Рішення № 140672343, 15.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року Київ справа №640/32632/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Гана ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України, про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява громадянина Республіки Гана ОСОБА_1 (далі позивач) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі відповідач-1, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), Державної міграційної служби України (далі відповідач-2, ДМС України), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області від 09.07.2021 № 184 про відмову громадянину Республіки Гана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 25.06.2021 № 11-21 про відхилення скарги на наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Республіки Гана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним надано усіх фактів, що були в його розпорядженні, його твердження є зрозумілими, правдоподібними та достатніми, оскільки він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань в країні походження. Також, позивач стверджує, що відносно нього відсутні підстави, передбачені частиною 6 статті 8 Закону України «Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При прийнятті спірного рішення відповідачем-2 не використано інформаційні звіти, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців, не досліджені додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення, що, на думку позивача, є порушенням процедури перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали.

На виконання вимог зазначеної ухвали 24.11.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, а саме, уточнена позовна заява з додатками до неї.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2021 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справи.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

12.11.2025 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 12.11.2025 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я. В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

В матеріалах справи міститься поданий Відповідачем-2 відзив на позовну заяву, де останній вказує про правомірність прийнятих рішень та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову. Зокрема, представник ДМС України зазначає, що аналізуючи повідомлену інформацію позивачем відсутні підстави вважати, що він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також відповідачем-2 подано копію матеріалів особової справи позивача.

Відповідачем-1 відзиву на позовну заяву не подано, заяв та клопотань до суду не надходило.

Поряд з цим, Державною міграційною службою України подано пояснення по справі, де заперечено проти позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

17.06.2021 Громадянин Республіки Гана ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява).

Основною причиною звернення за захистом позивач зазначив побоювання зазнати переслідування та бути заарештованим з боку співробітників Національного розвідувального управління Нігерії.

За наслідком розгляду документів позивача та проведення співбесіди 27.09.2021 відповідачем-1 складно висновок про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту справа № 2021KYIV0070 (далі висновок від 27.09.2021).

На підставі вказаного висновку від 27.09.2021 відповідно до частини 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято наказ від 09.07.2021 № 184 про відмову громадянину Республіки Гана ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В наказі від 09.07.2021 № 184 зазначено, що заява є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погоджуючись із спірним рішенням позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України, за наслідком розгляду якої відповідачем-2 сформовано та затверджено висновок за результатами скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.09.2021 справа № 2021KYIV0070 (далі - висновок від 27.09.2021).

В подальшому, на підставі висновку від 27.09.2021 ДМС України прийнято рішення № 61-21 від 27.09.2021 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

Згідно пункту 1 частини 1 статті 1 вказаного закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI).

Положеннями частини 1 статті 5 Закону № 3671-VI визначено що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно із частиною 5 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно із положеннями частини 1, 4, 6-8 статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

Аналіз наведених положень дає суду підстави дійти до висновку, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, серед іншого, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону № 3671-VI на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та, яке може бути оскаржене до центрального органу влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Судом встановлено, що підставою для прийняття відповідачем-1 спірного наказу від 09.07.2021 № 184 було те, що заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто у громадянина Республіки Гана ОСОБА_1 відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону № 3671-VI.

Надаючи оцінку вказаним доводам, з урахуванням матеріалів особової справи суд зазначає наступне.

З матеріалів справи, а також матеріалів особової справи позивача судом встановлено, що позивач звернувся 17.06.2021 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На момент звернення позивач вже знаходився на території України нелегально.

На підставі заяви від 17.06.2021 та співбесіди від 24.06.2021, а також документів, наявних в особовій справі позивача, встановлено, що позивач народився у м. Суньяні, за національністю ганієць, за віросповіданням християнин (католик), рідна мова - тві, освіта - середня, неодружений, не військовозобов`язаний, військову службу не проходив. Надав паспорт гр. РГ НОМЕР_1 , виданого 20.09.2015, дійсного до 19.09.2020.

