Рішення № 140694805, 19.10.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/4638/25

2/154/318/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.10.2026 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді Пустовойт Т.В., при секретарі судового засідання Мазій І.В., за участю представника позивача адвоката Плачинди К.О., представника відповідачки адвоката Омелянюка М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі удових засідань Володимирського міського суду Волинської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

31.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 28 198,11 грн та понесених судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 16 травня 2018 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CCNG-630921597 шляхом підписання документів щодо приєднання до умов обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

За умовами кредитування банк надав відповідачці можливість користуватися кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту на умовах повернення, строковості та платності.

Відповідачка користувалася кредитними коштами та здійснювала операції за кредитним рахунком, однак належним чином зобов`язання щодо їх повернення та сплати процентів не виконала, унаслідок чого утворилася заборгованість.

20 грудня 2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 4, за умовами якого первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги за кредитними договорами, визначеними відповідним реєстром боржників.

Згідно з витягом із реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № CCNG-630921597 від 16.05.2018.

Позивач зазначив, що загальний розмір заборгованості становить 28 198,11 грн, з яких 24 871,68 грн прострочене тіло кредиту, 420,80 грн овердрафт та 2 905,63 грн проценти за користування кредитом.

Посилаючись на статті 525, 526, 530, 610, 612, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, позивач просить стягнути зазначену заборгованість, а також судовий збір у розмірі 3 028 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 200 грн.

Ухвалою від 25.11.2025 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження та призначено слухати в спрощеному порядку з викликом сторін.

Ухвалою Володимирського міського суду Волинської області від 24.06.2026 задоволено клопотання представника відповідачки, визначено здійснити перехід до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У ході підготовчого провадження сторонами подано письмові пояснення, заперечення та процесуальні клопотання.

Ухвалою суду від 17.07.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що АТ «Альфа-Банк» не проходило процедури банкрутства чи реорганізації, а зміна його найменування на АТ «Сенс Банк» відбулася внаслідок ребрендингу, що не спричинило припинення юридичної особи. За твердженням представника позивача, банківські рахунки, на які відповідачка мала перераховувати кошти для погашення заборгованості, не змінювалися, а тому об`єктивних перешкод для виконання кредитних зобов`язань не існувало. Крім того, представник позивача пояснив, що заборгованість у розмірі 28 198,11 грн складається з 24 871,68 грн простроченого тіла кредиту, 420,80 грн овердрафту, який, за його твердженням, включено до основної заборгованості відповідно до умов кредитного договору, та 2 905,63 грн процентів за користування кредитними коштами.

Також представник позивача підтвердив, що відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості, однак усі такі платежі враховані у наданому розрахунку, інших неврахованих погашень немає. З моменту звернення позивача до суду відповідачка платежів на погашення заборгованості не здійснювала.

Представник відповідачки, адвокат Омелянюк М.В., у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що відповідачка добросовісно виконувала кредитні зобов`язання та здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості. За його твердженням, станом на 20 грудня 2021 відповідачка не мала простроченої заборгованості, а останній платіж здійснила у квітні 2022. Крім того, зазначив, що після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну АТ «Альфа-Банк» нібито припинило існування, у зв`язку з чим відповідачці не було відомо, на які банківські реквізити необхідно перераховувати кошти. Також посилався на відсутність повідомлення останньої про укладення договору факторингу та перехід права вимоги до позивача, ставив під сумнів факт укладення такого договору та наполягав на витребуванні його оригіналу. Окремо представник відповідачки заявив про застосування наслідків спливу позовної давності, вважаючи, що позивач звернувся до суду після закінчення встановленого законом строку, а доводи позивача про продовження та зупинення її перебігу є помилковими.

Водночас сторона відповідачки власного контррозрахунку заборгованості не надала, конкретних арифметичних помилок у розрахунку позивача не зазначила, законність окремих нарахувань із посиланням на конкретні положення договору або норми закону не оспорила.

