Рішення № 140675466, 16.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 жовтня 2026 року № 520/27064/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Стойки В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка полягає у неврахуванні при обчисленні ОСОБА_1 грошового забезпечення за період відпусток зі збереженням грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні відпусток при звільненні додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 провести ОСОБА_1 перерахунок розміру грошового забезпечення за період відпусток зі збереженням грошового забезпечення за 20 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік та компенсації за невикористані 25 календарних днів щорічної основної відпустки за 2022 рік, за невикористані 10 календарних днів щорічної основної відпустки за 2023 рік, за невикористані 20 календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік, невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік, невикористані 30 календарних днів щорічної основної відпустки за 2026 рік невикористані 56 календарних днів додаткових відпусток, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та здійснити виплату перерахованих сум за вирахуванням раніше отриманих з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 і 24.07.2026 звільнений з військової служби.

Додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, виплачувалася йому щомісяця до звільнення, однак відповідач не врахував її ні при обчисленні грошового забезпечення за час щорічних основних відпусток за 2023-2025 роки, ні при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2026 роки та днів додаткової відпустки.

На думку позивача, ця винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, а пункт 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, на відміну від правил обчислення допомоги для оздоровлення, не містить застережень щодо заборони враховувати винагороди. Позивач послався на постанови Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 07 листопада 2024 року у справі № 240/23909/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 580/3483/24, від 20 грудня 2024 року у справі № 240/21650/23, від 10 квітня 2025 року у справі № 420/35446/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 580/769/23, від 10 вересня 2025 року у справі № 240/2400/24, від 30 жовтня 2025 року у справах № 240/33499/23, № 240/3749/24, на рішення Конституційного Суду України щодо гарантій соціального захисту військовослужбовців, на принципи правової визначеності і захисту законних очікувань та на практику Європейського суду з прав людини.

Ухвалою суду від 07.09.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

08.09.2026 відповідач надав відзив по справі, згідно змісту якого, з посиланням на позицію суду касаційної інстанції, наголосив, що додаткова винагорода, унормована Постановою КМУ № 168, за своїми ознаками належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, вона не має постійного характеру, її розмір є динамічним (залежить від виконання бойових завдань та місця дислокації) і виплачується тимчасово, виключно в межах дії воєнного стану.

А відтак, оскільки вказана винагорода не є щомісячним постійним видом грошового забезпечення, вона не може бути включена до розрахункової величини для обчислення середнього грошового забезпечення під час нарахування відпускних чи виплати компенсації за невикористані дні відпусток.

Враховуючи наведене позов на думку представника відповідача задоволенню не підлягає.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 24.07.2026 № 238/нст молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено зі служби. У наказі зазначено, що: щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась, виплачено компенсацію за 25 діб, щорічна основна відпустка за 2023 рік надавалась терміном на 20 діб, виплачено компенсацію за 10 діб; щорічна основна відпустка за 2024 рік надавалась терміном на 10 діб, виплачено компенсацію за 20 діб; щорічна основна відпустка за 2025 рік надавалась терміном на 15 діб, виплачено компенсацію за 15 діб; щорічна основна відпустка за 2026 рік не надавалась, виплачено компенсацію за 30 діб; виплачено компенсацію за невикористані 56 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Згідно з довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_4 від 28.08.2026 про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з лютого 2023 року по липень 2026 року позивачу щомісяця з лютого 2023 року по липень 2026 року нараховувалися: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби і премія, у тому числі в місяцях, на які припадала щорічна основна відпустка.

Також з довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_4 від 28.08.2026 вбачається, що позивачу виплачувалась і додаткова винагорода, передбачена Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», розмір додаткової винагороди не складав сталу величину у 30 000, 00грн., а змінювався (лютий, серпень жовтень 2023 року; лютий, березень та липень 2024 року, за серпень листопад 2024 винагорода не сплачувалась та ін.) і обчислювався пропорційно частині місяця: 15 000,00 грн у червні 2025 року становлять 15/30 від 30.000,00 грн. Отже, розмір винагороди визначався кількістю днів, за які її нараховано.

Стверджуючи про протиправне неврахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, при обчисленні грошового забезпечення за час відпусток і грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: «посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.»

Із наведеної норми вбачається, що закон розмежовує щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення як різні, не тотожні між собою складові грошового забезпечення, а до щомісячних відносить лише ті винагороди, які мають постійний характер.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу I Порядку № 260 у редакції, чинній у період проходження позивачем служби у Військовій частині НОМЕР_4 , установлено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: «винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.» Додаткову винагороду на період дії воєнного стану включено до цього переліку наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, який застосовується з 01 лютого 2023 року.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - постанова № 168), яким цю постанову доповнено постановою Кабінету Міністрів України від 09 серпня 2023 року № 836 із застосуванням у частині виплати додаткової винагороди з 1 червня 2023 року, установлено, що на період воєнного стану «військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.» Згідно з пунктом 1-2 постанови № 168 «Виплата додаткової винагороди та одноразової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).»

