Рішення № 140683981, 16.10.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 361/11275/25

Провадження № 2/175/289/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"16" жовтня 2026 р. с-ще Слобожанське

Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Краснокутської Н.С., за участю секретаря судового засідання Волошка А.А., представника відповідача Кобець В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду с-щя Слобожанське цивільну справу № 361/11275/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Макіївської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом та про реєстрацію нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

До Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Макіївської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом та про реєстрацію нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у якій позивач просив суд: визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зобов`язати Міністерство юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ: 00015622) зареєструвати право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме: житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтуванні позовної заяви зазначено про те, що у зв`язку з військовою агресією та військовими діями ворога в м. Макіївка Донецької області позивач разом зі своєю сім`єю виїхав до іншого міста у 2015 році, з 2016 року позивача сім`я та його матір спочатку мешкали в Дніпропетровській області, а потім у м. Бровари Київської області. ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивача померла, у зв`язку з чим відкрилася спадщина на належне їй майно. 19.08.2023 року позивач, реалізуючи свої спадкові права, звернувся до нотаріуса, але отримав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим фактом, що інформація щодо реєстрації права власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у реєстрі відсутня, крім того, нотаріус зазначила про те, що не може отримати інформацію про житловий будинок, оскільки він знаходиться на тимчасово окупованій території, а без даної інформації неможливо вчинити жодних нотаріальних дій.

Таким чином, у зв`язку з вищеперерахованими обставинами позивач був змушений звернутися до суду з позовною заявою.

30.09.2025 року Броварським міськрайонним судом Київської області було постановлено ухвалу про направлення справи за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Дніпра.

10.12.2025 року Шевченківським районним судом міста Дніпра було постановлено ухвалу про направлення справи за підсудністю до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу було передано у провадження суддя Краснокутської Н.С.

03.04.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження та цією ж ухвалою було визначено дату підготовчого судового засідання.

21.04.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Кобець В.В. (представник Міністерства юстиції України), у якому той просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині, що стосуються Міністерства юстиції України. В обґрунтуванні відзиву на позовну заяву зазначено про те, що Мін`юст наділений організаційними та контрольними функціями у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та не є тим суб`єктом, який здійснює безпосередньо державну реєстрації прав на нерухоме майно, крім того, позивач, на думку представника відповідача, не обґрунтував належними чином свої позовні вимоги до відповідача. Отже, на думку представника відповідача, Мін`юст не є належними відповідачем у даній справі, тому у задоволенні позову до нього слід відмовити.

01.06.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив від позивача, у якій той просив суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі. В обґрунтуванні відповіді на відзив було зазначено про те, що Мін`юст керує та координує діяльність органів державної влади у сфері державної реєстрації, тому за порушення органами державної реєстрації прав позивача також відповідає Мін`юст. Таким чином, доводи позивача зводяться до того, що Мін`юст є належним відповідачем.

11.05.2026 року до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшли заперечення на відповідь на відзив від представника відповідача Кобець В.В. (представник Міністерства юстиції України), який підтримав доводи та аргументи, які було зазначено у відзиві та позовну заяву, крім того, підкреслив тезу про те, що Мін`юст не є належними відповідачем у даній справі, тому у задоволенні вимог щодо нього слід відмовити.

06.07.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та цією ж ухвалою було визначено дату безпосереднього судового розгляду.

09.09.2026 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області було постановлено ухвалу про витребування матеріалів спадкової справи, на виконання вимог ухвали до суду 05.10.2026 року надійшли матеріали спадкової справи.

У судове засідання позивач не з`явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_3 (представник Мін`юсту) у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову до Мін`юсту, крім того, зазначив про те, що він не є належним відповідачем у даній справі.

Відповідач Макіївська міська рада на розгляд справи не з`явилась, була повідомлена належним чином через оголошення на офіційному сайті Дніпровського районного суду Дніпропетровської області.

Визначальним для правильного вирішення даної справи є питання про те, чи подав позивач суду достатньо доказів для підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, чи використав усі можливі заходи для надання необхідних доказів та чи дійсно він позбавлений можливості оформити право на спадщину у позасудовому порядку з огляду на відсутність у нього оригіналів правовстановлюючих документів, а також неможливості отримати їх дублікат у зв`язку з тимчасовою окупацією території, на якій знаходиться нерухоме майно.

Суд, вислухавши пояснення та заперечення представника відповідача, дослідивши докази, встановив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до свідоцтва про народження № НОМЕР_2 від 09.06.1966 року, батьками ОСОБА_1 були ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Згідно з свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 15.02.2024 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 86 років, актовий запис про смерть № 192.

Згідно з довідкою про причину смерті від 15.02.2024 року, причиною смерті ОСОБА_2 була хронічна судинно-мозкова недостатність, церебральний атеросклероз.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Горняцької районної ради народних депутатів № 778/1 від 23.12.1987 року, на ОСОБА_2 було оформлено право приватної власності на домобудування АДРЕСА_2 .

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 04.01.1988 року, ОСОБА_2 належав за життя житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 на праві особистої власності.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державної реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 439983926 від 19.08.2025 року, відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яку було видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Тетяною Вікторівною, позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність відомостей про зареєстроване право власності за спадкодавцем у державному реєстрі, а отримати інформацію іншим чином про зареєстроване право власності не можливо, тому що м. Макіївка знаходиться у окупації, вищезазначене також підтверджується матеріалами спадкової справи № 9/2024.

