Рішення № 140693942, 19.10.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/16684/25

Провадження № 2/201/1886/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі ТОВ «Укр Кредит Фінанс») звернулось до суду з вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.04.2025р. ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua) уклали електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1540-9783, який разом з Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого кредиту та Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови, з яким відповідач була попередньо ознайомлена.

Договір укладався дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, внаслідок чого відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» у сторін такого договору виникли цивільні права та обов`язки майнового характеру. Позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор A9857 для підписання кредитного договору.

Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах:

- сума кредиту 8000 грн.;

- строк кредитування 365 днів;

- базовий період 21 день;

- комісія за видачу кредиту 15,00 % від суми кредиту;

- знижена % ставка 1,00 % в день;

- стандартна % ставка 1,00 % в день.

Додатковою угодою № 1 від 09.05.2025р. до договору про відкриття кредитної лінії № 1540-9783 сторони домовились про надання відповідачу додаткових коштів у кредит у сумі 3500 грн., а додатковою угодою № 2 від 28.05.2025р. у сумі 2300 грн.

Однак, відповідач належним чином не виконувала зобов`язань щодо погашення кредиту та процентів, а тому станом на 22.10.2025р. загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 32 859,72 грн., з яких: заборгованість за кредитом 11 436 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 14 523,72 грн.; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України 6900 грн.

Позивач направляв відповідачу вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, яка залишилась без виконання.

На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором № 1540-9783 від 15.04.2025р. у розмірі 32 859,72 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.

Судом в порядку ч.ч. 6,8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб відповідач, і за змістом отриманої відповіді її місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 116).

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд двічі направляв на зареєстровану адресу відповідача копії ухвал про відкриття провадження. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про його розгляд.

Відповідач кореспонденцію не отримав, а направлена йому кореспонденція повернута неврученою із довідкою пошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи (за зареєстрованим місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.04.2025р. між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1540-9783 продукту «MiniKasa» (далі договір), за умовами якого кредитодавець відкрив для позичальника кредитну лінію шляхом надання кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язався повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку, передбаченому цим договором (п.п. 2.1., 2.2. договору) (а.с. 19-40).

Відповідно до п. 2.3 договору мета отримання кредиту, тобто мета відкриття кредитної лінії: для задоволення особистих потреб позичальника.

Відповідно до п. 4.1. договору загальний розмір кредиту становить 8000 грн.

Дата надання/видачі кредиту: 15.04.2025р. (п. 4.2 договору).

Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у п. 4.1. цього договору, на банківський рахунок позичальника з використанням вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (п. 4.6 договору).

Пунктом 4.10. договору передбачено, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: 1,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору (в цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою, та/або пільговою процентною ставкою); 0,74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту.

Згідно з п. 4.11. договору комісія за видачу кредиту становить 15,00 % від суми виданого кредиту.

Строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику, 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту. Дата повернення (виплати) кредиту: 14.04.2026р. (п. 4.14. договору).

Відповідно до п.п. 4.15.-4.18. договору реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 3858,50 %; орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору (за весь строк кредитування) складає 34 793,85 грн.; денна процентна ставка на дату укладення договору складає 0,918 %; загальні витрати за споживчим кредитом складають 26 793,85 грн.

Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення виконання позичальником грошового зобов`язання зі сплати процентів за користування кредитом та/або комісії за видачу кредиту та/або суми кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю суму заборгованості з урахуванням 401 500 процентів річних від суми заборгованості в силу положень статті 625 ЦК України, які нараховуються за кожен день прострочення у сумі, що не перевищує 2 % від неповернутої позичальником суми кредиту.

Згідно з п. 10.1. договору знижена процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом до 180 дня користування кредитом (включно) та надається кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом за умови своєчасного і належного виконання позичальником умов договору.

Даний договір підписаний позичальником за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором A9857.

Додатковими угодами № 1 від 09.05.2025р. та № 2 від 28.05.2025р. до договору сторони погодили надання позичальнику додаткових грошових коштів у кредит у сумі 3500 грн. та 2300 грн. відповідно (а.с. 72-78).

Як вбачається з матеріалів справи, кредитні кошти 15.04.2025р. в розмірі 8000 грн., 09.05.2025р. в розмірі 3500 грн. та 28.05.2025р. в розмірі 2300 грн., а всього 13 800 грн., були перераховані на банківську картку відповідача, яка була зазначена останньою в договорі: НОМЕР_1 , за допомогою платіжної системи EasyPay, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту № 1540-9783 від 15.04.2025р. та листом ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 29.10.2025р. № 7/17228 (а.с. 87).

