Рішення № 140672744, 16.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2026 рокусправа № 380/16396/26Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області № 133850023889 від 10.06.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення йому пенсії за віком від 29.05.2026, зарахувавши до страхового стажу період: з 30.12.1993 по 10.12.2001 (запис в трудовій книжці за №№ 12,13,14), а саме в ПП Релікт;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 29.05.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем 1 протиправно відмовлено йому у призначенні пенсії за віком з огляду на незарахування спірного стажу. Вважає, що надання уточнюючих довідок для підтвердження трудового стажу вимагається виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Стверджує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Зазначає, що записи трудової книжки щодо роботи в ПП «Релікт» містять дати прийняття та звільнення з роботи, номери і дати наказів, посаду та не містять виправлень. Відсутність на печатці коду підприємства, на думку позивача, не є підставою для незарахування спірного періоду до страхового стажу. Відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків також не може мати негативних наслідків для позивача, оскільки обов`язок сплати страхових внесків покладено на страхувальника. З огляду на те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, позивач вважає, що трудова книжка оформлена належним чином, тому спірний період підлягає врахуванню для призначення пенсії, а рішення відповідача 1 від 10.06.2026 №133850023889 підлягає скасуванню. Тому звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 10.08.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. Зазначив, що заяву позивача від 03.06.2026 за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, за результатами чого прийнято рішення від 10.06.2026 №133850023889 про відмову у призначенні пенсії. Вказав, що страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 30.12.1993 по 10.12.2001 з підстав, наведених в оскаржуваному рішенні, про що позивачу повідомлено разом з необхідністю надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію. Страховий стаж позивача становить 30 років 06 місяців 26 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Просив у задоволенні позову відмовити.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що необхідний страховий стаж згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) становить 33 роки. ОСОБА_1 03.06.2026 звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України щодо призначення пенсії відповідно до Закону №1058-IV. Вік заявника на момент звернення становив 60 років 5 днів. Страховий стаж склав 30 років 06 місяців 26 днів. За результатом розгляду поданих документів до страхового стажу не зараховано період роботи з 30.12.1993 по 10.12.2001 відповідно до трудової книжки від 06.08.1984, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, на якій відсутній код підприємства, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про роботу в ПП «Релікт» (частково з 01.02.1998 зараховано відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування). Для зарахування до страхового стажу вказаного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію. Також відповідач 2 послався на вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо оформлення записів у трудовій книжці. Просив у задоволенні позову відмовити.

29.08.2026 та 30.08.2026 представник позивача подала відповіді на відзиви, у яких заперечила доводи відповідачів, підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просила доводи відзивів відхилити.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 06.08.1984, слідує, що ОСОБА_1 зокрема:

- 30.12.1993 прийнятий у кооператив «Стимул» затяжчиком 5 розряду (запис №12, підстава - Пр.№12 від 30.12.1993);

- 30.05.1994 переведений на роботу в ПП «Релікт» затяжчиком 5 розряду у зв`язку з перереєстрацією кооперативу «Стимул» в ПП «Релікт» згідно з розпорядженням Трускавецької міської адміністрації №240-р від 20.05.1994 (запис №13, підстава - наказ №1 від 30.05.1994);

- 10.12.2001 звільнений з роботи за згодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України (запис №14, підстава - наказ №3 від 10.12.2001).

Запис №14 про звільнення підписаний директором ПП «Релікт» та завірений печаткою приватного підприємства «Релікт».

Розпорядженням Трускавецької міської ради народних депутатів Львівської області (міська адміністрація) від 20.05.1994 №240-р вирішено зареєструвати приватне підприємство «Релікт» (п.6). Пунктом 6.1 цього розпорядження встановлено, що після державної реєстрації приватного підприємства «Релікт» до нього переходять усі майнові права і обов`язки кооперативу «Стимул». Копія розпорядження, засвідчена виконавчим комітетом Трускавецької міської ради, наявна в матеріалах справи.

03 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, що не заперечується сторонами. За принципом екстериторіальності заяву розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

10 червня 2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийнято рішення №133850023889, яким позивачу у призначенні пенсії відмовлено.

Вказаним рішенням відповідач 1 не зарахував до страхового стажу роботи позивача:

період роботи з 30.12.1993 по 10.12.2001 відповідно до трудової книжки від 06.08.1984, оскільки запис про звільнення завірено печаткою, на якій відсутній код підприємства, та в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про роботу в ПП «Релікт» (частково з 01.02.1998 зараховано відповідно до даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування). Для зарахування до страхового стажу вищезазначеного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію.

Також цим рішенням встановлено, що необхідний вік для призначення пенсії становить 60 років; необхідний страховий стаж згідно зі ст.26 Закону №1058-IV з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року становить 33 роки. При цьому встановлено, що вік заявника - 60 років 0 місяців 5 днів, страховий стаж заявника - 30 років 6 місяців 26 днів.

Згідно з розрахунком стажу (форма РС-право) до страхового стажу позивача у межах спірного періоду зараховано лише періоди з 01.02.1998 по 31.03.1998, з 01.06.1998 по 31.12.1998, з 01.03.1999 по 31.03.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.10.1999 по 30.11.1999, з 01.01.2000 по 31.12.2000.