Доказів здійснення платежу у квітні 2022 представник відповідачки не надав, його конкретної дати, суми та реквізитів отримувача не повідомив.

Крім того, у судовому засіданні адвокат Омелянюк М.В. заявив клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, посилаючись на завищеність заявленої суми 9 200 грн та її неспівмірність зі складністю справи й обсягом виконаних робіт.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і диспозитивності.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Частиною шостою зазначеної статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статей 7680 ЦПК України докази повинні відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Щодо укладення кредитного договору та виникнення кредитних зобов`язань

Судом встановлено, що 16 травня 2018 ОСОБА_1 підписала документи щодо приєднання до запропонованих АТ «Альфа-Банк» умов обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Кредитному договору присвоєно № CCNG-630921597.

На підтвердження укладення договору позивачем надано анкету-заяву, оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, паспорт споживчого кредиту, банківські виписки та розрахунок заборгованості.

Із підписаної відповідачкою оферти від 16 травня 2018 вбачається встановлення кредитного ліміту в розмірі 200 000 грн, фіксованої процентної ставки 24 % річних, а також мінімального обов`язкового платежу в розмірі 5 % заборгованості, але не менше 50 грн.

Банківські виписки містять відомості про здійснення операцій за кредитним рахунком, використання кредитних коштів та проведення погашень.

Крім того, сторона відповідачки не заперечувала самого факту існування кредитних правовідносин із АТ «Альфа-Банк», а представник відповідачки у судовому засіданні підтвердив, що його довірителька користувалася кредитом та здійснювала платежі на його погашення.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 626, 628, 629 ЦК України договір є домовленістю сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, його зміст становлять погоджені сторонами умови, а укладений договір є обов`язковим для виконання.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від його виконання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Оцінивши наведені докази, суд дійшов висновку, що факт укладення кредитного договору, виникнення кредитних правовідносин між АТ «Альфа-Банк» та відповідачкою, а також користування останньою кредитними коштами належним чином підтверджено матеріалами справи.

Щодо набуття позивачем права вимоги

20 грудня 2021 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 4.

За умовами зазначеного договору первісний кредитор відступив позивачу права грошової вимоги за кредитними договорами, визначеними відповідним реєстром боржників.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано договір факторингу № 4 від 20.12.2021, акт приймання-передачі реєстру боржників від 20.12.2021, документ щодо виконання договору факторингу та витяг із реєстру боржників.

У витягу з реєстру боржників зазначено ОСОБА_1 , кредитний договір № CCNG-630921597 від 16.05.2018 та загальний розмір заборгованості 28 198,11 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 1077, 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги до боржника, яке передається фактору в порядку, визначеному договором.

Суд також ураховує передбачену статтею 204 ЦК України презумпцію правомірності правочину.

Доказів визнання договору факторингу № 4 від 20 грудня 2021 недійсним або припинення його дії в частині права вимоги до відповідачки суду не надано.

Оцінивши зазначені документи в сукупності, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином підтверджено перехід до нього права вимоги за спірним кредитним договором, а тому ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Представник відповідачки наполягав на витребуванні оригіналу вказаного договору факторингу, мотивуючи відповідне клопотання сумнівами щодо самого факту укладення договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Частиною шостою статті 95 ЦПК України встановлено, що якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, суд має оцінити зміст і характер заперечень щодо письмового доказу, зокрема чи стосуються вони достовірності копії та її відповідності оригіналу або є лише припущенням про можливу відсутність відповідного правочину.

У судовому засіданні представник відповідачки не зазначив конкретних ознак підроблення договору факторингу, невідповідності його копії оригіналу, розбіжностей у реквізитах або інших обставин, які об`єктивно свідчили б про недостовірність поданого документа.

Клопотання фактично обґрунтоване припущенням про можливе неукладення договору факторингу.

Водночас матеріали справи містять не лише копію договору факторингу, але й акт приймання-передачі реєстру боржників та витяг із відповідного реєстру, в якому індивідуалізовано право вимоги саме за кредитним договором відповідачки.

