Ухвала суду № 140672512, 16.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження в адміністративній справі

16 жовтня 2026 року Київ Справа № 320/18113/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Саса Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовною заявою монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви

до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, - Київської митрополії Української Православної Церкви

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи та процесуальні питання.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогою визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 23.03.2026 № Н-44/11 «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви».

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача матеріали, на підставі яких видано наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 23.03.2026 № Н-44/11; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

На виконання зазначеної ухвали Державна служба України з етнополітики та свободи совісті надала суду копії матеріалів, на підставі яких видано наказ від 23.03.2026 № Н-44/11.

Аргументи учасників справи.

Позивач просить визнати наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті (далі - ДЕСС) «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви» № Н-44/11 від 23.03.2026 протиправним та скасувати, оскільки вважає, що відповідач допустив низку порушень під час його ухвалення. До таких порушень ДЕСС позивач відносить: незабезпечення його права на участь в адміністративному провадженні відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру»; використання недопустимих та недостовірних доказів (скриншотів з російського сайту patriarchia.ru без оригіналів чи засвідчених копій документів та не перекладених українською мовою); ототожнення понять «Руська Православна Церква», «Російська Православна Церква» і «Московський патріархат» без встановлення ознак іноземної релігійної організації, визначених статтею 2 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», з якою досліджувалась афілійованість позивача; видання оскаржуваного наказу без посилання на Результати дослідження від 19.03.2026 № 49, лише на підставі службової записки від 20.03.2026 № 50; здійснення дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена за відсутності підстав для цього оскільки обставини, наведені в службовій записці від 21.01.2026 № 8, стосуються дій осіб, за які позивач не відповідає, а висновок про афілійованість його засновника ґрунтується на наказі ДЕСС від 27.01.2023 № Н-8/11, який визнано протиправним і скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 320/26027/23; протиправну відмову в зупиненні адміністративного провадження до вирішення справи № 320/31780/25 щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543.

Крім того, позивач вказав, що Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», Порядок проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543 та оскаржуваний наказ суперечать статті 35 Конституції України. На його думку, ці акти запроваджують позасудову процедуру з ознаками судової; допускають колективну відповідальність релігійної організації та її ліквідацію за відсутності правопорушення; не відповідають критерію якості закону. Тому позивач просить суд не застосовувати їх, а застосувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив та наголосив, що оскаржуваний наказ виданий у межах повноважень ДЕСС, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а саме відповідно до частин шостої та десятої статті 16, абзацу восьмого частини першої статті 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», пункту 12, підпункту 1 пункту 13 та пункту 14 Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543.

Відповідач вважає, що Закон України «Про адміністративну процедуру» на дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена не поширюється. Пункт 2 частини другої статті 1 цього Закону виключає з його дії відносини, що виникають під час застосування законодавства про національну безпеку і оборону. Водночас метою Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» є захист національної та громадської безпеки.

Щодо доказів відповідач зазначив, що частина дев`ята статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» дозволяє використовувати інформацію з медіа та інших відкритих джерел. Зміст використаних вебсторінок зафіксовано протоколом огляду вебсайтів (вебсторінок) від 19.03.2026 № 45. Члени дослідницької групи володіють російською мовою, тому потреби в перекладі не було. Дослідження не є судовою експертизою, тому вимоги Закону України «Про судову експертизу» на нього не поширюються.

Відповідач також вважає, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2026 у справі № 320/26027/23 не стосується цієї справи, оскільки її предметом був висновок релігієзнавчої експертизи Статуту про управління Української Православної Церкви, а не дослідження щодо афілійованості.

У відповіді на відзив позивач підтримав аргументи, висловлені у позовній заяві.

У запереченні на відповідь на відзив відповідач підтримав доводи, викладені у відзиві.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача пояснень по суті справи суду не надавала. Ухвала про відкриття провадження у справі надіслана судом в електронний кабінет відповідача в системі "Електронний суд". Згідно довідки про доставку до електронного кабінету ЄСІТС, ухвала доставлена в електронний кабінет відповідача 26.05.2026.