За словами позивача, він проживав у с. Чечсно, а потім у м. Бейкун на території Гани. Позивач не повідомляє про жодних родичів у своїй заяві та анкеті. Разом з тим, під час співбесіди встановлено, що його мати проживає на території Гани, а дядько Кваку Джон на території Нігерії. Позивач навчався у середній школі в с. Нкейкема, Берекум, РГ з 2006 по 2014 рік. Документи про трудову діяльність відсутні. Зі слів позивача він неофіційно працював на будівництві приблизно у 2019 році.

24.04.2017 позивач до України потрапив легально, авіасполученням, на підставі студентської візи з метою вступу на навчання до Університету імені Альфреда Нобеля у м. Дніпро.

Позивач повідомив про те, шо 28.04.2017 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_2 з терміном дії 01.12.2017. 20.09.2017 позивачу, за клопотанням Університету імені Альфреда Нобеля відповідну посвідку було скасовано.

Відповідно до матеріалів попередньої справи, позивача було затримано через спробу незаконного перетину державного кордону України (з метою працевлаштування у Польщі) з переміщенням до Чернігівського ПТШ 23.08.2017. У Чернігівському ПТПІ позивач перебував до 16.02.2018.

01.03.2018 позивач звернувся до УДМС у Чернігівській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

Наказом № 27 від 22.03.2018 УДМС у Чернігівській області було прийнято рішення про відмову у оформленні документів для вирішення питання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України.

Позивачем було оскаржено до суду вказану відмову.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07.06.2018 у справі № 825/1662/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018, позивачу в задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Відмовляючи в позові суди виходили з того, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювань стати жертвою переслідувань через приналежність до певної соціальної групи є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішення УДМС у Чернігівській області про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку із відсутністю умов, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, визнано законним у судовому порядку.

Відповідно до заяви позивача, він продовжив спроби нелегально перетнути державний кордон України у 2019, але не мав успіху.

17.06.2021 позивач звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із повторною заявою. На момент звернення позивач вже знаходився на території України нелегально. У своїй повторній заяві позивач, просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки у період з липня 2015 року по червень 2016 року повинен був відповідати за магазин свого дядька ОСОБА_2 , який знаходився в регіоні Борно в Нігерії. Наприкінці липня 2016 року він був заарештований співробітниками Національного розвідувального управління Нігерії, у зв`язку із терактом здійсненим джихадистами проти співробітників Нігерійської національної нафтової компанії. Надав копію ордеру на його розшук, виданий G5 SAHEL. Позивач повідомляв, що спочатку його утримували в ізоляторі в м. Майдунг, потім під час переводу до м. Лагос, на конвой здійснено напад з боку невідомих озброєних осіб, під час чого позивач змії звільнитись та добратись до Республіки Гана. Варто зазначити, що у заяві позивач про жодні побоювання зазнати переслідувань або серйозної шкоді у разі повернення до Республіки Гана не зазначав.

В ході співбесіди від 03.03.2018 під час свого першого звернення позивач взагалі стверджує, що не зазнавав переслідувань на території Республіки Гана - не був засуджений, не розшукувався органами правопорядку, не переслідувався державними та недержавними агентами. Лише припускав, що його можуть засудити з огляду на взяті у борг гроші, які він не повернув. Гроші, зі слів позивача, були йому потрібні щоб виїхати з країни.

В ході проведення співбесіди 18.06.2021 позивач також не повідомив про жодні переслідування його особи з боку жодних державних та недержавних агентів на території Республіки Гана. Позивач лише повідомляє, що на його ім`я матір взяла кредит, який йому був потрібен, щоб покинути країну. Крім того, під час співбесіди, позивач визнав, що таким чином він здійснив навмисні шахрайські дії з метою отримати згадану грошову суму.

Крім того, позивач покинув територію Республіки Гана легально. Щодо мети свого приїзду до України позивач надає суперечливі твердження. Відповідно до протоколу співбесіди від 03.03.2018, позивач хотів отримати робочу візу до України, але зміг отримати лише навчальну візу. Крім того, як вже було зазначено, він був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні з метою вступу на навчання до Університету імені Альфреда Нобеля у м. Дніпро. Разом із тим, у своїй заяві від 17.06.2021, позивач повідомляє, що приїхав до України з метою «приєднання до Франції», але не зміг цього зробити.

