Рішення № 140688789, 19.10.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/5024/26 2/335/2977/2026ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (далі ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 48 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аванс Кредит» (первісний кредитор, ТОВ «Аванс Кредит») та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 33209-03/2024. Договір укладено в електронній формі через офіційний вебсайт кредитодавця.

За умовами договору первісний кредитор надав відповідачу кредит у розмірі 12 000,00 грн шляхом перерахування коштів на її картковий рахунок строком на 120 днів (з 20.03.2024 по 17.07.2024) зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 2,50 % на день (912,50 % річних).

14 серпня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 14082024, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 33209-03/2024 перейшло до позивача.

Позивач вказує, що відповідач прийняті зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв`язку з чим просить стягнути з неї заборгованість у розмірі 48 000,00 грн, з яких 12 000,00 грн тіло кредиту та 36 000,00 грн проценти.

Також позивач просить стягнути з відповідачки судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Ухвалою судді від 14 травня 2026 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з ненаданням доказів направлення копії позову за зареєстрованим місцем проживання відповідача.

20 травня 2026 року на виконання вимог ухвали позивачем надано заяву про усунення недоліків із доказами направлення позовної заяви на адресу реєстрації відповідачки.

Ухвалою судді від 29 травня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи, призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 24 вересня 2026 року за клопотанням позивача витребувано у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» докази, які мають значення для правильного вирішення спору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в поданій 19 червня 2026 року до суду заяві просив справу розглядати за відсутності представника товариства, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечував.

Відповідач, яку повідомлено про час і місце судового засідання шляхом направлення судової повістки на адресу реєстрації її місця проживання, в судове засідання повторно не з`явилася, причин неявки суду не повідомила, відзив на позов не подала.

Частиною 4 ст. 223 ЦПК України передбачено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального техничного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд вирішив провести заочний розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зібрані та досліджені докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

20 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 33209-03/2024 (а. с. 2124).

Договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором W2940.

Відповідно до п. п. 1.11.6 договору про надання фінансового кредиту № 33209-03/2024 ТОВ «Аванс Кредит» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 12 000,00 грн на строк 120 днів (до 17.07.2024) шляхом перерахування грошових коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у порядку та в строки, визначені договором. Процентна ставка визначена сторонами договору в розмірі 2,5 % на день.

ТОВ «Аванс Кредит» зобов`язання надати кредит виконало в повному обсязі 20.03.2024, що підтверджується інформацією, отриманою судом з АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», згідно з якою на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , на яку 20.03.2024 о 09:25:09 зараховано кошти в сумі 12 000,00 грн (а. с. 9294).

14 серпня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 14082024, за умовами якого до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 33209-03/2024 у загальному розмірі 48 000,00 грн, з яких 12 000,00 грн заборгованість за основною сумою боргу, 36 000,00 грн заборгованість за процентами.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у вказаний в договорі строк.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, до фактора переходять права первісного кредитора у тому обсязі та на тих умовах, що існували на момент переходу.

Відповідач доказів належного виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним суду не надала, складений кредитором розрахунок заборгованості не спростувала.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої до повернення суми кредиту в розмірі 12 000,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи спір у частині стягнення прострочених процентів за користування кредитом, суд виходить з наступного.

Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17.

Згідно з п. 17 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України № 3498-IX (з 24 грудня 2023 року), установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки за договорами про споживчий кредит не може перевищувати:

1) протягом перших 120 днів (з 24.12.2023 по 21.04.2024 включно) 2,5 % на день;

2) протягом наступних 120 днів (з 22.04.2024 по 19.08.2024 включно) 1,5 % на день;

3) з 20 серпня 2024 року 1 % на день.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Норма про максимальний розмір денної процентної ставки є імперативною, а нікчемність умови договору про її перевищення суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) за допомогою заперечення ipso iure незалежно від того, чи заявлялося про це стороною. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2026 у справі № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25.