Частиною 11 статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 640/22958/21 дійшов висновку, що довідка про доставку електронного листа є допустимим доказом, що підтверджує вручення стороні судового рішення, надісланого в електронній формі.

Обставини справи, встановлені судом.

Монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» є релігійною організацією з статусом юридичної особи.

17.07.2025 ДЕСС видала наказ № Н-107/11 «Про Перелік релігійних організацій, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою Київської митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 21510633), щодо якої винесено припис про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації».

Відповідно до розділу ІІ додатку до наказу ДЕСС від 17.07.2025 № Н-107/11 монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» включено до переліку релігійних організацій, які входять до структури (є частиною) Київської митрополії Української Православної Церкви.

22.01.2026 ДЕСС видала наказ № Н-10/11 «Про проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена».

Наказом ДЕСС від 22.01.2026 № Н-10/11 доручено дослідницькій групі, утвореній наказом ДЕСС від 13.05.2025 № Н-65/11, розпочати з 26.01.2026 проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ 24733894) з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена.

Наказ ДЕСС від 22.01.2026 № Н-10/11 видано на підставі службової записки начальника Відділу у справах релігії від 21.01.2026 № 8, у якій зазначено таке:

«Відповідно до пункту 4 Порядку проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 09.05.2025 № 543, ДЕСС може проводити Дослідження за власною ініціативою. Пропоную визначити релігійну організацію монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 24733894) (далі - монастир «Голосіївська пустинь») такою, стосовно якої розпочати Дослідження.

Пропозиція обґрунтована тим, що відповідно до повідомлень медіа в монастирі «Голосіївська пустинь» було виявлено діяльність школи, де дітей навчають за радянськими підручниками, показують російські фільми та вчать російських пісень. За повідомленням пресслужби Київської міської прокуратури від 07.01.2026, за процесуального керівництва ювенальних прокурорів Київської міської прокуратури слідчі Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області розпочали досудове розслідування за ч. 1 ст. 436-1 Кримінального кодексу України.

Крім того, згідно з відомостями в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником монастиря «Голосіївська пустинь» є Київська митрополія Української Православної Церкви (далі - Київська митрополія УПЦ). Київську митрополію УПЦ, своєю чергою, наказом ДЕСС від 27.08.2025 № Н-127/11 було визнано афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій». Також наказом ДЕСС від 14.11.2025 № Н-185/11 Київську митрополію УПЦ включено до Переліку релігійних організацій в Україні, афілійованих з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена».

19.03.2026 членами дослідницької групи затверджено Результати дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена № 49, відповідно до яких:

«Монастир Голосіївська пустинь є релігійною організацією, що належить до КМ УПЦ, входить до її структури, перебуває в юрисдикційній підлеглості УПЦ та в підпорядкуванні (підзвітності) вищому керівництву УПЦ - Митрополиту Київському і всієї України.

Отже, релігійна організація монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 24733894) є афілійованою з РПЦ через афіліацію з КМ УПЦ за ознаками, передбаченими пунктами першим - другим, четвертим частини другої статті 5-1 Закону № 987».

У зазначених Результатах дослідження також наведено обґрунтування відповідного висновку.

23.03.2026 ДЕСС видала наказ № Н-44/11 «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви», яким затверджено такі ознаки афілійованості, виявлені за результатами дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, розпочатого 26.01.2026 відповідно до наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 22.01.2026 № Н-10/11 «Про проведення дослідження щодо питання наявності ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена», та завершеного 19.03.2026:

1) монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви як складова частина (структурний підрозділ) Української Православної Церкви має ознаку афілійованості із іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», через афіліацію з Київською митрополією Української Православної Церкви;

2) у статуті та у документах, передбачених статутом монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви, наявні ознаки входження до структури Київської митрополії Української Православної Церкви, яка афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»;

3) статутом Російської Православної Церкви, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», передбачено обов`язкове входження керівників монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви до статутних органів управління Російської Православної Церкви.

24.03.2026 ДЕСС винесла монастирю «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви припис про усунення порушень законодавства про свободу совісті та релігійні організації № П-1.

