Рішення № 140680409, 15.10.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3971/26

Провадження № 2/369/10090/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Лапченко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

до суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 19 920,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 29 травня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 29.05.2025-100000555, відповідно до умов якого відповідачці надано кредитні кошти в розмірі 6000,00 грн строком на 217 днів, з кінцевою датою повернення кредиту 31 грудня 2025 року. Продовження строку кредитування умовами договору не передбачено. Відповідно до умов кредитного договору встановлено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, визначених графіком платежів, та фіксовану процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом наступних чергових періодів. Крім того, договором передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 540,00 грн, а також комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 540,00 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, що загалом становить 1 080,00 грн. Також умовами договору передбачено нарахування неустойки в розмірі 90,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 3.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти і комісії, якщо такі передбачені договором. Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору кредит надається позичальнику на умовах строковості, платності та поворотності шляхом перерахування грошових коштів на рахунок споживача, зокрема з використанням реквізитів електронного платіжного засобу. На обґрунтування факту укладення кредитного договору позивач зазначає, що договір укладено в електронній формі шляхом прийняття відповідачкою пропозиції кредитодавця про укладення договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим у СМС-повідомленні на номер мобільного телефону, зазначений під час реєстрації в інформаційній системі кредитодавця. Під час оформлення кредитного договору відповідачка пройшла ідентифікацію з використанням системи BankID Національного банку України. Позивач стверджує, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином та в повному обсязі, перерахувавши 29 травня 2025 року відповідачці кредитні кошти в розмірі 6 000,00 грн на зазначений нею картковий рахунок із використанням сервісу інтернет-еквайрингу, що, на думку позивача, підтверджується квитанцією про перерахування коштів від 29 травня 2025 року. Водночас відповідачка, як зазначає позивач, належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та передбачених договором платежів, унаслідок чого утворилася заборгованість. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на дату звернення до суду загальна сума заборгованості за кредитним договором № 29.05.2025-100000555 від 29 травня 2025 року становить 19 920,00 грн, з яких 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 9 300,00 грн заборгованість за процентами, 540,00 грн комісія за надання кредиту, 1 080,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 3 000,00 грн неустойка. У зв`язку з викладеним позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 29.05.2025-100000555 від 29 травня 2025 року в загальному розмірі 19 920,00 грн, а також покласти на відповідачку судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04.03.2026 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву до суду не подав.

За зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача направлялись ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками, які повернулися на адресу суду з відміткою пошти «адресат відсутній за зазначеною адресою».

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою ч.5 ст.279 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Зі змісту ч.1 ст.627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом встановлено, що 29 травня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферту) № 29.05.2025-100000555, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачці кредитні кошти, а відповідачка повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування ним та передбачені договором платежі.

Відповідно до умов зазначеного кредитного договору сума кредиту становить 6000,00 грн, строк кредитування 217 днів, дата надання кредиту 29 травня 2025 року, кінцева дата повернення кредиту 31 грудня 2025 року. Продовження (пролонгація) строку кредитування умовами договору не передбачено.

Умовами договору встановлено фіксовану процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших трьох чергових періодів користування кредитом, визначених графіком платежів, та фіксовану процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом наступних чергових періодів.

Крім того, договором передбачено комісію, пов`язану з наданням кредиту, у розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 540,00 грн, а також комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 540,00 грн у кожному з двох чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, що загалом становить 1 080,00 грн.

Згідно з пунктом 3.1 кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти і комісії, якщо такі встановлені договором.

Відповідно до пункту 3.2 договору кредит надається для придбання товарів, робіт чи послуг з метою задоволення особистих потреб позичальника, не пов`язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до пункту 4.1 кредитного договору кредит надається позичальнику на умовах строковості, платності та поворотності шляхом перерахування грошових коштів на рахунок споживача, зокрема з використанням реквізитів електронного платіжного засобу.

Згідно з пунктом 4.3 договору днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів із рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту або сплати платежу день надходження коштів до каси кредитодавця або їх зарахування на його поточний рахунок.

