Рішення № 140695390, 12.10.2026, Черняхівський районний суд Житомирської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 293/1258/26

Провадження № 2/293/1056/2026

12 жовтня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді Проценко Л.Й.

за участю секретаря судового засідання Ничипорук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі в селищі Черняхів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

25.08.2026 представник ТОВ «Споживчий центр» через систему «Електронний суд» звернувся до суду із позовом, за змістом якого просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №05.03.2026-100001591 від 05.03.2026 у розмірі 12300,00 гривень, суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви в паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 120,18 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2026 між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 укладено вище зазначений кредитний договір, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 3500 гривень, строком на 140 днів з процентною ставкою в розмірі 1,0 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 20% від суми кредиту та становить 700 грн 00 коп.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання у повному обсязі, однак, відповідач взяті на себе зобов`язання в повному обсязі не виконав і кредит у визначений строк не повернув, у зв`язку з чим станом на дату подання позову, утворилась заборгованість у розмірі 12300,00 грн., яка складається з заборгованості: по тілу кредиту в розмірі 3500,00 грн; по процентах в розмірі 4600,00 грн; по комісії 700,00 грн та по відсотках, нарахованих по ст. 625 ЦК України в розмірі 3500,00 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».

Зазначені кошти представник позивача просить стягнути з відповідача в судовому порядку. Крім того, просить стягнути судові витрати.

ІІ. Процедура та позиції сторін

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 25.08.2026 справа №293/1258/26 передана на розгляд судді Проценко Л.Й. (а.с.43).

На виконання вимог ч.8 ст.187 ЦПК України, 09.09.2026 судом отримано інформацію про зареєстроване місце проживання відповідача (а.с.45).

10.09.2026 суд постановив ухвалу, якою прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи постановив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Перше судове засідання суд призначив на 12 год. 30 хв. 12.10.2026 (а.с.49).

05.10.2026 від представника відповідача - адвоката Кирилюка В.Л. надійшов відзив, в якому просить позов задовольнити частково, у загальному розмірі 8100,00 грн, з яких: 3500,00 грн тіло кредиту та 4600,00 грн проценти за користування кредитом. У стягненні нарахованої пені та комісії просив відмовити за безпідставністю.

12.10.2026 сторони в судове засідання не з`явились. У позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити у його відсутності. Представник відповідача в адресованій суду заяві від 12.10.2026 просив судове засідання проводити без участі відповідача та його представника.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В ході розгляду справи, суд відповідно до п. 4 ч. 5 ст.12 ЦПК України, створив сторонам всі умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ЦПК України.

Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

12.10.2026 суд виніс вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та докази на їх підтвердження

Судом встановлено, що 05.03.2026 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) в електронній формі №05.03.2026-100001591, підписавши електронним підписом пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), заявку на утримання кредиту (а.с.32-39).

Відповідно до заявки кредитного договору та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №05.03.2026-100001591 (кредитної лінії) позичальнику надано кредит у розмірі 3500 грн., строком на 140 днів, дата повернення кредиту 22.07.2026, з процентною ставкою в розмірі 1,0 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов`язана з наданням кредиту становить 20% від суми кредиту та становить 700 грн 00 коп.

Відповідачем договір підписано одноразовим ідентифікатором Е835, надісланим на номер телефону НОМЕР_1 .

05.03.2026 відповідно до транзакції в системі іPay.ua на картку отримувача 5168745038584832 перераховано 3500 грн. за договором кредиту №05.03.2026-100001591 (а.с.31).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №05.03.2026-100001591, заборгованість відповідача становить 12300,00 грн., яка складається з:основного боргу в розмірі 3500,00 грн; по процентах в розмірі 4600,00 грн; по комісії 700,00 грн та по відсотках, нарахованих по ст. 625 ЦК України в розмірі 3500,00 грн. (а.с.40-41).

ІV. Законодавство, що підлягає застосуванню, оцінка та мотиви суду

За правилами ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.628, 629 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч.1 ст.638 ЦК України).

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).

За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до положень ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

За правилами ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Згідно із ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).

В ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та розмір процентів, встановлений договором.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов`язання.