Приписом ДЕСС від 24.03.2026 № П-1 монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви зобов`язано усунути такі порушення законодавства про свободу совісті та релігійні організації:

1) ознаку афілійованості, передбачену пунктом 1 частини другої статті 5-1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: релігійна організація як складова частина іншої релігійної організації входить до структури (є частиною) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»;

2) ознаку афілійованості, передбачену пунктом 2 частини другої статті 5-1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: у статуті та у документах, передбачених статутом релігійної організації, що діє в Україні, наявні ознаки входження до структури релігійної організації, яка є афілійованою із зазначеною іноземною релігійною організацією;

3) ознаку афілійованості, передбачену пунктом 4 частини другої статті 5-1 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»: рішеннями органів управління та статутом іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», передбачено обов`язкове входження керівників та/або повноважних представників релігійної організації, що діє в Україні, до статутних органів управління зазначеної іноземної релігійної організації.

Порушення 1 та 2 зобов`язано усунути таким способом: наміснику Голосіївського монастиря надати рішення Духовного Собору (загальні збори) - органу монастирського управління, уповноваженого на визначення основних напрямків діяльності монастиря та внесення змін до статуту, - щодо виходу Голосіївського монастиря зі структури / зі складу (з підпорядкування) Київської митрополії УПЦ. Надати відповідне підтвердження щодо ухваленого рішення.

Порушення 3 зобов`язано усунути таким способом: наміснику Голосіївського монастиря заявити в усній або письмовій формі про свою незгоду з призначенням до статутних органів управління РПЦ та підготувати відповідну заяву щодо припинення повноважень і розірвання зв`язків з РПЦ. Надати відповідне підтвердження щодо ухваленого рішення.

Терміном усунення порушень визначено 27.04.2026.

Вважаючи наказ ДЕСС «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви» № Н-44/11 від 23.03.2026 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Релевантні джерела права, які застосував суд.

Основи правового статусу релігійних організацій, обмеження їхньої діяльності, підстави та порядок припинення визначені Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII (далі - Закон № 987-XII).

Законом України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» від 20.08.2024 № 3894-IX (далі - Закон № 3894-IX) Закон № 987-XII доповнено статтею 5-1, якою встановлено положення щодо обмеження діяльності в Україні релігійної організації, афілійованої з іноземною релігійною організацією, що знаходиться в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

Зокрема, статтею 5-1 Закону № 987-XII визначено таке.

Не допускається діяльність в Україні релігійної організації, яка:

1) афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»;

2) афілійована з релігійною організацією, яка афілійована з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій».

Релігійна організація є афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», за наявності однієї чи кількох з таких ознак:

1) релігійна організація безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації входить до структури (є частиною) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», та/або афілійована з релігійною організацією, яка є афілійованою із зазначеною іноземною релігійною організацією;

2) в офіційних документах та/або рішеннях органів управління, та/або у статуті (положенні), та/або у документах, передбачених статутом (положенням) релігійної організації, що діє в Україні, наявні ознаки входження до структури відповідної іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», та/або релігійної організації, яка є афілійованою із зазначеною іноземною релігійною організацією;

3) в офіційних документах та/або рішеннях органів управління, та/або у статуті (положенні) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», наявні ознаки щодо входження до її структури релігійної організації, що діє в Україні, або положення щодо права прийняття статутними органами управління зазначеної іноземної релігійної організації рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язальними для релігійної організації, що діє в Україні;

4) офіційними документами та/або рішеннями органів управління, та/або статутом (положенням) іноземної релігійної організації, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», передбачено обов`язкове входження керівників та/або повноважних представників релігійної організації, що діє в Україні, до статутних органів управління зазначеної іноземної релігійної організації;

5) іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», через підлеглість у канонічних та/або організаційних питаннях має можливість впливати на прийняття управлінських рішень та/або на діяльність релігійної організації, що діє в Україні;

6) іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», здійснює призначення, обрання, погодження, затвердження, благословення (або іншу адміністративну чи канонічну процедуру, пов`язану з набуттям повноважень) керівника релігійної організації, що діє в Україні;

7) іноземна релігійна організація, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», приймає, погоджує, затверджує, благословляє, схвалює (або здійснює іншу адміністративну чи канонічну процедуру, пов`язану з набранням чинності) статут (положення) релігійної організації, що діє в Україні.

