, отримав повну передоплату в сумі 35000,00 грн за рахунком №177 від 14.04.2026 на постачання 100 штук приймачів Bayck ELRS, так як вказана сума коштів була перерахована позивачем на підставі платіжної інструкції №616 від 14.04.2026. Отримавши такі кошти, відповідач товар не поставив, на зв`язок не виходить, а 22.04.2026 припинив діяльність як ФОП. Оскільки письмового договору поставки сторони не укладали, а зобов`язання з передачі товару виконано не було, утримання коштів втратило правову підставу, що зобов`язує відповідача повернути їх на підставі ст. 1212 ЦК України. Попри втрату статусу ФОП, спір позицією Верховного Суду у постанові від 24.07.2025 у справі №756/1480/23, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини виникли в межах підприємницької діяльності сторін, а позов обґрунтовано подано до Господарського суду Закарпатської області за останнім відомим зареєстрованим місцем діяльності відповідача відповідно до ч. 6 ст. 29 ГПК України.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026.

Процесуальні дії по справі

Згідно з ухвалою від 08.07.2026 суд залишив без руху позовну заяву ТОВ «ВІНДФОРС» від 02.07.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/770/26 від 03.07.2026) та встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.07.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача - адвоката Мазур І.В. надійшла заява про усунення недоліків від 15.07.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/6970/26), згідно з якою позивач усунув недоліки позовної заяви що зазначені в ухвалі суду від 08.07.2026.

Згідно з ухвалою від 21.07.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.

17.08.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від представника позивача - адвоката Захаркевич А.В. надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді від 14.08.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/8087/26).

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження №61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі №904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповіді №37271461 від 06.07.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманої на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач (код ЄДРПОУ - 38564363) має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвали суду від 08.07.2026, 21.07.2026 у справі №907/724/26 (суддя Сисин С.В.) були надіслані - позивачу та представнику позивача в їх Електронні кабінети. Означені документи доставлено до електронного кабінету учасника справи 08.07.2026 о 19:35, 21.07.2026 о 16:20.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Згідно відповіді №37271458 від 06.07.2026 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманої на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи відсутність у відповідача зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, ухвала суду від 21.07.2026 направлена відповідачу поштовою кореспонденцією згідно з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №R067235275624 від 22.07.2026 по місцезнаходженню відповідача згідно відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру, які відповідають відомостям Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань: 90300, Закарпатська область, Берегівський район, місто Виноградів, провулок Партизанський, будинок 12.

28.07.2026 на адресу суду повернулось поштове відправлення №R067235275624 від 22.07.2026, причина повернення - «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Щодо цього суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у Єдиному державному демографічному реєстрі є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, лише відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію від суду, а тому відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений судом про розгляд справи та призначені судові засідання у справі.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 3, 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2023 №1071) (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку).

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою «Вручити особисто», рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка» приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. 8 та 15 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Згідно з п. 81, 82, 83 Правил надання послуг поштового зв`язку рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками «Судова повістка», «Повістка ТЦК»), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, п. 8, 11, 15, 17, 81, 82, 83, 99 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі №904/2584/19; у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 16.05.2018 у справі №910/15442/17 та від 04.12.2018 у справі №921/32/18).

Таким чином, з урахуванням сформованої позиції судів вищих інстанцій щодо належного повідомлення учасників процесу, господарський суд констатує, що відповідач належним чином повідомлявся судом про розгляд справи у суді та мав можливість, передбачену законом, на реалізацію своїх прав та законних інтересів, з урахуванням приписів ГПК України щодо належного повідомлення учасників процесу.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №19 - к від 15.07.2026 судді Сисину С.В. надано відпустку з 27.07.2026 по 14.08.2026. А тому рішення у справі ухвалено судом з урахуванням строку перебування судді Сисина С.В. у відпустці.

Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору за позицією позивача

Позовні вимоги позивачем обгрунтовані з посиланням на досягнуту 14.04.2026 сторонами домовленість щодо поставки Підприємцем товару Bayck ELRS 915 МГц NANO ExpressLRS Receiver у кількості 100 шт. вартістю 291,6 грн за 1 шт, на загальну суму 35000,00 грн (далі - товар), на виконання якої позивач на підставі отриманого від відповідача рахунку перерахував ФОП ОСОБА_1. 35000,00 грн як попередня оплата (в повному обсязі) за товар.

Так, 14.04.2026 ФОП ОСОБА_1., який здійснював комунікацію через месенджер «Telegram» з облікового запису (нікнейм) «ІНФОРМАЦІЯ_2», було виставлено позивачу рахунок №177 на оплату товару Bayck ELRS 915 МГц NANO ExpressLRS Receiver у кількості 100 шт. вартістю 291,6 грн за 1 шт., всього на суму 35000,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 5840,00 грн.

