Рішення № 140676105, 16.10.2026, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 року Чернігів Справа № 620/10187/26

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

07.09.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований у суді 08.09.2026), у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати їй в повному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, розмір якої підлягав визначенню з урахуванням належного їй розміру грошового забезпечення станом на дату звільнення 30.09.2021;

зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити їй недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з належного розміру грошового забезпечення станом на 30.09.2021, з урахуванням збільшення розміру грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25 та фактично виплаченої суми одноразової грошової допомоги;

визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати їй в повному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпусток, розмір якої підлягав визначенню з урахуванням належного позивачці розміру грошового забезпечення станом на дату звільнення 30.09.2021;

зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити їй недоплачену частину грошової компенсації за невикористані дні відпусток, виходячи з належного розміру грошового забезпечення станом на 30.09.2021, з урахуванням збільшення розміру грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25 та фактично виплаченої суми грошової компенсації;

визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо непроведення з нею повного розрахунку при звільненні 30.09.2021, у зв`язку з невиплатою в повному обсязі всіх належних їй сум, зокрема недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток;

зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), починаючи з 01.10.2021 по 14.05.2026 (дату проведення фактичної виплати донарахованих сум грошового забезпечення), з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо визначення належного розміру такої компенсації;

зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III), щодо сум, виплата яких була здійснена з порушенням встановлених строків;

зобов`язати Службу безпеки України здійснити їй виплату компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з належних їй до виплати сум грошового забезпечення та інших виплат, донарахованих за результатами виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25, а також з донарахованих сум одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44).

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що після збільшення відповідачем розміру її грошового забезпечення на виконання судового рішення не було належним чином перераховано та виплачено: одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; грошову компенсацію за невикористані дні відпусток; крім того, з огляду на несвоєчасне отримання нею належних їй сум грошового забезпечення виникли правові підстави для вирішення питання щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також щодо відповідальності відповідача за непроведення повного розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 10.09.2026 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

У відзиві на позовну заяву представник відповідач заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказує на те, що позивач безпідставно намагається розширити межі виконання рішення у справі № 620/5308/25 на правовідносини, які не були предметом судового розгляду, у зв`язку з чим вказані вимоги не підлягають задоволенню за заявленими позивачем підставами; оскільки станом на 30.09.2021 грошове забезпечення позивачу було обраховано та виплачено у суворій відповідності до чинних норм постанови № 704 (виходячи з базової величини 1762,00 грн), будь-яка бездіяльність чи протиправність у діях Служби безпеки України відсутня. Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 01.10.2021 по 14.05.2026 відповідач зазначає, що право на отримання позивачем середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні виникає не самостійно, а виключно в тому разі, коли спір щодо належних виплат вирішено на користь позивача, тому відповідач вважає, що заявлена позивна вимога про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні є такою, що не підлягає задоволенню. Також відповідач зазначає, що правові підстави для виплати позивачу компенсації за втрату частини доходу відсутні, оскільки виплату належних сум (право на які визначено судовим рішенням) проведено без затримки у один місяць.