Пункт 4 частини другої цієї статті не застосовується у разі, якщо зазначені у цьому пункті суб`єкти, керівники та/або повноважні представники релігійних організацій заявили публічно в усній або письмовій формі про свою незгоду з призначенням до органів управління зазначеної іноземної релігійної організації, здійснили необхідні дії, у тому числі підготували відповідні заяви та/або інші документи для припинення повноважень і розірвання зв`язків з такою іноземною релігійною організацією.

Порядок та підстави припинення релігійної організації визначені Законом № 987-XII в редакції Закону № 3894-IX.

Зокрема, статтею 16 Закону № 987-XII встановлено таке.

Релігійна організація може бути припинена:

1) у зв`язку з її реорганізацією або ліквідацією;

2) за рішенням суду у разі порушення цього Закону.

У судовому порядку релігійна організація припиняється лише у випадках:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганням на життя, здоров`я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов`язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій;

5) засудження її уповноважених осіб за вчинення злочину проти основ національної безпеки України або за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтями 161, 190, 209, 258-258-6, 436-438, 442, 447 Кримінального кодексу України;

6) невиконання у встановлений цим Законом строк передбаченого статтею 30 цього Закону припису про усунення порушення;

7) виявлення неодноразових фактів використання релігійної організації для цілей поширення пропаганди ідеології «русского міра»;

8) виявлення порушень вимог щодо створення і діяльності релігійної організації, керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка здійснювала або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, установлених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Суд розглядає справу про припинення релігійної організації у порядку, передбаченому законом.

У разі виявлення підстав для припинення релігійної організації, встановлених цим Законом, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або орган, уповноважений здійснювати реєстрацію статуту (положення) відповідної релігійної організації, невідкладно звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації.

Рішенням суду про припинення релігійної організації призначається комісія з припинення релігійної організації (ліквідаційна комісія).

Дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за власною ініціативою або на підставі звернення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, об`єднання громадян, інших осіб.

Повідомлення про початок дослідження питання щодо наявності встановлених статтею 5-1 цього Закону ознак афілійованості релігійної організації, що діє в Україні, з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті.

Після оприлюднення повідомлення про початок дослідження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, може звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб про надання інформації, пояснень, документів, витягів з публічних електронних реєстрів, які необхідні для здійснення дослідження та встановлення наявності або відсутності ознак афілійованості, визначених статтею 5-1 цього Закону.

Для встановлення ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, може використовувати висновки релігієзнавчої експертизи, інформацію, надану іншими центральними органами виконавчої влади, дані публічних електронних реєстрів, а також інформацію, отриману від фізичних та юридичних осіб, з медіа та інших відкритих джерел.

Під час оцінювання наявності або відсутності ознак афілійованості, визначених статтею 5-1 цього Закону, враховується належність, допустимість, достовірність кожного отриманого в ході дослідження факту, висновку, доводу, іншого доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Наявність обставини, на яку будь-яка зацікавлена особа посилається як на підставу своїх доводів або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, на підставі якої встановлюється наявність ознак афілійованості, можуть доводитися до відома релігійної організації одночасно з приписом.

У разі встановлення ознаки афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, виносить припис про усунення порушень і направляє його релігійній організації.

Одночасно з направленням припису про усунення порушень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, складає перелік релігійних організацій, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою релігійної організації, щодо якої винесено припис про усунення порушень, та оприлюднює його на своєму офіційному веб-сайті. Зазначений перелік може змінюватися, доповнюватися або уточнюватися відповідно до відомостей, отриманих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії.