Зазначені документи взаємно узгоджуються за сторонами, датою укладення договору факторингу та предметом переданого права вимоги.

Саме по собі припущення сторони відповідачки про можливе неукладення договору факторингу не спростовує зазначених документів і не свідчить про невідповідність поданої копії оригіналу.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин суд не встановив обґрунтованих підстав сумніватися у відповідності поданої копії договору факторингу його оригіналу, а наведені представником відповідачки заперечення не зумовлюють необхідності витребування оригіналу цього документа.

Тому відповідне клопотання представника відповідачки судом відхилено.

Також суд відхиляє доводи представника відповідачки про те, що неповідомлення останньої про укладення договору факторингу виключає можливість стягнення кредитної заборгованості новим кредитором.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У такому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно зі статтею 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Статтею 1082 ЦК України визначено особливості виконання боржником грошової вимоги факторові.

З наведених положень законодавства вбачається, що відсутність належного повідомлення про відступлення права вимоги не припиняє основного грошового зобов`язання та не зумовлює недійсності договору факторингу.

Відповідачка мала право здійснити належне виконання первісному кредиторові або вимагати доказів переходу права вимоги до нового кредитора.

Доказів погашення спірної заборгованості первісному кредиторові після укладення договору факторингу, які не були враховані позивачем, суду не надано.

За таких обставин відповідні заперечення представника відповідачки не спростовують права позивача вимагати повернення доведеної кредитної заборгованості.

Суд критично оцінює доводи представника відповідачки про те, що після початку повномасштабного вторгнення АТ «Альфа-Банк» нібито припинило існування, унаслідок чого відповідачка не знала, куди перераховувати кошти.

Зміна найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк» сама по собі не є припиненням юридичної особи та не спричиняє припинення укладених нею кредитних договорів.

Крім того, право вимоги за спірним кредитним договором було відступлено ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» ще 20 грудня 2021, тобто до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стороною відповідачки не надано доказів повного виконання кредитного зобов`язання.

Суд також бере до уваги непослідовність пояснень представника відповідачки, який, з одного боку, посилався на неможливість здійснення платежів після початку повномасштабного вторгнення через відсутність інформації про банківські реквізити, а з іншого стверджував про здійснення відповідачкою останнього платежу у квітні 2022 року.

При цьому доказів здійснення відповідного платежу, його дати, суми та реквізитів отримувача суду не надано.

За таких обставин факт здійснення відповідачкою платежу у квітні 2022 року суд не вважає доведеним.

Наведені представником відповідачки твердження не підтверджують припинення кредитного зобов`язання та не є підставою для звільнення відповідачки від обов`язку повернення фактично отриманих і непогашених кредитних коштів.

Щодо простроченого тіла кредиту

Відповідно до статей 1049, 1054 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути кредиторові отримані грошові кошти у строки та порядку, визначені договором.

Позивачем на підтвердження наявності та розміру основної кредитної заборгованості надано кредитні документи, банківські виписки та розрахунок заборгованості.

Із зазначених документів убачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами, здійснювала операції за кредитним рахунком та частково погашала заборгованість.

Наданим розрахунком визначено залишок простроченого тіла кредиту в розмірі 24 871,68 грн.

Суд враховує, що факт користування кредитними коштами відповідачкою не заперечувався, а банківська виписка підтверджує проведення операцій за рахунком.

Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 у справі № 554/4300/16-ц звернув увагу на доказове значення банківських виписок у спорах про стягнення кредитної заборгованості.

Водночас суд ураховує правовий підхід Касаційного цивільного суду Верховного Суду щодо необхідності перевірки правомірності формування тіла кредиту та недопустимості його штучного збільшення за рахунок непогоджених процентів і комісій.

З огляду на зазначене суд оцінює основну кредитну заборгованість окремо від заборгованості за процентами та овердрафтом.

Поданий позивачем розрахунок містить окремі складові заборгованості, зокрема прострочене тіло кредиту, проценти та овердрафт.