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідач на виконання умов договору сплатила 04.05.2025р. 2880 грн., 26.05.2025р. 5181,40 грн. та 16.06.2025р. 2723,56 грн., а всього 10 784,96 грн., з яких позивачем зараховано в погашення комісії за видачу кредиту 2070 грн., в погашення процентів за користування кредитом 6350,96 грн., в погашення тіла кредиту 2364 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 22.10.2025р. загальна заборгованість за кредитним договором № 1540-9783 від 15.04.2025р. складає 32 859,72 грн., з яких: заборгованість за кредитом 11 436 грн.; заборгованість за нарахованими процентами 14 523,72 грн., нарахованими за період з 17.06.2025р. по 21.10.2025р.; заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України 6900 грн., нарахованими за період з 08.07.2025р. по 07.08.2025р. (а.с. 88-93).

28.10.2025р. позивач направив відповідачу вимогу № 1540-9783/в про усунення порушень умов договору, в якій вимагав протягом 30 календарних днів з дати її отримання сплатити заборгованість (а.с. 94).

Отже, сторонами при укладенні договору було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитування.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 та частиною першою статті 628 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, без здійснення вказаних дій кредитний договір не був би укладений між сторонами, тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача та відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Крім того, відповідач, отримавши кредитні кошти, тричі отримувала додаткові кошти у кредит та частково сплачувала заборгованість, що свідчить про визнання нею укладення договору та взятих на себе зобов`язань.

Підсумовуючи викладене, суд встановив, що на порушення умов договору відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 11 436 грн., доказів погашення якої матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право, обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України, тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року у справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача», передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац перший частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень, оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом з підстав, передбачених пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Як вбачається з матеріалів справи, у договорі про відкриття кредитної лінії № 1540-9783 від 15.04.2025р. сторони передбачили, що стандартна процентна ставка становить 1,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів, та 0,74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня (пункт 4.10. договору); знижена процентна ставка, яка надається виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника до сумлінного виконання умов договору, становить 1,00 % за кожен день користування кредитом, тобто не відрізняється від стандартної ставки (пункт 10.1. договору); реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 3858,50 % (пункт 4.15. договору); денна процентна ставка на дату укладення договору складає 0,918 % (пункт 4.17. договору).

Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти за користування кредитом нараховувались позивачем за ставкою 1,00 % в день протягом усього періоду нарахування, включаючи період з 12.10.2025р. по 21.10.2025р., тобто і після спливу 180 календарних днів з дати укладення договору, коли відповідно до п. 4.10. договору підлягала застосуванню ставка 0,74 % в день, що свідчить про невідповідність наданого розрахунку умовам самого договору.

Таким чином, тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру процентів. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача, і стягненню підлягають проценти за користування кредитом у розмірі 6350,96 грн., які погашені відповідачем, що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим самим позивачем.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про стягнення з відповідача заборгованості за нарахованими процентами за користування кредитом у розмірі 14 523,72 грн. задоволенню не підлягають, оскільки проценти за користування кредитом у розмірі, що підлягає стягненню при тлумаченні умов договору на користь споживача, відповідачем сплачені.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 6900 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, необхідною умовою нарахування процентів річних на підставі статті 625 ЦК України є наявність прострочення виконання грошового зобов`язання, а базою їх нарахування може бути лише прострочена сума.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, проценти річних нараховані позивачем за період з 08.07.2025р. по 07.08.2025р. по 228,72 грн. за кожен день, тобто у розмірі 2 % від усієї суми неповерненого кредиту в розмірі 11 436 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 4.14. договору строк повернення кредиту встановлено до 14.04.2026р., а вимогу про дострокове повернення кредиту в порядку ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» та п. 8.3. договору позивач направив відповідачу лише 28.10.2025р. з наданням 30-денного строку для її виконання. Таким чином, у період з 08.07.2025р. по 07.08.2025р. строк виконання зобов`язання з повернення суми кредиту не настав, а тому прострочення щодо суми кредиту, на яку позивач нарахував проценти річних, у цей період не існувало.

Крім того, судом встановлено, що проценти за користування кредитом у розмірі, який підлягає стягненню з урахуванням тлумачення умов договору на користь споживача, відповідачем сплачені, а отже, відсутня і прострочена заборгованість за процентами, яка могла б бути базою для нарахування процентів річних.

Також суд враховує, що встановлений п. 8.2. договору розмір процентів річних 401 500 % річних з одночасним обмеженням їх нарахування сумою, що не перевищує 2 % від неповернутої суми кредиту за кожен день, не дозволяє однозначно визначити розмір відповідальності позичальника, а тому відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» має тлумачитися на користь споживача.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 6900 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин та наведених норм права, позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1540-9783 від 15.04.2025р. у розмірі 11 436 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по оплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 843,06 грн. (2422,40 х 11 436 / 32 859,72) (п. 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах»).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-284, 353 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1540-9783 від 15.04.2025р. у розмірі 11 436 (одинадцять тисяч чотириста тридцять шість) грн. 00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 843 (вісімсот сорок три) грн. 06 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс», ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, оф. 407.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Д.О. Покопцева