Рішення № 140690866, 13.10.2026, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/3039/26

Провадження №: 2/332/3166/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Сапунцова В.Д., за участю секретаря судового засідання Горбань Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС» з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за кредитним договором №64326628 від 26.10.2024 року у розмірі 15145,16 грн. та понесені судові витрати.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що 26.10.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю " Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС " та ОСОБА_1 укладено договір № 64326628 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу було перераховані кошти, шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника. У зв`язку із невиконанням зобов`язань, у відповідача склалась заборгованість за договором у сумі 15145,16 грн, яка складається з суми за тілом кредиту 3000 грн, 10195,16 прострочена заборгованість за сумою відсотків; 450 грн прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту; 1500 грн прострочена заборгованість за штрафами.

Ухвалою суду від 10.07.2026 року справу прийнято в провадження у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

22.07.2026 до суду надійшов відзив від відповідачки. Відповідно до відзиву, остання посилаючись на ЗУ «Про споживче кредитування», судовою практикою Верховного Суду, просила відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідачки нарахованих штрафів та комісії за видачу кредиту. Також не оспорюючи отримання кредитних коштів у сумі 3000 грн, ОСОБА_1 вказала на не співмірність при нарахуванні відсотків. Так, нараховані відсотки склали 10195,16 грн, що у 3,5 рази більше аніж саме тіло кредиту. ОСОБА_1 у своєму відзиві просила зменшити витрати на правничу допомогу, адже справа є малозначною та шаблонною. В разі задоволення позовних вимог, ОСОБА_1 просила зменшити нараховані відсотки до меж, встановлених ЗУ «Про споживче кредитування», а витрати на правову допомогу зменшити у розмірі не більше 1000 грн.

Сторони були повідомлені про місце, дату й час розгляду справи рекомендованою кореспонденцією відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України; надано час для подання відзиву та заперечень.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідачка у відзиві просила проводити розгляд без її участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 26.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС" та ОСОБА_1 укладено договір №64326628 про надання позики, відповідно до умов якого відповідачці було надано позику у розмірі 3000 грн., шляхом підписання паспорта споживчого кредиту та договору одноразовим ідентифікатором zdCYP6tc.

Кредит надається/видається 2024 року загальним строком 360 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 26.10.2024. Строк, на який надається окрема частина кредиту встановлюється Графіком платежів.

Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом ( без врахування тіла кредиту) складає 10674 грн в грошовому виразі та 2700 відсотків річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у договорі. Тип процентної ставки фіксований. Орієнтована загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 13674 грн. Денна процентна ставка становить 0,99 %. ( п. 1.5)

Відповідно до п.2.1 Договору, кредитні коштів надаються позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу №444111**7554.

ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 3000 грн. шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ».

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 20.10.2025 у ОСОБА_1 наявна заборгованість за договором № 64326628 про надання кредиту від 26.10.2024 року, яка становить 15145,16, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту 3000 грн; суми прострочених платежів по процентах 10195,20 грн.; штраф у розмірі 1500 грн. та комісію у розмірі 450 грн.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Договір вважаться укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який формується для кожного разу використання та направляється клієнту на номер мобільного телефону повідомлений останнім товариству і ІТС Товариства. Введення клієнтом коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього Договору вважається направленням Товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором чи законом.

За ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит (грошові кошти) та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та розмір процентів встановлений договором.

Відповідно до абзацу другого ч.2 ст.639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з ст.652 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до Правил є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Відповідачем та Кредитором не було б укладено.

Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як сторона договору, яка виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов`язань, в тому числі повернення кредитних коштів, сплати відсотків, у разі прострочення.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Оскільки відповідачем було отримано кошти за договором позики, проте, зобов`язання щодо повернення кредитних коштів згідно з умовами Договору не виконано, заборгованість не була погашена, то вимоги позивача щодо стягнення сум заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3000,00 грн. разом із розрахованими процентами за користування кредитом підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за обслуговування кредиту в сумі 450 грн, суд бере до уваги наступне.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

Верховний суд у постанові від 27 січня 2021 року по справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді щомісячної винагороди є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Оскільки обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, слід визначити, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому Позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит. Більш того, матеріали справи не містять і приблизного переліку послуг, які надаються банком. Тобто, відсутнє двостороннє належне погодження сплати комісії банку та визначення обсягу послуг банку, за яку є необхідність сплачувати комісію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога щодо стягнення комісії з відповідача у розмірі 450 грн. за договором №64326628 є нікчемною та не може бути задоволена.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки в сумі 1500 грн., суд приходить до наступного.