Відповідачкою не надано доказів повернення зазначеної суми основного боргу або конкретних відомостей, які б підтверджували її формування за рахунок незаконних нарахувань.

Суд також бере до уваги, що відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується банківськими документами та узгоджується з поясненнями представників обох сторін.

Такі дії свідчать про обізнаність відповідачки щодо існування кредитного зобов`язання та фактичне визнання обов`язку здійснювати платежі за укладеним кредитним договором.

Водночас суд не ототожнює здійснення окремих погашень із безумовним визнанням усіх заявлених до стягнення сум.

Оцінивши надані докази за правилами статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що позивачем доведено наявність простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 24 871,68 грн.

Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо процентів за користування кредитом

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок одержання процентів визначаються договором.

Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором.

Із підписаної відповідачкою оферти від 16 травня 2018 вбачається погодження сторонами фіксованої процентної ставки в розмірі 24 % річних.

Таким чином, процентна ставка зазначена не лише в паспорті споживчого кредиту, але й у підписаному відповідачкою документі щодо укладення кредитного договору.

Суд ураховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладений у постанові від 23 травня 2022 у справі № 393/126/20, відповідно до якого паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження надання переддоговірної інформації, але сам собою не підтверджує погодження всіх умов кредитного договору.

У даній справі погодження процентної ставки підтверджується також підписаною відповідачкою офертою.

Зі змісту наданого розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитними коштами обліковувалися за послідовними розрахунковими періодами з 16 травня 2018 до 20 грудня 2021.

Розрахунок містить окремі графи щодо залишку процентної заборгованості на початок періоду, нарахованих процентів, здійснених погашень та залишку заборгованості на кінець періоду.

Зокрема, у завершальних розрахункових періодах відображено:

за період з 16.08.2021 до 15.09.2021 нараховано 515,12 грн, сплачено 293,98 грн, залишок процентів становив 2 072,54 грн;

за період з 16.09.2021 до 15.10.2021 нараховано 447,11 грн, сплачено 194,68 грн, залишок становив 2 324,97 грн;

за період з 16.10.2021 до 15.11.2021 нараховано 536,33 грн, сплачено 179,69 грн, залишок становив 2 681,61 грн;

за завершальний розрахунковий період з 16.11.2021 до 20.12.2021 нараховано 407,10 грн, сплачено 183,08 грн, залишок становив 2 905,63 грн.

Таким чином, кінцевий залишок процентної заборгованості узгоджується з показниками попереднього періоду та відображеними погашеннями, оскільки 2 681,61 грн + 407,10 грн 183,08 грн = 2 905,63 грн.

Отже, наданий розрахунок містить відомості про конкретні періоди нарахування процентів, їх погашення та формування кінцевого залишку.

Суд ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 28 березня 2018 у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 у справі № 310/11534/13-ц, щодо припинення права кредитора нараховувати передбачені договором проценти після спливу погодженого строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

При цьому суд бере до уваги характер укладеного сторонами договору, який передбачав відкриття відновлювальної кредитної лінії, а також фактичне користування кредитними коштами та здійснення відповідачкою платежів протягом кредитних правовідносин.

Доказів пред`явлення банком вимоги про дострокове повернення всієї суми кредиту до формування спірної процентної заборгованості матеріали справи не містять.

Водночас здійснення відповідачкою платежів суд оцінює як підтвердження фактичного виконання кредитного договору, але не як самостійну підставу для автоматичного продовження строку кредитування.

Оцінюючи заявлену процентну заборгованість, суд виходить із погодженої у підписаній оферті процентної ставки, характеру кредитної лінії, послідовного обліку нарахувань та погашень і відсутності доказів, які б спростовували відповідні операції банку.

Суд також звертає увагу на розбіжність між детальним розрахунком кредитної заборгованості та витягом із реєстру боржників до договору факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року.