14.04.2026 позивачем на рахунок відповідача повністю перераховано грошові кошти в сумі 35000,00 грн з призначенням платежу «Оплата за товар згідно рах. №177 від 14.04.2026 року, у т.ч. ПДВ 20,00% = 5833,33 грн», що підтверджується платіжною інструкцією №616 від 14.04.2026.

Попри отримання Підприємцем повної попередньої оплати, а також отримання позивачем у месенджері «Telegram» платіжної інструкції про оплату; попри запевнення Підприємця у месенджері «Telegram» про відправлення товару 14.04.2026, фактично відправлення товару відповідачем здійснено не було. На звернення позивача 15.04.2026 у месенджері «Telegram» щодо термінів відправлення було повідомлено, що товарно-транспортну накладну буде надано 15.04.2026. Проте, починаючи з 15.04.2026, відповідач припинив комунікацію, не відповідав на повідомлення та телефонні дзвінки з номерів позивача. Відтак, з наведеного вбачається, що Підприємець після отримання попередньої оплати, обумовлений товар Товариству не поставив.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 22.04.2026 до реєстру внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ІНФОРМАЦІЯ_1.

29.04.2026 адвокат Свистула Д.А. (представник Товариства) направила відповідачу за адресою: 90300, Закарпатська області, Берегівський район, місто Виноградів, провулок Партизанський, будинок 12, лист-вимогу №1-280426 від 28.04.2026 про повернення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 35000,00 грн протягом 5 календарних днів з дня отримання. Поштове відправлення №0103300526040 повернулося 22.05.2026 відправнику з причини відсутності одержувача за вказаною адресою. 09.06.2026 позивач направив вимогу про повернення коштів з електронної адреси lawfirmproctor@gmail.com на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), однак вона також залишилася без відповіді.

Станом на дату подання позову товар не поставлений, а грошові кошти в розмірі 35000,00 грн відповідачем не повернуті. Позивач зазначає, що окремого письмового договору між сторонами укладено не було, жодних дій щодо виконання договору відповідач не вчинив, а тому утримує кошти без достатньої правової підстави, що відповідно до ст. 1212 ЦК України є підставою для їх стягнення як безпідставно набутого майна.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів поставки товару чи повернення попередньої оплати не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС» та Фізичною особою-підприємцем ІНФОРМАЦІЯ_1 була укладена угода у спрощений спосіб на постачання товару (Bayck ELRS 915 МГц NANO ExpressLRS Receiver) в кількості 100 одиниць.

Так, згідно з рахунком №177 від 14.04.2026, вартість товару Bayck ELRS 915 МГц NANO ExpressLRS Receiver у кількості 100 одиниць становить 35000,00 грн з ПДВ. У рахунку зазначено постачальника - ФОП ІНФОРМАЦІЯ_1, платника і одержувача - ТОВ «ВІНДФОРС», а також зазначено розрахунковий рахунок постачальника (Підприємця).

Відповідно до платіжної інструкції №616 від 14.04.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС» перерахувало на рахунок Фізичної особи-підприємця ІНФОРМАЦІЯ_1 суму в розмірі 35000,00 грн, зазначивши призначення платежу: оплата за товар згідно рах. №177 від 14.04.2026 року, у т.ч. ПДВ 20,00% = 5833,33 грнр.».

Згідно зі скріншотами електронного листування в месенджері Telegram з облікового запису (нікнейм) «ІНФОРМАЦІЯ_2» вбачається електронне листування між сторонами за період 14- 17 квітня 2026 року, у якому відповідачем було виставлено позивачу рахунок №177 від 14.04.2026 на оплату товару Bayck ELRS 915 МГц NANO ExpressLRS Receiver у кількості 100 шт. вартістю 291,6 грн за 1 шт., всього на суму 35000,00 грн з ПДВ, та повідомлено, що товар буде відправлено 14.04.2026. 14.04.2026 позивач повідомив про здійснену оплату згідно з платіжною інструкцією №616 від 14.04.2026 та надав платіжне доручення. 15.04.2026 у відповідь на звернення позивача щодо уточнення термінів відправлення товару було повідомлено, що товарно-транспортну накладну буде надано 15.04.2026. Надалі у переписці за 16.04.2026 покупець вказує, що очікує інформацію про поставку товару, а також, як вбачається, при намаганні зателефонувати в месенджері Telegram до продавця, який здійснював обмін повідомленнями з облікового запису «ІНФОРМАЦІЯ_2», такий вхідний телефонний дзвінок був відхилений. Відтак, 17.04.2026 покупець повідомив, що такі дії особи з облікового запису «ІНФОРМАЦІЯ_2» розцінюються як шахрайські дії, та з цього приводу буде проінформовано податкові органи та поліцію.

