Рішення № 140698363, 14.10.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" жовтня 2026 р. Cправа № 902/1791/25(127/8153/26)

Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Шарко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали у справі

за позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

до: ОСОБА_1 , м. Вінниця

про стягнення 30 963,69 грн заборгованості за кредитним договором

в межах справи № 902/1791/25

за заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )

про неплатоспроможність

представники сторін не з`явились

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1791/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Ухвалою суду від 06.05.2026 року відкрито провадження у справі № 902/1791/25. Введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Призначено керуючим реструктуризацією у справі № 902/1791/25 арбітражного керуючого Белінську Н.О. Призначено попереднє засідання у справі.

07.07.2026 року до Господарського суду Вінницької області від Вінницького міського суду Вінницької області надійшла цивільна справа № 127/8153/26 за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 30.03.2026 відкрито провадження в цивільній справі №127/8153/26, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.06.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області прийнята ухвала про передачу матеріалів цивільної справи №127/8153/26 на розгляд до Господарського суду Вінницької області, в провадженні якого перебуває справа №902/1791/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ..

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1791/25(127/8153/26) від 07.07.2026, вказану справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С., в провадженні якого перебуває справа №902/1791/25.

В зв`язку з перебуванням судді Тісецького С.С. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу було розподілено судді Нешик О.С.

Ухвалою від 13.07.2026 року постановлено розгляд справи №902/1791/25(127/8153/26) здійснити за правилами спрощеного позовного провадження. Повідомити сторонам, що судове засідання в справі №902/1791/25(127/8153/26) відбудеться 06.08.2026 року. Після виходу судді Тісецького С.С. на роботу, матеріали справи №902/1791/25(127/8153/26) передати судді, в провадженні якого перебуває справа №902/1791/25.

03.08.2026 року суддя Тісецький С.С. приступив до роботи.

03.08.2026 року на підставі заяви судді Нешик О.С., згідно розпорядження керівника апарату суду та протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, зазначену вище справу передано на розгляд судді Тісецькому С.С.

Ухвалою від 04.08.2026 року прийнято до свого провадження справу № 902/1791/25(127/8153/26) за позовом АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в межах справи № 902/1791/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 . Призначено справу №902/1791/25(127/8153/26) до розгляду на 14.10.2026.

В судове засідання на визначену дату позивач та відповідач повноважних представників не направили.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, ухвалою суду від 04.08.2026 року, копії якої були надіслані до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси.

Згідно із ч.1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання представників сторін.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що сторони належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка сторін є підставою до розгляду справи за їх відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст. 202 ГПК України.

Водночас, судом встановлено, що 24.07.2026 від відповідача надійшла заява 22.07.2026 про визнання позовних вимог в повному обсязі. У вказані заяві відповідач також просив здійснити розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи дійшов наступного висновку з огляду на таке.

Так, за змістом позовної заяви та наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 (далі - Відповідач) звернувся до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" (далі - Позивач, Банк) з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав(-ла) Анкету-заяву № бн від 03.02.2015р. та приєднався до Умов та правил надання банківських послуг саме в тій редакції, що діяла на дату підписання та розміщена на сайті банку https://privatbank.ua/terms. Клієнт не міг приєднатися до іншої редакції і саме ця редакція надається до позовної заяви, оскільки це умови публічного договору, то суд має можливість самостійно перевірити відповідність умов та тарифів, що додаються до позовної заяви, та умов та тарифі сайті банку, що діяли на дату підписання заяви.

З моменту підписання відповідачем заяви, між Банком та відповідачем був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору.

Відповідачу відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку, на яку було встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 31 000,00 грн., що підтверджується Випискою по рахунку (додана до позову). Для отримання доступу до рахунку та використання кредитного ліміту Відповідач отримав кредитну картку номер - НОМЕР_2 , строк дії - 03/21, тип - Універсальна Відповідач після отримання картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору, що підтверджуються, зокрема, розрахунком заборгованості, випискою по рахункам Відповідача.

У виписці по руху коштів чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт, а також факти використання відповідачем грошей, а отже й отримання кредитної картки, оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки. Із виписки вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, а також частково сплачував заборгованість за договором.