Зокрема, у витягу з реєстру боржників сума 2 905,63 грн зазначена в графі заборгованості за штрафними санкціями, тоді як у детальному розрахунку відображена як заборгованість за процентами за користування кредитом.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що зазначена сума є саме договірними процентами, а не штрафом чи пенею.

Оцінюючи цю розбіжність, суд виходить із того, що правова природа грошового зобов`язання визначається змістом кредитного договору та фактичними підставами нарахування, а не виключно назвою графи в реєстрі переданих прав вимоги.

Детальний розрахунок заборгованості містить відомості про періоди та суми нарахованих процентів, тоді як реєстр боржників використовується насамперед для індивідуалізації переданих прав вимоги.

При цьому суд не встановив підстав для кваліфікації зазначеної суми як неустойки, оскільки позивач обґрунтовує її стягнення саме як плати за користування кредитними коштами, а наданий розрахунок відображає її як процентну заборгованість.

Враховуючи підписану відповідачкою оферту, погоджену процентну ставку, наданий розрахунок заборгованості та інші досліджені докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення 2 905,63 грн процентів за користування кредитом.

Щодо овердрафту

Водночас суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення 420,80 грн заборгованості за овердрафтом.

Із поданого позивачем розрахунку вбачається, що зазначена сума обліковується окремою складовою як овердрафт (несанкціонована заборгованість).

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що відповідно до умов кредитного договору овердрафт включено до основної кредитної заборгованості.

Разом із тим наведені пояснення не підтверджують самі собою фактичного походження зазначеної суми.

Відповідно до статті 1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунку клієнта попри відсутність на ньому коштів, банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму.

Отже, підставою виникнення заборгованості за кредитуванням рахунку є здійснення банком відповідних операцій за умов, передбачених договором.

Із підписаної відповідачкою оферти від 16 травня 2018 вбачається погодження умов відкриття відновлювальної кредитної лінії, однак окремої чітко визначеної умови щодо виникнення та порядку погашення саме несанкціонованого овердрафту судом не встановлено.

Подані банківські документи містять облікові відомості про наявність овердрафту, проте не дозволяють достовірно ідентифікувати конкретну операцію, унаслідок якої утворився залишок 420,80 грн.

Зокрема, за наданими доказами неможливо встановити, чи виникла зазначена сума внаслідок фактичного використання відповідачкою додаткових кредитних коштів понад доступний залишок, чи в результаті списання банком процентів, комісій або інших платежів.

Наведене має істотне значення для визначення правової природи відповідної заборгованості.

Саме по собі відображення 420,80 грн у банківському розрахунку як несанкціонованого овердрафту без можливості встановити фактичну підставу виникнення такої заборгованості не є достатнім доказом існування у відповідачки обов`язку з її сплати.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України обов`язок доказування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, покладається на позивача.

Відсутність заперечень відповідачки щодо конкретної суми овердрафту або ненадання нею контррозрахунку не звільняє позивача від обов`язку довести фактичні та правові підстави її стягнення.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, за результатами оцінки наданих доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог у частині стягнення 420,80 грн заборгованості за овердрафтом, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Щодо застосування позовної давності

Представник відповідачки заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю три роки.

Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, з урахуванням установлених законом особливостей для зобов`язань із визначеним строком виконання.

За змістом статті 262 ЦК України заміна сторони у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Водночас у спірних правовідносинах необхідно враховувати спеціальне правове регулювання позовної давності, запроваджене на період карантину та воєнного стану.

Законом України від 30 березня 2020 № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 257, 258 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Зазначені положення набрали чинності 02 квітня 2020 року.

Карантин було скасовано з 30 червня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Крім того, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, який передбачав продовження відповідних строків на період дії воєнного стану.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX зазначені положення було змінено, і з 30 січня 2024 року перебіг позовної давності зупинявся на строк дії воєнного стану.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено, у зв`язку з чим із 04 вересня 2025 року перебіг позовної давності поновлено.

Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 461/5935/23 роз`яснив особливості застосування зазначених положень та дійшов висновку, що у випадку, коли станом на 02 квітня 2020 року позовна давність не спливла, при її подальшому обчисленні необхідно враховувати продовження на період карантину, продовження під час воєнного стану до 29 січня 2024 року та зупинення перебігу з 30 січня 2024 року до 04 вересня 2025 року.

У даній справі кредитний договір укладено 16 травня 2018 року, заборгованість, право вимоги щодо якої передано позивачу, обліковано станом на 20 грудня 2021 року, а позов подано до суду 31 жовтня 2025 року.

З урахуванням наведених правил продовження та зупинення перебігу позовної давності суд не встановив підстав для висновку про сплив позовної давності за доведеними позовними вимогами.

При цьому доводи представника відповідачки щодо відсутності переривання позовної давності не спростовують зазначеного висновку, оскільки переривання, продовження та зупинення її перебігу є різними правовими механізмами.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Суд ураховує, що відповідачка здійснювала платежі на погашення кредитної заборгованості, які свідчать про фактичне виконання нею кредитного договору та обізнаність щодо існування відповідних зобов`язань.

Водночас, вирішуючи питання позовної давності, суд не покладає в основу свого висновку виключно факт здійснення відповідачкою окремих погашень, оскільки законодавче продовження та зупинення перебігу позовної давності не залежить від вчинення боржником дій, які свідчать про визнання боргу.

З огляду на наведене підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не вбачає.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Щодо підтвердження витрат на професійну правничу допомогу

Позивач просить стягнути 9 200 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження зазначених витрат позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024, акт № 4 приймання-передачі наданих послуг від 02.06.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 9438/10 від 18.09.2020 та платіжну інструкцію № 2739 від 10.06.2025.

Із наданих документів убачається, що договір про надання правничої допомоги № 03-07/24 від 03.07.2024 укладено між ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та адвокатом Литвиненко Оксаною Ігорівною.

За умовами договору вартість адвокатських послуг визначається з урахуванням фактично витраченого часу із застосуванням погодинної ставки 2 000 грн.

Відповідно до акта № 4 від 02.06.2025 адвокатом надано такі послуги: правовий аналіз та консультаційні послуги 0,5 години, вартість 1 000 грн; правовий аналіз документів і підготовчі роботи, пов`язані зі складенням позовної заяви, 2 години, вартість 4 000 грн; підготовка позовної заяви 2,1 години, вартість 4 200 грн. Загальна вартість послуг становить 9 200 грн.

Згідно з платіжною інструкцією № 2739 від 10.06.2025 ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перерахувало 9 200 грн на оплату правничої допомоги адвокату Литвиненко О.І.

Таким чином, факт оформлення надання правничої допомоги та її оплати підтверджено належними письмовими доказами.

При цьому суд зазначає, що витрати понесені саме ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» як замовником правничої допомоги, а тому їх відшкодування у встановленому судом розмірі здійснюється на користь зазначеного товариства, а не безпосередньо адвоката.

У судовому засіданні представник відповідачки заявив клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх завищеність та неспівмірність зі складністю справи й обсягом виконаних робіт.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 у справі № 922/1964/21 звернула увагу на необхідність застосування критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обсягу виконаних робіт.

Оцінюючи подані документи, суд ураховує, що ціна позову становить 28 198,11 грн, тоді як заявлені витрати на правничу допомогу 9 200 грн.

Наведене співвідношення саме по собі не свідчить про неспівмірність витрат, однак підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами.

Предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором на підставі кредитних документів, банківської виписки, розрахунку заборгованості та договору факторингу.

Згідно з наданим актом адвокатом виконано роботи з аналізу документів, надання консультацій та підготовки позовної заяви.

Суд звертає увагу, що передбачені актом роботи з правового аналізу документів і підготовчих дій, пов`язаних зі складенням позову, вартістю 4 000 грн частково перетинаються за своїм змістом із безпосередньою підготовкою позовної заяви вартістю 4 200 грн.

При цьому акт не містить достатнього розмежування результатів відповідних робіт, яке дозволяло б установити необхідність відшкодування їх повної вартості додатково до окремо оплаченої послуги зі складення позовної заяви.