Оскільки кредитний договір № 33209-03/2024, право грошової вимоги за яким набув позивач, укладено 20 березня 2024 року на строк 120 днів (з 20.03.2024 до 17.07.2024), проценти за ним мають нараховуватися таким чином:

У період з 20 березня 2024 року по 21 квітня 2024 року (33 календарні дні) за узгодженою сторонами договору процентною ставкою 2,50 %. Розрахована судом сума процентів за зазначений період становить: 12 000,00 грн ? 2,5 % ? 33 дні = 9 900,00 грн.

У період з 22 квітня 2024 року до 17 липня 2024 року (87 календарних днів) проценти мають нараховуватися за процентною ставкою 1,5 %, тобто в межах граничного розміру, визначеного Законом України «Про споживче кредитування». Договірна умова про нарахування 2,5 % на день у цей період є нікчемною в частині перевищення 1,5 % на день.

Сума процентів за цей період становить: 12 000,00 грн ? 1,5 % ? 87 днів = 15 660,00 грн.

Отже, загальний розмір прострочених процентів за користування кредитом за весь строк дії кредитного договору (120 днів) складає: 9 900,00 грн + 15 660,00 грн = 25 560,00 грн.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у загальному розмірі 37 560,00 грн, з яких: 12 000,00 грн прострочена до повернення сума кредиту, 25 560,00 грн прострочені проценти за користування кредитом.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (платіжна інструкція № 401 від 21.04.2026).

Оскільки позов задоволено частково (на 78,25 %), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеній частині вимог у розмірі 2 083,33 грн (2 662,40 грн ? 78,25 %).

Також позивачем заявлено до розподілу витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Факт надання позивачу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» професійної правничої допомоги та її розмір підтверджуються наданими суду документами: договором про надання правової допомоги № 42649746/01 від 02 січня 2026 року, укладеним між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Лівак Іванною Миколаївною; додатковою угодою від 10 квітня 2026 року до вищезазначеного договору, відповідно до якої адвокат зобов`язалася здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 ; актом про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги (виконання робіт, надання послуг) від 10 квітня 2026 року, складеним ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Лівак І. М., згідно з яким сторони підтвердили виконання адвокатом робіт (надання послуг) загальною вартістю 6 000,00 грн; детальним описом робіт (наданих послуг), здійснених виконавцем (адвокатом), необхідних для надання правничої допомоги за позовом ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» від 10 квітня 2026 року, у якому визначено конкретний перелік, витрачений час та вартість наданих послуг: усна консультація Клієнта щодо спірних правовідносин (1,5 години) 300,00 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (1 година) 500,00 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором, у тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат (3 години) 4 500,00 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (1 година) 700,00 грн.

Відповідач клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу не подала.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У розумінні умов частин четвертоїшостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21.

У постановах від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23, у якій сторона не подала клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляла.

У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року в справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові від 08 вересня 2021 року в справі № 206/6537/19, постановах від 16 лютого 2026 року в справі № 369/7558/21, від 17 березня 2026 року в справі № 570/5054/24 Верховний Суд зазначив, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року в справі № 911/2737/17).

Крім того, згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Цей спір є нескладним, підготовка поданої до суду позовної заяви, на переконання суду, не потребувала витрачання часу, зазначеного позивачем та його представником у акті наданих послуг. Враховуючи викладене, а також принцип пропорційності та співмірності судових витрат із ціною позову, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, до 3 000,00 грн.

Доказів понесення інших витрат позивачем суду не надано, із заявами про намір надати такі докази після ухвалення рішення позивач до суду не звертався.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 7681, 141, 223, 247, 259, 263265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 42649746, адреса: 07406, Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1) заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 33209-03/2024 від 20 березня 2024 року у загальному розмірі 37 560 (тридцять сім тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 коп., яка складається з простроченої до повернення суми кредиту в розмірі 12 000,00 грн та прострочених процентів за користування кредитом в розмірі 25 560,00 грн.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» судовий збір в розмірі 2 083 (дві тисячі вісімдесят три) грн 33 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя А. В. Стеценко