Отже, у спірний період додаткова винагорода за постановою № 168 належала до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, виплачувалася на підставі наказів командирів і лише пропорційно часу фактичного виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань. Право на неї пов`язане не із займаною посадою, а з фактом виконання таких завдань у конкретні дні. Тому вона не є винагородою, яка має постійний характер, у розумінні пункту 2 статті 9 Закону № 2011-XII.

Цей висновок підтверджують і обставини цієї справи.

Як вже було зазначено вище, з довідки-розрахунку Військової частини НОМЕР_4 від 28.08.2026 року вбачається, що розмір додаткової винагороди змінювався (лютий, серпень жовтень 2023 року; лютий, березень та липень 2024 року, за серпень листопад 2024 винагорода не сплачувалась та ін.) і обчислювався пропорційно частині місяця: зокрема, 15 000,00 грн у червні 2025 року становлять 15/30 від 30.000,00 грн. Отже, розмір винагороди визначався кількістю днів, за які її нараховано.

Щодо грошового забезпечення за час щорічних основних відпусток, використаних під час проходження служби, суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 9 розділу I Порядку № 260 «Виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток.»

Наведена норма не встановлює окремого обчислення грошового забезпечення за час щорічної основної відпустки, використаної під час служби, на підставі середнього розміру чи іншої розрахункової бази, а зберігає за військовослужбовцем виплату грошового забезпечення за останньою займаною посадою. Збереженню за цією нормою підлягають ті види грошового забезпечення, право на які пов`язане з посадою, військовим званням і вислугою років, а не виплати, право на які залежить від фактичного виконання військовослужбовцем визначених завдань у конкретні дні.

Питання визначення розміру грошового забезпечення в частині будь-яких інших складових окрім додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» не є спірним моментом даної справи.

Додаткова винагорода за постановою № 168 до грошового забезпечення, що зберігається за час відпустки, не належить.

Під час відпустки військовослужбовець бойових (спеціальних) завдань не виконує, а пункт 1-1 постанови № 168 пов`язує розмір винагороди саме з часом їх виконання. Нормативного припису, який би зобов`язував командира включати дні відпустки до часу виконання бойових (спеціальних) завдань або обчислювати за ці дні винагороду в середньому розмірі, позивач не навів і суд такого не встановив.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII установлено: «У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток …».

Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 у редакції, чинній на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини (24.07.2026), «Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.»

Таким чином, база обчислення грошової компенсації обмежена посадовим окладом, окладом за військовим званням, надбавкою за вислугу років та щомісячними додатковими видами грошового забезпечення, до того ж з прямим застереженням «крім винагород». Додаткова винагорода за постановою № 168 до цієї бази не входить з двох самостійних підстав: вона належить до одноразових, а не до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, і вона є винагородою, яку пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 прямо виключає з розрахунку.

Довід позивача про те, що пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 не містить застережень щодо заборони враховувати винагороди, суд відхиляє. Позивач цитує цю норму без слів «крім винагород», тоді як у редакції, чинній на день його виключення зі списків особового складу, таке застереження в ній прямо міститься. Крім того, перелік складових бази обчислення є вичерпним і одноразових додаткових видів грошового забезпечення не охоплює.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 10 червня 2026 року у справі № 240/33823/23 Верховний Суд дійшов висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується, зокрема, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, «включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань …; визначається наказами командирів (начальників)».

Цей висновок Верховний Суд застосував і в постановах від 09 липня 2026 року у справі № 240/4421/24 та від 20 серпня 2026 року у справі № 200/766/25, у яких погодився з відмовою у включенні додаткової винагороди за постановою № 168 до грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні відпусток.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду, перелічені в позовній заяві, висновків суду не спростовують. У постанові від 20 серпня 2026 року у справі № 200/766/25 Верховний Суд прямо зазначив, що з огляду на зміну правового регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168, висновки, викладені, зокрема, в постановах від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 07 листопада 2024 року у справі № 240/23909/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 580/3483/24 і від 23 квітня 2025 року у справі № 580/769/23, на які посилається і позивач у цій справі, не є релевантними до таких правовідносин. Щодо грошового забезпечення за час відпусток, використаних під час служби, позивач не навів жодної постанови Верховного Суду, у якій би досліджувалось питання виплати додаткової винагороди за постановою № 168 за дні щорічної основної відпустки.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України щодо додаткових гарантій соціального захисту військовослужбовців, на принципи правової визначеності, захисту законних очікувань і тлумачення норм на користь особи, а також на практику Європейського суду з прав людини суд не приймає. Законне очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виникає лише за наявності достатнього підґрунтя в національному законодавстві. Норми, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають виплати додаткової винагороди за дні щорічної основної відпустки і включення її до бази обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки, а суперечності чи неоднозначності, яка вимагала б тлумачення на користь позивача, ці норми не містять.

Вимога про виплату перерахованих сум з одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, є похідною від вимоги про перерахунок і не підлягає задоволенню разом з нею.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, а в задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Стойка В.В.