Відповідач не лише отримав кредитну картку, а й визнав укладення кредитного договору та погодився з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору та його умов, в тому числі щодо сплати відсотків.

Після спливу строку дії першої картки Відповідачем для можливості користування рахунком додатково отримані наступні картки:

Кредитна картка номер - НОМЕР_3 , строк дії - 05/22, тип - Універсальна;

Кредитна картка номер - НОМЕР_4, строк дії - 01/28, тип - Універсальна.

В процесі користування рахунком відбулася зміна відсоткової ставки на 42 % річних.

У процесі користування кредитним рахунком клієнту були завжди доступні у вільному доступі на сайті банку та у додатку Приват24 умови обслуговування кредитних карток, які банк постійно пропонує клієнту для ознайомлення огляду кожного наступного разу, коли відбуваються навіть незначні зміни. Також, в зв`язку зі змінами у законодавстві - впровадженні нормами закону "Про споживче кредитування" паспорту споживчого кредиту - клієнт підписав паспорт споживчого кредиту від 30.06.2025 р., в якому також є інформація про відсоткові ставки по кредитування по картковим рахункам. Клієнт не надавав банку жодного разу заперечення щодо розміру відсоткової ставки, при цьому частково погашав заборгованість, що свідчить про обізнаність клієнта з умовами кредитування.

Позивач звертає увагу суду, що далі у процесі користування рахунком 30.06.2025р. Відповідачем підписано Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (копія додається до позовної заяви), на підставі якої погоджені суттєві умови користування кредитним рахунком.

Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг Відповідачем - підписано у системі самообслуговування Приват24 за допомогою ОТР пароля, про що зазначено в полі підпис Клієнта із позначкою дати та часу. Використання Отр пароля в якості простого електронного підпису погоджено із Відповідачем у Анкеті заяві від 05.04.2021 р., яка підписана Відповідачем власноруч на планшеті, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 "Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України"

При цьому, на момент підписання зазначеної вище Заяви Відповідача мав заборгованість, що вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості.

Тобто, Відповідач був належним чином повідомлений про умови кредитування зокрема щодо сплати відсотків. Починаючи з 30.06.2025 р. відсотки нараховувалися відповідно до підписаної Відповідачем Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме згідно п. 1.3. у розмірі 42%. При цьому за погодженою ставкою Банком нараховано відсотків у розмірі 4350.02 грн.

Також Позивач звертає увагу суду, що у зв`язку із початком повномасштабного вторгнення та збройної агресії російської федерації, Банк пішов на зустріч клієнтам та скасував відсоткову ставку у березні 2022 р. - розмір 0 %, а в подальшому із 01.04.22 р. відсоткова ставка поступово повернута до погодженого розміру (детально у Розрахунку заборгованості).

Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту, для чого за зверненнями Відповідача відкрив рахунок та надавав кредитні картки до нього, а Відповідач отримуючи кредитні картки фактично отримував електронний платіжний інструмент, який дає можливість використовувати власні гроші або кредитний ліміт на банківському рахунку для здійснення безготівкових операцій, тим самим Відповідач мав безперервний доступ до самого рахунку.

Відповідач зобов`язався повернути використану частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Але в процесі користування кредитним рахунком Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку.

Таким чином, у порушення п. 1.4 Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 15.02.2026 року має заборгованість - 30 963,69 грн., яка складається з наступного:

26 61367 грн. - заборгованість за тілом кредиту,

4 350,02 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ "Приватбанк".

Викладені у позовній заяві обставини підтверджуються наступними доказами: розрахунком заборгованості; випискою по рахунку; копіями анкет та заяв позичальника; копією Паспорту споживчого кредиту; копією примірнику "Умов та Правил надання банківських послуг"; копією наказу банку щодо затвердження "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції, що діяла на момент підписання заяви; копією документу, що посвідчує особу Відповідача.

Посилаючись на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 30 963,69 грн. боргу.

Відповідач у заяві від 22.07.2026 зазначив про визнання позовних вимог в повному обсязі.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2021 року у справі № 910/17743/18, Суд зауважив, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18).

Як вбачається із матеріалів справи № 902/1791/25, Позивач - АТ КБ "ПриватБанк" станом на дату розгляду справи № 902/1791/25(127/8153/26), не звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника у справі № 902/1791/25 про неплатоспроможність Відповідача - ОСОБА_1 .