Адвокатом Свистулою Дар`єю Андріївною в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС» ІНФОРМАЦІЯ_1 скерована вимога про повернення безпідставно утриманих грошових коштів №1-090626 від 09.06.2026, згідно з якою заявник вимагав повернути протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання цієї вимоги безпідставно утримані грошові кошти у розмірі 35000,00 грн на розрахунковий рахунок ТОВ «ВІНДФОРС» в АТ «ПУМБ». Також у цій вимозі зазначалося, що у разі невиконання вказаних вимог протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати її отримання, Товариство залишає за собою право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення безпідставно утриманих коштів у розмірі 35000,00 грн, а також судових витрат у повному обсязі, включно з витратами на правничу допомогу, та повідомити правоохоронні органи про обставини, що можуть містити ознаки шахрайства.

В матеріалах справи наявні докази надіслання означеної вимоги відповідачам на електронну адресу, яка зазначена у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: копія скріншота відправлення 09.06.2026 вимоги про повернення коштів №1-090626 від 09.06.2026 з електронної адреси представника позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну пошту відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3.

Такі обставини є підставою звернення позивача у суд з позовними вимогами з посиланням на положення ст.1212 ЦК України про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов поставки товару у розмірі 35000,00 грн.

Правове обґрунтування та оцінка суду

Предметом розгляду у даній справі є обставини, пов`язані з стягненням, на думку Товариства, безпідставно набутих грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов поставки товару у розмірі 35000,00 грн.

Водночас, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 (провадження 12-15гс19, пункт 7.43) від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 22.10.2022 у справі №229/1026/21 (провадження № 14-205цс21, пункт 102), від 27.11.2024 у справі №204/8017/17 (провадження № 14-29цс23, пункт 221).

У постанові від 17.06.2025 в справі №907/613/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).

А тому, враховуючи те, що предметом відносин сторін була поставка Підприємцем товару (Вауск ELRS 915 NANO ExpressLRS Receiver у кількості 100 шт.) після отримання Товариством від відповідача рахунку на оплату №177 від 14.04.2026, то з урахуванням принципу jura novit curia («суд знає закони») при розгляді справи і ухваленні рішення суд дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні правовідносини купівлі-продажу (поставки), укладені в спрощений спосіб, з умовою про попередню оплату, до яких підлягають застосуванню положення ст. 693 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Так, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що між відповідачем та позивачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб, та за яким позивач виконав свої зобов`язання з оплати для отримання товару; водночас докази виконання відповідачем свого зобов`язання по поставці товару відсутні.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1 та 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 р. у справі № 912/1883/17 вказав, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладання господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів тощо). Зазначена правова норма не містить вичерпного переліку можливих конклюдентних дій.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, не може кваліфікуватись як неукладений правочин, який був виконаний стороною/сторонами повністю або частково. Зокрема, така позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), де зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами (така правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 23.06.2022 у справі №917/1951/19, від 29.05.2024 у справі №910/6103/23, від 11.02.2025 у справі №914/3208/23 тощо).

На підставі викладеного вище, враховуючи, що між сторонами спору було досягнуто домовленості щодо постачання товару, в матеріалах справи наявний рахунок №177 від 14.04.2026 та на підставі нього позивач відповідно до платіжної інструкції №616 від 14.04.2026 сплатив вартість товару у розмірі 35000,00 грн, суд дійшов висновку, що між сторонами було укладено договір у спрощений спосіб.

Водночас досягнуті домовленості в спрощений спосіб щодо постачання товару в день отримання попередньої оплати також встановлено судом із дослідженого електронного листування в месенджері Telegram між позивачем та відповідачем, який вів переписку (листування) з облікового запису (нікнейм) «ІНФОРМАЦІЯ_2» за період 14-17 квітня 2026 року. У цьому листуванні відповідач виставив позивачу рахунок №177 від 14.04.2026 на оплату товару Bayck ELRS 915 МГц NANO ExpressLRS Receiver у кількості 100 шт. вартістю 291,6 грн за 1 шт., всього на суму 35000,00 грн з ПДВ, та запевнив, що товар буде відправлено 14.04.2026. 14.04.2026 позивач повідомив про здійснену оплату згідно з платіжною інструкцією №616 від 14.04.2026 та надав платіжне доручення про оплату. 15.04.2026 у відповідь на звернення позивача щодо уточнення термінів відправлення товару відповідача запевняв про надання товарно-транспортної накладної 15.04.2026, а надалі, припинив будь-яку комунікацію та не відповідав на повідомлення і телефонні дзвінки з номеру телефона позивача.

