Рішення № 140694848, 16.10.2026, Камінь-Каширський районний суд Волинської області

Справа № 157/1487/26

Провадження № 2/157/927/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

16 жовтня 2026 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

у складі головуючого судді Ходачинського Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Зеленка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

До Камінь-Каширського районного суду Волинської області надійшла позовна заява ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 251819 від 22.02.2024 у розмірі 29359,26 грн, судовий збір у розмірі 2662,40 грнта витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 22.02.2024 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та відповідачем укладено кредитний договір № 251819 в електронній формі, на виконання умов якого перераховані кошти на рахунок в сумі 6300 грн. Відповідач не виконав належно кредитні зобов`язання.

23.12.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 23122024/1, згідно з умовами якого відступлено право вимоги за кредитним договором № 251819 від 22.02.2024 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС». Згідно з договором факторингу сума боргу перед новим кредитором є документально підтвердженою та становить 29359,26 грн, із яких 6300 грн - заборгованість за тілом кредиту, 8884,26 грн - заборгованість за відсотками, 1575 грн - заборгованість за комісіями та 12600 грн - заборгованість за пенею.

Ухвалою судді від 06.08.2026 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, подала заяву, у якій просила розгляд справи проводити без участі представника позивача, позовні вимоги задовольнити, щодо проведення заочного рішення не заперечила.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов не подав.

Враховуючи норми ст. 280 ЦПК України суд вирішив провести заочний розгляд справи та ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

Проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»). Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Щодо укладення кредитного договору:

Судом встановлено, що 22 лютого 2024 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 251819, згідно з яким Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 6300 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 договору).

Згідно з пунктами 1.2 1.6 договору кредит надається строком на 90 днів, тобто до 21.05.2024. Строк дії договору 90 днів, але в будь якому випадку договір діє до повного його виконання сторонами. За користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 803 % річних від суми кредиту в розрахунку 2,2 % на добу. Тип процентної ставки фіксована. За послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення Клієнт сплачує Товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання Клієнтом свої зобов`язань за цим Договором. Кредит надається Клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної Клієнтом. Датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.

Відповідно до п. 7.11 договору договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний Клієнтом одноразовим ідентифікатором, а Товариством кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, вважається таким, що укладений в письмовій формі.

Кредитний договір та додаток № 1 до нього були підписані електронним підписом ОСОБА_1 , відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора KL2152, який 22.02.2024 був надісланий на номер мобільного телефону відповідача ( НОМЕР_1 ), що встановлено із довідки про ідентифікацію клієнта від 01.07.2026.

Відповідно до умов договору товариство надало ОСОБА_1 кредит шляхом зарахування на платіжну картку останнього НОМЕР_2 , номер якої зазначений у вищевказані довідці про ідентифікацію клієнта, що стверджується підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів ТОВ «ПрофітГід», повідомленням АТ «УНІВЕРСАЛБАНК» від 31.08.2026 № БТ/Е-37927, наданим на виконання ухвали Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18.08.2026.

Суд вважає встановленими та доведеними факт укладення 22.02.2024 між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ОСОБА_1 договору про надання фінансового кредиту № 251819 у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», а також факт виконання ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» свого зобов`язання щодо надання кредиту в розмірі 6300 грн, про що відповідач заперечень не подав.

У наданому позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № 251819 від 22.02.2024 зазначено, що станом на 16.12.2024 боржник має заборгованість перед ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» у розмірі 29359,26 грн, що складається з основного боргу 6300 грн, відсотків - 8884,26 грн, комісії - 1575 грн та пені - 12600 грн.

Щодо нарахованої комісії:

Відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (далі Закон) договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 8 Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на додаткові та/або супутні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Оскільки умовами укладеного договору про надання фінансового кредиту № 251819 від 22.02.2024 передбачено надання кредитодавцем споживачу фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, та обов`язок споживача повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором, суд доходить висновку, що правовідносини між сторонами регулюються положеннями Закону України «Про споживче кредитування», тому вважає правомірним нарахування комісії за обслуговування кредитної заборгованості, що передбачено умовами договору.

Щодо стягнення штрафних санкцій (пені):

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (далі Закону № 2102-ІХ), з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України неодноразово продовжувався і триває по теперішній час.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (ч. 2 статті 4 ЦК України). Ця норма закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів. Отже, на правовідносини в частині застосування штрафних санкцій при укладенні кредитного договору поширюються норми Цивільного кодексу України, а не ЗУ «Про споживче кредитування».

Суд дійшов висновку, що заборгованість за штрафними санкціями (пенею) у розмірі 12600 грн за невиконання/неналежне виконання умов кредитного договору підлягає списанню.