Суд також ураховує, що заявлені до компенсації послуги стосуються підготовки позову, тоді як подальший розгляд справи за правилами загального позовного провадження та участь представників у судових засіданнях не відображені в зазначеному акті як окремо оплачені послуги адвоката Литвиненко О.І.

Враховуючи характер спору, ціну позову, зміст та обсяг виконаних робіт, їх необхідність, а також заявлене представником відповідачки клопотання про неспівмірність витрат, суд дійшов висновку, що покладення на відповідачку обов`язку відшкодувати всі 9 200 грн не повною мірою відповідатиме критеріям розумності та співмірності.

Суд вважає обґрунтованим у межах розподілу судових витрат врахувати 1 000 грн за правовий аналіз та консультаційні послуги і 4 200 грн за підготовку позовної заяви.

Щодо додатково заявлених 4 000 грн за правовий аналіз документів та підготовчі роботи суд зазначає, що їх повна самостійна необхідність у наведеному обсязі не підтверджена достатньо деталізованим описом виконаних робіт з огляду на зміст інших оплачених послуг.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими та доведеними витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 200 грн.

Щодо пропорційного розподілу судових витрат

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України в разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 28 198,11 грн.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 27 777,31 грн, що становить 98,5077 % заявлених майнових вимог.

У задоволенні позову в сумі 420,80 грн належить відмовити.

На підтвердження сплати судового збору позивачем надано платіжну інструкцію № 14470 від 27.10.2025 на суму 3 028 грн.

З урахуванням пропорційного задоволення позовних вимог із відповідачки на користь позивача належить стягнути 2 982,81 грн судового збору.

Витрати на професійну правничу допомогу, визнані судом обґрунтованими та доведеними становлять 5 200 грн.

Пропорційно розміру задоволених вимог із відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 5 122,40 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи судом встановлено факт укладення між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору № CCNG-630921597 від 16 травня 2018 року, користування відповідачкою кредитними коштами та неналежного виконання зобов`язань щодо їх повернення.

Позивачем підтверджено набуття права вимоги за зазначеним кредитним договором на підставі договору факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року.

Доводи представника відповідачки щодо припинення існування банку внаслідок перейменування, відсутності договору факторингу, неможливості виконання кредитного зобов`язання та здійснення неврахованих платежів належними доказами не підтверджені.

Підстав для застосування наслідків спливу позовної давності суд не встановив.

При цьому наданими позивачем доказами підтверджено заборгованість за простроченим тілом кредиту в розмірі 24 871,68 грн та процентами за користування кредитом у розмірі 2 905,63 грн.

Водночас вимога про стягнення 420,80 грн овердрафту належним чином не обґрунтована, оскільки надані документи не дозволяють установити конкретну операцію, яка спричинила виникнення цієї заборгованості, та її самостійну договірну підставу.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням на користь позивача 27 777,31 грн кредитної заборгованості.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 141 ЦПК України з урахуванням часткового задоволення позову та заявленого представником відповідачки клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 3, 11, 15, 16, 204, 256, 257, 261, 262, 264, 267, 509, 512, 514, 516, 517, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1, 1069, 1077, 1078, 1082 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 19, 7681, 89, 95, 133, 137, 141, 258, 259, 263265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, буд. 2) заборгованість за кредитним договором № CCNG-630921597 від 16 травня 2018 року в розмірі 27 777 (двадцять сім тисяч сімсот сімдесят сім),31 грн, з яких: 24 871,68грн прострочена заборгованість за тілом кредиту; 2 905,63 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (код ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: 03035, м. Київ, пл. Солом`янська, буд. 2) судові витрати, які складаються із: судового збору в розмірі 2 982 (дві тисячі дев`ятсот вісімдесят дві),81 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 122 (п`ять тисяч сто двадцять дві),40 грн.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках та порядку, передбачених статтею 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або ухвалення постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тетяна Пустовойт