Заявляючи вимогу про стягнення неустойки позивач покликався на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, на підставі якого, на думку позивача, дозволено здійснювати нарахування неустойки за договорами про споживчий кредит.

Проте поза увагою позивача залишились положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, доповнені згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року, згідно яких: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України).

Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів.

Відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що 1500 грн. неустойки підлягають списанню позикодавцем (позивачем у справі) в силу вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому відсутні підстави для її стягнення з відповідача.

За таких обставин, позовна заява ТОВ «ФК «ТАЙГЕР-ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, підлягає частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в розмірі 13195,16 грн., з яких: 3000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 10195,16 грн. - заборгованість по процентам. У задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява N 19336/04, п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 (провадження N 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

У частині третій статті 12 та частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В матеріалах даної цивільної справи міститься договір про надання правничої допомоги №0207 від 02.07.2025, акт наданих послуг №1438 від 09.03.2025, прайс-лист щодо виду та вартості послуг.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Враховуючи вище наведене, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, те що розгляд даної справи здійснюється з порядку спрощеного позовного провадження, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, суд вважає, що вимога представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягає задоволенню частково на суму 4500,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот гривень 00 коп.) такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

Згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Статтею 435 ЦПК України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом) встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. 5 ст. 435 ЦПК України).

Розстрочка це спосіб виконання зобов`язання, при якому виконання проводиться не одночасно і в повному обсязі, а частинами і в строки, встановлені наперед.

Приписами п. 37 Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» передбачено, що визначення порядку виконання рішення суду, надання відстрочки або розстрочки виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання за наявності для цього підстав зазначається безпосередньо в рішенні суду при його ухваленні.

Відповідачка просила суд розстрочити виконання рішення суду, останньою долучені письмові докази з яких вбачається, що відповідачка є внутрішньо-переміщеною особою та має низький дохід. Згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала за 2026 рік 47539 грн. ОСОБА_1 у своєму клопотанні просила в разі задоволення позовних вимог. Розстрочити виконання рішення строком на 12 місяців. З огляду на матеріальне становище відповідачки, суд вважає за можливе розстрочити останній виконання рішення на 6 (шість) місяців з дня ухвалення даного рішення.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 2319,80 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 141, 178, 280-282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС» (ЄДРПОУ 43561909, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 1, IBAN НОМЕР_3 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) заборгованість за кредитним договором №64326628 від 26.10.2024 року у сумі 13195 (тринадцять тисяч сто дев`яносто п`ять) гривень 16 копійок, що складається з 3000 грн 00 коп заборгованість за основним тілом кредиту та 10195 гривень 16 копійок - заборгованість за прострочені платежі по процентам.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС» (ЄДРПОУ 43561909, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 1, IBAN НОМЕР_3 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335) судові витрати, що складають судовий збір у розмірі 2319 ( дві тисячі триста дев`ятнадцять) гривень 80 коп. та витрати на правову допомогу у сумі 4500 ( чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Клопотання ОСОБА_1 про розстрочку виконання рішення суду задовольнити частково.

Розстрочити ОСОБА_1 виконання рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 13.10.2026 по справі №332/3039/26, провадження № 2/332/3166/26, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 13195 гривень 16 копійок терміном на 6 (шість) місяців з дня ухвалення даного рішення шляхом сплати щомісячного платежу в розмірі 2199 гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи http://court.gov.ua/fair.

Повний текст рішення складено 16 жовтня 2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ТАЙГЕР ФІНАНС», ЄДРПОУ 43561909, адреса: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 1, IBAN НОМЕР_3 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 300335;

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_1

Суддя В.Д. Сапунцов