Із матеріалів позовної заяви вбачається, що кредитний договір укладено в електронній формі шляхом прийняття відповідачкою пропозиції кредитодавця про укладення договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер мобільного телефону, зазначений позичальницею під час реєстрації в інформаційній системі кредитодавця.

Відповідно до пункту 10.1 кредитного договору договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем в інформаційній системі відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепту), підписаної одноразовим ідентифікатором.

Під час оформлення кредитного договору відповідачка пройшла ідентифікацію з використанням системи BankID Національного банку України.

Згідно з умовами кредитного договору та квитанцією про перерахування коштів від 29 травня 2025 року позивач перерахував відповідачці кредитні кошти в розмірі 6 000,00 грн на зазначений нею картковий рахунок із використанням сервісу інтернет-еквайрингу.

Відповідно до пункту 6.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів та комісій у строки, визначені заявкою, яка є невід`ємною частиною кредитного договору.

Згідно з пунктом 9.1 договору в разі несплати кредиту, процентів та/або комісії у встановлені договором строки відповідні суми зобов`язань із наступного дня після настання строку їх сплати вважаються простроченими.

Крім того, умовами кредитного договору передбачено нарахування неустойки в розмірі 90,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

Позивач зазначає, що відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором платежів, унаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості загальна сума заборгованості за кредитним договором № 29.05.2025-100000555 від 29 травня 2025 року станом на дату звернення до суду становить 19 920,00 грн, з яких 6 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту, 9 300,00 грн заборгованість за процентами, 540,00 грн комісія за надання кредиту, 1 080,00 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості та 3 000,00 грн неустойка.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Тому з огляду на зміст ст. 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Договір вчинений в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом пере направлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Договір між позивачем та відповідачем, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України, вважається укладеним в письмовій формі.

За висновками, що викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського Кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банка або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Із змісту статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або дострокова зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

ТОВ "Споживчий центр" належним чином виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти. Натомість, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість.

Правильність наданих позивачем розрахунків заборгованості не спростована відповідачем у встановленому законом порядку, вказаний розрахунок суд приймає до уваги як належний та допустимий доказ.

У спростування зазначених представником позивача доводів позову відповідачем будь яких доказів не надано.

Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов`язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання договору кредиту між ТОВ "Споживчий центр" та відповідачем. При цьому, ТОВ "Споживчий центр" належним чином виконало свої обов`язки по наданню кредиту, а відповідач отримав кредитні кошти, але належним чином не виконував свої обов`язки за договором.

Згідно положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

В порушення зазначених норм закону та умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що право позивача порушене і підлягає захисту, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за договором.

Між тим, звертаючись до суду з позовом, представник позивача ТОВ «Споживчий центр» просив стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 29.05.2025-100000555 від 29 травня 2025 року, зокрема неустойку в розмірі 3 000,00 грн.

Разом з тим, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22.

Судом встановлено, що кредитний договір № 29.05.2025-100000555 укладений між сторонами 29 травня 2025 року, тобто в період дії на території України воєнного стану, який на час виникнення спірних правовідносин не було припинено чи скасовано.

З огляду на викладене, враховуючи положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд дійшов висновку, що відповідачка звільняється від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором, а тому заявлена позивачем до стягнення неустойка в розмірі 3000,00 грн не підлягає стягненню. Відтак у цій частині позовних вимог слід відмовити.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «Споживчий центр» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 16 920,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 6 000,00 грн, процентів за користування кредитом у розмірі 9 300,00 грн, комісії за надання кредиту в розмірі 540,00 грн та комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 080,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме в розмірі 16 920,00 грн із заявлених 19 920,00 грн, що становить 84,94 % від ціни позову, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2662,40 грн, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2261,44 грн (2 662,40 грн ? 16 920,00 грн / 19 920,00 грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525-526, 530, 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4-5, 11-13, 19, 76-81, 89, 128, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, код ЄДРПОУ 37356833) заборгованість за кредитним договором № 29.05.2025-100000555 від 29 травня 2025 року в розмірі 16 920 (шістнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) гривень 00 копійок, судовий збір у розмірі 2 261 (дві тисячі двісті шістдесят одна) гривня 44 копійки.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

15.10.2026 року