Позивач не надав жодної інформації про особисту загрозу у разі повернення до Республіки Гана у зв`язку з конвенційними ознаками.

Суд зазначає, що згідно Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця, це: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Законом України від 21 жовтня 1999 року ратифіковано Угоду між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протокол про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців. Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців ухвалено Керівництво з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця, відповідно до Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року (Женева, 1992 рік). Зазначене Керівництво встановлює критерії оцінки при здійсненні процедур розгляду заяви особи щодо надання їй статусу біженця.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Суд вважає необхідним зазначити, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Положеннями частини 7 статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Практичні рекомендації «Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку», видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центру досліджень проблем міграції, визначають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред`явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 815/5807/17.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27 квітня 2004 року №8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

У справі № С-465/07 «Зльгафаджи проти Державного секретаря юстиції» (Elgafaji v Staatssecretaris van Justitie) Європейський суд з прав людини вказує, що під словом «серйозна і індивідуальна загроза життю» слід розуміти таку загрозу, що охоплює шкоду для цивільних осіб незалежно від їх ідентичності, де ступінь безладного насильства, що характеризує певний збройний конфлікт, досягає такого високого рівня, що з`являються вагомі підстави вважати, що в разі повернення особи до відповідної країни або регіону цієї країни, цивільна особа зіткнулася б з реальним ризиком серйозної небезпеки виключно в силу самого факту перебування на території цієї країни або регіону.

Європейський суд з прав людини додає, що під час індивідуальної оцінки клопотання про надання міжнародного захисту доцільно ураховувати, зокрема, географічний масштаб ситуації безладного насильства і фактичний пункт призначення заявника в разі повернення його до відповідної країни.

На основі дослідження інформації по країні походження позивача (заявника) у цілому можна зробити висновок про відсутність масових, системних та грубих порушень прав людини, пов`язаних з катуваннями, нелюдським поводженням чи покаранням (зокрема, вказане стосується регіону, де проживав позивач).

У рішенні Комітету проти катувань у справі «Мініані проти Канади» (САТ/С/43/Б/331/2007) констатовано, що існування постійної практики брутальних або масових порушень прав людини в тій чи іншій країні не є достатньою підставою для встановлення того, чи буде даній особі загрожувати небезпека після його повернення в цю країну. Повинні мати місце додаткові факти, які б свідчили про те, що цій особі буде особисто загрожувати відповідна небезпека.

На основі всебічного вивчення матеріалів особової справи позивача можна зазначити, що він не обґрунтував наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Під час перебування на батьківщині та поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства (підданства).

Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження.

За матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно шукача захисту ніколи не висувалися офіційні звинувачення за політичними мотивами в країні громадянської належності.

У зв`язку з вищевикладеним, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Аналіз матеріалів особової справи позивача в контексті ситуації країни громадянської належності позивача дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість свого повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками, визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI. Ні у своїй заяві, ні під час співбесіди, позивач не довів існування будь-яких реальних чинників, які би вказували на небезпеку для нього чи переслідування у країні громадянського походження за будь-якою з конвенційних ознак, у тому числі за ознаками політичних переконань, за ознаками релігії, національності, належності до соціальної групи тощо. Жодною офіційною інформацією, яка б підтвердила твердження позивача про його переслідування в країні громадянської належності, не має. Позивачем також не надано жодних документів, які б чітко вказували на його переслідування. З матеріалів справи відомо що позивач не належав до політичних, громадських або релігійних організацій.

За наведених обставин, суд приходить до висновків, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи не дає підстав вважати, що він бажає залишитися в Україні саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності або у зв`язку із загрозою застосування щодо нього смертної кари чи виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі вказаного висновку від 27.09.2021 відповідно до частини 6 статті 8 Закону № 3671-VI Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області прийнято наказ від 09.07.2021 № 184 про відмову громадянину Республіки Гана ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 09.07.2021 № 184 про відмову громадянину Республіки Гана ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є правомірним та таким, що прийнятий в порядок, спосіб та в межах наданих відповідачу-1 повноважень, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином позовні вимоги позивача про визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 25.06.2021 № 11-21 та зобов`язання ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з задоволенню не підлягають, з огляду на їх похідний характер.

Отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.