Водночас, як зауважив Верховний суд у своїй постанові від 23.09.2021 року у справі №904/4455/19, зважаючи на притаманну позовному провадженню автономію в межах справи про банкрутство, незаявлення позивачем грошових вимог до боржника у справі про банкрутство не може вважатися відмовою від таких вимог у позовному провадженні або бути підставою для відмови у задоволенні позову з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що розглядається в межах справи про банкрутство відповідача в порядку статті 7 КУзПБ (п. 117).

У разі незаявлення вимог до боржника у справі про банкрутство справа за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство, відповідно до приписів статті 7 КУзПБ має бути розглянута господарським судом, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство відповідача, по суті спору за правилами ГПК України у позовному провадженні в межах справи про банкрутство (п. 118).

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Стаття 643 ЦК України визначає, якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Положення цієї глави застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1067 ЦК України, договір банківського рахунку укладається в письмовій формі для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку в банку на умовах, погоджених сторонами.

Відповідно до ст. 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між сторонами було укладено кредитний договір б/н від 03.02.2015 року, на виконання умов якого відповідачу відкрито картковий рахунок та встановлено ліміт кредитування, який в подальшому було збільшено до 31 000,00 грн.

Поряд з цим, з наявної в матеріалах справи виписки за рахунком за період з 15.03.2017-17.02.2026 вбачається, що відповідач користувався кредитним лімітом.

Відповідно до наявного у справі розрахунку заборгованості за договором, заборгованість відповідача перед банком становить 30 963,69 грн., з яких: 26 613,67 грн. - заборгованість по кредиту, 4 350,02 грн. - заборгованість по процентах.

Суд перевіривши згаданий вище розрахунок заборгованості за кредитним договором, дійшов висновку, що визначена у цьому розрахунку сума заборгованості відповідає умовам договору, чинному законодавству та є правомірною.

Судом встановлено, що станом на момент розгляду справи, не надано доказів щодо погашення або ж спростування відповідачем заборгованості перед банком.

Водночас, як зазначено раніше, відповідачем до суду подано заяву про визнання позову в повному обсязі.

При визнанні відповідачем позову в частині стягнення основного боргу, суд враховує таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.06.2020 у справі № 588/1311/17, міститься висновок про те, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Оскільки визнання відповідачем позовних вимог в порядку ст. 46 ГПК України відповідає фактичним обставинам справи з урахуванням наявних доказів, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому визнання позову підлягає прийняттю господарським судом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом установлено, що визнання позовних вимог відповідачем відбулося до початку розгляду справи по суті.

З огляду на те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для повернення позивачу з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого під час подання позову згідно із платіжною інструкцією № ZZ423B214Q від 03.03.2026 на суму 2 662,40 грн, що становить 1 331,20 грн.

Інша частина судового збору в розмірі 1 331,20 грн, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача та підлягає стягненню з нього на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 7 КУ з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 130, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позов АТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у справі № 902/1791/25(127/8153/26), в межах справи № 902/1791/25 про неплатоспроможність ОСОБА_1 , задоволити в повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) 30 963,69 грн - заборгованості, 1 331,20 грн - витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Повернути Акціонерному товариству Комерційному банку "ПриватБанк" (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 14360570) з Державного Бюджету України судовий збір в сумі 1 331,20 грн., сплачений згідно платіжної інструкції № ZZ423B214Q від 03.03.2026 на суму 2 662,40 грн.

5. Світлокопія платіжної інструкції № ZZ423B214Q від 03.03.2026 на суму 2 662,40 грн, знаходиться в матеріалах справи № 902/1791/25(127/8153/26) (подана разом з позовними матеріалами, сформованими в системі "Електронний суд").

6. Примірник даного рішення є підставою для повернення судового збору у встановленому цим рішенням розмірі.

7. Копію рішення направити до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: АТ КБ "Приватбанк" - info@privatbank.ua; 14360570@gmail.gov.ua; ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; арбітражному керуючому Белінській Н.О. - ІНФОРМАЦІЯ_3

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 19 жовтня 2026 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - до справи.