Рішення № 140688932, 19.10.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4512/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м.Львів

року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді Постигач О. Б., секретаря судового засідання Попелівської А. О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

представник позивача - адвокат Усенко М. І. через систему «Електронний суд» звернувся до Залізничного районного суду м. Львова із позовом, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 07.07.2024 року № 06490-07/2024 у загальному розмірі 46 200,00 грн. та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 07.07.2024 року між первісним кредитором ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 06490-07/2024, за умовами якого відповідач отримав фінансовий кредит в сумі 14 000,00 грн зі сплатою відсотків у розмірі 1,50 % на день строком на 120 днів. Вказує, що кредитний договір підписаний відповідачем електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора «W1564». Підписанням Договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма умовами правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту приймаючи умови кредитного договору. 24.09.2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») укладено Договір факторингу № 24092024, у відповідності до умов якого ТОВ «Стар Файненс Груп» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні ТОВ «Стар Файненс Груп» права вимоги до боржників, вказаних у Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 24.09.2024 року до Договору факторингу від 24.09.2024 року № 24092024 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024 в сумі 37 800,00 грн. Всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за Договором про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024 в розмірі 46 200,00 грн., з яких: 14 000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 25 200,00 грн. - сума заборгованості за відсотками та 7 000,00 грн. - сума заборгованості за штрафними санкціями. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 25.05.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Крім цього, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25.05.2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 25.05.2026 року були витребувані документи у АТ КБ «ПриватБанк» , станом на момент розгляду справи, витребувані докумети до суду не надходили.

Відповідач ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі повідомлявся належним чином, рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, скерованими за його зареєстрованим місцем проживання.

Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників про відкриття провадження у справі, а надсилання листа рекомендованою поштою на фактичну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним чином здійсненим, оскільки подальше отримання кореспонденції адресатом не залежить від волі та контролю відправника, зокрема й суду.

Указана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 постановах Верховного Суду від 18.03.2021 року, у справі № 911/3142/19, від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Відповідно до п. 31, 32 рішення Європейського суду з прав людини від 18.02.2021 року у справі «Сидоренко Світлана Василівна проти України», заява № 73193, хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають належного вручення судових документів стороні, ст. 6 Конвенції не заходить так далеко, що зобов`язує національні органи влади забезпечити ідеально функціонуючу поштову систему. Іншими словами, органи влади несуть відповідальність лише за ненадсилання заявнику відповідних документів.

Крім цього, оскільки розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, то відомості про стан розгляду справи також знаходились у вільному доступі на офіційному сайті Судової влади України за вебадресою https://court.gov.ua/fair/.

Відповідач у встановлений судом строк не надав суду відзив на позовну заяву, будь-яких заяв, клопотань від нього теж не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору, а тому суд на підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 07.07.2024 року між первісним кредитором ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 на підставі Заявки-анкети Клієнта на отримання фінансового кредиту від 07.07.2024 року /а.с. 9-10/ укладено Договір про надання фінансового кредиту № 06490-07/24 (надалі - Договір), який підписано відповідачем шляхом накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «W1564» у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Електронні підписи сторін зазначені в розділі 8 реквізити сторін. /а.с. 13-18 зворот/.

Як вбачається із довідки про ідентифікацію ТОВ «Стар Файненс Груп» від 16.03.2026 року, відповідач ОСОБА_1 07.07.2024 року о 00:43:07 року підписав Договір про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/24 одноразовим ідентифікатором «W1564», який було відправлено на вказаний ним номер телефону НОМЕР_1 /а.с. 22/.

Відповідно до п. 1.1. Договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 14 000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 1.2. Договору кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 07.07.2024 року. Наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день вказаного строку кредитування. Дата погашення кредиту 03.11.2024 року.

За користування кредитом товариством нараховуються проценти в розмірі 1,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п. 1.2. цього Договору (п. 1.4.1. Договору).

За умовами п. 1.5. Договору детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів та комісії визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі іменується - Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору.

Згідно з п. 3.1. Договору користування кредитом товариством нараховуються виключно проценти. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, який є невід`ємною частиною цього Договору. Порядок нарахування платежів за прострочення клієнтом виконання (невиконання, часткове виконання) зобов`язань за цим Договором передбачено в п. 5.3. цього Договору.

Відповідно до Графіку платежів, який є Додатком № 1 до Договору про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024, визначено дату видачі кредиту 07.07.2024 року, дату повернення кредиту 03.11.2024 року, та загальну вартість кредиту 39 200,00 грн., який також підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором «W1564» /а.с. 19-20/.

Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта включаючи використання реквізитів платіжної картки № 4149-43хх-хххх-6997 протягом одного робочого дня з дня прийняття рішення про видачу кредиту. Кредит надається без забезпечення у вигляді застави. Кредит вважається наданим в день перерахування Товариством суми кредиту за вказаними реквізитами (п. 1.6. Договору).

Відповідно до п. 2.2., 2.18. Договору видача кредитів клієнту-фізичній особі товариством здійснюється онлайн, використовуючи мережу «Інтернет», тобто через вебсайт товариства: https://suncredit.com.ua. Укладання Договору відбувається згідно Закону України «Про електронну комерцію». Після здійснення акцепту позичальником оферти товариства, що є укладенням Договору відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», товариство накладає на оригінал Договору кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника товариства із кваліфікованою кабінет електронною позначкою часу, а оригінал Договору завантажується (надсилається) в особистий клієнта.

За змістом положень п. 7.1., 7.6., 7.7. Договору такий вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін та діє протягом строку вказаного в п. 1.2 цього Договору. Підписанням цього Договору клієнт підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту товариства, розміщених на вебсайті товариства. Клієнт підтверджує, що до укладення цього Договору він отримав від товариства інформацію, зазначену в законодавстві про фінансові послуги та діяльність фінансових компаній та інформацію, яка вимагається відповідно до Закону України «Про споживче кредитування».

Крім цього, відповідач ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором «W1564» підписав Паспорт споживчого кредиту до Договору про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024 /а.с. 10 зворот-12/.

ТОВ «Стар Файненс Груп» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами Договору, що підтверджується листом ТОВ «Пейтек» від 20.02.2026 року № 20260220-125, відповідно до якого грошові кошти у сумі 14 000,00 грн. 07.07.2024 року о 00:45:04 перераховано на картку НОМЕР_2 (номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - d9984c71-dd70-4f23-86f5-5b58bb74d317, номер транзакції в системі ТОВ «Стар Файненс Груп» - 1052100) із призначенням платежу «Виконання фінансових договору № 06490-07/2024 від 2024-07-07» /а.с. 23/.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024, заборгованість відповідача ОСОБА_1 станом на дату відступлення прав вимоги становить 37 800,00 грн. та складається з: 14 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1 050,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, 15 750,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками та 7 000,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями /а.с. 23 зворот-24/.

24 вересня 2024 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 24092024, відповідно до якого ТОВ «Стар Файненс Груп» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі до відповідача /а.с. 25 зворот-30/.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу від 24.09.2024 року № 24092024, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набув право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024 у розмірі 37 800,00 грн. /а.с. 84/.

Згідно з розрахунком заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 07.07.2024 року № 06490-07/2024, наданого позивачем, заборгованість відповідача ОСОБА_1 становить у загальному розмірі 46 200,00 грн. та складається з: 14 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 25 200,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами та 7 000,00 грн. - заборгованість за штрафними санкціями /а.с. 25/.

Крім цього, з наданого розрахунку заборгованості також вбачається, що після закінчення строку кредитування, а саме після 03.11.2024 року, позивачем жодних нарахувань не здійснювалося.

Відповідно до вимог ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

При цьому, в ч. 1 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Як регламентовано ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Договори, укладені між сторонами в електронній формі, мають силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 року у справі № 757/40395/20-ц, від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 20.06.2022 року у справі № 757/40396/20, від 04.12.2023 року у справі № 212/10457/21.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19 та від 10.06.2021 року у справі № 234/7159/20.

На підставі вищенаведених правових норм, беручи до уваги те, що вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом, наявність якого разом з підписом та електронним підписом позивача підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх, є доведеним факт укладення між сторонами кредитних договорів, та про те, що відповідач всі умови цілком зрозумів та підтвердив те, що сторони діяли свідомо, були вільні в його укладенні, вільні у виборі контрагента та умов.

Будь-які докази протиправності дій третіх осіб щодо ОСОБА_1 , які стосуються підписання вищевказаного договору, у матеріалах справи відсутні, а відтак суд дійшов висновку про те, що між первісним кредитором та відповідачем виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Відповідно до положень ст. ст. 512, 513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 року у справі № 638/22396/14-ц, від 09.04.2025 року у справі № 522/6195/20.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. При цьому невиконання фактором цього обов`язку не звільняє боржника від виконання обов`язків за кредитним договором, а лише дає йому право на виконання свого обов`язку перед первісним кредитором.

На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги до відповідача відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.

За умовами договорів сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами ст. 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав суду розрахунку на спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем. При цьому, відповідачем наведений розрахунок не заперечено, власного не проведено, доказів його неправильності не надано. Також відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження погашення ним заборгованості та спростування доводів представника позивача про наявність заборгованості за вищевказаними договорами саме у такому розмірі.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає відповідач, зокрема, якщо відповідач нехтує своїми процесуальними обов`язками.