Протягом 30 днів з дня отримання припису про усунення порушень релігійна організація зобов`язана усунути порушення, зазначені у приписі, та надіслати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, звіт про усунення порушень з відповідними підтвердними доказами. Разом із звітом також можуть подаватися заперечення щодо встановлених ознак афілійованості, які стали підставою для винесення припису. Встановлений строк подання звіту може бути продовжений центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, за вмотивованим клопотанням релігійної організації, але не більш як на 60 днів.

Релігійна організація, яка входить до структури (є частиною) або пов`язана із структурою іншої релігійної організації, щодо якої прийнято рішення про визнання її афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», разом із звітом про усунення порушень також може подати заперечення проти того, що вона входить до структури (є частиною) або пов`язана із структурою або іншим чином афілійована із такою релігійною організацією.

На підставі зібраних у процесі дослідження матеріалів, у тому числі наданих релігійною організацією звіту та інших документів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, встановлює наявність або відсутність підстав для висновку про усунення порушень або помилковість винесеного припису про усунення порушень. Припис про усунення порушень, винесений помилково, відкликається, про що повідомляється релігійна організація.

При встановленні наявності чи відсутності підстав для висновку про усунення порушень або помилковості винесеного припису про усунення порушень застосовуються правила оцінювання наявності або відсутності ознак афілійованості, встановлені цією статтею.

У разі якщо протягом установленого цією статтею строку релігійна організація не надала звіт про усунення порушень або наданий звіт не підтвердив усунення порушень, зазначених у приписі про усунення порушень, та за відсутності підстав для відкликання припису про усунення порушень відповідна релігійна організація визнається афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», про що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, приймає відповідне рішення, повідомляє відповідну релігійну організацію в письмовій формі та оприлюднює оголошення на своєму офіційному веб-сайті.

Після прийняття рішення про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії:

1) надсилає припис про усунення порушень релігійним організаціям, щодо яких наявні ознаки афілійованості з релігійною організацією, яка визнана афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», та/або релігійним організаціям, які входять до структури (є частиною) або пов`язані із структурою такої релігійної організації, визнаної афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій»;

2) надсилає повідомлення про визнання відповідної релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними відповідній релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди відповідного майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання відповідного майна у користування;

3) звертається до суду з позовом про припинення релігійної організації на підставі пункту 6 частини другої цієї статті.

Релігійна організація у будь-який час після визнання її афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», може подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, заяву про відкликання рішення про визнання її афілійованою у зв`язку із самостійним усуненням нею ознак афілійованості, встановлених статтею 5-1 цього Закону. До такої заяви додається звіт про усунення порушень з відповідними підтвердними доказами. Заява та доданий до неї звіт розглядаються в загальному порядку, встановленому цією статтею.

Висновки суду.

Проаналізувавши вимоги позивача та релевантні нормативно-правові акти, суд дійшов висновку, що у цій справі слід, перш за все, вирішити питання про те, чи може бути наказ Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 23.03.2026 № Н-44/11 «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви» предметом судового оскарження.

Як визначено пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини першої статті 4 КАС України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 09.03.2023 у справі № 640/20288/20, аналізуючи зазначені вище норми, виснував: «… обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення».

У постанові від 17.09.2026 у справі № 420/1857/25 Верховний Суд також зазначив таке:

«…за характером правового впливу юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні та правозастосовні. При цьому нормативно-правові акти є результатом правотворчої діяльності, тоді як індивідуальні акти належать до правозастосовних.

Індивідуально-правовий акт як результат правозастосування має конкретно визначеного адресата або коло адресатів, встановлює для них індивідуальні приписи, права та/або обов`язки та спрямований на врегулювання конкретної життєвої ситуації. Його юридична дія пов`язується з реалізацією відповідного припису та припиняється після врегулювання правовідносин, для яких такий акт прийнято.

Отже, індивідуальний акт є результатом застосування норм права до конкретної життєвої ситуації, адресований визначеним особам та спрямований на виникнення, зміну або припинення їхніх прав та/або обов`язків».

Крім того, у постанові від 30.09.2026 у справі № 160/26708/24 Верховний Суд також висловив таку позицію:

«… сама лише персоніфікація документа, тобто зазначення у ньому конкретної юридичної особи, не є достатньою ознакою індивідуального акта.