Позивач вважає вказане рішення протиправним та таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення, тому звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Згідно ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058-IV) регулюються відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 113 Закону №1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Згідно зі ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.48 Кодексу законів про працю України облік трудової діяльності працівника здійснюється в електронній формі в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Разом з тим, для періодів роботи до впровадження персоніфікованого обліку основним документом, що підтверджує стаж роботи, відповідно до ст.62 Закону №1788-XII залишається трудова книжка.

На виконання вимог ст.62 Закону №1788-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затвердив Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже, положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи іншими документами застосовуються лише у визначених випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також коли записи є неправильними чи неточними.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що вік позивача на момент звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком становив 60 років.

При цьому судом встановлено, що відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 , заповненої 06.08.1984, ОСОБА_1 з 30.12.1993 працював затяжчиком 5 розряду в кооперативі «Стимул», з 30.05.1994 у зв`язку з перереєстрацією кооперативу «Стимул» в ПП «Релікт» переведений на роботу в ПП «Релікт» на ту саму посаду, а 10.12.2001 звільнений з роботи за згодою сторін.

Таким чином, трудова книжка позивача містить відомості про спірний період з 30.12.1993 по 10.12.2001.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача містить необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та рішення на підставі яких позивача прийнято та звільнено з такої роботи.

Щодо посилання відповідачів на відсутність коду підприємства на печатці, якою завірено запис про звільнення, суд зазначає таке.

Відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Інструкція №58 вимагає завірення запису про звільнення печаткою, однак не встановлює вимог до реквізитів печатки, зокрема щодо зазначення на ній ідентифікаційного коду підприємства. Запис №14 про звільнення позивача підписаний директором ПП «Релікт» та завірений печаткою цього підприємства. Отже, відсутність на відбитку печатки ідентифікаційного коду не свідчить про недостовірність запису та не є підставою для незарахування спірного періоду до страхового стажу.

Щодо вимоги про надання довідки про реорганізацію суд зазначає, що перехід позивача з кооперативу «Стимул» до ПП «Релікт» відображено у записі №13 трудової книжки з посиланням на розпорядження Трускавецької міської адміністрації від 20.05.1994 №240-р. Згідно з п.6.1 цього розпорядження після державної реєстрації приватного підприємства «Релікт» до нього переходять усі майнові права і обов`язки кооперативу «Стимул». Таким чином, правонаступництво ПП «Релікт» щодо кооперативу «Стимул» підтверджується наявним у матеріалах справи розпорядженням органу місцевого самоврядування.

Щодо відсутності в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про роботу позивача в ПП «Релікт», суд враховує, що спірний період припадає на час до 01.01.2004, тобто до набрання чинності Законом №1058-IV. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV такі періоди зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Згідно зі ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за такі періоди, є трудова книжка. Відтак відсутність у реєстрі застрахованих осіб відомостей про роботу позивача у спірний період не спростовує відомостей, внесених до трудової книжки.

Таким чином, відповідачем 1 протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 30.12.1993 по 10.12.2001.

Як встановлено судом, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому, у спірному випадку має місце не врахування періоду з 30.12.1993 по 10.12.2001 до загального страхового стажу. Таким чином, наявність будь-яких розбіжностей між трудовою книжкою та даними реєстру застрахованих осіб не може впливати на позбавлення права особи на пенсійне забезпечення.

Оскільки незарахування спірного періоду стало єдиною підставою для висновку відповідача 1 про недостатність страхового стажу позивача, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 10.06.2026 №133850023889 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Суд наголошує, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірний період трудової діяльності позивача відповідачі не надали.

Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Суд також враховує, що позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача 1 повторно розглянути заяву від 29.05.2026. Водночас з оскаржуваного рішення, відзивів відповідачів та змісту позовної заяви слідує, що із заявою про призначення пенсії за віком позивач звернувся 03.06.2026. Тому повторному розгляду підлягає заява позивача від 03.06.2026.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ст.3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з підп.3 п.4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року №28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі №806/2208/17.

При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити позивачу пенсію за віком починаючи з 29.05.2026, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

У даному випадку заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглянуто відповідачем 1, яким і прийнято оскаржуване рішення. Без повторного розгляду відповідачем 1 заяви позивача із зарахуванням спірного періоду до страхового стажу вирішення питання про призначення та виплату пенсії є передчасним. Тому у задоволенні позовної вимоги до відповідача 2 належить відмовити.

За вказаних обставин, зважаючи на дискреційність повноважень пенсійних органів в частині визначення права на пенсію, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним і скасування рішення відповідача 1 від 10.06.2026 №133850023889 та зобов`язання відповідача 1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу позивача період з 30.12.1993 по 10.12.2001.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем 1 не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Відповідно до ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням задоволення судом вимоги немайнового характеру, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 слід стягнути на користь позивача судовий збір у розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 10.06.2026 №133850023889 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) від 03.06.2026 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 30.12.1993 по 10.12.2001.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (ЄДРПОУ 21390940) 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених п.3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.