Звертаючись з позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» посилається на те, що через невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №05.03.2026-100001591 утворилась заборгованість, яку позивач просить стягнути на свою користь.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), заявку позичальника, заявку кредитного договору №05.03.2026-100001591 (кредитної лінії), відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №05.03.2026-100001591 (кредитної лінії), інформаційне повідомлення позичальника, які підписані ОСОБА_1 цифровим підписом одноразовим ідентифікатором; квитанцію про перерахунок кредитних коштів на рахунок позичальника через систему іPay.ua; розрахунок заборгованості за кредитним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як вбачається із змісту кредитного договору, а саме п.11.4 та 11.5 сторони визначили, що позичальник підтверджує, що вказаний нею при реєстрації номер телефону належить виключно їй, не переданий та не буде переданий в користування та/або володіння та/або розпорядження будь-яким особам, саме цей номер телефону використовується та буде використовуватись позичальником при виконанні даного договору, вчинені будь-яких операцій за ним.

Позичальник підтверджує, що вказаний нею для перерахування коштів платіжний засіб/поточний рахунок належить виключно позичальнику на законних підставах, право на його використання не зупинене, не припинене, не обмежене іншим чином, платіжний засіб не є втраченим, безперешкодно використовується виключно позичальником.

Відповідачем не заперечується укладання договору та визнається частина суми заборгованості у розмірі тіла кредиту та відсотків, на загальну суму 8100,00 грн.

В цій частині позову суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо обґрунтованості заявлених до стягнення комісії та відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, суд погоджується з позицією представника відповідача, щодо безпідставності їх стягнення, з огляду на наступне.

Так,10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Аналіз змісту зазначеної умови свідчить про те, що така комісія не пов`язана із наданням позичальнику будь-якої самостійної додаткової фінансової послуги, а фактично є складовою вартості кредиту.

Суд враховує, що відповідно до ст. 1054 ЦК України платою за користування кредитом є проценти, які й становлять економічну сутність винагороди кредитодавця за надання грошових коштів у користування. Встановлення додаткових платежів, які не мають самостійного предмета та фактично дублюють функцію процентів, призводить до необґрунтованого збільшення фінансового навантаження на позичальника.

З огляду на те, що спірні правовідносини є правовідносинами у сфері споживчого кредитування, до них підлягають застосуванню положення законодавства про захист прав споживачів, відповідно до яких умови договору не можуть призводити до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін.

Покладення на споживача обов`язку сплачувати комісію, яка не пов`язана із наданням окремої послуги та фактично є додатковою платою за саме надання кредиту, свідчить про несправедливість такої умови договору, оскільки створює для споживача надмірний фінансовий тягар та порушує баланс інтересів сторін.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, відповідно до якої законодавством про споживче кредитування передбачено можливість встановлення у кредитному договорі комісій, пов`язаних із наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, за умови, що такі комісії відповідають фактично наданим додатковим чи супутнім послугам.

Разом з тим, Верховний Суд зазначив, що у разі відсутності визначення переліку таких послуг, їх змісту, обсягу та вартості, а також доказів їх фактичного надання споживачу, умова договору щодо сплати відповідної комісії є нікчемною.

Як убачається з умов спірного договору, комісія за видачу кредиту визначена без зазначення конкретного переліку додаткових чи супутніх послуг, які надаються позичальнику, без розкриття їх змісту, обсягу та вартості, а матеріали справи не містять доказів фактичного надання відповідачу будь-яких додаткових послуг, за які встановлена така комісія.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, який зазначав, що встановлення у кредитному договорі комісій, які не пов`язані з наданням конкретних додаткових послуг, є неправомірним та не підлягає задоволенню при вирішенні спору.

Враховуючи наведене, положення договору позики щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за видачу кредиту суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 700,00 грн.

Щодо нарахованих відсотків відповідно до ст.625 ЦК України суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває по теперішній час.

Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано відсотки в розмірі 3500,00 грн., від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд робить висновок про відсутність правових підстав для їх стягнення.

Судом встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачем грошових коштів та наявність у нього обов`язку їх повернення.

Разом з тим, комісія за видачу кредиту та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не підлягають стягненню з підстав, наведених судом у мотивувальній частині рішення.

За результатами вирішення спору суд вважає обґрунтованим та підтвердженим матеріалами справи загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором в розмірі 8100,00 грн.

Відповідно до п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За викладених фактичних обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 1753,46 гривень

Керуючись ст. ст. 79,81,141, 258, 259, 263-265, 268, 272-274, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором №05.03.2026-100001591 від 05.03.2026 в розмірі 8100 (вісім тисяч сто) гривень 00 копійок, 1753 (одна тисяча сімсот п`ятдесят три) гривні 46 копійок сплаченого судового збору та витрати, пов`язані з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення, у розмірі 120 (сто двадцять) гривень 18 копійок.

В решті позову відмовити за безпідставністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр", код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: вул.Саксаганського, 133-А, м.Київ, 01032.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 19.10.2026

Головуюча суддяЛюдмила ПРОЦЕНКО