Необхідною є також наявність завершеного владного волевиявлення суб`єкта владних повноважень, що містить обов`язковий для відповідної особи припис та безпосередньо встановлює, змінює, припиняє або реалізує її права чи обов`язки.

Такий підхід узгоджується з усталеною практикою Конституційного Суду України. В абзаці четвертому пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України сформульовано висновок, що ненормативні правові акти встановлюють конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово та після реалізації вичерпують свою дію.

Цей підхід Конституційний Суд України відтворив у пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008, наголосивши, що акти індивідуальної дії розраховані на персональне застосування і після їх реалізації вичерпують свою дію, а також у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009, відповідно до якого ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта, застосовуються одноразово та після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, визначальною характеристикою акта індивідуальної дії є не саме зазначення конкретного суб`єкта, а наявність адресованого йому владного припису, реалізація якого безпосередньо змінює його правове становище».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.03.2023 у справі № 9901/41/21 зазначила, що:

«Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні та конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення».

У постанові від 16.03.2026 у справі № 620/13241/24 Верховний Суд зазначив:

«… обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер».

Суд з огляду на наведене вище бере до уваги, що монастир «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви, обґрунтовуючи у позові порушення своїх прав, свобод, інтересів, зазначив таке:

«У своєму Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 Конституційний Суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. А також дав його дефініцію. Охоронюваний законом інтерес це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Наказ ДЕСС № Н-44/11 від 23.03.2026 «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви» прямо суперечить статті 35 Конституції України як акту прямої дії та рішенням ЄСПЛ, а також чинному законодавству України.

Оскаржуваний наказ не просто зачіпає права та інтереси позивача, а ставить питання про його існування як релігійної організації».

Суд з останнім твердженням не погоджується і, проаналізувавши положення статті 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» у редакції Закону України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», доходить висновку, що рішення (наказ) про виявлення ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена не впливає на її права та обов`язки, а отже не є індивідуальним актом.

Так, правові наслідки виявлення ДЕСС ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена створює не рішення (наказ) про виявлення таких ознак, а припис про усунення відповідних порушень, адже саме він покладає на релігійну організацію обов`язок протягом встановленого законом строку усунути ці порушення та надіслати до ДЕСС звіт з відповідними підтвердними доказами.

Суд звертає увагу на те, що закон зобов`язує ДЕСС направити припис про усунення порушень відповідній релігійній організації, тоді як щодо рішення (наказу) про виявлення ознак афілійованості релігійної організації з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена такої вимоги не передбачено, що підтверджує внутрішньопроцедурний характер зазначеного рішення (наказу): воно (він) фіксує результати дослідження, проте не покладає на релігійну організацію жодних обов`язків. До того ж саме з дня отримання припису закон пов`язує початок перебігу строку для усунення порушень. Це підтверджує, що правові наслідки для релігійної організації законодавець пов`язує саме з приписом.

Водночас закон надає релігійній організації можливість спростувати наявність встановлених ДЕСС порушень шляхом подання разом зі звітом про усунення порушень заперечень щодо встановлених ознак афілійованості, які стали підставою для винесення припису. У такому разі з урахуванням наданих релігійною організацією звіту та інших документів ДЕСС встановлює наявність або відсутність підстав для висновку про усунення порушень або помилковість винесеного припису про усунення порушень. Припис про усунення порушень, винесений помилково, відкликається.

Отже, оцінка, зафіксована в рішенні (наказі) про виявлення ознак афілійованості, не є остаточною, її може бути переглянуто за запереченнями релігійної організації. Показово, що у разі встановлення помилковості такої оцінки закон передбачає відкликання саме припису про усунення порушень, а не скасування рішення (наказу) про виявлення ознак афілійованості. Це, знову ж таки, підтверджує, що правові наслідки для релігійної організації законодавець пов`язує саме з приписом.

Лише у разі, якщо протягом установленого законом строку релігійна організація не надала звіт про усунення порушень або наданий звіт не підтвердив усунення порушень, зазначених у приписі, та за відсутності підстав для відкликання припису, релігійна організація визнається афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, про що ДЕСС ухвалює відповідне рішення.