З урахуванням принципу тлумачення «favor contractus» (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

Верховний Суд у постанові від 30.11.2022 року у справі № 334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 року № 913/618/21, справі про стягнення заборгованості, доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.

Матеріалами справи підтверджено вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості по тілу кредиту та прострочених відсотків за кредитом.

Водночас, суд зазначає, що відповідач доводів позивача про таку заборгованість не спростував, контррозрахунку заборгованості не зробив, доказів сплати заборгованості до суду не подав, як і доказів неотримання ним кредитних коштів.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за неустойкою (штрафами, пенею) слід зазначити наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків, саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).

Згідно із п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває на час розгляду справи.

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року у справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія п. 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23)).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні висновки Верховним Судом підтримувалися неодноразово у інших постановах (наприклад у постановах від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, від 28.11.2024 у справі № 756/8788/22, від 07.04.2025 у справі № 751/2085/24, тощо).

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що під час воєнного стану не сплачується неустойка (штраф, пеня) та інші платежі за прострочення сплати за кредитним договором (договором позики). В цій постанові касаційний суд розкрив питання про те, на які договори та які випадки поширюється цей пункт. Зокрема, такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит. За вказаною нормою в такому випадку позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Дані висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2025 року у справі № 758/5318/23.

Отже, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що проценти за порушення грошового зобов`язання, як захід відповідальності, за період включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, не нараховуються за кредитними договорами (договорами позики) і підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває включно із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, суд дійшов висновку, що вимога щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 7 000,00 грн. задоволенню не підлягає.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість в сумі 39 200,00 грн., що включає в себе заборгованість за тілом кредиту в сумі 14 000,00 грн. та заборгованість за нарахованими процентами в сумі 25 200,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При зверненні до суду позивачем сплачено 2 662,40 грн. судового збору /а.с. 39/.

Позовні вимоги задоволені частково в розмірі 39 200,00 грн., а тому судовий збір у пропорційному розмірі - 2 258,78 грн. потрібно покласти на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Судом встановлено, що 01.07.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» в особі керуючого партнера Усенка М. І. укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 /а.с. 35/.

Факт надання правничої допомоги і розмір витрат на таку підтверджується Актом № 1523 наданих послуг від 11.05.2026 року, детальним описом наданих послуг до Акту № 1523 за Договором про надання правової (правничої), згідно яких загальна вартість наданих послуг правничої допомоги становить 8 000,00 грн. /а.с. 35 зворот, 36/.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 року по справі № 275/150/22 зазначив, що керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. Водночас, загальна вартість правничої допомоги, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить 8 000,00 грн, що, на переконання суду, не відповідає критерію справедливості у заявленому розмірі, враховуючи те, що позов задоволено частково.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 року у справі № 756/6927/20, від 04.04.2024 року у справі № 701/804/21, від 10.04.2024 року у справі № 530/259/21, від 10.04.2024 року у справі № 367/6289/21, у яких також вирішувалось питання щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу за відсутності заперечень іншої сторони.

Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. ст. 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У постанові № 908/2702/21 від 12.01.2023 року Верховний Суд також зазначає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору не повинен бути не пропорційним до предмета спору. Суд із врахуванням конкретних обставин, зокрема і ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 681/947/24 (провадження № 61-15810св25) та інших.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду від 02.02.2024 року у справі № 910/9714/22).

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 року у справі № 911/2737/17).

Зазначене узгоджується також із висновками Великої плати Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14.06.2023 року у справі № 357/8277/19, від 22.05.2024 року у справі № 206/4841/20, від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22, від 26.06.2024 року у справі № 686/5757/23, від 02.04.2025 року у справі № 925/457/23.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Поруч з цим, на переконання суду вказані позивачем види послуг мають необґрунтовано завищену вартість, тобто вбачається неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи, розгляд якої проводився у порядку спрощеного позовного провадження та без участі представника позивача у судових засіданнях, оскільки віднесена до категорії малозначних справ, із фактично виконаними адвокатом робіт (наданих послуг).

Відтак, аналізуючи надані докази та виходячи з того, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, незначну складність справи, враховуючи ціну позову, значення справи для сторін, тривалість судового провадження, наявність численної усталеної практики, критерій розумності розміру судових витрат відносно конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, до стягнення з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягають витрати за надану професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість у розмірі 39 200 (тридцять дев`ять тисяч двісті) гривень 00 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 258 (дві тисячі двісті п`ятдесят вісім) гривень 78 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, 4-й поверх.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: Постигач О. Б.