Щодо нарахованих відсотків за користування кредитом:

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1,00 %. Зміни до вказаної статті набули чинності 24.12.2023 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Незважаючи на те, що розмір і порядок нарахування процентів за користування кредитом визначаються сторонами, вони повинні узгоджуватися із нормами законодавства. Із розрахунку заборгованості встановлено, що з 22.02.2024 до 30.04.2024 нараховування відсотків за користування кредитними коштами здійснювалося за ставкою вище 1% в день, тобто у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Відсоткова ставка позивачем встановлювалась не відповідно до змін у Законі, нарахування відсотків здійснювалося всупереч нормам законодавства.

Враховуючи, що самим Законом України від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» було передбачено те, що він набирає чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 22.02.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Договір про надання фінансового кредиту укладено після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому умови договору щодо встановлення розміру процентної ставки понад 1% є нікчемними згідно з ч. 5 ст. 8 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Заборгованість за процентами за укладеним між сторонами договором слід розраховувати із встановленої ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1% за період строку дії договору.

При цьому суд, виходячи з умов договору, вважає за необхідне при перерахунку заборгованості за кредитом врахувати строк, на який надавався кредит, та строк дії договору, який становить 90 днів.

У період з 22.02.2024 до 21.05.2024 (90 днів), з урахуванням ставки 1% у день від розміру кредиту 6300 грн, відповідачу мали бути нараховані відсотки за користування кредитом у розмірі 5670 грн (63 х 90).

Отже, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором буде становити 13545 грн (6300 + 5670 + 1575). Враховуючи розмір кредиту 6300 грн та невиконання відповідачем умов договору щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, такий розмір остаточної заборгованості відповідає принципам справедливості та добросовісності, тому є законним та повністю узгоджується з економічною метою кредитних відносин.

Щодо переходу права вимоги:

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

23.12.2024 року між ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» було укладено Договір факторингу № 23122024/1, відповідно до якого ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» зобов`язується відступити ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимог, а останнє зобов`язується їх прийняти та сплатити ТОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1 договору факторингу, під правом вимоги розуміється всі права вимоги клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суму боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Відповідно до акту приймання-передачі реєстру прав вимоги від 23.12.2024 за договором Факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024, витягу із додатку № 1 до договору Факторингу № 23122024/1 від 23.12.2024, платіжних інструкцій № 11416 від 13.02.2025, № 11147 від 15.01.2025, № 11010 від 23.12.2024 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 251819 від 22.02.2024 на загальну суму 29359,26 грн, з яких 6300 грн заборгованість за тілом кредиту, 8884,26 заборгованість за відсотками, 1575 грн заборгованість за комісією та 12600 грн заборгованість за пенею.

Суд погоджується, що перехід права вимоги до позивача ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо відповідача ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 251819 від 22.02.2024 відбувся у встановленому законодавством порядку. Однак, враховуючи, що загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 13545 грн, що встановлено судом, позивач набув право вимоги до відповідача саме у такому розмірі.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно з частинами 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ст. 612 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Оскільки сума заборгованості відповідача за договором про надання фінансового кредит № 251819 від 22.02.2024 підтверджена проведеним судом розрахунком, здійсненим на підставі умов договору та вимог чинного законодавства, тому саме такий її розмір необхідно стягнути на корить позивача.

Щодо розподілу судових витрат:

Позивач ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь судовий збір в розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн.

Відповідно до норм ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено на 46,14 % (13545 х 100 : 29359,26), з відповідача підлягає стягненню на користь позивача частина сплаченого судового збору в розмірі 1228,43 грн (2662,40 грн х 46,14%).

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

Згідно з нормами ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з висновком зробленим у постанові Верховного суду 13.03.2025 у справі № 275/150/22, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

На підтвердження надання правової допомоги позивач надав копії акту надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 21.07.2026, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої (правової) допомоги з позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» щодо стягнення кредитної заборгованості від 21.07.2026, договору № 42649746/02 про надання правової допомоги від 01.06.2026, додаткової угоди № 251819 від 21.07.2026 до договору про надання правової допомоги № 42649746/02 від 01.06.2026, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5618/10 від 17.03.2016 згідно з якими вартість послуг з надання правничої допомоги становить 6000 гривень.

Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При цьому суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною згідно з нормами закону та не є складною. Суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розумної необхідності судових витрат. Враховуючи складність справи та виконані роботи, суд вважає розмір у сумі 4000 грн співмірним розміром витрат на правничу допомогу.

Разом з тим, на підтвердження здійснення витрат, необхідних для надання правничої допомоги, позивачем не надано жодного доказу, зокрема платіжного документа (квитанції, платіжної інструкції тощо). Тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. 81, 89, 137, 141, 263-265, 280 ЦПК України, ст. 526, 610, 625, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 251819 від 22.02.2024 у розмірі 13545 (тринадцять тисяч п`ятсот сорок п`ять) гривень.

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» частину сплаченого судового збору в розмірі 1228 (одна тисяча двісті двадцять вісім) гривень 43 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте Камінь-Каширським районним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана ним протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Суддя Роман ХОДАЧИНСЬКИЙ