Саме невиконання релігійною організацією у встановлений законом строк припису про усунення порушень є підставою для її припинення в судовому порядку.

Відповідний позов ДЕСС подає до суду після ухвалення рішення (наказу) про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена. Примітно, що про таке рішення (наказ) закон зобов`язує ДЕСС повідомити релігійну організацію, щодо якої його ухвалено. Крім того, після ухвалення рішення (наказу) про визнання релігійної організації афілійованою з іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, ДЕСС надсилає відповідне повідомлення до Фонду державного майна України, органів місцевого самоврядування, інших юридичних і фізичних осіб, щодо яких є відомості про надання ними цій релігійній організації у користування майна, для дострокового припинення прав користування майном, у тому числі дострокового припинення договорів оренди такого майна, укладених з релігійною організацією, скасування (дострокового припинення дії) рішень про надання цього майна у користування. Отже, рішення (наказ) про визнання релігійної організації афілійованою із іноземною релігійною організацією, діяльність якої в Україні заборонена, як і припис про усунення порушень, створює для релігійної організації юридичні наслідки.

Натомість рішення (наказ) про виявлення ознак афілійованості саме по собі не є підставою ні для визнання релігійної організації афілійованою, ні для звернення до суду з позовом про її припинення. Такі наслідки можуть настати лише за сукупності подальших юридичних фактів: винесення припису, невиконання його у встановлений строк і відсутності підстав для його відкликання. Тому доводи позивача про те, що оскаржуваний наказ ставить питання про його існування як релігійної організації, суд відхиляє.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що наказ ДЕСС «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви» від 23.03.2026 № Н-44/11 не породжує, не змінює і не припиняє прав та обов`язків позивача, не створює для нього юридичних наслідків і є проміжним рішенням, а не індивідуальним актом, тому не може бути самостійним предметом судового оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають не лише під юрисдикцію адміністративних судів, а й узагалі не підлягають судовому розгляду. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловлювала неодноразово, зокрема у постановах від 18.08.2022 у справі № 990/94/22, від 17.11.2022 у справі № 990/116/22, від 25.04.2024 у справі № 990/27/24, від 24.09.2026 у справі 320/7783/24 та ін.

Як випливає з наведеної вище практики Верховного Суду, до спорів, які не підлягають судовому розгляду, належать, зокрема, позови про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які не породжують, не змінюють і не припиняють прав та обов`язків позивача.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2025 у справі № 990/309/24 зазначила, що:

«… при судовому оскарженні дій та рішень суб`єктів владних повноважень потрібно розмежовувати ті, що лише фіксують певні юридичні факти, проте не створюють правових наслідків безпосередньо і, відповідно, не порушують прав, та ті, що самостійно породжують правові наслідки для особи.

У першому випадку, такі дії та рішення здебільшого носять проміжний або процедурний характер і зазвичай фіксують певну стадію (етап) адміністративної процедури, що закінчується остаточним рішенням, іноді - зверненням до суду з позовом.

Іншим випадком є дії та рішення суб`єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на права, свободи та обов`язки особи, і відповідно самостійно породжують правові наслідки для неї.

Таким чином, критерієм розмежування актів / дій, які можуть бути оскаржені до суду, є їхні правові наслідки. Якщо такі наслідки настають, відповідний акт чи дії можуть бути самостійним предметом судового оскарження».

На підставі наведеного вище суд доходить висновку, що у цій справі наявні підстави для закриття провадження у звязку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України. Враховуючи викладене та керуючись статтями 238, 248, 256, 294 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити провадження в адміністративній справі за позовною заявою монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви до Державної служби України з етнополітики та свободи совісті про визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 23.03.2026 № Н-44/11 «Про виявлення ознак афілійованості монастиря «Свято-Покровська Голосіївська пустинь» Київської митрополії Української Православної Церкви».

2. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

3. Копію ухвали надіслати (надати) учасникам справи (їх представникам).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя Сас Є.В.