У відповіді на відзив га позовну заяву позивачка, зокрема, зазначає, що вона не просить розширити резолютивну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25 або повторно вирішити питання, уже розглянуті в тій справі; предметом цієї справи є самостійні вимоги: про доплату різниці одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпусток, а також про пов`язані з цим виплати; ці вимоги виникли з огляду на те, що після перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду відповідач не перерахував зазначені виплати, розмір яких обчислювався виходячи з розміру її грошового забезпечення станом на день звільнення 30.09.2021; рішення суду у справі № 620/5308/25 не присуджувало їй спірні суми одноразової допомоги та компенсації за відпустки, однак воно зобов`язало СБУ перерахувати грошове забезпечення за період проходження нею служби, у тому числі станом на день звільнення. Щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні позивачка зазначає, що за статтею 116 КЗпП України всі належні працівникові суми виплачуються в день звільнення, а про нараховані суми роботодавець письмово повідомляє перед виплатою; частина друга статті 117 КЗпП України передбачає відшкодування середнього заробітку, якщо спір про розмір належних сум вирішено на користь працівника; отже, наявність спору про розмір виплат сама по собі не виключає відповідальності після вирішення спору на її користь; платежі у травні 2026 року на виконання рішення у справі № 620/5308/25 не підтверджують повного розрахунку при звільненні в частині одноразової грошової допомоги та компенсації за невикористані відпустки, тому наявна умова частини другої статті 117 КЗпП України. Щодо компенсації втрати частини доходів позивачка зазначає, що Закон України № 2050-III передбачає компенсацію за затримку на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, які не мають разового характеру; до них належить грошове забезпечення; заявлена вимога стосується несвоєчасно виплачених щомісячних сум грошового забезпечення та не охоплює одноразову грошову допомогу при звільненні або компенсацію за невикористані відпустки; відповідач обчислює затримку лише від 23.04.2026 дня набрання законної сили рішенням у справі № 620/5308/25 до останньої виплати 14.05.2026, проте попереднім рішенням перераховано щомісячні виплати за попередні періоди, строки виплати яких визначалися для відповідних місяців; самої різниці між датою набрання рішенням законної сили та датою останньої платіжної інструкції недостатньо, щоб установити строки виплати кожної щомісячної суми та наявність або відсутність затримки щонайменше на один календарний місяць; для цього необхідні помісячні розрахунки: коли кожна сума підлягала виплаті, коли її фактично нараховано й виплачено, та який приріст індексу споживчих цін застосовано. Також позивачка зазначає, що у травні 2026 року під час виплати донарахованих сум на виконання рішення у справі № 620/5308/25 СБУ застосувала механізм утримання ПДФО та його компенсації, що відображено у розрахунково-платіжних документах, тому заперечення про відсутність підстав для такої компенсації не узгоджується із застосованим самим відповідачем порядком.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Службі безпеки України та 30.09.2021 була звільнена з посади консультанта-аналітика Аналітичного управління Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення Служби безпеки України, у військовому званні підполковника.

Судом встановлено, шо предметом судової ревізії у справі № 620/5308/25 були дії та щодо нарахування та виплати позивачці її грошового забезпечення та його індексації, за результатом якої Чернігівський окружний о адміністративний суд рішенням від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.04.2026, задовольнив позовні вимоги:

визнав протиправними дії Служби безпеки України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.09.2021, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт;

зобов`язав Службу безпеки України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 29.01.2020 по 30.09.2021, в тому числі грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, нараховані у вказаний період, відповідно до положень постанови № 704, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 294-IX) станом на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі Закон № 1082-IX) станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

зобов`язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;

визнав протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 30.09.2021 відповідно до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок № 1078);

зобов`язав Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 30.09.2021 з розрахунку 4284,75 грн щомісячно, відповідно до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Після ухвалення судового рішення позивачка, з метою контролю за його належним та повним виконанням, звернулася до Служби безпеки України з адвокатським запитом від 04.05.2026 щодо стану виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25.

Листом Фінансово-економічного управління Служби безпеки України у відповідь на вказаний адвокатський запит було повідомлено, що Службою безпеки України вживаються заходи щодо виконання зазначеного судового рішення; надалі, листом Фінансово-економічного управління Служби безпеки України, надісланим на доповнення до листа від 11.05.2026, відповідач повідомив про виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25 та надав відповідні платіжні документи, зокрема платіжні інструкції від 08.05.2026№ 4497 , від 08.05.2026 № 4500 та від 14.05.2026 № 5198.

Таким чином, у травні 2026 року Службою безпеки України були здійснені відповідні нарахування та фактичні виплати на виконання судового рішення.

З метою з`ясування складових та розмірів проведених Службою безпеки України нарахувань, а також отримання документів, які підтверджують порядок визначення виплачених сум, представником позивачки було направлено до Служби безпеки України адвокатський запит від 29.06.2026, у відповідь на який Фінансово-економічне управління Служби безпеки України листом від 03.07.2026 надало запитувану інформацію та документи щодо виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25, зокрема, відповідачем надано копію розрахунку перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 30.09.2021, розрахунково-платіжну відомість № 11036, довідкову інформацію щодо розрахунку індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, розрахунково-платіжну відомість № 10397, довідкову інформацію щодо розрахунку індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 30.09.2021, розрахунково платіжну відомість № 10400, а також копії платіжних інструкцій від 14.05.2026 № 5198 та від 08.05.2026№ 4497.