Суд при ухваленні рішення враховує таке електронне листування між позивачем та відповідача в месенджері Telegram за період 14- 17 квітня 2026 року та зазначає про належність, допустимість і достовірність такого електронного доказу в розумінні ст. 96 ГПК України. Щодо цього суд також зазначає, що листування шляхом надіслання електронних листів, переписки в месенджерах уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, за змістом зобов`язань сторін за договором поставки передання товару позивачем породжує для відповідача грошове зобов`язання сплатити кошти за поставлений товар.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, провадження №12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов`язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання. Отже після пред`явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов`язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов`язання з повернення коштів.

Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).

Відтак, суд враховує, що позивач наголошує на встановленому на час подачі позову факті невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо постачання товару після отримання попередньої оплати в сумі 35000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №616 від 14.04.2026, перерахованої на підставі отриманого рахунку №177 від 14.04.2026, та факті невиконання відповідачем свого зобов`язання щодо повернення попередньої оплати після отримання вимоги №1-090626 від 09.06.2026, надісланої на електронну адресу відповідача.

З досліджених судом доказів, зокрема з електронного листування в месенджері Telegram з облікового запису (нікнейм) «ІНФОРМАЦІЯ_2» за період 14- 17 квітня 2026 року, вбачається, що після отримання 14.04.2026 попередньої оплати відповідач ухилився від постачання товару. На час розгляду справи суду не надано доказів виконання відповідачем свого зобов`язання щодо повернення попередньої оплати, зокрема після отримання відповідачем вимоги позивача №1-090626 від 09.06.2026 про повернення коштів.

Водночас обов`язок продавця (у даному випадку - відповідача) повернути 35000,00 грн попередньої оплати, отриманої на підставі платіжної інструкції №616 від 14.04.2026, передбачений ч. 2 ст. 693 ЦК України, згідно з якою, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту ч.2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 26.11.2024 у справі № 910/7335/23).

Таким чином, з огляду на те, що позивачем було належним чином здійснено перерахування грошових коштів відповідно до умов укладеного в спрощений спосіб договору, а відповідач не забезпечив постачання товару, а надалі, після отримання від Товариства вимоги №1-090626 від 09.06.2026, не повернув кошти, у відповідача відповідно до наведених вище правових приписів законодавства виникло грошове зобов`язання перед позивачем на суму попередньої оплати в розмірі 35000,00 грн. Дане зобов`язання полягає у необхідності повернення позивачу 35000,00 грн попередньої оплати, перерахованої на користь відповідача згідно з платіжною інструкцією №616 від 14.04.2026.

Водночас факт припинення ОСОБА_1 22.04.2026 підприємницької діяльності (що встановлено згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) не спростовує висновків суду про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача 35000,00 грн попередньої оплати, оскільки відповідно до ст. ст. 51, 52, ст. ст. 598- 609 ЦК України однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що на день ухвалення рішення відсутні докази повернення відповідачем спірної суми коштів попередньої оплати, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС» до ОСОБА_1 та стягнення з відповідача попередньої оплати за договором постачання, укладеним у спрощений спосіб, в сумі 35000,00 грн, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно з платіжною інструкцією №928 від 01.07.2026, при подачі позову через систему «Електронний суд ЄСІТС» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у зв`язку з невиконанням умов поставки товару у загальному розмірі 35000,00 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 3328,00 грн.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

А відтак, при подачі позову через систему «Електронний суд» судовий збір у справі про стягнення з відповідача 35000,00 грн, який поданий через систему «Електронний суд ЄСІТС», підлягав сплаті позивачем у сумі 2662,40 грн.

Статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частина 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що у випадках, установлених п. 1 ч. 1 цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Виходячи із системного аналізу норм ГПК України та Закону України «Про судовий збір» питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів за наявності клопотання сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору.

А тому позивач має право на повернення судового збору в сумі 665,60 грн через внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, і такий буде повернуто позивачу при подачі відповідного клопотання.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9ст. 129 ГПК України).

Отже, так як позовні вимоги ТОВ «ВІНДФОРС» про стягнення з відповідача 35000,00 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2662,40 грн у повернення сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у справі за позовною заявою, поданою через систему «Електронний суд ЄСІТС».

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНДФОРС» (код ЄДРПОУ - 38564363, місцезнаходження - 07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Київська, будинок 221) 35000,00 грн (тридцять п`ять тисяч гривень 00 копійок), а також стягнути 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя С.В. Сисин