Відповідно до матеріалів спадкової справи № 9/2024, вони містять заповіт померлого спадкодавця, який було складено на користь позивача та у якому було заповідано усе належне майно позивачу (спадкоємцю).

Щодо вимоги позивача про визнання за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно статті 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Пунктами 2-4 статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України. За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території. За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлюють порядок прийняття спадщини в разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, і надають право спадкоємцям реалізувати свої права щодо спадкового майна на території України в загальному порядку (стаття 11-1).

Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв`язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об`єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Громадянин набував права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (частина друга статті 12 цього Закону)

Відповідно до ч.2 ст.15 ЗУ «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Крім того, за положеннями статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.

Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.

Приписами чинної ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Отже, відповідно до рішення Виконавчого комітету Горняцької районної ради народних депутатів № 778/1 від 23.12.1987 року, на ОСОБА_2 було оформлено право приватної власності на домобудування АДРЕСА_2 .

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 04.01.1988 року, ОСОБА_2 належав за життя житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 на праві особистої власності.

Таким чином, право власності було набуто на підставі ЗУ «Про власність» (який діяв на момент виникнення правовідносин), так і у розумінні діючої ст.328 ЦК України.

Стаття 181 ЦК України визначає поняття нерухомої та рухомої речі. Зокрема, до рухомих речей відносяться речі, які можна вільно переміщувати у просторі; до нерухомих належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, на відміну від рухомих речей, підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно частин 1, 3 статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини 1 статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Положеннями статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

До 2013 року реєстрація права власності на майно проводилася реєстраторами бюро технічної інвентаризації на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерство юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року, який втратив чинність у зв`язку із прийняттям Наказу Міністерства юстиції України № 1844/5 від 14 грудня 2012року «Про затвердження Порядку використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна».

Отже вирішуючи спір, що випливає з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суд, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, встановлює час та підстави виникнення права власності, з`ясовує чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.

При цьому, встановлюючи правовий статус майна, суд, відповідно до статей 181, 188 ЦК України встановлює і вид цього майна (нерухоме майно, рухоме майно, зокрема гараж, будівельні матеріали, складна річ тощо).

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 була власниками нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України.

Право власності нею було набуто у 1987 році та регулювалось законодавством того часту.

Відповідно до рішення Виконавчого комітету Горняцької районної ради народних депутатів № 778/1 від 23.12.1987 року, на ОСОБА_2 було оформлено право приватної власності на домобудування АДРЕСА_2 .

Згідно з свідоцтвом про право особистої власності на житловий будинок від 04.01.1988 року, ОСОБА_2 належав за життя житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_3 на праві особистої власності.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Як роз`яснено у п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

03.08.2004 року набув чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а з 01.01.2013 в Україні запроваджено систему державної реєстрації прав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484) затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами абз.1 п.3 ч.3 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державної реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 439983926 від 19.08.2025 року, відомості про зареєстроване право власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно з постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яку було видано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Тетяною Вікторівною, позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність відомостей про зареєстроване право власності за спадкодавцем у державному реєстрі, а отримати інформацію іншим чином про зареєстроване право власності не можливо, тому що м. Макіївка знаходиться у окупації, вищезазначене також підтверджується матеріалами спадкової справи № 9/2024.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту цієї статті вбачається, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц.

Відповідно ч.3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Європейський суд з прав людини, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06 вересня 2005року у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоби його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення від 10 грудня 1996року у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000року у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland) (рішення від 16 серпня 2013року у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine).

У постанові від 05 червня 2018року у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач дійсно позбавлений можливості оформити право на спадщину у позасудовому порядку з огляду на відсутність у нього оригіналів правовстановлюючих документів, доказів реєстрації права власності за спадкодавцем, а також неможливості отримати дублікат документів у зв`язку з тимчасовою окупацією території, на якій знаходиться нерухоме майно.

Отже, встановивши наведені фактичні обставини у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, застосовуючи положення вищенаведених норм права суд вважає, що позивач подав суду достатньо доказів для підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог, використав усі можливі заходи для надання необхідних доказів та дійсно позбавлений можливості оформити право на спадщину у позасудовому порядку з огляду на відсутність у нього оригіналів правовстановлюючих документів, доказів реєстрації права власності за спадкодавцем, а також неможливості отримати дублікат документів у зв`язку з тимчасовою окупацією території, на якій знаходиться нерухоме майно, а тому з метою ефективного судового захисту прав позивача є всі підстави для задоволення його позову у цій частині позовних вимог.

Щодо вимог позивача зобов`язати Міністерство юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ: 00015622) зареєструвати право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), а саме: житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суб`єктами державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень тобто органами та посадовими особами які безпосередньо здійснюють державну реєстрацію прав, є: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, державні реєстратори прав на нерухоме майно. Підпунктом 2 пункту 1 статті 10 Закону встановлено, що державним реєстратором також є нотаріус.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили буде підставою для здійснення усіх необхідних реєстраційних дій, тому вимога про зобов`язання Мін`юст здійснити державну реєстрацію не підлягає задоволенню, оскільки позивач може реалізувати право на належне йому майно шляхом пред`явлення рішення суду, що набрало законної сили, до державного реєстратора.

Отже, в задоволенні позовних вимог до Міністерства юстиції України слід відмовити.

Суд зазначає, що відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaariv.Finland» від 27.09.2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Положеннями п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Макіївської міської ради про визнання права власності у порядку спадкування за законом та про реєстрацію нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В задоволенні позивних вимог до Міністерства юстиції України відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.С. Краснокутська