Із зазначених документів, судом встановлено, що після збільшення розміру грошового забезпечення позивачки на виконання судового рішення не було перераховано та виплачено: одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби; грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, з урахуванням збільшення розміру грошового забезпечення.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати їй в повному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні відпусток, розмір яких підлягав визначенню з урахуванням належного їй розміру грошового забезпечення станом на дату звільнення 30.09.2021, а також щодо наявності в неї права на нарахування та виплату їй середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, починаючи з 01.10.2021 по 14.05.2026 (дату проведення фактичної виплати донарахованих сум грошового забезпечення), та на нарахування та виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону № 2050-III, щодо сум, виплата яких була здійснена з порушенням встановлених строків; та на виплату їй компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з належних їй до виплати сум грошового забезпечення та інших виплат, донарахованих за результатами виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25, а також з донарахованих сум одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток відповідно до пункту 2 Порядку № 44, звернулась до суду з цим позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Предметом цієї справи є самостійні вимоги, зокрема, про доплату різниці одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпусток, а також про пов`язані з цим виплати, які виникли з огляду на те, що після перерахунку грошового забезпечення за рішенням суду у справі № 620/5308/25 відповідач не перерахував зазначені виплати, розмір яких обчислювався виходячи з грошового забезпечення позивачки станом на день звільнення 30.09.2021.

З цього приводу суд констатує, що про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, вказував Верховний Суд у в своїх постановах від 11.02.2021 у справах №240/11952/19, №200/3757/20-а та №200/3774/20-а, у який він зазначав, що з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із законами № 294-IX, № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців та деяких інших осіб, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі постанова № 704) із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, що стосуються реалізації конституційного права на соціальний захист, і сформулював юридичні позиції, згідно з якими за Конституцією України певні категорії громадян України потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, Рішення від 17.03.2004 № 7-рп/2004, Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016).

Так, у Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей, пов`язані <…> з особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави захист суверенітету і територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України); потреба в додаткових гарантіях соціального захисту цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) державні соціальні стандарти встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються з метою, зокрема визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України (положення статті 2 Закону № 2017-III).

Згідно з приписами статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Відповідно до пояснювальної записки до проєкту постанови № 704 необхідність її прийняття була зумовлена потребою реформування системи грошового забезпечення військовослужбовців, оптимізації структури грошового забезпечення та підвищення рівня грошового забезпечення військовослужбовців, який узгоджено з мінімальною заробітною платою в державі шляхом установлення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням у співвідношенні до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Така зміна правового регулювання щодо розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців скасовує основну новелу пункту 4 постанови № 704, яка полягала в тому, що розміри посадових окладів, окладів за військовим званням співвідносилися до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який установлюється законом про Державний бюджет на відповідний календарний рік, а також призводить до збільшення питомої частки додаткових видів грошового забезпечення, що нівелює ідею оптимізації структури грошового забезпечення та гарантії захищеності грошового забезпечення військовослужбовців від негативних економічних факторів.

Приписи пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції відповідали вимогам Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який запровадив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів різних категорій публічних службовців саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

За таких обставин суд приходить до висновку, що заміна встановленого законом соціального стандарту (прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року) на фіксовану, «заморожену» чи технічну величину, що призводить до зменшення або штучного стримування реального розміру оплати праці, є протиправною та є прямим обмеженням уже гарантованих прав в розумінні статті 22 Конституції України.

Заміна динамічного соціального стандарту на статичний показник, який «ігнорує» ріст цін, фактично означає директивне знецінення праці, що суперечить статті 43 Конституції України (право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом).

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).

Таким чином пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, щодо вимог позивачки в частині, що стосується нарахування та виплати їй відповідачем грошової компенсації за невикористані дні відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, суд вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до пункту 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок № 260) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Відповідно до розділу XXXI «Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби» Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно із пунктом 5 вищезгаданого розділу Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до пункту 3 розділу XXXI цього Порядку іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно із пунктом 5 вищезгаданого розділу Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Відповідно до Порядку №460 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям виплата допомоги здійснюється за період військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період із дня їх призову на відповідну військову службу без урахування періоду попередньої військової служби, на якій вони перебували, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні з військової служби не набули права на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ.

Розмір допомоги обчислюється з урахуванням пунктів 1 і 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей».

Допомога виплачується з розрахунку місячного грошового забезпечення (без урахування винагород), на яке має право військовослужбовець на день звільнення.

Виплата військовослужбовцям допомоги у разі звільнення з військової служби здійснюється Міноборони, іншими утвореними відповідно до законів військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на їх утримання.

Військовослужбовцям у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв`язку з позбавленням військового звання, у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв`язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, допомога не виплачується.

Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення в тому числі одноразової грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, які обраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови № 704, тому вони підлягають перерахунку, у зв`язку із чим позовні вимоги в окресленій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплатити позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, починаючи з 01.10.2021 по 14.05.2026 (дату проведення фактичної виплати донарахованих сум грошового забезпечення), суд констатує, що відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Таким чином, положення статті 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі №520/12809/19, від 18.03.2021 у справі № 820/3313/17, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а, від 04.06.2021 у справі №280/1198/20, від 22.04.2021 у справі №620/828/20, та в силу вимог Кодексу адміністративного судочинства України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію.

У своєму рішенні Європейський суд з прав людини не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм КЗпП України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, Європейський суд з прав людини у рішенні «Меньшакова проти України» вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Тому, за висновком Європейського суду з прав людини, не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (пункт 59 рішення).

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17, дійшла висновку що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Під час розгляду цієї адміністративної справи судом встановлено, що з позивачкою не було проведено повного розрахунку при звільненні 30.09.2021, а виплату позивачці її грошового забезпечення відповідачем було проведено 14.05.2026 на виконання судового рішення.

Отже, вищевказане є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Суд враховує, що згідно із статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 30.09.2021 дата звільнення позивачки.

Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 01.10.2021 (від дати, наступної за датою звільнення до дати остаточного розрахунку) по 14.05.2026

При цьому, згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункту 8 вищевказаного Порядку).

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

При цьому, згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункту 8 вищевказаного Порядку).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність у цьому випадку бездіяльності відповідача, яку суд кваліфікує як протиправну, та наявність підстав для задоволення позовних вимог у визначений позивачем спосіб в кресленій вище частині.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати позивачці її грошового забезпечення, у тому числі, його індексації, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За визначенням частини першої статті 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок № 159.

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За такої умови варто зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Наведені висновки узгоджуються із позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29.10.2020 у справі № 0840/3175/18(пр/280/36/18), від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 22.09.2020 у справі №280/1447/19, від 26.10.2023 у справі № 280/6445/19.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наявність факту невиплати вчасно позивачці сум її грошового забезпечення та його індексації, позивачка має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

А відтак, враховуючи викладене, суд доходить висновку, що в цьому випадку належним способом захисту прав позивача, про захист яких він просить, є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених в строки сум грошового забезпечення та його індексації за весь час затримки виплати.

При цьому не підлягають задоволенню вимоги позивачки щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 з огляду на те, що здійснення відрахування з нарахованої суми грошового забезпечення податків та зборів згідно чинного законодавства належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.

У травні 2026 року під час виплати донарахованих сум на виконання рішення у справі № 620/5308/25 відповідач застосував механізм утримання ПДФО та його компенсації, що відображено у розрахунково-платіжних документах, натомість нарахування та виплата одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток ще не відбулось, тому в цій частині позовна вимога є передчасною.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з наявної у матеріалах справи квитанції від 17.08.2026 № A33K-B618-P63H-5B9A позивачкою під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1064, 96 грн.

За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і частково, що носить кількісний показник.

Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 1064, 96 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Матеріали справи не містять документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо), тому на момент розгляду справи суд не здійснює розподіл витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 139, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в повному розмірі одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, розмір якої підлягав визначенню з урахуванням належного їй розміру грошового забезпечення станом на дату звільнення 30.09.2021.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, виходячи з належного розміру грошового забезпечення станом на 30.09.2021, з урахуванням збільшення розміру грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25 та фактично виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в повному розмірі грошової компенсації за невикористані дні відпусток, розмір якої підлягав визначенню з урахуванням належного позивачці розміру грошового забезпечення станом на дату звільнення 30.09.2021.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену частину грошової компенсації за невикористані дні відпусток, виходячи з належного розміру грошового забезпечення станом на 30.09.2021, з урахуванням збільшення розміру грошового забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі № 620/5308/25 та фактично виплаченої суми грошової компенсації.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні 30.09.2021, у зв`язку з невиплатою в повному обсязі всіх належних ОСОБА_1 сум, зокрема недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, починаючи з 01.10.2021 по 14.05.2026 (дату проведення фактичної виплати донарахованих сум грошового забезпечення), з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо визначення належного розміру такої компенсації.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», щодо сум, виплата яких була здійснена з порушенням встановлених строків.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Служби безпеки України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1064, 93 грн, сплаченого згідно із платіжної інструкції від 17.08.2026 № A33K-B618-P63H-5B9A.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 )

Відповідач: Служба безпеки України (унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00034074, 01001, Україна, м. Київ, вул. Володимирська, 33).

Суддя Марія ДУБІНА